Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
24 Липня 2025, 22:33:59

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[rgb]

В часи Лисенка прекрасно розумiли важливiсть генетики,а от народу втюхивали дурь.Як i з кiбернетикою i теорiею вiдносностi.

[Edward]

Була така книжечка "60 лєт у тєлєскопа"

В деяких колах її називали "60 лєт в трубу"

Але ж у Ташкенті, у нього була непогана "труба" з 5дюймовим цейсівським апохроматом 

[WEST]

Під час Великого протистояння Марса 1909 року Тіхов спостерігав планету на 30-дюймовому рефракторі Пулковської обсерваторії, об єктив для якого зробив знаменитий Кларк.

[Edward]

Під час Великого протистояння Марса 1909 року Тіхов спостерігав планету на 30-дюймовому рефракторі Пулковської обсерваторії, об єктив для якого зробив знаменитий Кларк.

...в тей час об'єктиви доробляв вже К.Лундін, один з найкращих оптиків на фірмі Кларків. Саме він зробив найбільші об'ективи(окрім Лікського, який робив Кларк молодший)
Пулковський об'єктив на час його встановлення був не тільки найбільшим, але і найкращим (хоча мав  дефекти у склі). Я колись обраховував його аберації. Для площини найкращого фокуса сферична аберація в нього по PW L/4.2, що відповідає критерію Релея. Астигматизм теж невеликий.  Якщо розмістити, за якістю, Кларківські об'єктиви (більш 24") дюймів, то сходинка виглядає так: 24" Флагстафф, 40" Йорк,  30" Пулково). У першому та другому більш якісне скло. В Лоувельскому 24", я дивився тіньову картину (за допомогою края кредитної картки у якості ножа Фуко) дуже плавний рельєф і гарне скло. Кажуть, що такий же гарний 20" у Ніцці виготовлений наприкінці 60-х Тексеро, але ми повинні розуміти, що скло цього об'ектива було виготовлено вже в іншу епоху, і значно краще по своїй якості.

Подякували

3 :SP, rgb, SIDEROCRATOR

[rgb]

А в Денверськiй теж Кларка?Не пам'ятаю,теж дюймiв 20.

[Edward]

А в Денверськiй теж Кларка?Не пам'ятаю,теж дюймiв 20.

Так, 20", і він досить довгофокусний. Але я після того не їздив. Треба гарну ніч по сінгу, а з цим проблема. То сінгу нема, то ніхто не спостерігає... він же у самому Денвері і з спостереженням там повний мрак, точніше повне сяйво. Так, музей для телескопа, нажаль ..

[WEST]

А як зараз ці велетні використовуються, чи всі вони музейні експонати? Я колись дивився фільм про Ловелловську обсерваторію і бачив великий рефрактор, на якому вів спостереження сам Персіваль Ловелл і думав: от би мені цей телескоп!

Подякували

2 :Edward, rgb

[rgb]

Ну Денверська обсерваторiя хоч i майже музей,але така нiчогенька,приемна мiсцина.В телескоп тiльки Нептуна показали,нажаль.Але так полазити бiля телескопа було цiкаво.

[Edward]

...майже музей,але така нiчогенька,приемна мiсцина.

Забацане місце(с)

[SIDEROCRATOR]

Під час Великого протистояння Марса 1909 року Тіхов спостерігав планету на 30-дюймовому рефракторі Пулковської обсерваторії, об єктив для якого зробив знаменитий Кларк.

...в тей час об'єктиви доробляв вже К.Лундін, один з найкращих оптиків на фірмі Кларків. Саме він зробив найбільші об'ективи(окрім Лікського, який робив Кларк молодший)
Пулковський об'єктив на час його встановлення був не тільки найбільшим, але і найкращим (хоча мав  дефекти у склі). Я колись обраховував його аберації. Для площини найкращого фокуса сферична аберація в нього по PW L/4.2, що відповідає критерію Релея. Астигматизм теж невеликий.  Якщо розмістити, за якістю, Кларківські об'єктиви (більш 24") дюймів, то сходинка виглядає так: 24" Флагстафф, 40" Йорк,  30" Пулково). У першому та другому більш якісне скло. В Лоувельскому 24", я дивився тіньову картину (за допомогою края кредитної картки у якості ножа Фуко) дуже плавний рельєф і гарне скло. Кажуть, що такий же гарний 20" у Ніцці виготовлений наприкінці 60-х Тексеро, але ми повинні розуміти, що скло цього об'ектива було виготовлено вже в іншу епоху, і значно краще по своїй якості.

