Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 238532 раз)

SIDEROCRATOR

115 років тому, 21 cічня 1904 р. народився новозеланський журналіст і аматор астрономії Рональд Олександр Макінтош (Ronald Alexander McIntosh 1904 - 1977)

У 1926 році він почав довгу кар'єру в журналістиці, коли почав працювати у The New Zealand Herald.

Його інтерес до астрономії з"явився з появою в 1910 році комети Галлея , а у 13 років він зробив перші бінокулярні спостереження за Місяцем . З 1919 по 1950 рік він співпрацював з багатьма іншими новозеландськими аматорами у справі візуальних спостережень метеорів. Група зареєструвала 15 627 метеорів між 1927 і 1945 роками, при цьому Макінтош вніс близько половини результатів. Одним з найважливіших його результатів був «Індекс південних метеорних дощів». Опублікований в 1935 році, він залишалася стандартом більше 40 років.

У 1927 році він придбав 14-дюймовий рефлектор, який використовув для місячних і планетарних досліджень. Протягом 30-річного періоду він вивчав різні місячні кратери і опублікував статті на основі своїх спостережень. Довгий час він вивчав кратер Аристарх , починаючи з початку 1950-х років. Його головним планетарним обєктом був Юпітер, і він зробив багато спостережень з 1927 по 1960-і роки. Він також спостерігав Сатурн і Марс , а також комети.

Макінтош також цікавився історією науки і опублікував статті з історії астрономії в Новій Зеландії. Він зіграв важливу роль у створенні обсерваторії Окленда і багато часу присвятив популяризації астрономії через лекції, сесії планетарію та газетні статті.

Рональд Макінтош в своїй обсерваторії

SIDEROCRATOR

21 січня 1880 р. народився бельгійсько-американський астроном Джордж Ван-Бі́сбрук (нід. Georges-Achille Van Biesbroeck; 1880 — 1974).

Працюючи дорожнім інженером, займався також астрономією, проводив спостереження подвійних і змінних зірок в обсерваторії в Укклі. Потім два роки вивчав астрономію в Гейдельбергській і Потсдамській обсерваторіях під керівництвом М.Вольфа і К.Шварцшильда.
У 1908—17 рр. працював в обсерваторії в Укклі. У 1917 переїхав у США і до 1945 працював в Єркській обсерваторії Чиказького університету (з 1923 професор практичної астрономії). Пішовши у відставку в званні почесного професора університету Чикаго, не залишив занять астрономією, спостерігав на інструментах Єркської обсерваторії, з 1963 був консультантом в місячно-планетній лабораторії університету Арізони, спостерігав на інструментах обсерваторій цього університету і на 84-дюймовому телескопі обсерваторії Кітт-Пік.

Впродовж 60 років безперервно проводив вимірювання подвійних зірок на двох великих рефракторах Єркської обсерваторії, найвідповідніших для візуальних спостережень таких об'єктів; виконав тисячі вимірювань відносних положень компонентів з нитяним мікрометром. Ці ряди спостережень особливо цінні для визначення орбіт і мас компонентів.

Спостерігав також комети, малі планети, супутники планет (визначав точні положення по фотографіях).
Відкрив три нові комети, одну з них періодичну (12,4 роки), і 11 астероїдів, а також декілька зірок дуже низької світимості в околицях Сонця. Одна з них, супутник зірки BD+4 4048 названа зіркою ван Бісбрука.

Брав участь в кількох експедиціях для визначення точного положення зірок поблизу диска Сонця під час повних сонячних затемнень з метою перевірки загальної теорії відносності в Бразилії (1947), Кореї (1948) і Судані (1952). Брав участь в експедиціях з вибору місця для будівництва обсерваторій в Західному Техасі (обсерваторія Мак-Доналд, 30-і роки) і в Конго (1949—1950).

Член низки астрономічних товариств. Премії Національного географічного товариства США (1952) і ім. Вотсона Національної АН США (1958). У 1973 Центр Міжнародного астрономічного союзу з дослідження малих планет ухвалив рішення назвати малу планету 1781 ім'ям Ван-Бісбрука.

SIDEROCRATOR

19 січня 1851 р. народився голландський астроном Якобус Корнеліус Каптейн (1851 - 1922) .

У 1868 вступив до Утрехтського університету, де вивчав математику і фізику, захистивши в 1875 дипломну роботу про коливання мембрани. У 1875 прийнятий на роботу астронома-спостерігача у Лейденську обсерваторію, а через три роки (1877), завдяки новому закону про вищу освіту, став першим професором астрономії та теоретичної механіки Гронінгенского університету.
Не маючи коштів на будівництво обсерваторії і придбання телескопа, Якобус присвятив кілька років теоретичним дослідженням разом зі своїм братом Віллемом Каптейном — професором математики.

Бажаючи продовжити заняття астрономією, Каптейн запропонував свою допомогою шотландському астроному Девіду Ґіллу (1843-1914), директору Кейптаунської обсерваторії на мисі Доброї Надії (Південна Африка), який у той час проводив систематичне фотографування всього південного неба. Допомога була прийнята, фотопластинки стали пересилатися до Гронінгену, де Каптейн зайнявся їхнім вивченням, вимірюючи положення і яскравість зірок. Під час виконання цієї роботи в 1897 році Каптейн відкрив зірку Каптейна, яка мала найбільший власний рух зі всіх відомих на той момент зірок. Зараз вона розташована на другому місці після зірки Барнарда. В результаті цієї роботи він опублікував (1896-1900) оглядовий каталог 454 875 зірок Південної півкулі, повний до 9,5-й зоряної величини і містить зірки до 12-ї величини. За цей «Капський фотографічний огляд» («Cape Photographic Durchmusterung») він був удостоєний Золотої медалі Лондонського Королівського астрономічного товариства.

