Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 252070 раз)

Edward

Дві речі наповнюють душу завжди новим і дедалі сильнішим подивом і благоговінням, ніж частіше й триваліше ми думаємо про них, - це зоряне небо наді мною і моральний закон у мені.
I.Kaнт
Уся нiмецька, класична фiлософiя пiсля Канта, це лише "оКантовка"...

SIDEROCRATOR

165 років тому 23 квітня 1858 р. народився видатний німецький фізик Макс Планк (1858-1947)

Наукові праці Планка присвячені термодинаміці, теорії теплового випромінювання, квантовій теорії, спеціальній теорії відносності, оптиці. Він сформулював друге начало термодинаміки у вигляді принципу підвищення ентропії та використав його для розв'язання різних задач фізичної хімії. Застосувавши до проблеми рівноважного теплого випромінювання методи електродинаміки та термодинаміки, Планк отримав закон розподілу енергії в спектрі абсолютно чорного тіла (формула Планка) й обґрунтував цей закон, ввівши уявлення про кванти енергії та квант дії. Це досягнення поклало початок розвитку квантової фізики, розробкою різних аспектів якої він займався в подальші роки («друга теорія» Планка, проблема структури фазового простору, статистична механіка квантових систем і так далі). Планк уперше вивів рівняння динаміки релятивістської частинки і заклав основи релятивістської термодинаміки. Низка праць Планка присвячена історичним, методологічним і філософським аспектам науки.

Edward

- А що це у вас за "aш"?
-Постiйна Планки...
-А що це за штрих зверху?
- То висота планки...

(з студенського гумору)

SIDEROCRATOR

175 років тому 25 квітня 1848 р. була відккрита 9 Меті́да — один із найбільших астероїдів головного поясу

Метіда кладається з силікатів і металевого нікель-залізного сплаву і може бути залишком ядра великого астероїда, який був знищений в результаті давнього зіткнення. Метида містить трохи менше половини відсотка загальної маси поясу астероїдів.
Метіда була відкрита ірландським астрономом Ендрю Ґремом в обсерваторії Маркрі в Ірландії. Це було його єдине відкриття астероїда. Це також був єдиний астероїд, відкритий в результаті спостережень з Ірландії до 7 жовтня 2008 року, коли через 160 років Дейв Макдональд з обсерваторії J65 виявив астероїд (281507) 2008 TM9.
Його назва походить від міфологічної Метіди, титанки та океаніди, дочки Тетії та Океана.

Напрямок обертання Метіди наразі невідомий через неоднозначність даних. Аналіз кривої блиску вказує на те, що полюс Метіди спрямований на екліптичні координати (β, λ) = (23°, 181°) або (9°, 359°) з невизначеністю 10°. Це дає осьовий нахил 72° або 76° відповідно.

Зображення Метіди отримані за допомогою космічного телескопа «Габбл» і аналізу кривих блиску узгоджуються з тим, що Метида має неправильну витягнуту форму з одним загостреним і одним широким кінцем. Радіолокаційні спостереження теж свідчать про наявність значної плоскої області.
Склад поверхні Метіди оцінюється як 30–40 % металовмісного олівіну та 60–70 % залізо-нікелівого сплаву.
Дані кривої блиску Метиди натякнули на існування супутника, однак подальші спостереження не підтвердили це припущення. Пізніші пошуки за допомогою космічного телескопа «Габбл» у 1993 році супутників не знайшли[16].

Колись Метіду вважали членом сім'ї астероїдів, яку називали сім'єю Метіди, але подальші пошуки не підтвердили існування такої сім'ї. Однак спектроскопічний аналіз виявив сильну спектральну подібність між Метідою та 113 Амальтеєю, і існує припущення, що ці астероїди можуть бути залишками дуже старої динамічної родини (віком принаймні 1 млрд років), менші члени якої були зруйновані в зіткненнях або викинуті збуреннями. Передбачуване батьківське тіло, за оцінками, мало діаметр від 300 до 600 км (розмір Вести) і було диференційованим. Метида могла б бути відносно неушкодженим залишком ядра (хоча й меншим, ніж 16 Психея), а Амальтея — фрагментом мантії, причому 90 % первісного тіла було втрачено[18]. За збігом обставин і Метіда, і Амальтея мають тезок серед внутрішніх супутників Юпітера.