І всі об' єктиви які робив Лундіній були дуже добре збалансовані в жовтооранжевій ділянці, бо робилась ретуш під карасінову лампу

[Edward]

Доречі, Кларки виготовили 10 великих рефракторів більше 20 дюймів:

20" - Денверський університет(1894)
20" - Вісліянський університет(1921) остання
        велика робота
23"- Прінстонський університет(1882) станція Ропер
         Маунтін
24"- Лоувелівська обсерваторія(1896), найкращий
         об'єктив
24"- Ґарвард коледж(1893) Брюсівський подвійний
        астрограф
26"- Морська обсерваторія США(1873)
26"- Вірджинський університет(1884)
30"- Пулківска обсерваторія(1883)
36" - Лікська обсерваторія(1888)
40" - Йоркська обсерваторія(1897)

Подякували

2 :ds40a, SIDEROCRATOR

[SIDEROCRATOR]

Доречі, Кларки виготовили 10 великих рефракторів більше 20 дюймів:

20" - Денверський університет(1894)
20" - Вісліянський університет(1921) остання
        велика робота
23"- Прінстонський університет(1882) станція Ропер
         Маунтін
24"- Лоувелівська обсерваторія(1896), найкращий
         об'єктив
24"- Ґарвард коледж(1893) Брюсівський подвійний
        астрограф
26"- Морська обсерваторія США(1873)
26"- Вірджинський університет(1884)
30"- Пулківска обсерваторія(1883)
36" - Лікська обсерваторія(1888)
40" - Йоркська обсерваторія(1897)

Цікаво а лінзи тих телескопів  весь час робились з одних сортів скла, чи були якісь варіації?

[Edward]

Доречі, Кларки виготовили 10 великих рефракторів більше 20 дюймів:

20" - Денверський університет(1894)
20" - Вісліянський університет(1921) остання
        велика робота
23"- Прінстонський університет(1882) станція Ропер
         Маунтін
24"- Лоувелівська обсерваторія(1896), найкращий
         об'єктив
24"- Ґарвард коледж(1893) Брюсівський подвійний
        астрограф
26"- Морська обсерваторія США(1873)
26"- Вірджинський університет(1884)
30"- Пулківска обсерваторія(1883)
36" - Лікська обсерваторія(1888)
40" - Йоркська обсерваторія(1897)

Цікаво а лінзи тих телескопів  весь час робились з одних сортів скла, чи були якісь варіації?

