Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 236495 раз)

Yum

18 лютого 1930 року 25-річний американський фотограф-лаборант Клайд Томбо, що працював в приватній обсерваторії в місті Флегстафф, штат Арізона, після двох років пошуків виявив у зузір'ї Близнюків дев'яту, найвіддаленішу планету Сонячної системи Плутон.
У 1845 році француз Урбен Левер'є провів теоретичні розрахунки для пояснення невідповідності руху Урану від орбіти, яка мала б бути згідно законам Кеплера, на підставі котрих у 1846 році німець Готфрід Галле відкрив восьму планету Сонячної системи, названу Нептун. Однак наступні спостереження за Ураном показали, що гравітаційний вплив на нього з-боку Нептуна недостатній для пояснення особливостей його руху. Для пошуку невідомої планети у 1894 році американський астроном-любитель Персіваль Ловелл заснував приватну обсерваторію, куди залучив професійних астрономів і наступні 23 роки фінансував безуспішні пошуки таємничої «Планети X».
По смерті Ловелла її пошуки не припинились і в 1928 році директор обсерваторії доручив пошуки «Планети X» 23-річному астроному-аматору Клайду Томбо, який зайнявся фотографуванням зоряного неба з допомогою 13-дюймового астрографа і порівняльним аналізом фотознімків для пошуку об'єктів, що змінили своє положення. Це дало можливість Томбо відкрити сотні астероїдів, комету та багато змінних зірок, а 18 лютого 1930 року у сузір'ї Близнюків він виявив нову планету. Після підтвердження результатів Томбо декількома іншими астрономами, 13 березня, в річницю народження Ловелла і Вільяма Гершеля, відкривача Урану, Томбо повідомив про своє відкриття широку громадськість.

https://www.jnsm.com.ua/h/0218N/

slava3500

Сергей, а посилання на джерело можна?

Yum

Цитата: slava3500 від 18 Лютого 2020, 13:42:05

Сергей, а посилання на джерело можна?

Добавил.

slava3500

Дякую.

SIDEROCRATOR

А от і та знаменита фотографія

Edward

Це вiдбитки

. Я бачив оригiнальнi платiвки у Ловеловськi обсерваторii.

SIDEROCRATOR

Цитата: Edward від 18 Лютого 2020, 15:27:53

Це вiдбитки . Я бачив оригiнальнi платiвки у Ловеловськi обсерваторii.

повезло тобі, а я тримав у руках оригінальні пластинки з кометою Чурюмова-Герасименко

SIDEROCRATOR

19 лютого 1473 р. народився видатний польський астроном Микола Коперник (Nicolaі Copernicus 1473 - 1543)

