Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
14 Вересня 2025, 18:59:41

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[WEST]

В ніч з 27\28 липня 2018 року одночасно відбулися повне затемнення Місяця і Велике протистояння Марса, і що цікаво, Місяць і Марс були поруч.

[SIDEROCRATOR]

30 років тому 23 липня 1995 р. було відкрито комету Хейла-Боппа

Комета була відкрита незалежно одним від одного двома американськими спостерігачами — Аланом Гейлом та Томасом Боппом. Гейл провів безліч безплідних годин у пошуках комет. Біля свого будинку в Нью-Мексико він спостерігав за вже відомими кометами, коли близько опівночі раптом натрапив на туманний об'єкт величиною 10,5 поряд з кульовим зоряним скупченням M70 в сузір'ї Стрільця. Гейл спершу встановив, що поряд з цим скупченням немає інших об'єктів глибокого космосу. Далі він виявив, що об'єкт помітно переміщується на фоні зірок (а значить, знаходиться у Сонячній системі) і написав електронного листа у Центральне бюро астрономічних телеграм, яке відстежує астрономічні відкриття.

У Боппа не було власного телескопа. Він був на природі з своїми друзями біля міста Стенфілд в штаті Аризона і спостерігав за зоряними скупченнями і галактиками, коли в окулярі телескопа, що належав його другу, перед очима Томаса промайнув відбиток світла. Звірившись із зоряними картами, Бопп зрозумів, що ця плямочка є новим об'єктом і відправив телеграму (через поштове відділення Western Union) туди ж, куди і Гейл.

Наступного ранку було підтверджено відкриття нової комети, якій дали назву комета Гейла — Боппа та позначення C/1995 O1. Про відкриття було оголошено у циркулярі № 6187 Міжнародного астрономічного союзу. На час відкриття комета знаходилася на відстані 7,1 а. o. від Сонця між Юпітером і Сатурном.

Незабаром після відкриття, були знайдені більш ранні знімки комети. Так, Теренс Дікінсон знайшов комету на своєму знімку, зробленому 29 травня 1995 року, а Роберт Макнот — на знімку, зробленому 27 квітня 1993 у Англо-австралійському телескопу, тобто за два роки до відкриття комети. У той час її величина становила 18m, а відстань від Сонця — 13,0 а. o.

Комета стала помітною неозброєним оком в травні 1996. Попри те, що збільшення яскравості дещо сповільнилося в другій половині року, вчені досить оптимістично передбачали, що комета буде дуже яскравою. Через близькість до Сонця комети у грудні 1996 спостережень за нею були утруднені, проте в січні 1997 року вона знову стала добре помітна та була настільки яскравою, що її можна було побачити навіть при світлі ліхтарів великих міст.

Наближаючись до Сонця, комета Гейла — Боппа ставала все яскравішою: у лютому вона досягла 2-ї зіркової величини і вже можна було розрізнити її хвіст — іонний, блакитного кольору, направлений у протилежну від Сонця сторону та пиловий, жовтуватого відтінку, зігнутий по орбіті комети. Сонячне затемнення у Східному Сибіру та Монголії 9 березня дозволило побачити комету вдень. 23 березня 1997 року комета Хейла — Боппа підійшла до Землі на мінімальну відстань — 1,315 а. о. (196,7 млн км).

При проходженні перигелію 1 квітня 1997 року комета являла собою приголомшливе видовище. З середньою величиною 0,7 вона сяяла яскравіше за будь-яку зорю (виключаючи Сіріус), а її два хвости розтягнулися по небу на 15—20 градусів (а невидимі для простого спостерігача їх частини — на 30—40°).[15][16] Комету можна було спостерігати відразу після настання сутінок; і хоча багато «великих» комет проходять перигелій, знаходячись недалеко від Сонця, комету Гейла — Боппа можна було спостерігати і у північній півкулі протягом ночі.

Розвиток мережі Інтернет зумовив виникнення великої кількості сайтів, які відстежували подробиці польоту комети і навіть публікували щоденні фотографії. Таким чином, Інтернет зіграв велику роль в формуванні безпрецедентного суспільного інтересу до комети Гейла — Боппа.