У 1902 Каптейн вперше кількісно оцінив зміни просторової щільності зірок з відстанню в залежності від їхньої істинної світності і таким чином отримав функцію світності зірок. У 1904 висунув теорію, згідно з якою рухи зірок одна щодо одної («пекулярні рухи») не є безладними, а обумовлені наявністю двох протилежно спрямованих потоків зірок. Згодом з'ясувалося, що це подання було помилковим. Насправді ці рухи — прояв обертання нашої Галактики (припущення про існування такого обертання було висловлено М.А.Ковальським в 1859 і остаточно встановлено Б. Лінбладом і Я.Г.Оортом в 1926-1927). Хоча сам Каптейн не зміг правильно пояснити виявлені ним особливості зоряних рухів, їхнє відкриття стимулювало розвиток сучасної зоряної астрономії.

У 1906 Каптейн розробив план фотографування зірок у 206 обраних майданчиках, рівномірно розподілених по всьому небу ( «план обраних майданчиків Каптейна»). У цьому великому міжнародному проекті взяло участь більше 40 обсерваторій. Проведені за цим планом дослідження відіграли велику роль у вивченні будови і динаміки нашої Галактики.

Пішовши у відставку в 1921 у віці 70 років, Каптейн на запрошення свого колишнього студента, директора Лейденської обсерваторії Віллема де Сіттера повернувся в Лейден. Опублікував роботу «Перший досвід теорії будови та утворення зоряної системи» (1922), в якій запропонував модель Галактики у вигляді сплюсненого еліпсоїда обертання діаметром 40 тисяч світлових років, зі щільністю зірок, убутною до периферії і з Сонцем майже в середині еліпсоїда, на відстані всього 2000 світлових років від його центру («Всесвіт Каптейна»). На жаль, Каптейн, як і його колеги, недооцінював роль міжзоряного поглинання світла. У 1930 Р.Дж.Трюмплер (1886-1956) довів, що міжзоряне поглинання настільки велике, що повністю приховує від нас далекі частини галактичного диска. Насправді Сонце виявилося віддалено на 25 тисяч світлових років від центру Галактики, а сама вона має діаметр близько 100 тисяч світлових років.

Також в його честь названа зірка 8,8 величини BD −45° 1841, що віддаляється від нас із швидкістю 245 км/с (більше, ніж швидкість обертання Галактики).

SIDEROCRATOR

505 років тому 24 (за іншими даними 16) лютого 1514 р. народився німецький астроном і математик, який зіграв важливу роль у розповсюдженнні вчення Коперника, Георг Йоахім фон Лаухен більш відомий під іменем Іоахім Ретик (лат. Rheticus ; 1514 - 1574)

Лаухен був сином міського лікаря і муніципального чиновника м. Фельдкірка, Георга Ізеріна. До 14 років його навчав і виховував його батько. У 1528 році батька звинувачували в чаклунстві і обезголовили.
Під впливом свого друга, вчителя Ахіллеса Гассера, який взяв на себе роль втраченого батька, Ретик продовжив навчання в латинській школі в Фельдкірху, а потім в 1528-1531 в Цюріху. У 1532-1536 роках вивчав математику в університеті Віттенберга. У цьому ж університеті в 1537 р. Він зайняв кафедру нижчої математики.

У жовтні 1538 року фон Лаухен залишив Віттенберг і подавсь у тривалу наукову поїздку до Нюрнберга, щоб зустрітися з Йоханесом Шьонером, щоб обговорити з ним працю Ніколая Коперника. У Нюрнберзі фон Лаухен також зустрічався з друкарем Йоханесом Петреєм. У травні 1539 фон Лаучен прибув до Фромборку з наміром зустрітися з Коперником і познайомитися з рукописом його роботи.

Фон Лаучен також приніс Копернику результати спостережень Меркурія, які Коперник використовував для оновлення фрагментів своєї роботи, у частині, присвяченій цій планеті.

Разом з Коперником він провів літо 1539 року в Любаві. Ретик став палким прихильником публікації роботи Коперніка. У вересні 1539 року він відправився в Гданськ, щоб опублікувати Narratio prima - коротку презентацію найважливіших тез пізніше відомого до праці Коперника. Narratio prima містив доступний опис геліоцентричної побудови світу. Ретик по суті представив, для яких аргументів він вважав геліоцентричну систему правильною.

У грудні 1540 Ретик ненадовго повернувся в Віттенберг, де він дав серію лекцій на основі Tractatus de Sphaera Сакробоско. Потім він поінформував інших вчених з цього університету (Райнхольда, Мелантoна) і Шьонера про роботу Коперника. Після закінчення лекцій Ретик знову поїхав зустрітися з Коперником.

Ретик залишив Фромборк у 1541 році, взявши рукопис Коперника для друку в Нюрнберзі. прихильність Ретика до геоцентризму породила гострий конфлікт з керівниками лютеранської церкви , в першу чергу Мартіна Лютера і Філіпа Меланхтона , який визнав вчення Коперника - абсурдом, несумісним з текстом Біблії.

Робота Коперника була опублікована в 1543 р. В наступні роки з 1542 і до 1551 Ретик був професором вищої математики в Лейпцігському університеті , де він залишався до 1545 року . У більш пізні роки він часто їздив до Фельдкірху, Мілану , Ліндау (Бодензее) і Констансу , де викладав математику.

У 1550 році він видав "Ефемериди" за 1551 р., Розраховані на основі вчення Коперника. Висока точність продемонструвала істинність геліоцентричної теорії і підірвала вчення Птолемея.
Але в 1551 році стався науковий скандал, який знищив його репутацію як вченого, Ретика звинуватили в содоміцьких стосунках з унем (Кримінальний кодекс імператора Карла V 1532 р. передбачав за такі справи спалення на вогнищі). Злякавшись суду, він втік у Хемніц, а потім у Прагу. У 1554-1574 роках Ретик жив у Кракові, де працював серед інших над десятизначними тригонометричними дошками. Ймовірно в 1555. йому вдалося звести обеліск, висотою. 14,6 м, який став центром оригінальної астрономічної обсерваторії - першої сонячної обсерваторії в Європі.

slava3500

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 22 Січня 2019, 14:53:25

19 січня 1851 р. народився голландський астроном Якобус Корнеліус Каптейн (1851 - 1922) .