Навчаючись спочатку в Краківському університеті, а пізніше в університетах Італії де він провів близько десяти років, він глибоко осмислив теоретичні надбання попередників, після першого глибокого захоплення системою Птолемея, Коперник переконується в існуванні глибоких суперечностей між його теорією світу і спостереженнями. Захоплення змінюється сумнівами. У пошуках інших ідей він вивчив збережені твори давньогрецьких математиків і філософів. Серед них були й автор геліоцентричної системи Аристарх Самоський, і піфагорійці, які також стверджували рухливість Землі.
На відміну від своїх сучасників і попередників, котрі намагалися лише удосконалювати деталі птолемеєвої системи й не наважувалися відмовитися від самого геоцентричного принципу, Коперник зумів подолати це захоплення авторитетами і боязкість перед догмою, водночас глибоко зрозумівши плідність і істинність ідеї давньогрецької натурфілософії – шукати простоту і злагоду у природі як ключі до пояснення явищ, шукати єдину сутність багатьох явищ, які здаються чомусь різними.
Коперник першим глянув на весь тисячолітній досвід розвитку астрономії очима людини епохи Відродження — сміливого, упевненого, творчого новатора. Його гіпотеза була гранично простою: треба поміняти в старій птолемеївській системі Землю й Сонце місцями, щоб тільки Місяць обертався навколо Землі. Але ця проста гіпотеза була недоступною для розуміння більшості сучасників Коперника. Перший раз в історії науки спостерігач був позбавлений свого привілейованого становища, і обговорювалося питання про картину, що спостерігається в іншій (рухається відносно спостерігача) координатній системі. Такий крок був революційним не тільки з погляду церкви — Земля і людина перестали бути головними у Всесвіті, але і з погляду механіки — ніколи ще відносність руху не використовувалася для розв”язання конкретних завдань. Помістивши центр планетної системи на Сонце, Коперник відразу ж спростив її схему. Уперше була віднесена до рангу "рухливих зірок" Земля зі своїм супутником Місяцем. На величезній відстані від планетної системи знаходиться сфера зірок. Його висновок про дивовижну віддаленість цієї сфери диктувався геліоцентричним принципом; тільки так він міг погодити його з видимою відсутністю в зірок зміщень завдяки руху самого спостерігача разом із Землею, тобто відсутністю в них паралаксів.
Система Коперника була простішою і точнішою, за систему Птолемея. Її відразу ж почали використовувати на практиці. Зокрема, на її основі уточнили тривалість тропічного року й з ініціативи папи Григорія ХІІ провели в 1582 р. давно назрілу реформу календаря — було запроваджено новий, або григоріанський, стиль.
Революційне значення геліоцентричного принципу світобудови полягало в тому, що Коперник подав рух усіх планет як єдину систему, пояснив багато незрозумілих раніше ефектів. Так, за допомогою уявлення про річний і добовий рух Землі теорія Коперника відразу ж пояснила головні особливості заплутаних видимих рухів планет (зворотні рухи, стояння, петлі) і виявила причину добового руху небозводу. Петлеподібні рухи планет тепер пояснювалися річним рухом Землі навколо Сонця. У відмінностях розмірів петель (і, отже, радіусів відповідних епіциклів) Коперник правильно побачив відображення орбітального руху Землі: планета, що спостерігається із Землі, повинна описувати видиму петлю тим меншу, чим далі вона від Землі. Завдяки системі Коперника вперше пояснено загадкову колись послідовність розмірів перших епіциклів у верхніх планет, запроваджених Птолемеем. Їх розміри зменшувалися в міру віддалення планети від Землі. Рух по цих епіциклах, так само, як і рух по деферентах для нижніх планет, відбувався з одним періодом, що відповідав періоду обертання Сонця навколо Землі. Усі ці річні кола геоцентричної системи виявилися зайвими в системі Коперника.
Уперше пояснено зміну пір року: Земля рухається навколо Сонця, зберігаючи незмінним у просторі положення осі свого добового обертання.
Більше того, це глибоке пояснення видимих явищ дало змогу Копернику вперше в історії астрономії порушити питання про визначення справжніх відстаней планет від Сонця. Він виявив, що величини цих відстаней обернені до радіусів перших епіциклів для зовнішніх планет і рівновеликі щодо радіусів деферентів — для внутрішніх. (Цікаво, що, вважаючи задачу визначення відстаней до тіл Сонячної системи нерозв'язною, Птолемей не здогадувався, що насправді розвязання цієї задачі вже містила в прихованому вигляді його система). У такий спосіб Коперник одержує дуже точні відносні відстані від планет до Сонця.
Теорія Коперника була логічно стрункою, чіткою і простою. Вона спроможна раціонально пояснити те, що раніше взагалі оголошувалося незбагненним або пояснювалося штучно, а також пов'язати в єдине ціле всі явища, які раніше вважалися зовсім непов'язаними. Це її безсумнівні переваги; вони свідчили про істинність геліоцентризму. Найбільш проникливі мислителі зрозуміли це відразу.
І вже не настільки важливим було те, що Коперник, віддаючи данину античним і середньовічним традиціям, не заперечував колових рівномірних рухів небесних тіл, центрального положення Сонця у Всесвіті, але скінченність Всесвіту, обмежував світ єдиною планетною системою.
Разом з геліоцентричною теорією Коперник у своїй книзі «Про обертання небесних тіл”висунув і теорію про нескінченність Всесвіту: «Небо непомірно велике в порівнянні з землею і являє собою непомірно велику величину за оцінкою наших відчуттів земля лише як точка до тіла, а по величині, як скінченне до нескінечнного. Порівняно з небом Земля не більш ніж крапка, чи ніби визначена кількість порівняно з нескінченним. Неможливо, щоб Земля являла собою центр Всесвіту. Як! Невимірне обертатиметься 24 години навколо нікчемності?!»
Беручи до уваги величезну віддаленість небесних тіл, важко собі уявити, щоб вони могли пройти таке неосяжне коло протягом 24 годин. І для чого: чому саме безмежний Всесвіт повинен обертатися навколо нікчемно малої Землі? «Якби земля оберталася навколо своєї осі то вона б розпалася за рахунок відцентрової сили, якщо цього не відбувається то, як вважав Птолемей Земля нерухома, а навколо неї обертається вся небесна сфера, але в такому випадку небо розпалось би ще швидше, так як небесна сфера наповнена зірками і набагато більша за землю своїми розмірами, то відповідно і відцентрова сила для неї ще більша. То чи не означає це те, що небесна сфера нерухома, а землі як маленькій частинці у всесвіті властиве добове обертання».
Теорія Коперника містила в собі колосальний творчий, світоглядний і теоретико-методологічний потенціал. Її історичне значення важко недооцінити. Вона підірвала ядро релігійно-феодального світогляду й основи старої картини світу.
Геліоцентрична система світу не тільки визначила характер наукової революції в XVI ст., але й відіграла вирішальну роль у радикальному перегляді філософських уявлень про світ. Коперниканська революція не зводилася до простої перестановки передбачуваного центра світу, до заміни центрального положення Землі на центральне положення Сонця. Головне її досягнення полягало в створенні об'єктивно правильної картини руху планет, що і стало каменем спотикання для визнання коперниканства з боку теології[3]. Остання готова була погодитися з Коперниковою теорією як математичною фікцією, що полегшує розрахунки й «рятує явища», але не претендує на істинність нової картини світу. Геліоцентризм призвів до десакралізації космосу, до корінного перегляду всієї фізичної картини світу. Перегляду зазнали найважливіші положення не тільки Птолемеєвої астрономії, але й Арістотелевої фізики й пов'язаної з їх ортодоксальним тлумаченням католицької теології. Зазнала руйнації насамперед ієрархічна структура світу. Ставився під сумнів поділ світу на "тлінну" земну субстанцію, що складається з чотирьох елементів стихій, і конфронтуючу з нею небесну, нетлінну, незмінну, вічну "п'яту сутність", з якої складаються небесні сфери й тіла. Скасовувалося фізичне, а отже, і теологічне протиставлення "землі" й "неба". Земля не протистоїть у коперниканській системі світобудови планетам і зіркам, а утворює з ними єдиний Всесвіт.
Новим виявилося і ставлення до руху. Якщо за своєю фізичною природою Земля в старій системі світу була "нижчим" рівнем, то завдяки своїй нерухомості вона здобула для себе значення центру світу. При цьому спокій вважався вищим станом порівняно з рухом: середньовічна картина світу принципово статична. Зробивши рух призначенням Землі, Коперник не тільки "підняв" її до небес, але й показав, що саме рух є нормальним станом усіх планет. Якщо в старій, арістотелівсько-птолемеївській космології кінцевим джерелом руху був Бог — нерухомий двигун Арістотелевої фізики, який передає рух сфері "нерухомих" зірок і далі — нижчим сферам планет, то Коперник пояснює рух небесних тіл їх сферичною, кулястою формою, тобто їхньою природою, завдяки чому відпадає потреба в зовнішніх двигунах, а в кінці кінців— і у нерухомому двигуні, і Бог виявляється творцем "світового механізму", що не втручається в його подальше функціонування. Тим самим у філософську картину світу вводився принцип самостійного руху тіл.
У геліоцентричній системі світу втратило сенс і Арістотелеве уявлення про "природне місце" тіла, було зроблено крок у бік визнання однорідності простору. У фізичному небі не залишалося місця для "небесної ієрархії" християнського богослов'я.
Руйнування ієрархічної системи світобудови було найголовнішим світоглядним результатом коперниканізму. Саме навколо нової космології відбуватимуться головні ідеологічні битви XVI - початку XVII ст. Справжній сенс революції — спричиненої великою книгою Миколая Коперника, не тільки в природознавстві, але й у філософії, розкриють у своїй творчості Джордано Бруно і Галілей, і саме в результаті їхньої діяльності церква піде на рішучу заборону геліоцентризму як учення про нову світобудову.
Титульна сторінка праці Коперника "Про обертання небесних сфер"