У 1984 році покриття зорі Метідою дало сім хорд, які Крістенсен використав для отримання еліпсоїдального профілю тіні астероїда розміром 210 × 170 км. 6 серпня 1989 року Метіда покрила зорю величиною 8,7, і вдалось отримати п'ять хорд і розрахувати діаметр 173,5 км. Спостереження покриття 11 лютого 2006 року дало лише дві хорди, що вказували на мінімальний діаметр 156 км[20]. Усі три покриття відповідають еліпсоїду 222×182×130 км, запропонованому Бером.

SIDEROCRATOR

105 років тому 25 квітня 1918 р. народився французький астроном Жерар Анрі де Вокулер (Gérard Henri de Vaucouleurs; 1918 –1995)

Народився у Парижі. У 1935 закінчив Паризький університет. У 1945-1950 працював в Астрофізичному інституті в Парижі, в 1951-1954 — в Австралійському національному університеті, в 1954-1957 — спостерігач Південної станції Єльського і Колумбійського університетів в Австралії, в 1957-1958 — астроном Ловеллівської обсерваторії в штаті Аризона (США), в 1958-1960 — співробітник Гарвардської обсерваторії. З 1960 працює в Техаському університеті, з 1965 — професор.

Основні наукові роботи присвячені зоряній фотометрії, фізиці планет і позагалактичної астрономії. Виконав численні візуальні і фотографічні спостереження Марса, фіксував зміни в темних і світлих областях на поверхні планети; отримав оцінки оптичних параметрів атмосфери Марса і величини атмосферного тиску. За фотоелектричними спостереженнями покриття Регула Марсом оцінив в 1959 температуру верхньої атмосфери Марса в інтервалі 210-300 K.

Розробив класифікацію типів галактик за виглядом їхніх зображень на фотографіях, що відрізняється від інших класифікацій (зокрема, Е.П.Габбла) більшою детальністю. У своїй системі класифікації склав три обширні каталоги галактик, останній з яких включає 4364 об'єкти. Досліджував низку окремих галактик і будову нашої Галактики, виявив в її центральній частині слабку подібність перемички, що добре виявляється у багатьох спіральних галактик. Особливу увагу приділив вивченню найближчих до нашої Галактики об'єктів — Магелланових Хмар. Разом зі співробітниками оцінив їхні кутові розміри, інтегральні фотографічні величини, масу, відстань, склад зоряного населення і встановив, що Велика Магелланова Хмара обертається. Є прихильником поглядів, висловлених вперше К.Е.Лундмарком і Е.Б.Гольмбергом. За ними, галактики, що оточують нас, утворюють величезну систему (надскупчення, надхмару) з центром в скупченні Діви. Ця хмара, за Вокулером, сплюснута і обертається.

Автор книг «Фізика планети Марс» (1951, рос.пер. 1956), «Астрономічна фотографія» (1961, рос.пер. 1975), «Огляд Всесвіту» (спільно з Д.Г.Мензелом і Ф.Л.Віпплом;

Edward

Британське видання(1953):

SIDEROCRATOR

135 років тому 26 квітня 1888 р. народився радянський астроном і гравіметрист Олександр Олександрович Михайлов (888-1983)

Народився у невеличкому містечку Моршанську Тамбовської губернії, де не було навіть гімназії, тому Олександр вимушений був учитися у реальному училищі, що не давало права на вступ до університету. Після закінчення училища Михайлов ще рік навчається самостійно, а 1907 р. вступає на природниче відділення Московського університету. Спочатку йому подобалась хімія, але блискучі лекції В. К. Цераського привернули його до астрономії.