А что, эта дата кратна 5 или 10? Ведь была ж договоренность о публикациях в данной теме.

slava3500

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 21 Січня 2019, 23:49:49

21 січня 1880 р. народився бельгійсько-американський астроном Джордж Ван-Бі́сбрук (нід. Georges-Achille Van Biesbroeck; 1880 — 1974).

Тоже самое, что и выше. Причем это уже второй случай за короткое время. О нем тоже писали ранее http://www.astroclub.kiev.ua/forum/index.php?topic=27354.400 ответ 417

slava3500

К тому же про ван Бисбрука вы же уже писали тут http://www.astroclub.kiev.ua/forum/index.php?topic=27354.120 ответ 139 и тут http://www.astroclub.kiev.ua/forum/index.php?topic=27354.400 ответ 408
Что, идём даже не по второму, а уже по третьему кругу?

SIDEROCRATOR

Стара історична тема заблокована.
Нічого страшного тут нема,
треба буде і по сьомому кругу підем

SIDEROCRATOR

145 років тому 24 січня 1874 р. народився видатний український астроном, один з фундаторів київської астрономічної школи, автор першого україномовного підручника з астрономії - Сергій Данилович Чорний.

С. Чорний під час спостережень на телескопі в КАО

С. Чорний народився 24 січня 1874 р. в с. Лебедине теперішньої Київської області. Початкову освіту здобув в одній з гімназій Києва. В 1893 р. вступив до Київського університету на фізико-математичний факультет, який закінчив через чотири роки. В той час професором астрономії факультету і директором астрономічної обсерваторії був М. Ф. Хандриков. В ці ж роки починав свою викладацьку діяльність приват-доцентом Р. Ф. Фогель. Лекції цих вчених, спілкування з ними, заняття в астрономічній обсерваторії на все життя визначили інтереси С. Д. Чорного. Після закінчення університету С. Д. Чорний деякий час викладав фізику і математику в духовній семінарії в м. Вологді, потім повернувся до Києва, де спочатку викладав математику в Кадетському корпусі, а потім — в 2-й Київській гімназії. Одночасно він почав наполегливо студіювати сферичну, практичну, теоретичну астрономію, вибрані розділи небесної механіки, вищу геодезію, а також практикувався працювати з переносними астрономічними інструментами і меридіанним кругом. Напружені заняття принесли свої наслідки: в травні 1904 р. були складені магістерські іспити, а в 1908 р. він успішно захистив магістерську дисертацію на тему «Про число можливих рішень задачі при обчисленні параболічних орбіт за способом Ольберса»,за яку йому було надано вчений ступінь магістра астрономії і вищої геодезії. Доречно відмітити, що обмірковуючи тему своєї дисертації, вчений ознайомився з класичним мемуаром Лагранжа про задачу трьох тіл. В ньому було аналітичне доведено, що загальна задача трьох тіл допускає прості часткові розв’язки, коли тіла розташовані у вершинах рівнобічного трикутника або на одній прямій. С. Д. Чорний знайшов геометричний розв’язок цих часткових випадків і в 1907 р. опублікував свою першу наукову працю.

У 1908 р. С. Д. Чорний був обраний професором Варшавського університету і одночасно директором університетської астрономічної обсерваторії та метеорологічної станції, яка знаходилась при ній. В Варшаві він веде інтенсивну педагогічну роботу: на фізико-математичному факультеті читає лекції з описової, сферичної, теоретичної астрономії, геодезії, залучає студентів до астрономічних спостережень, викладає курс описової астрономії слухачкам фізико-математичного факультету Варшавських вищих жіночих курсів. Одночасно в обсерваторії з 6-дюймовим рефрактором Мерца він виконує спостереження комет та покриттів зір Місяцем. В 1910 р., коли з’явилась комета Галлея, кілька астрономів обчислили її параболічну орбіту за трьома спостереженнями. На жаль, всі орбіти відрізнялись одна від одної, а ефемериди, які були обчислені за їхніми елементами, узгоджувались незадовільно. Для С. Д. Чорного з’явилась нагода застосувати свої теоретичні надбання. Виконавши обчислення за формулами зі своєї дисертації, він довів, що задача припускає три розв’язки, а обчислені параболічні орбіти групуються навколо кожного з них. Надалі вчений виконав детальний аналіз проблеми, про що свідчать кілька статей та монографія «Обчислення параболічних орбіт комет за трьома спостереженнями», опублікована у Варшаві в 1911 р. Нарешті, він знайшов, що орбіта комети є еліпсом з великим ексцентриситетом, та показав, чому виявилося невдалим застосування рівняння, запропонованого ним для вибору істинного розв’язку. Виконані дослідження стали суттєвим внеском в теорію визначення параболічних орбіт і отримали подальший розвиток в наступних працях.

У 1915 р., в зв’язку з розгортанням бойових дій першої світової війни в районі Варшави, університет був евакуйований в Ростов-на-Дону. С. Д. Чорний залишався в місті до останнього моменту, зберігаючи обладнання обсерваторії. Йому пощастило вивезти два хронометри, універсальні інструменти Гільденбрандта, трубу кометошукача Гейде, 6-дюймовий об’єктив та інші невеликі інструменти. Вже в серпні 1915 р. С. Д. Чорному вдалось організувати астрономічний кабінет, який розмістився в трьох кімнатах шостого поверху університетського будинку. В кабінеті проводились заняття зі студентами, його інструментальною базою стало обладнання, яке було вивезено з Варшави. З кабінету через горище можна було виходити на дах будівлі і проводити астрономічні спостереження. Тут С. Д. Чорний регулярно визначав поправки хронометрів за способом Цингера, а також здійснював статистичні спостереження сонячних плям і факелів. В 1917 р. за проханням С. Д. Чорного для кабінету була придбана бібліотека відомого астронома С. П. Глазенапа.