SIDEROCRATOR

21 лютого 1555 (1556 р.) народився Зет Кальвізій ( лат. Sethus Calvisius 1555-56-1615) - німецький теоретик музики, історик , астроном , філолог і композитор.

Народився в бідній селянській родині. Закінчив гімназію в Магдебурзі в 1572 році , навчався в Гельмштедтському і Лейпцігському університетах . У 1582 році став музичним керівником знаменитої гімназії Шульпфорта в м Наумбург. Крім музики викладав там класичні мови (латина, грецька), іврит, загальну історію ( «хронологію»).

Основна наукова праця Кальвізія в області астрономії - хронологічні таблиці, що зіставляють за часом події з історії різних народів давнини на підставі відомостей про більш ніж 300 затемненнь : Opus chronologicum ex autoritate potissimum sacrae scripturae et historicorum fide dignissimorum , ad motum luminarium coelestium, tempora & annos distinguentium, secundum characteres Chronologicos contextum, trecentis fere Eclipsibus annotatis confirmatum & deductum usq; ad nostra tempora, Leipzig 1605, Frankfurt am Main 1620, 1685
Це була перша праця в якій за допомогою описів астрономічних явищ було зроблено спробу привязки до реальних історичних подій.

В ході роботи над таблицями Кальвізій радився зі Скалигером , який, в свою чергу, використовував розрахунки Кальвізія в своїх роботах . До астрономічних і хронологічних спостереженнь Кальвізія має пряме відношення також запропонована ним реформа григоріанського календаря .

SIDEROCRATOR

Сьогодні виповнюється 175 років найстаршій обсерваторії Києва – Астрономічній обсерваторії КНУ ім. Шевченка. Саме 21 лютого 1845-го було завершено її будівництво. Зараз Астрономічна обсерваторія – одна з провідних наукових установ країни та популярне місце серед тих, хто цікавиться наукою.

Історія обсерваторії почалася зі створення в Києві центру астрономічних спостережень. Ідейним натхненником появи в столиці України подібного закладу став перший професор астрономії Київського університету Федоров за сприяння засновника Пулковської обсерваторії Струве. Спочатку планувалося розмістити обсерваторію в головному навчальному корпусі університету, але потім вирішили побудувати для неї окрему будівлю. Проектуванням будівлі обсерваторії займався на той час дуже знаменитий архітектор й зодчий Віккентій Беретті, автор будівль Університету та Інституту шляхетних дівиць.