Кронові та флінтові сорти скла для великих об'єктивів наприкінці XIX ст. мали один і той самий склад, але мали досить великі варіації від варки до варки.  Для великих, довгофокусних об'єктивів виконувались виміри з точністю показників на рівні 0.0005-0.0001 в одиницях показника. Крони давали  nd 1.51-1.53,  при коефіцієнті Аббе v 63-58, a флінти 1.61-1.63 з Аббе v 34-32.   Це були ходові сорти, які відносно добре варилися у великих об'ємах. Тоді скломасу охолоджували разом з горшком, при цьому він розтріскувався разом з скломасою. Потім відбирали самі великих куски і вже з них молірували, при повторному розігріві у заготовки потрібних розмірів і вже тоді з'ясовували чи годне скло для об'єктива.
Кларки використовували скло європейських скловарних заводів: англійського "Браття Ченс" та французької "Пара Мантуа". Хоча технологія в них була французька, але з часом методи виробки скла в цих компаніях дещо змінилася і скло по якості теж.
Кларки, в усіх великих об'єктивів використовували дизайн з досить великим повітряним проміжком. Це було зроблено для того, щоб була можливість чистити усі поверхні лінз не виймаючи іх з оправ. Маленькі об'єктиви, цієї особистості не мали і виглядали як звичайні ахромат, зібрані на невеличких прокладках, або металевих кільцях. Фірма Кларка, повністю виготовляла тільки малі інструменти до 12"(і то досить рідко). Монтування до великих рефракторів виготовляли різні американські та європейські фірми. Найвідоміша з них це "Уорнер&Свазі" це два друга механіка, що були ентузіастами астрономії та телескопобудування. Вони на своєму підприємстві в Охайо виготовили монтування для усіх американських велетнів-рефракторів. Свазі казав: " майже усі проекти великих телескопів були збитковими і ми доробляли іх своїм коштом, або  коштом благодійних товариств." Вже у XX  сторіччі вони побудували в Охайо цілий центр, куди входили: конференцзал, бібліотека, два куполи оснащені рефрактором а пізніше камерою Шмідта. Кілька років тому був у тих краях, нажаль центр зараз знаходиться в напівзруйнованому вигляді. Стеля обвалилася... Камеру Шмідта два рази переносили зараз вона встановлена на півдні і вціліла. А частини старого монтування ржавіють під прогнившим куполом  в старій обсерваторії. Якось фотки викладу.
Що цікаво, на відміну від європейських виробників рефракторів до початку ХХ сторіччя Кларки не використовували розрахунку своїх об'єктивів. Вони розраховували тільки оптичну силу і вираховували тільки виправлення хроматизму. Залишкову сферичну вони компенсували ретушшю. Кома взагалі не враховувалася, це скоріш за усе було пов'язано з тим, що об'єктиви все одно доводилось ретушувати щоб виправити недоліки скла, але це слабкий аргумент. Європейці, ще з часів Фраунгофера та Мерця, робили розрахунки об'єктивів в яких виправлялися не тільки первинний хроматизм, але і сферична аберація, а згодом і кома.

Подякували

4 :Chepurny, Naboka Igor, SIDEROCRATOR, ds40a

[SIDEROCRATOR]

Тобто за часів Кларків у штатах ще не було свого оптичного скловаріння?

[Edward]

Тобто за часів Кларків у штатах ще не було свого оптичного скловаріння?

Ситуація значно гірша... В Штатах і зараз немає свого оптичного скловарного заводу. В Пенсільванії у містечку Дурея є відділення німецького заводу Шотта. І там є варочний цех, цех аннілінгу і цех розділу скла. Вони варять все за каталогом Шотта і є його підрозділом. У нульових був на цьому заводі. Але зараз нічого там не купую.  Раніше, було виробництво скла на фірмі "Бош & Ломб", але вони, у 60-х, коли стрибнули ціни на платину, продали усі горшки для варки, а потім ціни не відіграли вниз і вони так і не змогли купити платину. Виробництво накрилось... В "Кодака" була дослідницька лабораторія і невеликий цех, але у кінці 50-х виробництво теж згорнули. Трохи осторонь стояли підприємства технічного скла. Відпочкування французького "Корнінга" виготовило з пірекса заготовки до великих американських рефлекторів 3.6 та 5 метрів. Але в нульових, ванну пічь, що варила "пірекс", потребувала перекладу вогнетривкої кладки. Сума яка була потрібна на цю роботу була завелика... І вони їі продали... Шотту, а той її купив і зруйнував. Так прибрали конкурента. Зараз і "пірексу" не стало, якісь невеликі залишки на різних конторах. Отакі зараз справи.

Подякували

1 :SIDEROCRATOR

[SIDEROCRATOR]

Тобто за часів Кларків у штатах ще не було свого оптичного скловаріння?

Ситуація значно гірша... В Штатах і зараз немає свого оптичного скловарного заводу. В Пенсільванії у містечку Дурея є відділення німецького заводу Шотта. І там є варочний цех, цех аннілінгу і цех розділу скла. Вони варять все за каталогом Шотта і є його підрозділом. У нульових був на цьому заводі. Але зараз нічого там не купую.  Раніше, було виробництво скла на фірмі "Бош & Ломб", але вони, у 60-х, коли стрибнули ціни на платину, продали усі горшки для варки, а потім ціни не відіграли вниз і вони так і не змогли купити платину. Виробництво накрилось... В "Кодака" була дослідницька лабораторія і невеликий цех, але у 50-х виробництво теж згорнули. Трохи осторонь стояли підприємства технічного скла. Відпочкування французького "Корнінга" виготовило з пірекса заготовки до великих американських рефлекторів 3.6 та 5 метрів. Але в нульових, ванну пічь, що варила "пірекс", потребувала перекладу вогнетривкої кладки. Сума яка була потрібна на цю роботу була завелика... І вони їі продали... Шотту, а той її купив і зруйнував. Так прибрали конкурента. Зараз і "пірексу" не стало, якісь невеликі залишки на різних конторах. Отакі зараз справи.