В липні 1917 р. за наказом Міністерства народної просвіти Росії евакуйований Варшавський університет був перейменований в Донський і залишений в Ростові. Ця реорганізація не позначилась на діяльності С. Д. Чорного: за ним збереглася колишня кафедра і він продовжував виконувати свої професорські обов’язки, поєднуючи їх з викладанням в Новочеркаському педінституті та на фізико-математичному факультеті Ростовських вищих жіночих курсів.

Евакуація, громадянська війна, брак сучасних інструментів та наукової літератури не сприяли плідній науковій діяльності. Проте С. Д Чорний зміг підготувати цікаві наукові праці: «Простір Лобачевського і небесний простір», «Рух перигелію Меркурія та спеціальна теорія відносності» і почав розвивати теорію пульсації змінної β Ліри.

У 1923 р. Київський університет, в ті роки Вищий інститут народної освіти (ВІНО), обрав С. Д. Чорного професором астрономії. Тоді ж він був призначений директором Київської астрономічної обсерваторії, яка на той період переживала скрутні часи: після смерті професора Р. Ф. Фогеля (лютий 1920 р.) обсерваторія не мала постійного керівника, її штат складався з трьох осіб, інструментальна база залишилась такою ж, як за часів М. Ф. Хандрикова, припинилось видання наукових праць (останній, 5-й том «Анналів обсерваторії» вийшов ще в 1914 р.), наукові спостереження виконувались лише на меридіанному крузі, діяльність закладу звелась переважно до вирішення навчальних завдань, а місцевість навкруги обсерваторії швидко забудовувалась. Всі ці негаразди лягли важким тягарем на плечі С. Д. Чорного. Щоб стимулювати наукову і викладацьку діяльність в обсерваторії, йому довелося докласти чимало зусиль.

На його думку, одним з найважливіших завдань була активізація астрономічних спостережень. Тому він всіляко сприяв роботам М. П. Диченка на меридіанному крузі, налагодив регулярні спостереження покриттів зір Місяцем, спостереження покриттів зір планетами, а також позиційні спостереження яскравих малих планет, великих планет та їхніх супутників, спостереження затемнень і комет. С. Д. Чорний особисто проводив спостереження на рефракторі Мерца (D = 25 см; F = 420 см) і залучав до участі в цій програмі всіх співробітників. За часів С. Д. Чорного Київська обсерваторія брала активну участь в спостереженні повного сонячного затемнення 19 липня 1936 р., тут почались спостереження змінних зір, успішно спостерігались проходження Меркурія по диску Сонця 7 травня 1924 р. та 10 листопада 1927 р. Особливо слід відмітити статистичні спостереження сонячних плям і факелів, які С. Д. Чорний розпочав ще в Ростові. Для Київської обсерваторії вони були новими, але з часом стали одним з основних напрямків її діяльності.

Результати спостережень оброблялись і потім друкувались в різних провідних зарубіжних журналах: «Monthly Notices», «Bulletin for character Figures of Solar Phenomena», «Astronomische Nachrichten», «Astronomische Mitteilungen» та в вітчизняних виданнях. С. Д. Чорний розумів, яке важливе значення для престижу обсерваторії і укріплення її контактів з іншими астрономічними установами має наявність власних видань. Тому за підтримкою Академії наук України він відновив видання «Анналів обсерваторії», перший та другий випуски 6-го тому яких вийшли в 1933 р. і 1936 р.

Щоб наблизити наукові дослідження до потреб практики, в 1933 р. С. Д. Чорний організував в обсерваторії геодезичний сектор, який очолив професор П. К. Нечипоренко. Проте цьому сектору так і не пощастило розвинутись. В 1937 р. П. К. Нечипоренко був репресований (10 років таборів без права листування), а його асистент П. Я. Галушко залишив обсерваторію. Під впливом С. Д. Чорного та його співробітників І. І. Ільїнського та І. І. Путиліна розгорнулись дослідження в галузі теоретичної астрономії і небесної механіки. І. І. Ільїнський займався розробкою методів визначення орбіт планет і комет, а І. І. Путилін зосередив свою увагу на вивченні збуреного руху деяких малих планет, і зокрема Ганімеда. Сам С. Д. Чорний продовжував розробку теорії пульсації β Ліри.

Відсутність необхідних коштів не дозволила С. Д. Чорному суттєво зміцнити інструментальну базу обсерваторії. Проте за роки його директорської діяльності були придбані універсальний інструмент «Askania Werke», зеніт-телескоп, фотографічна камера D-12, астрономічна труба Цейса, хронометр фірми «Nardin».

У 1937 р. при обсерваторії була створена аспірантура. Першими аспірантами професора Чорного стали випускники Київського університету О. К. Король і М. М. Остафов. Перший з часом став одним з провідних науковців ГАО НАН України, другий трагічно загинув в роки Великої Вітчизняної війни 1941 —1945 рр. Інтенсивну навчальну, наукову та науково-організаційну роботу С. Д. Чорний поєднував з великою науково-популяризаторською діяльністю. В 1927 р. разом з І. І. Ільїнським та М. О. Рудським він заснував Українське товариство світознавства, яке проводило інтенсивну діяльність до 1935 р. Співробітники обсерваторії на чолі з С. Д. Чорним активно виступали з лекціями, проводили екскурсії з демонстрацією об’єктів зоряного неба.

Напружена діяльність С. Д. Чорного призвела до погіршення стану його здоров’я, тому навесні 1935 р. він припинив лекційну роботу в університеті, залишивши за собою керівництво аспірантами і завідування обсерваторією. В 1939 р. він звернувся в Наркомпрос України з проханням звільнити його від обов’язків директора обсерваторії. Це прохання було задоволене. Вчений переїжджає в Курськ і починає професорську діяльність в Курському педагогічному інституті. Останній не мав обсерваторії і тому С. Чорний повністю присвятив себе педагогічній діяльності та перекладам класичних курсів з небесної механіки А. Пуанкаре, Тиссерана, Андуайє та ін. Він продовжує дослідження сталості затемнень зір та з теорії пульсації змінної β Ліри, вільної нутації Землі та інших проблем.