Для обсерваторії архітектор обрав стиль пізнього класицизму, будівлю виконано у формі восьмигранної башти. Ділянка площею 3 гектари була обсаджена по периметру деревами, які служили додатковим бар'єром від міського пилу та освітлення, яке заважало астрономічним спостереженням. Із західної сторони є зал, обладнаний відкритою терасою, на яку виставлялися переносні астрономічні інструменти. Центральний хол прикрашений чотирма колонами з рельєфним орнаментом, є чавунні сходи, піч обкладена черепицею з ліпними прикрасами. Всі ці прикраси збережені до цих пір. Офіційне відкриття обсерваторії відбулося 21 лютого 1845 року. Астрономічне обладнання для київської обсерваторії замовляли в Петербурзі та Європі, потім його передали в обсерваторний музей.

Паралельно з університетською обсерваторією було створено службу точного часу. Щотижня у вівторок київські годинникарі приходили до обсерваторії, щоб звірити свої годинники з астрономічними. Після 1920-го року в обсерваторії з'явився радіоприймач, сигнали точного часу приймалися за допомогою радіосигналу.

Під час Великої Вітчизняної війни обладнання обсерваторії перевезли до Свердловська, співробітники були призвані на фронт. Всі додаткові споруди (лабораторії, будинки, павільйони для нових телескопів) були зведені в 1946-1960 роках. За свій багаторічний вік співробітники Київської обсерваторії зробили численні відкриття в області астрометрії, фізики Сонця й прогнозування сонячної активності, метеорної астрономії, проводили спостереження за штучними супутниками Землі. На сьогоднішній день в обсерваторії проводяться меридіанні спостереження з метою визначення точних положень небесних світил й складання зоряних каталогів, астрономо-геодезичного визначення, розрахунку орбітальних елементів тіл Сонячної системи.

У 1892 році вчені Київської обсерваторії вперше з спектроскопом на астрографі отримали спектри Сонця. Вже починаючи з 1923 року стали проводити регулярні дослідження щодо відстеження сонячних активних утворень. Були відкриті дві комети Чурюмова-Герасименко (1969 р.), Чурюмова-Солодовнікова (1986 р.). За час існування обсерваторії було відкрито й досліджено близько 600 нових карликових галактик, створені серії каталогів положень зірок й позагалактичних радіоджерел, обгрунтовано наукову концепцію астероїдної-метеорної небезпеки. На сьогоднішній день музей має в своєму розпорядженні близько 20 тисяч експонатів. Серед найбільш цінних - переносний телескоп (1838 р.), астрограф (1895 р.), меридіанне коло (1870 р.), меридіанне коло, виготовлене Репсольдом (1871 р.), численні годинники й хронометри.

SIDEROCRATOR

105 років тому 23 лютого 1915 р. народився аргентинський астроном Хо́рхе Саа́де (ісп. Jorge Sahade 1915 — 2012)

Народився в Альта-Грасія (провінція Кордова). Освіту здобув у Національному університеті Кордови (1937) і Національному університеті Ла-Плати (1943). У 1943—1946 був стипендіатом Національного університету Ла-Плати в Єркській обсерваторії і обсерваторії Мак-Доналд (США). У 1946—1955 працював в обсерваторії в Кордові (з 1953 — директор), в 1948—1955 — також професор Національного університету в Кордові. У 1955—1958 і в 1960 працював у Каліфорнійському університеті в Берклі (США). В 1958—1971 — професор, завідувач відділом обсерваторії Національного університету Ла-Плати, в 1968—1969 — директор цієї обсерваторії. У 1971—1983 працював в Інституті астрономії та космічної фізики в Буенос-Айресі (в 1971—1974 — директор). З 1983 працював в Аргентинському інституті радіоастрономії.

Досліджував спектри багатьох пекулярних тісних подвійних зірок, зокрема систем з зірками типу Вольфа—Райе, а також симбіотичних зірок; визначав орбіти і фізичні параметри компонентів подвійних систем, вивчав газові потоки в них, навколозоряні оболонки. Одним з перших розглянув тісні подвійні системи з точки зору їхньої еволюційної історії, розробив класифікаційну схему для подвійних зірок, що виходить із розташування їхніх компонентів на діаграмі Герцшпрунга—Рассела і враховує еволюційні зв'язки між компонентами. Запропонував інтерпретацію змінних типу W Великої Ведмедиці, розглянув питання про можливі шляхи еволюції зірок типу Вольфа—Райе. Автор книги «Взаємодіючі подвійні зірки» (спільно з Ф. Б. Вудом, 1978).

SIDEROCRATOR

Сьогодні святкує своє 75-річчя Герасименко Світлана Іванівна (нар. 1945, Баришівка, Київська область, Україна) український і таджицький астроном, відкривач комети Чурюмова-Герасименко.

Народилась у 1945 році в Баришівці (Україна). 1968 року закінчила кафедру астрономії Київського університету, згодом вступила в аспірантуру до Сергія Костянтиновича Всехсвятського. У вересні 1969 року разом із Климом Чурюмовим, співробітником Головної астрономічної обсерваторії НАН України полетіла в експедицію в Алма-Ату для спостереження комет на 50 см телескопі.