Якщо комета підлетіла би на відстань 0,1 а. о. до Землі (як це зробила комета Хякутаке к 1996 році), вона перевищила б по яскравості Венеру, досягнувши - 5-ї величини.

Подякували

2 :ilchenko_s, keyaltos

[SIDEROCRATOR]

415 років тому, 30 липня 1610 р. Галілео Галілей вперше спостерігав кільця Сатурна
телескоп Галілея був недосконалим і розмиті контури кілець не дозволили йому заявити про відкриття, тому повідомлення про кільця він опублікував у анаграмі, яка розшифровувалась так:
Altissimum planetam tergeminum observavi - Найвищу планету потрійною спостерігав.
Галілей описував кільця Сатурна як "вушка" або додаткові планети чи супутники, що не змінюють свого положення відносно самого Сатурна. У листі до герцога Козімо II Медічі Галілей пише: "Сатурн - це не одна планета, вона складається з трьох частин, які практично торкаються одна одної" та додає невелику ілюстрацію 

Кільця планети ще не раз здивували вченого. У 1612 році під час спостережень вони були непомітні (у той момент планета була розвернена до Землі "боком" і тонкі кільця були невидимі). Тоді вчений припустив, що Сатурн "зжер своїх дітей" (у грецькій міфології Кронос (Сатурн) - титан, що пожирав власних дітей). Але вже наступного року вчений знову побачив кільця у свій телескоп.
Проте вже в 1646 р. Франческо Фонтана опублікував перші чіткі зображення кільця Сатурна, але не зміг правильно пояснити його природу.
І тільки у 1655 р. Християн Гюйгенс роздивився справжню природу кілець та в 1659 детально описав причину зміни їх вигляду з часом.

[Edward]

30 років тому 23 липня 1995 р. було відкрито комету Хейла-Боппа

Спостерігав комету з Чурюмовим в нас на рефракторі, ще з старим об'єктивом. Після цього його демонтували і відправили до музею КАО. Комета була його "останнім  світлом".
 А восени '98 бачив Боппа, він тоді колесив по штатах і читав лекції та роздавав автографи. Розказував, що до свого відкриття він торгував асфальтом в шляхобудівні фірмі.

[SIDEROCRATOR]

30 років тому 23 липня 1995 р. було відкрито комету Хейла-Боппа

Спостерігав комету з Чурюмовим в нас на рефракторі, ще з старим об'єктивом. Після цього його демонтували і відправили до музею КАО. Комета була його "останнім  світлом".
 А восени '98 бачив Боппа, він тоді колесив по штатах і читав лекції та роздавав автографи. Розказував, що до свого відкриття він торгував асфальтом в шляхобудівні фірмі.

Цікаво, але того об'єктива в музеї я не бачив
Читав що Бопп взагалі її на чужому телескопі відкрив

[SIDEROCRATOR]

3 серпня 1596 р. німецький астроном Давид Фабриціус відкрив першу змінну зорю омікрон Кита (o Ceti), якої раніше не було видно і яка незабаром зникла.
Спостерігаючи за тим, що він вважав планетою Меркурій (пізніше ідентифіковано як Юпітер ), йому знадобилася опорна зірка для порівняння позицій і він вибрав зірку третьої величини, яку раніше не помічали. Однак до 21 серпня її яскравість збільшилася на одну величину, а потім до жовтня зникла з поля зору. Фабріціус припустив, що це була нова, але потім знову побачив її 16 лютого 1609 року.

У 1638 році Йоганнес Хольварда визначив період зірки — одинадцять місяців; йому часто приписують відкриття мінливості Міри. Йоганн Гевелій спостерігав за нею в той же час і назвав її Міра в 1662 році, оскільки вона поводилася так, як жодна інша відома зірка. Потім Ісмаїл Буйо оцінив її період у 333 дні, менше ніж на один день від сучасного значення в 332 дні. Можливо вимірювання Буйо не були помилковими: відомо, що Міра дещо змінюється за період і навіть може повільно змінюватися з часом. За оцінками, зірка є червоним гігантом, якому шість мільярдів років.