У 1911 р. Михайлов закінчив фізико-математичний факультет із золотою медаллю за фахом астрономія і геодезія і був залишений при університеті. У цьому ж році з’явились його перші наукові праці. Одна з них була присвячена визначенню умов видимості сонячних затемнень, проблемі, яка потім стала головною у його науковій діяльності. З 1914 р. Михайлов — приват-доцент Московського університету, він читає курси лекцій з астрономії та геодезії. Одна за одною виходять його наукові праці, в основному присвячені сонячним затемненням, друкуються перші його зоряні атласи (креслення зоряних карт було захопленням Михайлова протягом усього життя; ним створені широковідомі серед астрономів-аматорів і спеціалістів зоряні атласи).
Атлас Михайлова

У 1918 р. на підставі урядового декрету Михайлов разом з іншими вченими був удостоєний звання професора. Цей період його діяльності закінчується публікацією фундаментальної праці «Теорія сонячних затемнень».

У 1921 р. Михайлов переводиться на зовсім інші, «земні» роботи: у 1921—1926 рр. він очолює експедицію по вивченню сили тяжіння у районі Курської магнітної аномалії. Ця експедиція стала поштовхом до розвитку гравіметрії у СРСР. З ініціативи Михайлова 1932 р. розпочата загальна гравіметрична зйомка нашої країни. Змінюється тематика наукових досліджень Михайлова — вони присвячені проблемам вимірювання сили тяжіння. У 1933 р. з’являється його монографія «Курс гравіметрії і теорії фігури Землі». Ця книга поклала початок новому науковому напряму — геодезичній гравіметри (раніш гравіметрія мала в основному геологічне значення). Михайлов стає визнаним головою гравіметричної школи у країні. Серед його учнів — відомі тепер учені М.С. Молоденський, Ю.Д. Буланже, В.О. Магницький, М.М. Парійський, В.В. Фединський.

Проте усі ці роки Михайлов цікавиться сонячними затемненнями і навіть виїжджає 1927 р. для спостережень одного із них до Швеції. А 1936 р., коли смуга сонячного затемнення перетнула майже усю територію СРСР зі сходу на захід, Михайлов береться за розв’язання дуже складної задачі — спостереження ефекту Ейнштейна: відхилення променя світла від зір у полі тяжіння Сонця. Спостереження здійснювалися за розробленою Михайловим новою методикою. На жаль, погода перешкодила реалізації всього плану спостережень Ефект було виявлено, але точність результатів не дала можливості провести порівняння з теоретичними значеннями. Ця робота одержала світове визнання. У 1959 р. на запрошення Лондонського королівського товариства Михайлов прочитав Дарвіновську лекцію про ефект Ейнштейна.

У важкі воєнні роки Михайлов продовжує наукову і педагогічну діяльність. У 1945 р. виходить нова «Теорія затемнень», яка істотно відрізняється від раніше виданої, зокрема, тут були розглянуті не тільки сонячні, а й місячні затемнення.

У 1947 р. у житті Михайлова відбувається знаменна подія — його призначають директором Пулковської обсерваторії. Директору доводилось займатись спорудженням нових будинків і павільйонів, реконструкцією стаоих і створенням нових астрономічних інструментів. Але вже у 1948 р. на двох інструментах обсерваторії почалися спостереження. Під керівництвом Михайлова споруджуються сонячна станція під Кисловодськом, Благовєщенська широтна станція, організуються відділи приладобудування і радіоастрономії. Головною задачею відділу приладобудування була підготовка технічного завдання для спорудження найбільшого у світі 6-метрового телескопа, а відділу радіоастрономії — створення великого Пулковського радіотелескопа, конструкція якого була потім покладена в основу гігантського радіотелескопа РАТАН-600, встановленого на Північному Кавказі.

Незважаючи на складні директорські обов’язки, Михайлов продовжує займатися науковими дослідженнями. Він запропонував нову «полярну» установку телескопа (труба фіксується у напрямку на полюс Світу) і протягом кількох років провадив вимірювання кіл, які зорі описують навколо полюса, для з’ясування руху полюсів Землі. Не залишився Михайлов осторонь космічних досліджень — він брав участь у вивченні зворотнього боку Місяця, в уточненні його фігури та гравітаційного поля.