11 вересня 1969 року Світлана Герасименко та Людмила Чиркова працювали в обсерваторії Інституту астрофізики Фесенкова в Алмати, столиці Казахської РСР, та фотографували комету 32P/ Comas Solà, використовуючи 50-сантиметровий телескоп Максутова. Герасименко надіслала зроблені знімки, Климу Чурюмову, який під час їх аналізу виявив об'єкт із параметрами руху комети, але помилково припустив, що це комета 32P/Comas Solà. 22 жовтня, більш ніж через місяць після сфотографування, Чурюмов зрозумів, що цим об'єктом не може бути 32P/Comas Solà, оскільки розрахунки показали, що його розташування на знімку повинно бути приблизно на 2-3 градуси поруч. Подальший аналіз фотографії дозволив отримати слабке зображення комети 32P/Comas Solà в положенні, що відповідає математичним розрахункам, таким чином довівши, що виявлений об'єкт повинен бути іншою кометою. Переглянувши інші фотографії, зроблені Світланою Герасименко, ця комета була також знайдена на чотирьох інших фотографіях, зроблених між 9 та 21 вересня 1969 року. У ніч з 11 на 12 вересня 1969 року, спостерігаючи комету Комас Сола, зробили фото, на якому виявилась ще одна комета, яка отримала назву за іменами першовідкривачів — Комета Чурюмова-Герасименко.

1973 року на запрошення Інституті астрофізики Академії Наук Республіки Таджкистан, Світлана герасименко переїхала у Душанбе. Зараз працює науковою співробітницею цього Інституту, проводить спостереження і вивчення комет.

У 1975 році вона нагороджена медаллю “За відкриття нових астрономічних обєктів"

2 березня 2004 року Світлана Герасименко разом із Климом Чурюмовим були присутні на космодромі Куру у Французькій Гвіані при запуску ракети-носія, що вивела в космос європейський міжпланетний зонд «Розетта». Основна мета зонду Rosetta — це дослідження комети Чурюмова-Герасименко (67P/Churyumov-Gerasimenko), якої він досягнув 12 листопада 2014 року близько 17 години за київським часом.

Іменем Світлани Герасименко названо також астероїд № 3945, відкритий 1982 року Миколою Черних.

SIDEROCRATOR

350 років тому 25 лютого 1670 р. народилася німецька жінка-астроном Марія Маргарета Кірх (Maria Margaretha Kirch 1670 - 1720) яка здобула Славу завдяки своїм спостереженням сполучень Сатурна Венери і Юпітера в 1709 та 1712 рр.та відкриттям комети в 1702 р.

Марія з раннього віку здобувала освіту завдяки батьку, лютеранському святеннику, який вважав, що вона заслуговує на освіту, еквівалентну тій, яку отримували молоді хлопці того часу. У віці 13 років вона втратила і батька, і матір. На той час вона отримала загальну освіту від свого зятя Юстінуса Толнера та відомого астронома-самоука Крістофа Арнольда, які жили поруч. Оскільки Марія з раннього віку зацікавилася астрономією, вона скористалася можливістю вчитися з Арнольдом поблизу Лейпцига. Вона стала неофіційною ученицею Арнольдаа пізніше його помічником.

Через Арнольда Марія познайомилася з відомим німецьким астрономом і математиком Готфрідом Кірхом, який був 30 років старшим. Вони одружилися в 1692 році, пізніше народивши четверо дітей, які пішли слідом батьків, вивчаючи астрономію. У 1700 році сімя переїхала до Берліна, де правитель курфюрств Бранденбургу Фрідріх III, призначив Готфріда Кірха своїм королівським астрономом.

Готфрід Кірх давав дружині подальший інструктаж з астрономії, як це робив для своєї сестри та багатьох інших студентів. Жінки не мали права відвідувати університети в Німеччині, але фактична робота з астрономії та спостереження за небом відбувалася значною мірою поза університетами. Таким чином, Марія Кірхен стла однією з небагатьох жінок, що займаються астрономією у 1700-х роках. Вона стала широко відомою під назвою Kirchin, жіночої версії прізвища. У Священній Римській імперії це було нечувано, щоб жінка активно займалася астрономією. Тоді лиш три жінки - Марія Куніц, Елізабета Гевелій та Марія Клара Ейммарт була активними астрономами.

Через едикт Фрідріх III ввів монополію на календарі в Бранденбурзі, а пізніше Пруссії , запровадивши календарний податок. Дохід від цієї монополії повинен був іти астрономам і членам Берлінської академії наук, яку Фрідріх III створив у липні 1700 року. Фрідріх III також продовжив будівництво обсерваторії , яка була відкрита в січні 1711 року. За сприяння дружини Готфрід Кірх підготував Перший календар серії, під назвою Chur-Brandenburgischer Verbesserter Calender Auff das Jahr Christi 1701 , який став дуже популярним.

Марія та Готфрід працювали разом як команда. Разом вони проводили спостереження та проводили розрахунки для створення календарів та ефемерид. З 1697 року Кірхи також почали записувати інформацію про погоду. Їх дані були використані для виготовлення календарів та альманахів а також був дуже корисним у навігації. Академія наук в Берліні займалася продажем цих календарів.

Протягом першого десятиліття своєї роботи в академії Марія Кірхен спостерігала за небом щовечора, починаючи з 21 години. Під час одного такого спостереження вона виявила комету 21 квітня 1702 р. (Комета 1702 р. (C / 1702 H1).