Батьківщина найбільших рефракторів і не має власного скла

[Edward]

Тобто за часів Кларків у штатах ще не було свого оптичного скловаріння?

Ситуація значно гірша... В Штатах і зараз немає свого оптичного скловарного заводу. В Пенсільванії у містечку Дурея є відділення німецького заводу Шотта. І там є варочний цех, цех аннілінгу і цех розділу скла. Вони варять все за каталогом Шотта і є його підрозділом. У нульових був на цьому заводі. Але зараз нічого там не купую.  Раніше, було виробництво скла на фірмі "Бош & Ломб", але вони, у 60-х, коли стрибнули ціни на платину, продали усі горшки для варки, а потім ціни не відіграли вниз і вони так і не змогли купити платину. Виробництво накрилось... В "Кодака" була дослідницька лабораторія і невеликий цех, але у 50-х виробництво теж згорнули. Трохи осторонь стояли підприємства технічного скла. Відпочкування французького "Корнінга" виготовило з пірекса заготовки до великих американських рефлекторів 3.6 та 5 метрів. Але в нульових, ванну пічь, що варила "пірекс", потребувала перекладу вогнетривкої кладки. Сума яка була потрібна на цю роботу була завелика... І вони їі продали... Шотту, а той її купив і зруйнував. Так прибрали конкурента. Зараз і "пірексу" не стало, якісь невеликі залишки на різних конторах. Отакі зараз справи.

Батьківщина найбільших рефракторів і не має власного скла

Міжнародна кооперація.  Вигідніше купувати готове ніж купляти технологію та будувати завод. В кінці кінців це ж повинно бути комерційним підприємством.

[SIDEROCRATOR]

 20 років тому, 2 березня 2004 р. був запуск космічного апарата Rosetta для дослідження комети 67P/Чурюмова-Герасименко.
Це була перша місія, яка передбачала вихід апарата на орбіту навколо комкети і посадку зонда Philae на її ядро.

[SIDEROCRATOR]

105 років тому 3 березня 1919 р. народився  видатний французький оптик- практик Жан Тексеро ( Jean Texereau  1919- 2014).

Його книжка - "How to make a telescope" ("Як зробити телескоп") вважається одним з найкращих посiбникiв серед аматорiв телескопобудування у всьому свiтi.

Тексеро був оптичним інженером, його першим професійним проектом була побудова 60 см телескопа  Cassegrain в обсерваторії Медон поблизу Парижа.

Він також сприяв поліпшенню оптики найбільших телескопів: 1.06 м Pic-du-Midi,  1,93 м Haute-Provence.

Жан Тексоро також був віце-президентом Міжнародного астрономічного союзу (1952-1958), членом Академії наук (з 1954) і президентом Комісії інструментів при Астрономічному товаристві Франції .

Жан Texereau , як відомо, сфотографував супутник Сатурна , Янус , 29 жовтня 1966 не усвідомлюючи свого відкриття (IAUC 1995), пріоритет був віднесений до першого спостерігача: Одуена Дольфюса , 15 грудня 1966 (тимчасове позначення S / 1966 S 2)

Подякували

2 :Edward, ds40a

[SIDEROCRATOR]

115 років тому 4 березня 1904 р. народивсь Георгій (Джордж) Га́мов (1904 — 1968) — американський фізик-теоретик, космолог українського походження. Побудував теорію альфа-розпаду через тунелювання, працював у галузі радіоактивного розпаду атомних ядер, ядерного синтезу в надрах зір, теорією Великого вибуху, походження елементів і над проблемами генетики.
Світове визнання одержав за розробку теорії Великого вибуху - походження Всесвіту, розрахунок генетичного коду, відкриття способів передачі спадкової інформації. Як фізик вивів формулу, що започаткувала теоретичне обґрунтування альфа-розпаду атомного ядра. Г. Гамов — автор теорії утворення хімічних елементів, згідно з якою вся речовина первісно складалася з нейтронів.