У 1964 р. Михайлова на його прохання звільняють від обов’язків директора Пулковської обсерваторії, а 1977 р. він залишає посаду завідуючого відділом астрономічних сталих. Він продовжує працювати як науковий консультант. В останні десятиріччя свого життя Михайлов чимало уваги приділяв створенню науково-популярних творів, дослідженням з історії астрономії. Усього ним написано близько 180 наукових і понад 100 науково-популярних праць.

Джерело: Короткий астрономічний календар 1988

Edward

"Полярна труба Михайлова" вмонтована в споруду головного адмiнкорпуса Пулковськоi обсерваторii. Ii видно коли проходиш через центральний вхiд.
Це на ювiлеi цього Михайлoва Шкловський пожартував: ..."все ж таки нашi предки гуманнiше поводились зi своiми старими,- вони iх з'iдали, а ми своiх обираемо в академiки"

ПС. Ходили чутки, що вiн спiвпрацював з НКВС i потроху "пiдстукував" на колег (маеться на увазi Михайлов, не Шкловський)

SIDEROCRATOR

Цитата: Edward від 27 Квітня 2023, 17:23:57

"Полярна труба Михайлова" вмонтована в споруду основного адмiнкорпуса Пулковськоi обсерваторii. Ii видно коли проходиш через центральний вхiд.
Це на ювiлеi цього Мiхайлова Шкловський пожартував: ..."все ж таки нашi предки гуманнiше поводились зi своiми старими,- вони iх з'iдали, а ми своiх обираемо в академiки"

і що йому за той жарт було?

Edward

Цитата: SIDEROCRATOR від 27 Квітня 2023, 17:57:57

Цитата: Edward від 27 Квітня 2023, 17:23:57
"Полярна труба Михайлова" вмонтована в споруду основного адмiнкорпуса Пулковськоi обсерваторii. Ii видно коли проходиш через центральний вхiд.
Це на ювiлеi цього Мiхайлова Шкловський пожартував: ..."все ж таки нашi предки гуманнiше поводились зi своiми старими,- вони iх з'iдали, а ми своiх обираемо в академiки"
і що йому за той жарт було?

Як стверджував сам Школовський, пiсля цього його 10 рокiв не випускали за кордон на жодну конференцiю. В академiкiв, особливо сов'етських погано з почуттям гумору було. Як на мене, через цю вихiдку йому самому дали лише член-кора...

SIDEROCRATOR

Цитата: Edward від 27 Квітня 2023, 21:46:11

Цитата: SIDEROCRATOR від 27 Квітня 2023, 17:57:57
Цитата: Edward від 27 Квітня 2023, 17:23:57
"Полярна труба Михайлова" вмонтована в споруду основного адмiнкорпуса Пулковськоi обсерваторii. Ii видно коли проходиш через центральний вхiд.
Це на ювiлеi цього Мiхайлова Шкловський пожартував: ..."все ж таки нашi предки гуманнiше поводились зi своiми старими,- вони iх з'iдали, а ми своiх обираемо в академiки"
і що йому за той жарт було?
Як стверджував сам Школовський, пiсля цього його 10 рокiв не випускали за кордон на жодну конференцiю. В академiкiв, особливо сов'етських погано з почуттям гумору було. Як на мене, через цю вихiдку йому самому дали лише член-кора...

Старі динозаври дуже обідчіві)

WEST

На початку 70-х я був студентом. Моя мама давала на тиждень 10 совецьких рублiв. Менi iх хватало. Та одного разу приiхав в Донецьк i побачив на ветринi 130-го книжкового магазину Атлас Михайлова i я його вiдразу придбав, а до кIнця тижня жив на хлiбi!

Edward

Це той що з чотирьма картами був? То вiн наче небагато коштував.
Я такий купив десь приблизно у 77 i домалював у ньому всi об'екти Месье. "На старт" було непогано...

SIDEROCRATOR

Цитата: Edward від 29 Квітня 2023, 16:44:39

Це той що з чотирьма картами був? То вiн наче небагато коштував.
Я такий купив десь приблизно у 77 i домалював у ньому всi об'екти Месье. "На старт" було непогано...