Існує багато припущень щодо того, чи спостерігали за Мірою до Фабріціуса. Безсумнівно, історія Альгола  припускає, що Міра також могла бути відома. Карл Маніцій, сучасний перекладач «Коментаря Гіппарха до Арата» , припустив, що деякі рядки з цього тексту другого століття можуть стосуватися Міри. Інші дотелескопічні західні каталоги Птолемея , ас-Суфі , Улуг-Бека та Тихо Браге не згадували, Міру навіть як звичайну зірку. Є три спостереження з китайських і корейських архівів, у 1596, 1070 і в тому ж році, коли Гіппарх зробив своє спостереження (134 р. до н. е.), які є натяковими.

Подякували

1 :rgb

[SIDEROCRATOR]

105 років тому 22 серпня 1920 р. народився видатний український астроном Олександр Кузьмович Осипов (1920-2004)

Народився О. К. Осипов 22 серпня 1920 р. у м. Тюкалінськ Омської області (РРФСР) у родині службовця. Його батько, Кузьма Олександрович Осипов, юрист за фахом, працював у Свердловській колегії адвокатів, мати, Марія Олександрівна, була домогосподаркою. О. К. Осипов мав ще сестру Олену (1922—1997) та брата Юрія (1924—1993). Сестра стала бібліотекарем, брат — відомим у Свердловську юристом. З 1924 р. сім’я Осипових мешкала у м. Тюмень (там О. К. Осипов здобув середню освіту), а в липні 1938 р. переїхала у Свердловськ.

Того ж року О. К. Осипов вступив на фізико-математичний факультет Свердловського університету (тепер Уральський державний університет ім. О. М. Горького). Через тривалу хворобу протягом 1939 р. він був змушений повторно пройти 2-й курс навчання, тому закінчив університет за спеціальністю астрономія у січні 1944 р. У 1943—1944 рр., ще бувши студентом, О. К. Осипов працював як лаборант на кафедрі астрономії та служби часу Державного астрономічного інституту ім. П. К. Штернберга (Москва), який під час війни перебував у Свердловську в евакуації. Після закінчення університету О. К. Осипов був зарахований на кафедру як старший лаборант. Навесні 1945 р. О. К. Осипов вступив до аспірантури на кафедру астрономії Свердловського університету, але до занять не приступив, бо його науковий керівник проф. А. О. Яковкін (1887—1974), за розпорядженням Міністерства вищої освіти, був відряджений на роботу в Київський державний університет і в Астрономічну обсерваторію університету.

У березні 1946 р. О. К. Осипов був зарахований до аспірантури Київського університету, але зміг приїхати в Київ лише у серпні. На доручення Астрономічної обсерваторії, О. К. Осипов привіз у Київ сконструйовану А. О. Яковкіним машину для передобчислень покриттів зір Місяцем, яку використовували тривалий час і яка до сьогодні в робочому стані зберігається в музеї обсерваторії. Закінчивши аспірантуру в грудні 1948 р., О. К. Осипов за направленням Міністерства вищої освіти приступає до роботи в Астрономічній обсерваторії Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка як вчений секретар. З листопада 1957 р. він був переведений, на його прохання, у відділ астрометрії на посаду старшого наукового співробітника. У той час в обсерваторії була організована станція для оптичних спостережень штучних супутників Землі (ШСЗ), керівником якої став О. К. Осипов. Штатна посада начальника станції була введена тільки з початку 1961 р., її Олександр Кузьмич займав до 1983 р. У зв’язку зі зміною наукової структури університету О. К. Осипова з 1983 р. переведено на посаду наукового співробітника, на якій він перебував до виходу на пенсію 2000 р.

Наукові інтереси О. К. Осипова однаковою мірою стосувалися двох основних напрямів — спостережень покриттів зір Місяцем й оптичних спостережень ШСЗ. У кожному з цих напрямів він створив наукові школи, заклав основу для успішного вирішення важливих наукових проблем.