Значних успіхів досяг в астрофізиці та космології. Широко використовував для інтерпретації зоряної еволюції ядерну фізику. Першим почав розраховувати моделі зір з термоядерними джерелами енергії, досліджував еволюційні треки зірок, запропонував у 1942 році модель оболонки червоного гіганта, досліджував роль нейтрино при спалахах нових та наднових зір. У 1946–1948 роках розробив теорію утворення хімічних елементів шляхом послідовного нейтронного захоплення та модель гарячого Всесвіту, в межах якої передбачив реліктове випромінювання і 1956 року оцінив його температуру в 6 К. Ця модель була підтверджена 1965 року експериментальним відкриттям реліктового випромінювання. Запропонував механізм зоряного колапсу.

Навчався в Одеському (тоді Новоросійському) та Петроградському університетах.
У 1921 році вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету Новоросійського (Одеського) університету, де його викладачами були фізик Микола Кастерін і математик Веніамін Каган. Одночасно Гамов підробляв обчислювачем в Одеській астрономічній обсерваторії, де відвідував астрономічний гурток, створений директором обсерваторії професором Олександром Орловим.

Але вже 1922 року незадоволений рівнем викладання в Одеському університеті Гамов перевівся до Петроградського університету, де лекції читав професор Олександр Фрідман — автор виведеної із теорії відносності теорії «нестаціонарного (розширеного) Всесвіту», що зацікавило юного одесита. Багато його однокурсників у майбутньому стали відомими фізиками: Лев Ландау, Дмитро Іваненко, Матвій Бронштейн, Віктор Амбарцумян. Разом із ними Гамов створив неформальну групу під назвою «джаз-банд» або «Джо-банд», що мала гасло «Не бути знаменитим — некрасиво», разом вони видавали журнал «Покидьки фізики».

Під час навчання в університеті Гамов працював співробітником Метеорологічної станції Державного лісового університету (1922—1923), завідувачем польової метеорологічної обсерваторії Артилерійської школи (1923—1924), позаштатним співробітником Державного оптичного інституту (1924—1925). За його участі було розроблено метод оцінки якості скла.

У той же час опублікував свої перші наукові статті з теоретичної фізики.
1928 року Гамова посилали на стажування в Геттінгенський університет (Німеччина) — провідний центр розвитку квантової механіки (він одержував стипендію Рокфеллера). Там він написав свою першу визначну дослідницьку працю про потенційний бар'єр атомних ядер (тунельний ефект). Молодий дослідник не погодився з висновками Ернеста Резерфорда щодо розсіювання альфа-частинок в урані. Виведена Гамовим формула описувала можливість хвиле-механічного проникнення. Це відкриття стало початком теоретичного обґрунтування альфа-розпаду ядер і зробило вченого світовою знаменитістю. Про успіхи Гамова навіть писала центральна комуністична газета «Правда».

Повертаючись із відрядження, Гамов у Копенгагені зустрівся з Нільсом Бором, який добився надання вченому Карлсберзької стипендії Королівської академії наук Данії. Так Гамов затримався за кордоном. Він побував в Англії у Кавендіській лабораторії Кембриджського університету у Ернста Резерфорда. 1930 року — у Данії, де завершив дослідження, що лягли в основу його майбутньої доповіді на І-му Міжнародному науковому конгресі з атомного ядра в Римі у жовтні 1931 року, куди його запросили, зокрема, Марія Кюрі, Енріко Фермі, Вольфганг Паулі. Але повернувшись до СРСР, науковець не одержав дозволу на поїздку на конгрес, проте його доповідь була зачитана на високому науковому зібранні й включена до збірника матеріалів конгресу.
Окрилені першими успіхами, Гамов, Ландау та їхні прихильники рішуче заявляли про безперспективність сучасного їм покоління науковців і вимагали створення нового інституту теоретичної фізики під їхнім керівництвом. Зрозуміло, що до протесту молодих ніхто не прислухався (хоча пропонований інститут нині існує й носить ім'я одного з «протестантів» — Лева Ландау). Ландау переїхав до Харкова, а Гамова захопили інші плани.