Єдиний в Німеччині науковий журнал на той момент Acta Eruditorum був латинською мовою. Але публікації Кірхен від її власного імені були тільки німецькою мовою.

Кірхен продовжувала займатися астрономічною роботою, публікуючи дослідження німецькою мовою під власним іменем і з належним визнанням. Її публікації, які включали її спостереження над «Aurora Borealis» (1707 р.), «Von der Conjunction der Sonne des Saturni und der Venus» про Сполучення Сонця з Сатурном і Венерою (1709 р.) Та наближенням сполучення Юпітера та Сатурна в 1712 р стали її внеском в астрономію. До неї єдиною жінкою-астрономом у Священній Римській імперії, яка писала під власним іменем, була Марія Куніц. Друг родини та віце-президент Берлінської академії наук,Альфонс де Віньйолес зазначив: "Якщо врахувати репутацію фрау Кірх і фрау Куніц, треба визнати, що немає галузі науки ..., в якій жінки не здатні до досягнення, і що в астрономії, зокрема, Німеччина займає перше місце понад усі держави Європи ».

У 1709 р. Президент Берлінської академії наук Готфрід фон Лейбніц представив її прусському суду, де Кірхен пояснила своє бачення сонячних плям . Він сказав про неї:
"Це найдосвідченіша жінка. Її досягнення не в літературі чи риториці, а в найглибших доктринах астрономії ... Я не вірю, що ця жінка легко знаходить собі рівну в науці, в якій вона вона дотримується системи Коперника, як і всі вчені астрономи сучасності. І приємно її почути і захищати цю систему через Святе Письмо, в якому вона також дуже вивчена . Вона спостерігає з найкращими спостерігачами і знає, як поводитися з квадратом і телескопом ".

Після того, як її чоловік помер у 1710 році, Кірхен намагалася зайняти місце астронома та обчислювача календаря в Королівській академії наук. Незважаючи на те, що її клопотання підтримав президент академії Лейбніц, виконавча рада академії відхилила її вимогу сказавши, що "те, що ми її визнаємо, може слугувати прикладом у майбутньому", тобто вони не бажали встановлювати прецедент, призначивши жінку.

Поки Кірхен виконувала роботу в академії, вона не мала університетського ступеня, яку в той час мав майже кожен член академії. Більш суттєво, її стать працювала проти її призначення. Ще за життя її чоловіка академія була обтяжена насмішками, оскільки академічний календар готувала жінка. Фактично Лейбніц був єдиним членом ради академії, який підтримав її призначення та намагався забезпечити їй фінансову допомогу.

У 1711 році вона опублікувала « Die Vorbereitung zug grossen Opposition» , добре прийнятий памфлет, в якій вона передбачила нову комету, а потім памфлет про Юпітер та Сатурн. У 1712 р. Кірхен прийняла покровительство Бернарха Фрідріха фон Кросігка, який був захопленим астрономом-любителем, і розпочав роботу в своїй обсерваторії. Вона та її чоловік працювали в обсерваторії Кросигка, поки будувалася обсерваторія академії. У обсерваторії Кросигка вона дістала звання майстра- астронома.

Після смерті барона фон Кросигка в 1714 р. Кірхен переїхала до Данцига. У 1716 Кірхен і її син, який тільки що закінчив університет, отримали пропозицію на роботу в якості астрономів для російського царя Петра І, але вважали за краще залишитися в Берліні , де вона продовжувала підраховувати календарі для міст таких як Нюрнберг, Дрезден, Бреслав.

Вона навчила свого сина Крістфріда Кірха та дочок Крістін Кірх та Маргарету Кірх виконувати роль її помічників в астрономічній роботі, продовжуючи видання календарів та альманахів, а також робити спостереження. У 1716 році її син Крістфрід та Йоганн Вільгельм Вагнер були призначені спостерігачами в обсерваторії академії. Кірхен переїхала назад до Берліна, щоб бути помічницею сина разом із дочкою Крістіною. Вона знову працювала в обсерваторії академії, обчислюючи календарі.

Peter Aufgebauer. Die Astronomenfamilie Kirch (1639–1829). In: Die Sterne (Leipzig) 47 (1971), S. 241–247.

SIDEROCRATOR

115 років тому 20 лютого 1910 р. народився грецький астроном Хрістос Пападопулос (1910-1992) автор одного з останніх фотографічних атласів неба знятих однією камерою.

Був цивільним інженером, як керівник інженерного будівництва, він пішов у відставку на піку своїх можливостей, щоб присвятити свій час хоббі: кінематографії та астрономії. Найбільший внесок Пападопулоса в астрономію припав на його поєднання цих двох інтересів у створенні фотографічного зоряного атласу. Метою цього проекту було повністю сфотографувати небо за допомогою комбінацій камер, у видимій величині до m 13,5. Подібні роботи раніше намагалися здійснити лише Джон Франклін-Адамс на початку XX століття, а в середині того ж століття знову Ганс Верхенберг (1910–1991).
У 1979/1980 рр. Пападопулос здійснив видання "Візуального фотографічного зоряного атласу". Тисячу фотографічних експозицій південного, екваторіального та північного регіонів було взято з приватної обсерваторії Пападопулоса в його будинку в Весткліф, штат Йоганнесбург, та в обсерваторії Стемфорд, штат Коннектикут, США (Чарльз Е. Сковіл).