Ще 1923 р. проф. С. Д. Чорний (1874—1956) розпочав у Київській обсерваторії спостереження покриттів зір Місяцем. У післявоєнні роки дослідження в цьому напрямку поновились з приходом в обсерваторію проф. А. О. Яковкіна. Поряд з регулярними спостереженнями покриттів розгорталася робота з передобчислення цих явищ для низки міст СРСР. Результати обчислень, які виконував О. К. Осипов із застосуванням згадуваного вище приладу А. О. Яковкіна, передавались зацікавленим у них обсерваторіям і публікувались в «Астрономическом календаре», який видавало Горьковське відділення Всесоюзного астрономо-геодезичного товариства. Здобуті спостереження дозволяли вивчати нерівності краю Місяця, що мало велике значення для визначення його фігури та руху. У 1950 р. А. О. Яковкін організував фотографічні спостереження Місяця на 25-см астрографі обсерваторії для вивчення лібраційного ефекту та для побудови карт крайової зони Місяця. За цією програмою протягом 1950—1955 рр. О. К. Осипов, за допомогою сконструйованої ним для фотографічної труби астрографа рухомої касети, здобув близько 400 знімків. Використавши цей матеріал, А. О. Гориня (1913—1983) та В. К. Дрофа (1922—1987) виконали детальне дослідження, результати якого надруковано в монографії «Рельеф краевой зоны Луны».

З 1950 р. О. К. Осипов починає спостерігати покриття зір Місяцем. До 2002 р. він провів спостереження 811 зір із загальної кількості 3394 зорі, які проспостерігли астрономи на астрографі обсерваторії, починаючи з 1923 р. З 1973 р. група спостерігала дотичні покриття, до речі, це були перші в СРСР спостереження такого типу. Для цих спостережень виїздили експедиції у місця, де мало відбутися це явище. Особливо вдалою була експедиція, під час якої поблизу м. Брянська спостерігали покриття Місяцем Альдебарана (21 березня 1980 р.).

На доручення Астрономічної Ради АН СРСР здійснювалась робота з організації спостережень покриттів зір Місяцем: для низки пунктів передобчислювали обставини цих явищ, збирали результати спостережень, публікували їх у спеціальних інформаційних повідомленнях і передавали дані до Міжнародного центру (Гринвіцька обсерваторія).

У результаті цієї роботи була створена (і підтримується тепер) комп’ютерна база даних. Вона містить понад 24 тисячі результатів, отриманих від 580 спостерігачів покриттів у 77 пунктах на території України, Росії, Грузії, Білорусі, Молдови, Литви, Узбекистану.

За цикл робіт «Геометричні та оптичні характеристики поверхні Місяця» з досліджень Місяця О. К. Осипов разом з В. С. Кислюком та Ю. Г. Шкуратовим здобув 1997 р. премію ім. М. П. Барабашова Національної академії наук України.

У 1957 р. з ініціативи Астрономічної Ради АН СРСР в обсерваторії створено станцію для спостереження ШСЗ. Незмінним начальником станції протягом майже 30 років був О. К. Осипов, для якого ця робота стала, можливо, найважливішою справою життя. Головним завданням візуально-оптичних спостережень ШСЗ було визначення наближених положень супутників для потреб ефемеридної служби та для вивчення короткоперіодичних коливань щільності верхньої атмосфери Землі. Крім того, для вибраних супутників реєстрували максимуми блиску.

Здобуті особисто О. К. Осиповим і під його керівництвом великі ряди положень ШСЗ і моментів покриттів зір Місяцем відіграли важливу роль у забезпеченні ефемеридної служби ШСЗ, дослідженні процесів у верхніх шарах атмосфери Землі, уточненні параметрів руху Місяця та визначенні різниці між атомним і динамічним часом.

О. К. Осипов був не тільки науковцем й організатором роботи Астрономічної обсерваторії, але однаковою мірою вихователем астрономічних кадрів і популяризатором астрономії. Завдяки цій стороні діяльності він став одним із творців київської астрономічної школи. Основою виховання було залучення студентів, школярів, аматорів до спостережень ШСЗ та покриттів зір Місяцем. Через школу О. К. Осипова пройшли всі випускники кафедри астрономії Київського університету, багато з яких стали відомими сьогодні вченими. Особливо слід відзначити, що Олександр Кузьмич завжди був готовий підтримати людину в скруті та надати їй допомогу у вирішенні різноманітних особистих проблем.