У березні 1932 Гамова за пропозицією Володимира Вернадського обрали членом-кореспондентом Академії наук СРСР, він став наймолодшим в історії академії член-кором (після еміграції з СРСР науковця позбавили цього наукового звання). Гамов розумів, що перспектив для реалізації своїх наукових проектів в умовах заполітизованої й забюрократизованої радянської науки у нього немає. Молодий науковець почав шукати спосіб емігрувати з СРСР. Відпочиваючи в Криму, подружжя Гамових спробувало допливти до турецьких берегів на звичайному човні. Однак, море повернуло їх на батьківщину. Тоді Гамов вирішив домагатися дозволу на наукове закордонне відрядження. За посередництва М. Бухаріна він потрапив на прийом до Голови Раднаркому В. Молотова. Науковець прохав надати йому статус, який мав Петро Капіца — радянський фізик, який працював у Великій Британії. Але йому було відмовлено. 1934 рік став переломним в житті видатного вченого — будучи разом з дружиною у відрядженні в Брюсселі на Сольвеївському конгресі, він відмовився повертатися до Радянського Союзу, за що був викреслений зі списків членів-кореспондентів АН СРСР (відновлений лише 1990 року посмертно). Фактично Г. Гамов розчинив вікно у вільний світ для багатьох радянських учених, які услід за ним проникали за «залізну завісу» із СРСР (хоча, П. Капіца після цього випадку теж став «невиїзним»). Радянська наука надовго потрапила в зону ізоляції від світової.

Гамов емігрував до США, став професором Університету імені Вашингтона у Вашингтоні (до 1956 року), а потім — університету штату Колорадо. Спільно з Едардом Теллером — «батьком» американської водневої бомби, науковець узагальнив теорію ще одного виду радіоактивності — бета-розпаду. До роботи над американським атомним проектом Г. Гамова не залучили, а над водневим проектом він працював, починаючи від 1949 року (побував на атолі Бікіні — атомному полігоні США). У Теллера Гамов знайшов палку підтримку свого рішення не повертатися в СРСР. Е. Теллер — угорець, який на власні очі бачив криваві події, що супроводжували комуністичний заколот Бели Кун в Угорщині 1919 року й на все життя став запеклим антикомуністом.

Колишній одесит заклав основи американської астрофізики та космології. Вченого зацікавив зв'язок між ядерними процесами та космологією. У 1937–1940 роках він вибудував першу послідовну теорію еволюції зір з термоядерними джерелами енергії.

1942 року разом з Е. Теллером запропонував теорію будови червоних гігантів.

У 1946–1948 роках розробив теорію утворення хімічних елементів шляхом послідовного захоплення нейтронів та модель «гарячого Всесвіту» (теорію Великого Вибуху). Наукові передбачення Г. Гамова були підтверджені експериментами американських дослідників А. Пензіаса та Р. Вільсона, котрі 1978 року стали Нобелівськими лауреатами.

1954 року наукові інтереси вченого перемістилися в галузь біології. Його гіпотеза (концепція генетичного коду) була підтверджена подальшим розвитком молекулярної генетики. 1968 року американські вчені Р. Голлі, Г. Корана та М. Ніренберг одержали Нобелівську премію за розшифровку генетичного коду, «підказану» Г. Гамовим. Цікаво, що Г. Гамов був автором трьох гіпотез, розробники яких стали лауреатами Нобелівської премії.

Г. Гамов — автор багатьох визнаних світовою читацькою аудиторією науково-популярних книг, зокрема «Містер Томпкінс у Країні Чудес» (1939), трилогії «Народження й смерть Сонця» (1949), «Біографія Землі» (1941), «Народження Всесвіту» (1952), «Раз, два, три… нескінченність» (1947), «Тридцять років, що сколихнули фізику» (1966), «Моя світова лінія: неофіційна біографія» (1970).

Подякували

2 :gordon2903, Jacques