Тоді ще атлас Бечвара був, але його дістать було нелегко

SWN

Цитата: Edward від 29 Квітня 2023, 16:44:39

Це той що з чотирьма картами був? То вiн наче небагато коштував.
Я такий купив десь приблизно у 77 i домалював у ньому всi об'екти Месье. "На старт" було непогано...

Был еще атлас обоих полушарий небесной сферы Михайлова А.А. содержавший около 55000 звезд до 8,25m.

Edward

Я ж i питаю, який саме, "малий" чи "великий". "Малий" бачив у продажу кiлька разiв, "великий" - жодного...
Про Бечвара (atlas Coeli, хоча б) тодi i мрiяти не могли. Перший раз я його побачив вже на КАО, чи то в Осипова, чи то в Чурюмова.
А придбати його, в оригiналi, змiг лише в Штатах, багато рокiв поспiль...
Самий повний, мабудь САО: 4 тома каталог + 154 карти до 9.5 (>250 000 зiрок). Його юзали астрометристи для пiдбору опорних зiрок при вирахуваннi положень астероiдiв/комет. Зведена точнoсть в нього, трохи менше кутовоi секунди. А головне е особистi рухи yсiх 250000 зiрок. По моему, бiльш нiхто пiсля SAO, не наважився надрукувати щось подiбне. Всi пiзнiше надрукованi "уранометрii", так чи iнакше, базувалися на каталозi SAO.
ПМ. На розвал СРСР, Клим Iванович, в спiвавторствi, випустив атлас на 30+ карт (точно не памь'ятаю, скiльки) до ~ 7.5 величини для эпохи 2000.0. Як вiн сам казав "нарiзаний" Бечвар. Я тодi придбав в нього пару примiрникiв, але ним давно не користувався.

SIDEROCRATOR

30 квітня 1777 р. Народився Йога́нн Карл Фрі́дріх Га́усс (нім. Johann Carl Friedrich Gauß, лат. Carolus Fridericus Gauss; 3 1777 - 1855) — німецький математик, астроном, геодезист та фізик.

У 1807 р. йому було надано звання екстраординарного, а пізніше й ординарного професора Геттінгенського університету. В той же час його було призначено директором Геттінгенської обсерваторії.
В галузі астрономії Гаус працював близько 20 років. У 1801 р. італійський астроном Джузеппе Піацці відкрив між орбітами Марса і Юпітера маленьку планету, яку він назвав Церерою. Спостерігав він цю планету протягом 40 днів, але Церера швидко наближалася до Сонця і зникла в його яскравих променях. Намагання Піацці відшукати її знову виявилися марними. Гаусс зацікавився цим явищем і, вивчивши матеріали спостережень Піацці, установив, що для визначення орбіти Церери досить трьох її спостережень. Після чого треба було розв'язати рівняння 8-го степеня, з чим Гаусс блискуче впорався: орбіта планети була обчислена і сама Церера знайдена. Таким самим способом Гаусс обчислив орбіту іншої малої планети — Паллади. У 1810 р. французький астрономічний інститут за розв'язання задачі про рух Паллади присудив йому золоту медаль. У цей період учений написав і свою фундаментальну працю «Теорія руху небесних тіл, які обертаються навколо Сонця по конічних перерізах» (1809 р.).
1830—1840 роки Гаусс присвятив теоретичній фізиці. Його дослідження в цій галузі значною мірою були результатом тісного спілкування і спільної наукової роботи з Вільгельмом Вебером. Разом з Вебером Гаусс створив абсолютну систему електромагнітних одиниць і сконструював у 1833 перший в Німеччині електромагнітний телеграф. Йому належить створення загальної теорії магнетизму, основ теорії потенціалу і багато ін. Отже, важко вказати таку галузь теоретичної чи прикладної математики, в яку б Гаусс не вніс істотного вкладу.