Кращі роки життя С. Д. Чорного були затьмарені тяжкими соціальними заворушеннями. Він пережив російсько-японську війну 1904—1905 рр., першу світову війну 1914—1918 рр., евакуацію з Варшави в Ростов, дві революції, громадянську війну з її кровопролиттям і розрухою, голодомор, репресії 1936— 1938 рр., другу світову війну. На його становленні як вченого не могли не позначитися неприязні відношення, що склалися між його вчителями і наставниками М. Ф. Хандриковим і Р. Ф. Фогелем. Як керівник кількох астрономічних обсерваторій він неодноразово стикався з браком коштів, нестачею штатів, а нерідко і з відвертим нерозумінням потреб обсерваторії і байдужістю до них. Однак, не зважаючи на всі труднощі, які випали на його долю, він робив все можливе для організації різноманітних астрономічних спостережень, сам багато і плідно спостерігав. Він підготував і виховав багато студентів. До його школи належать такі відомі фахівці, як М. Ф. Субботін, Б. М. Щиголєв, О. К. Король, О. О. Батирев та інші.

В спадщині С. Д. Чорного понад 100 наукових праць, повідомлень про результати спостережень різноманітних астрономічних явищ. Найбільш суттєвий внесок він зробив в теоретичну астрономію. Тематика його робіт в цій галузі охоплює теорію визначення параболічних орбіт, рух перигелію орбіти Меркурія, дослідження сталості систем затемнень змінних зір типу β Ліри, теорію вільної нутації Землі. С. Д. Чорний є автором першого підручника українською мовою з описової астрономії. Ця книга написана на рівні досягнень в астрономії тих років, насичена відомостями з історії цієї науки, ілюстрована фотографіями, серед яких багато фотографій Київської обсерваторії та її інструментів, доповнена картою зоряного неба і 13 допоміжними таблицями. С. Д. Чорний був дуже скромною людиною, вимогливим до себе і до своїх колег. За справами він навіть не потурбувався про своєчасне оформлення документів на присвоєння йому без захисту вченого ступеня доктора наук.

(за матеріалами астрономічного календаря 1999р.)

Титульна сторінка першого україномовного підручника з астрономії

Mott

Міша, а чи є посилання на сам текст цього курсу?

SIDEROCRATOR

Цитата: Mott від 25 Січня 2019, 21:21:20

Міша, а чи є посилання на сам текст цього курсу?

в інтернеті його нема
але я скоро його в вернадці перефоткаю і викладу

Mott

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 25 Січня 2019, 21:27:30

Цитата: Mott від 25 Січня 2019, 21:21:20
Міша, а чи є посилання на сам текст цього курсу?
в інтернеті його нема
але я скоро його в вернадці перефоткаю і викладу

SIDEROCRATOR

190 років тому 27 січня 1829 р. народився Ісаак Робертс (1829 - 1904 ) валлійський інженер і бізнесмен та аматор астрономії , відомий вкладом у розвиток астрофотографії.

Робертс народився в Groes, Denbighshire , Уельс. Незважаючи на те, що він провів там кілька років, він пізніше переїхав до Ліверпуля . Там він став учнем Джона Джонсона (який пізніше став Johnson and Robinson), фірми інженерів-механіків, протягом 7 років, починаючи з 12 листопада 1844 року. Коли Пітер Робінсон помер у 1855 році, Робертс став керівником фірми.
Все життя Робертс був патріотом своєї рідної землі Уельсу і продовжував користуватися валлійською мовою протягом всього свого життя.

У 1878 році Робертс придбав 7-дюймовий рефрактор і встановив його у своєму будинку в Rock Ferry , Birkenhead. У 1883 році Робертс почав експериментувати з астрофотографією . Він вперше використав для цього портретні обєктиви. Робертс був задоволений результатами, і замовив згодом рефлектор діаметром 20 дюймів (фокусна відстань 100 дюймів) у Howard Грубба і 1885 побудував купол обсерваторії для розміщення телескопа. Він застосував нову техніку розмішення фотопластини безпосередньо в фокусі, щоб уникнути втрати світла, що виникне в результаті використання діагонального дзеркала. Це дозволило йому домогтися значного прогресу в тодішній галузі астрофотографії .

У 1886 році Робертс показав свої перші фотографії в Королівському астрономічному товаристві в Ліверпулі.

Астрофотографія тоді вимагала дуже тривалого часу експозиції (іноді годину або більше) для реєстрації слабких об'єктів на фотопластині. Тривала витримка дала б змогу реєструвати об'єкти, невидимі для людського ока. Ісаак Робертс розробив техніку "контрейлерних" астро фотографій, встановивши камеру / об'єктив на більший екваторіальний телескоп, який використовувався як " гід ". Комбінація тримала камеру точно, протягом тривалого часу експозиції.
Телескоп Робертса

обсерваторія Робертса

В ніч з 28 на 29 грудня 1888 р. Ісаак Робертс отримав першу фотографію Туманності Андромеди. Використовуючи власну невелику обсерваторію в Сассексі, він сфотографував М31 за допомогою 20 дюймового рефлектора ф/5 з 4-х годинною експозицією.
Складність полягала в тому, що гідування було ручним, впродовж 4 годин потрібно було постійно обертати телескоп щоб зображення не змазалось.
В результаті такої титанічної праці Робертс отримав вражаючий результат- на фото виявилась спіральна структура об'єкта. Однак у той час ще вважалося, що М31 належить до нашої Галактики, і Робертс помилково вважав, що це — інша сонячна система, в якій формуються планети.
перше фото Туманності Андромеди 1888р.

Беручи до уваги низьку чутливість(як на наш час) фотопластинок це стало проривом у астрономії і заклало підвалини астрофотографії яка тільки зароджувалася.