SIDEROCRATOR

100 років тому 27 лютого 1920 року помер Роберт Пилипович Фоґель (1859 – 1920) — український астроном, професор Київського Університету (з 1899), директор Київської астрономічної обсерваторії (з 1901 року).

Р. Фогель в приміщенні КАО 1910 р.

Роберт Фогель народився в Ржищеві на Київщині у родині німецького емігранта, бухгалтера на цукровому заводі. Проти волі батька Роберт поступив навчатися до Києво-Подільської прогімназії, а потім до Третьої київської гімназії, яку закінчив із золотою медаллю 1880 року. Без підтримки родини був вимушений підробляти репетиторством.

У1881р вступив до Київського ун-ту на Фізико-математичний факультет, де, за відмінне навчання був звільнений від плати за навчання, а на третьому курсі, як один із кращих студентів, отримував т.з. «професорську стипендію»!

Там же, з великою увагою, він слухає лекції М.В.Хандрикова (дир.Київської Астрономічної обсерваторії у 1870-1901рр) та приймає активну участь у практичних заняттях! Ще студентом, під впливом М.В.Хандрикова, Роберт Пилипович починає активно займатись теоретичною астрономією і вже в його першій науковій роботі «Способ предвычисления солнечных затмений» («Университетские известия», 1884. №9) розкрита теорія сонячних затемнень та наведені результати виконаного ним передобчислення затемнення 18 серпня 1887 року.

По закінченню ун-ту Р.П.Фогеля було відправлено у відрядження до Пулковської обсерваторії для отримання навичок з нових, на той час, астрофізичних методів – фотометрії та спектроскопії. Після захисту магістерської дисертації (1891) Роберт Пилипович від’їжджає на стажування у Західну Європу, навчається в кращих європейських обсерваторіях: в Парижі вивчав способи фотографування неба, в обсерваторіях Ніцци і Риму займався спектроскопією і став повністю підготовленим викладачем нового розділу астрономії – Астрофізики!

З 1883р Роберт Пилипович розпочинає свою педагогічну діяльність у Київському ун-ті, читає лекції з практичної і теоретичної астрономії та веде практичні заняття, проводить заняття на Вищих жіночих курсах, стає членом Київського Фізико-математичного тов-ва, Російського астрономічного тов-ва, а з 1901року стає Директором Астрономічної обсерваторії ун-ту!

Основні наукові роботи присвячені визначенню параболічних орбіт об’єктів. Його багаточисельні роботи з теорії визначення орбіт, по питанню кратних рішень, принесли йому заслужену популярність як одного із видатних СВІТОВИХ спеціалістів з теоретичної астрономії!

Р.П.Фогель – автор декількох підручників для вищої школи: «Курс сферической астрономии»(1910), «Основы теоретической астрономии»(1913), «Описательная астрономия»(1909, 1919).

Автор праць
«Спосіб передобчислювання сонячних затемнень» («Вісник Київського університету», 1884);
«Теорема Ламберта» («Вісник Київського університету», 1889);
«Будова і діяльність сонця» («Вісник Київського університету», 1893);
«Застосування фотографії до вирішення астрономічних питань» (Київ, 1894);
«Спосіб визначення широти і часу» («Вісник Київського університету», 1898).

https://ela.kpi.ua/bitstream/123456789/7669/1/RHT-issue-17-title-07-Salata.pdf

SIDEROCRATOR

26 лютого 1842 р. народився Камі́ль Фламмаріо́н (1842—1925) — французький астроном і письменник-популяризатор.

Каміль Фламмаріон - автор праць про небесні тіла, кліматологію й атмосферу Землі, науково-популярних книг, серед яких особливо відомими були «Історія неба» та «Численність заселених світів». Ці надзвичайно популярні книжки публікувалися в братовому видавництві "Фламмаріон" й були в той час справжніми бестселерами.

Вищої освіти Фламмаріон не отримав. З 1858 по 1862 роки вивчав астрономію в паризькій обсерваторії (де працював обчислювачем під керівництвом знаменитого вченого Урбена Леверьє), з 1862 по 1866 рік працював при Бюро довгот. Був редактором наукового відділу журналів «Cosmos», «Siecle», «Magasin pittoresque».

У 1882 р. заснував популярний журнал «L'Astronomie», згодом перейменований у «Bulletin de la Societé Astronomique de France». У 1887 заснував Французьке астрономічне товариство, що налічувало за його життя сотні співчленів у всіх частинах світу. Товариство мало виключно популяризаторську мету. Завдяки щедрій пожертві одного любителя астрономії і шанувальника його книг Фламмаріон заснував приватну обсерваторію в Жювізі, поблизу Парижа, де і проводив спостереження головним чином над планетами і подвійними зірками. Обсерваторія в Жювізі відкрита й досі, багато астрономів проробили в її стінах довгий шлях від аматорів до професіоналів.