Через надзвичайно велику вимогливість до себе багато досліджень визначного математика залишилося за життя його неопублікованими (нариси, незакінчені праці, листування з друзями). Цю наукову спадщину Гаусса дуже ретельно опрацьовували в Геттінгенському вченому товаристві. В результаті було видано 11 томів творів Гаусса. Дуже цікавими із спадщини вченого є його щоденник і дослідження з неевклідової геометрії й теорії еліптичних функцій. Зокрема, з опублікованих матеріалів видно, що Гаусс прийшов до думки про можливість існування поряд з евклідовою геометрією неевклідової в 1818. Проте побоювання, що ідеї неевклідової геометрії не зрозуміють у математичному світі, і, можливо, недостатнє усвідомлення їх наукової важливості були причиною того, що Гаусс їх далі не розробляв і нічого за життя з цих питань не опублікував. Коли опублікував неевклідову геометрію М. І. Лобачевський, Гаус поставився до цього з великою увагою і запропонував обрати Лобачевського членом-кореспондентом Геттінгенського вченого товариства, але власної оцінки великому відкриттю Лобачевського по суті не дав.

В архівах Гаусса знайдено матеріали із своєрідною теорією еліптичних функцій. Проте заслуга в її розробці й опублікуванні належить Карлу Якобі і Нільсу Абелю. Слід зазначити, що вже сучасники Гауса розуміли його велич, про що свідчить напис на медалі, викарбуваній на честь Гауса, — «Король математиків». У 1880 в Брауншвейгу Гаусу поставили бронзову статую. У 1827 р. Гаус опублікував велику працю «Загальні дослідження про криві поверхні», зміст якої стосується диференціальної геометрії.

Значні відкриття належать Гауссу і в галузі фізики. Він дослідив і встановив ряд нових законів у теорії рідин, теорії магнетизму тощо. Наслідком важливих розробок були такі праці: «Про один важливий закон механіки» (1820), «Загальні початки теорії рівноваги рідин» (1832), «Загальна теорія земного магнетизму» (1838). У 1832 р. Гаусс опублікував важливу статтю «Про абсолютне вимірювання магнітних величин». Він і сконструював прилад для вимірювання магнітних величин (магнітометр), виконав перше обчислення положення південного магнітного полюса Землі, яке дало дуже мале відхилення від справжнього положення. Гаусс також винайшов електромагнітний спосіб зв'язку (1834).

Edward

"Елiптичнi функцii", то вже ньюанси

, а от без метода Гауса рiшення систем лiнiйних рiвнянь не працюе нi одна програма оптимiзацii систем з багатьма параметрами, наприклад в оптицi. Гаус, був талантом з самого народження, першi чудеса в математицi вiн почав "витворяти" ще у школi. Вчитель не встигав закiнчити написання задачi на дошцi, а малий Гаус вже мав вiдповiдь... Вiн родився генiем!
З математикiв такими були Ковалевська, та мабудь ще Галуа, жалко прожив мало...
не всіх, провидіння при народженні цілує в тем'ячко...

WEST

А ще Гаус допомiг церквi: вiн розробив методику визначення дня Пасхи.

SIDEROCRATOR

290років тому 4 травня 1733 р. народився Жан-Шарль де Борда (Jean-Charles, chevalier de Borda 1733-1799) французький астроном, конструктор інструментів та один із засновників метричної системи мір і ваг.