На додаток до його значних досягнень в області астро-фотографії, Робертс також винайшов машину під назвою Stellar Pantograver, яка могла гравіювати астрофото на мідних пластинах.

фотографія Плеяд 1886 р.

фото Туманності Оріона

М 57 Кільце в Лірі 1887 р.

М 44 Ясла 1891 р.

Через пожертвування своєї дружини Доротеї на честь свого покійного чоловіка, Société astronomique de France (Французьке астрономічне товариство) заснувала Prix Dorothea Klumpke-Isaac Roberts для заохочення вивчення туманностей Ця дворічна премія була вперше видана в 1931 році і продовжується видавати сьогодні.

Внизу замітка про досягнення Робертса за 1890 р.

SIDEROCRATOR

Сьогодні день народження Леоніда Костянтиновича Каденюка (1951-2018) йому сьогодні виповнилось би 68 років.
Першого космонавта незалежної України який був у космосі.

В період з 19 листопада по 5 грудня 1997 року здійснив космічний політ на американському БТКК «Колумбія» місії STS-87.
Запуск космічного шатлу відбувся 19 листопада 1997 року з космічного центру ім. Джона Кеннеді, що знаходиться у штаті Флорида. У лабораторному модулі «Spacelab» проводилися наукові експерименти у галузях астробіології, фізики та матеріалознавства, також було заплановано виходи космонавтів у відкритий космос.

Під час польоту на БТКК «Колумбія» виконував біологічні експерименти спільного українсько-американського наукового дослідження з трьома видами рослин: ріпа, соя і мох. Основна мета проведення експериментів — вивчення впливу стану невагомості на фотосинтетичний апарат рослин, на запліднення та розвиток зародка, на експресію генів у тканинах сої і ріпи, на вміст фітогормонів у рослинах ріпи, на вуглеводневий метаболізм та ультраструктуру клітин паростків сої, на процес ураження паростків сої патогенним грибом фітофтори.

Крім цих експериментів у космічному польоті виконувалися експерименти Інституту системних досліджень людини з тематики «Людина і стан невагомості».

Цікаво, що 27 листопада — на 9 добу польоту був проведений перший зв'язок з Україною. Вперше з космосу громадянин України вів діалог саме зі своєю державою.

Зі спогадів космонавта: «За 7 діб до старту з метою запобігти інфекційним захворюванням для нашого екіпажу було введено особливий режим — карантин. Він передбачає виключення можливості перебування астронавтів у громадських місцях та будь-яких сторонніх контактів. Нас ізолювали і від сімей. При цьому астронавти знаходяться не лише під пильним наглядом медиків, але й спостереженням психологів».

Леонід Костянтинович згадує: «Кожну вільну хвилину я і мої колеги використовували для спостереження і фотографування Землі та космосу. Такі заняття були найулюбленішими, а я вважав їх ще одним вражаючим і надзвичайно цікавим експериментом на борту „Колумбіі“».

День в Україні починається з Гімну. Тому Леонід Костянтинович замовив його для сигналу пробудження екіпажу, який транслювався із Центру управління польотом на борт «Колумбії». Кожен член екіпажу обирав мелодію за власним вподобанням. Таким чином Гімн нашої держави два рази пролунав у космосі над всією планетою.

SIDEROCRATOR

285 років тому 5 лютого (за іншими даними 12 лютого) 1734 р. народився англійський астроном Вільям Уельс (William Wales (1734 – 1798), який організував спостереження транзиту Венери в 1769 р. в Америці.

Народився біля Йоркшира, а в молодості працював водопровідником у палаці короля Георга ІІІ. До астрономії він прилучився в 1765 р. після одруження з сестрою астронома Чарльза Гріна. Тогож року Уельс був взятий до Невіла Маскеліна як обчислювач для морського альманаху Маскеліна, який розраховував ефемериди, які могли бути використані для встановлення довготи корабля.

В 1769 р. у рамках планів Королівського товариства проводити спостереження за транзитом Венери, що дало б точне визначення астрономічної одиниці (відстань між Землею і Сонцем), Уельса і його помічника Джозефа Дімонда, відіслали в Форт Принца Уельського в Гудзонову затоку для спостереження за транзитом.

Через зимовий лід, що зробив подорож неможливою протягом зимових місяців, Уельс і Дімонд були змушені почати свою подорож влітку 1768 року, відпливши 23 червня.
У зв'язку з дефіцитом будівельних матеріалів на обраній ділянці експедиція повинна була принести не тільки астрономічні інструменти, а й матеріали, необхідні для будівництва житлових приміщень. Після прибуття члени експедиції побудували два «Переносні Обсерваторії», які були розроблені інженером Джоном Смітоном . Будівництво зайняло пару місяців, а потім експедиція оселилася на довгий зимовий сезон.
переносна обсерваторія Вельса

Коли день транзиту, 3 червня 1769 року, нарешті настав, їм пощастило мати достатньо ясний день, і вони змогли спостерігати за транзитом біля місцевого полудня. Однак результати двох астрономів для першого контакту відрізнялися на 11 секунд;

Вони повинні були залишитися в Канаді ще три місяці, перш ніж здійснити зворотний рейс до Англії, ставши першими вченими, які провели зиму в Гудзоновій затоці. Після повернення, Уельс був засмучений різницею в спостереженнях і відмовився представити свої висновки в Королівському товаристві до березня 1770 року ; однак, його доповідь про експедицію, включаючи астрономічні результати, а також інші кліматичні та ботанічні спостереження, зустріла схвалення, і його запросив Джеймс Кук приєднатися до наступної експедиції.

Уельс і Вільям Бейлі були призначені Радою довготи, щоб супроводжувати Джеймса Кука в його другій подорожі 1772—75р. Швед з Уельсом Чарльз Грін був астрономом, призначеним Королівським товариством для спостереження за транзитом Венери в 1769 році, але він помер під час повернення першого рейсу Кука. Основна мета Уельса і Бейлі була перевірити годинники Larcum Kendall K1 і хронометр Н4 Джона Харрісона. Уельс склав журнал реєстрації рейсу, записуючи місця та умови, використання та випробування довірених йому інструментів, а також багато спостережень за людьми та місцями, що зустрічалися під час подорожі.