У 1861 опублікував книгу «Множинність жилих світів», яка стала початком великої серії його популярних астрономічних робіт.
1876 р. - зауважив сезонні зміни темних областей на Марсі. Численні спостереження цієї планети, виконані Фламмаріоном, описані ним у книзі «Планета Марс і умови проживання на ній» (1909); в цій книзі зібрані всі відомі спостереження Марса, починаючи з 1636 року проведеними Ф. Фонтана.
1880 г. - найвідоміша книга К. Фламмаріона «Популярна астрономія», випущена рекордним для того часу тиражем в 100 000 екземплярів, була розпродана протягом місяця. Потім книга протягом десятків років витримала безліч перевидань і була переведена на всі основні європейські мови (включаючи російську в 1902, 1909 і 1939 роках).
1882 г. - Фламмаріон заснував популярний журнал «L'Astronomie», згодом перейменований в «Bulletin de la Societé Astronomique de France»; випущена книга «Зірки і визначні пам'ятки неба».
1887 г. - заснував Французьке астрономічне товариство, що налічувало при його житті сотні членів у всіх частинах світу. Суспільство мало виключно популяризаторські напрями.

працюючи в своїй обсерваторії Фламаріон відкрив загальний власний рух кількох широких пар зірок, довівши фізичну зв'язок між ними. Вивчав кольору зірок і окремих утворень на поверхні Місяця (зміни кольору в кратері Платон пояснював наявністю в ньому рослинності).
1899 г. - «Доповнення до Популярною Астрономії» очікував той же успіх, що і «Популярну астрономію», російською мовою видавалася під назвою «Зоряне небо і його чудеса».
Більшість названих великих робіт Фламмаріона витримали десятки видань, розійшлися у сотнях тисячах примірників і принесли гучну популярність автору. Як суто наукові роботи Фламмаріона потрібно згадати його «Catalogue des étoiles doubles et multiples en mouvement relatif certain» (1878); «Atlas céleste» (1877), його вимірювання подвійних зірок і кілька заміток у «Comptes Rendus».
Крім астрономії, Фламмаріон займався проблемами вулканології, земної атмосфери, кліматології. У 1867-1880 роках здійснив кілька підйомів на повітряних кулях з метою вивчення атмосферних явищ, зокрема атмосферної електрики.
Відомі наукові дослідження Фламмаріона, присвячені подвійним і кратним зорям; зокрема, він відкрив загальний власний рух кількох широких пар. Вивчав кольори зірок і окремих утворень на поверхні Місяця (зміни кольору в кратері Платон пояснював наявністю в ньому рослинності). У 1876 відзначив сезонні зміни темних областей на Марсі. Численні спостереження цієї планети, виконані Фламмаріоном в обсерваторії Жювізі, описані ним у книзі «Планета Марс і умови проживання на ній» (у виданні 1909). У цій книзі зібрані також всі відомі спостереження планети починаючи з 1636. Крім астрономії, Фламмаріон займався також вулканологією, проблемами земної атмосфери, кліматологією. У 1867-1880 здійснив кілька підйомів на повітряних кулях для вивчення атмосферних явищ, зокрема атмосферної електрики.

Каміль Фламмаріон займався й спіритуалізмом. Йому належать такі книги як «Невідоме» (про паранормальні можливості та явищах людської психіки), «Смерть і її таємниця» та інші. Це послужило приводом для опори на його авторитет сучасних псевдонаукових авторів.
Ступінь причетності Фламмаріона до теософського товариства О. Блаватської оцінювалася різними авторами діаметрально протилежним чином.
Найголовніші твори Фламмаріона:
«La pluralité des mondes habités» (1862);
«Les Mondes imaginaires et les mondes réels» (1865);
«Les Merveilles célestes» (1866); «Histoire du ciel» (1873);
«Astronomie populaire» (1880, отримала премію Французької академії),
«Les Etoiles et les curiosités du ciel» (1881),
«La planète Mars» (1893).
Окремо стоять його роботи: «Dieu dans la nature» (1867); «астрономічні» романи «Lumen» (1872); «Uranie» (1889). Крім того, їм написано 9 томів «Etudes et lectures sur l'Astronomie» (1867–1880); «L'Atmosphère» (1872) і величезна кількість менших за розміром книг, брошур і журнальних статей.

в 2019 р. Головна астрономічна обсерваторія НАНУ перевидала брошуру Фламаріона "Популярна астрономія" українською мовою.

Edward

Друге видання 1909 р:

SIDEROCRATOR

Цитата: Edward від 27 Лютого 2020, 20:07:05

Друге видання 1909 р:

Не втратило актуальності і досі

Edward

Цитата: SIDEROCRATOR від 27 Лютого 2020, 20:24:17

Цитата: Edward від 27 Лютого 2020, 20:07:05
Друге видання 1909 р:
Не втратило актуальності і досі

Для мене точно не втратило, бо це особистий примiрник Д.Д.Максутова.

SIDEROCRATOR

Цитата: Edward від 27 Лютого 2020, 20:31:39

Цитата: SIDEROCRATOR від 27 Лютого 2020, 20:24:17
Цитата: Edward від 27 Лютого 2020, 20:07:05
Друге видання 1909 р:
Не втратило актуальності і досі
Для мене точно не втратило, бо це особистий примiрник Д.Д.Максутова.

Тоді це вже Святий грааль

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 236495 раз)