Борда народився у шляхетній родині. Він розпочав свою освіту в єзуїтській школі La Flèche, пізніше увійшов до легкої кавалерії, а потім до інституту інженерів Мезієр.
У віці семи років Жан-Шарль де Борда почав навчатися в Коледжі Варнавітів у Даксі. У коледжі він вивчив грецьку мову, латинь, основи математики. Коли Шарль досяг віку одинадцяти років, батько послав його в знаменитий коледж Генріха IV в Ла Флеш, який готував хлопчиків до військової кар'єри, навчав законам і державній службі, на основі якого згодом було відкрито Національне Військове Училище (фр. Prytanée National Militaire).
Спочатку випускник престижного навчального закладу збирався зайнятися математикою, але його батьки наполягли на військовій кар'єрі. Він зайнявся військовим будівництвом, після чого перейшов у легку кавалерію. В 1756 р. він написав «Доповідь про рух снарядів» (фр. «Memoire sur le mouvement des projectiles»), результат його роботи як військового інженера. На підставі цієї роботи він був обраний асоційованим членом Французької академії наук. Пізніше його обрали повноправним членом Академії.
У 1771-му він потрапив на фрегат «Ла Флор» (фр. La Flore) під командуванням контр-адмірала де Вердена де ла Кренна (фр. de Verdun de la Crenne). Корабель відправився в область Карибського басейну для випробування нових моделей годинників та морських хронометрів за дорученням Академії наук. У 1774 і 1775 Борда брав участь в експедиції, що досліджувала узбережжя Африки. Отримавши звання лейтенанта флоту, він був відправлений на Канарські острови і був відповідальним за визначення точних позицій — в той час більшість європейських країн вели відлік довготи від острова Ферро (Ferro або Isla del Meridiano).
Його супроводжував астроном Олександр Пінре з метою вивчення поведінки хронометрів та визначення їх корисності при використанні методу місячних відстаней для визначення довготи в морі.
Спрощений метод, який Борда випробував у цій поїздці і був опублікований у двох томах з таблицями в 1778 році, став звичайною практикою у французькому флоті. Спрощені варіанти методу також були опубліковані в Connaissance des temps в 1779, 1780, і 1787 роках. Борда спеціалізувався на позиційній астрономії, яка згодом буде використовуватися в навігації та астрономічному приладобудуванні, і в цій галузі він виконає свою найкращу роботу. Інші поїздки в Америку та Африку закріпили свою славу як матроса та як досвіченого вченого. Він був призначений капітаном.
У 1795 р. він також був обраний членом Бюро довгот.
З 1778 р. Борда удосконалював інструмент, запропонований Тобіасом Майєром в 1752 році, який він назвав "повторюючим колом" або "астрономічним колом". Кола Борда конкурували з традиційним квадратом, використовуваним для астрономічних вимірювань як на морі, так і на землі, і його перевага проявилася в ряді геодезичних вимірювань обсерваторії в Грінвічі та Парижі, що відбулися в 1787 році. Під його керівництвом художник Е. Ленуар зробив безліч інструментів різного розміру. У 1801 році іспанський астроном і мореплавець Хосе де Мендоза представив нові поліпшення, які призвели до остаточної форми інструменту для використання в навігації та в наземних операціях. Борда також розрахував, в наступні роки, численні тригонометричні сексагелімальні та центезімальні таблиці для кращого використання інструменту.
Будучи експертним спостерігачем та ретельним експериментатором, ім'я Борда з самого початку було пов'язано з діяльністю по уведенню нової системи ваг і мір, які прийняла революційна Франція.
8 травня 1790 по доповіді Талейрана Національні збори Франції прийняли рішення встановити нову систему мір і ваги, засновану на десятковій системі, замість старих мір, що відрізнялись у кожній провінції. Під головуванням Жана-Шарля де Борда була створена спеціальна Комісія мір і ваги, в роботі якої в різний час брали участь Лавуазьє, Кондорсе, Лаплас, Монж, Кулон, Лагранж. Спочатку планувалося використовувати як одиниці відстані довжину секундного маятника, проте пізніше за одиницю вибрали відстань, рівну одній десятимільйонній чверті дуги Паризького меридіана. 19 березня 1791 року нова одиниця, названа за пропозицією Борда «метром», була затверджена, після чого Деламбр і Мешен приступили до вимірювання дуги Паризького меридіана між Дюнкерком і Барселоною (в розробці вимірювальних інструментів брав участь і Борда). У 1793 році, не чекаючи закінчення робіт, Конвент прийняв тимчасову величину метра, тоді ж були виготовлені перші прототипи метра. «Справжній і остаточний метр» (трохи змінений у порівнянні з початковим) був введений в 1799 р.

Borda, Jean Charles. Anhang zu allen deutschen Ausgaben von Logarithmen-Tafeln, enthaltend zwei Hülfstafeln zur Berechnung eilfstelliger Logarithmen zu gegebenen Zahlen und umgekehrt zur Auffindung der Zahlen aus eilfstelligen Logarithmen. Nach Borda's Anhang erweitert und in die gewohnte Ordnung der siebenstelligen Tafeln gebracht von A. Steinhauser. — Wien, 1857.

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 252070 раз)