SIDEROCRATOR

195 років тому 7 лютого 1824 р. народився видатний англійський астроном Вільям Хаґґінс (англ. Sir William Huggins1824 -1910)

Народився в Лондоні. Освіту здобув під керівництвом приватних викладачів. У 1842—1854 роках вів торгові справи своєї сім'ї. У 1854 році переїхав у Талсі-Хілл (поблизу Лондона), де в 1856 році обладнав власну обсерваторію. Тут працював до кінця життя.

Один з піонерів астроспектроскопії. Почав регулярні заняття астрономією з спостережень планет (1858—1860). Гаґґінс одним з перших оцінив значення відкритого Г. Р. Кірхгофом і Р. В. Бунзеном в 1859 році методу спектрального аналізу для вивчення небесних тіл; сконструював спектроскоп і почав спостереження зоряних спектрів на 8-дюймовому телескопі. Після великих спостережень лабораторних і зоряних спектрів показав у 1863 році, що яскраві зірки мають подібне з Сонцем будову і що їхнє спостережуване випромінювання випускається гарячою речовиною і проходить через вищерозташовані шари поглинаючих газів. У 1864 році вперше спостерігав спектри світлих туманностей, які складалися з окремих емісійних ліній, і тим самим довів, що ці туманності є газовими. Виконав перші спектроскопічні спостереження нової зірки — Нової Північної Корони 1866 — і виявив існування навколо неї газової оболонки, що світиться.

Спостерігав спектри трьох комет і показав, що вони містять смуги, що належать вуглецю і його сполукам.
Апарат Вільяма Хюггінса для отримання спектрів порівняння вуглеводнів, використовувався при вивченні комети Віннеке.

Одним з перших використав принцип Доплера—Фізо для визначення променевих швидкостей зірок по зрушенню ліній поглинання в їхніх спектрах. У 1868 році виміряв променеву швидкість Сіріуса. Починаючи з 1875 року виконав численні фотографічні спектральні спостереження зірок, планет, Місяця; удосконалив методику астрофотографії.

SIDEROCRATOR

130 років тому 7 лютого 1889 р. відбулось заснування Тихоокеанського астрономічного товариста (Astronomical Society of the Pacific, ASP) — одного з найбільших в світі об’єднань професійних астрономів та аматорів, яке діє з метою популяризації астрономії, зацікавлення нею широкого загалу та підвищення наукової грамотності.

Тихоокеанське астрономічне товариство (англ Тихоокеанське астрономічне товариство, ASP.) - Некомерційна наукова і освітня організація, створена в Сан-Франциско в 1889 Назва походить від місця її створення на Тихоокеанському узбережжі, в даний час є найбільшим міжнародним астрономічним співтовариством, в якому складаються вихідці більше 40 країн. Метою ASP є підтримка в суспільстві інтересу до астрономії і підвищення наукової грамотності за допомогою публікацій, веб-сайту та багатьох освітніх та просвітницьких програм, зокрема:
Проект ASTRO - національна програма, яка підвищує якість викладання астрономії і фізики шляхом об'єднання любителів і професійних астрономів;
Сім'я ASTRO - проект, який використовує добірки матеріалів і гри, щоб допомогти сім'ям освоювати астрономію на дозвіллі, орієнтована на астрономів, вчителів і керівників громадських організацій;
Астрономія з нуля - національна програма, орієнтована на педагогів наукових музеїв, центрів природи і освітніх екологічних організацій для створення або розширення програм астрономічної освіти;
Мережа Нічного Неба - спільна програма з Лабораторією реактивного руху, що охоплює понад 200 клубів любителів астрономії США, надає їм інформаційні матеріали і допомогу в підготовці кадрів.
Навчальні матеріали з астрономії (БАГАТО з них розроблені викладачами Товариства) Продаються в інтернет-магазинах або Надаються безкоштовно через веб-сайт Товариства.
Президентами Товариства були такі відомі астрономи як Е. С. Холден, Едвін Хаббл, Джордж Ейбелл, Френк Дрейк, Льюїс Дж. Хеньі, Джордж Парді (згодом - 21-й губернатор штату Каліфорнія), і інші.

https://www.astrosociety.org/?fbclid=IwAR1HWBz51iqHo89SUdHmSFKEdiOw_87T0-fLWHzWoQmK78RdJrrhLWOv_9k

SIDEROCRATOR

495 років тому в лютому 1524 р. вийшла друком "Cosmographia" німецького астронома та механіка Петера Апіана.
Книга пережила багато видань, і була в певному сенсі революційною. В ній Апіан пропонував для визначення довгот вимірювати відстань між місяцем та зорями, поклавши початок сучасній геодезії.

В праці Апіан докладно пояснив методики вимірювання, та подав описи сучасних йому вимірювальних інструментів.

Також досягненням автора стало і те, що він вперше довів, що кометні хвости направлені від сонця.
В книзі він також умістив таблицю з координатами європейських африканських та азійських міст
Сторінка з космографіі з координатами деяких західноукраїнських та кримських міст

SIDEROCRATOR

11 лютого 1911 р. народився американський астроном Карл Кінан Сейферт (Carl Keenan Seyfert; 1911 — 1960)

Вивчаючи спектри галактик в обсерваторії Маунт-Вілсон (штат Каліфорнія), першим звернув увагу на те, що в спектрах ядер деяких галактик видно потужні та широкі емісійні лінії, що вказують на наявність там великої кількості гарячого міжзоряного газу, що рухається з великою швидкістю, яка досягає кількох тисяч кілометрів на секунду. Згодом такі галактики були названі сейфертівськими. Зовні вони нічим не відрізняються від нормальних спіральних галактик, але в їхніх компактних ядрах відбуваються потужні процеси виділення енергії, що роблять ядро галактики потужним джерелом інфрачервоного і рентгенівського випромінювання та призводять до викидання з нього швидких потоків газу. Серед спіральних галактик сейфертівські становлять близько 1 %. Не виключено, що більшість спіральних галактик перебуває 1 % свого життя в стані підвищеної активності, тобто, як сейфертівська галактика.

У 1936—1940 Сейферт разом з Д.Поппером виміряв променеві швидкості, кольори та зоряні величини 118 слабких зірок спектрального класу B і визначив відстані до них, їх абсолютні зоряні величини та відношення загального поглинання до селективного. У 1942—1946 вивчав функції світності зірок Чумацького Шляху; отримав (спільно з Я.Нассау і С.Мак-Каскі) перші кольорові фотографії туманностей і зоряних спектрів.

Керував будівництвом обсерваторії імені А.Даєра і створенням 24-дюймового телескопа, на якому згодом зробив численні фотоелектричні спостереження затемнюваних змінних зірок.

SIDEROCRATOR

455 років тому 15 лютого 1564 р. Народився Галілео Галілей (1564-1642) італійський мислитель епохи Відродження, засновник класичної механіки, фізик, астроном, математик, поет і літературний критик, один із засновників сучасного експериментально-теоретичного природознавства.

Довідавшись про винайдену в Голландії підзорну трубу, Галілей 1609 року побудував свій перший телескоп із трикратним збільшенням, а трохи пізніше — зі збільшенням у 32 рази, як він сам писав згодом, «побудував собі прилад до того чудовий, що з його допомогою предмети здавалися майже в тисячу разів більші і більш ніж у тридцять разів ближчі, ніж під час спостереження простим оком». Із їх допомогою Галілей здійснив кілька важливих астрономічних відкриттів — гори і кратери на Місяці, розміри зірок та їхню колосальну віддаленість, плями на Сонці, 4 супутники Юпітера (Іо, Європа, Ганімед та Каллісто), фази Венери, кільця Сатурна, Чумацький Шлях як скупчення окремих зірок та ін.

Галілей налагодив виробництво телескопів.

У 1610–1614 роках, змінюючи відстань між лінзами, він створив також мікроскоп. Завдяки Галілею лінзи й оптичні прилади стали могутнім знаряддям наукових досліджень. Від Галілея оптика одержала найбільший стимул для подальшого теоретичного технічного розвитку». Оптичні дослідження Галілея присвячені також вченню про колір, питанням природи світла, фізичній оптиці. Галілею належить ідея скінченності швидкості поширення світла й постановка (1607) експерименту з її визначення.

Після суду інквізиції Галілея було засуджено до тюремного ув'язнення. Його оголосили не єретиком, а «дуже запідозреним у єресі»; таке формулювання було тяжким звинуваченням, проте рятувало від спалення. Після оголошення вироку Галілей на колінах вимовив запропоноване зречення. Копії вироку за особистим розпорядженням Папи Урбана було надіслано в усі університети католицької Європи.
Папа не став довго тримати Галілея у в'язниці. Після винесення вироку Галілея поселили на одній з вілл Медічі, звідки його перевели до палацу його друга, архієпископа Пікколоміні у Сієні. Через п'ять місяців Галілею було дозволено вирушити на батьківщину, і він осів в Арче́трі, поруч із монастирем, де були його дочки. Тут він провів решту життя під домашнім арештом і постійним наглядом інквізиції.

Режим утримання Галілея не відрізнявся від тюремного, і йому постійно погрожували переведенням до в'язниці за найменше порушення режиму. Галілею не дозволялося відвідання міст, хоча тяжкохворий в'язень потребував постійного лікарського нагляду. У перші роки йому заборонено було приймати гостей під страхом переведення до в'язниці, згодом режим було дещо пом'якшено, і друзі змогли відвідувати Галілея — правда, не більше ніж по одному.

Інквізиція стежила за бранцем до кінця його життя; навіть при смерті Галілея були присутні два її представники. Всі його друковані праці підлягали особливо ретельній цензурі. Щоправда, у протестантській Голландії видання «Діалогу» тривало (перша публікація: 1635 рік, у перекладі латиною).

1634 року померла старша 33-річна донька Вірджинія улюблениця Галілея, яка віддано доглядала за хворим батьком і гостро переживала його незгоди. Стан здоров'я Галілея погіршився, але він продовжував енергійно працювати в дозволених для нього галузях науки. Галілей пережив доньку Вірджинію на вісім років і помер сліпим. Друга донька Лівія теж закінчить своє життя в монастирі.

Єдиний онук Галілея — постригся в ченці й спалив усі рукописи діда як богопротивні. На ньому рід Галілеїв згас.

Останньою книгою Галілея стала «Бесіди і математичні докази двох нових наук», де викладено основи кінематики й опору матеріалів. Фактично, зміст книги являє собою розгром арістотелевої динаміки; натомість Галілей висуває свої принципи руху, перевірені на досвіді. Кидаючи виклик інквізиції, Галілей вивів у новій книзі тих же трьох персонажів, що і в забороненому раніше «Діалозі про дві найголовніші системи світу». У травні 1636 учений вів переговори про видання своєї праці в Голландії, а потім таємно переправив туди рукопис. У довірчому листі графу де Ноелю (якому він присвятив цю книгу) Галілей писав, що нова праця «знову ставить мене в ряди борців». «Бесіди…» видали в липні 1638 року, а в Арчетрі книга потрапила майже через рік — у червні 1639 року. Ця праця стала настільною книгою Гюйгенса й Ньютона, які завершили розпочату Галілеєм побудову основ механіки.

Галілей помер 8 січня 1642 року. Папа Урбан заборонив ховати його в родинному склепі. Його поховали в Арчетрі, містечку де він жив останні роки, без пам'ятника. Лише 1737 року рештки перепоховали в базиліці Санта Кроче поряд із Мікеланджело.
Фільм 1933 р. про телескоп Галілея.

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 238532 раз)