Як популяризатор науки О. К. Осипов брав участь у складанні «Астрономічного календаря». У випуску «Календаря» на 1969 р. з’явилися перші його матеріали: огляд літератури з астрономії та космонавтики, а також «Покриття зір». Потім такі огляди він робив щорічно протягом 1972—1982 рр. Відомості про покриття зір були опубліковані (у співавторстві) у випусках «Календаря» протягом 1974—1981 рр., а з 1984 р. з’являлися регулярно. Крім того, О. К. Осипов написав декілька статей для щорічника. У 1986 р. Олександр Кузьмич став членом редколегії «Астрономічного календаря».

Протягом багатьох років О. К. Осипов цікавився історією рідної обсерваторії. Дуже ретельно він розшукував у архівах документи, які стосувались обсерваторії та її працівників. Він підготував ґрунтовні статті про багатьох співробітників, особливо слід відзначити його роботи про І. І. Путіліна (1883—1954), Д. В. Пясковського (1891—1971), С. Д. Чорного, П. К. Нечипоренка (1892—1937). У київський період свого життя О. К. Осипов підтримував теплі стосунки з О. Ф. Богородським (1907—1984) і після його смерті впорядковував наукову та історичну спадщину вченого. Багато зусиль доклав О. К. Осипов, щоб створити музей обсерваторії, в якому зібрано матеріали про понад 150-річну історію обсерваторії. Останнім часом О. К. Осипов був глибоко стурбований планами керівництва університету щодо подальшої долі обсерваторії і переконливо висловлювався проти реалізації їх.

Наукову та громадську діяльність О. К. Осипова відзначено медалями «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941—1945 гг.», «Ветеран труда», «Захисник Вітчизни» та п’ятьма ювілейними медалями, численними грамотами та подяками. Він опублікував близько 120 наукових праць і навчальних посібників.
за матеріалами астрономічного календаря 2005р
 

Подякували

4 :Edward, Jacques, rgb, Naboka Igor

[SIDEROCRATOR]

25 серпня 1609 р. Галілей представив свій телескоп уряду Венеціанської  республіки.
Як заявляв Галілей основне призначення його труби- користь для військової справи, уряд оцінив винахід і зробив йому держзамовлення.

Семе цікаве те, що всі кого Галілей запрошував подивитися в телескоп в темну пору доби і відвідувачі насправді нічого не бачили, бо телескоп знаходився на балконі а йти туди
доводилося через освітлений кабінет, а про темнову адаптацію очей тоді ще не знали. Та й хорошою різкістю зображення телескоп Галілея похвалитися не міг. Але ці фактори не завадили йому здійснити ряд блискучих відкриттів і остаточно похоронити Геоцентричну систему Птолемея.
Казус стався і з відкриттям сонячних плям, бо папська вчена комісія поглянувши в телескоп авторитетно заявила, що це  плями не на сонці а на склі труби!

[WEST]

50 років тому - в ніч з 29\30 серпня спалахнула Нова Лебедя, 1975 (2m). Це явище незалежно зафіксувало декілька спостерігачів, першим з яких був японець Мінору Хонда. Серед них був і автор (при яких обставинах я це зробив, можна прочитати в темі Повторно-Нова Т Північної Корони, стор.3, Відповідь 51).

Подякували

2 :Edward, rgb

[SIDEROCRATOR]

125 років тому9 вересня 1900 р народився всесвітньовідомий фізик Олександр Теодо́рович Смаку́ла. Світове визнання вченому принесло винайдення Антирефлексійного покриття лінз більш відомого як «ПРОСВІТЛЕННЯ ОПТИКИ»

     Народився Олександр Смакула 9 вересня 1900 року в селі Доброводи Збаразького району на Тернопільщині в селянській родині Теодора і Марії Смакули. Був він у родині другим сином ( ще були старший брат Степан і молодші сестра Антоніна та брат Андрій). Учився спочатку у сільській початковій школі, а згодом в українській гімназії Збаража.
Вже в юнацькі роки виявив Олександр успадковану від батьків любов до свого краю, до його славного історичного минулого.
     Війна 1914-го та події 1918 року спонукали юнака до безпосередньої участі у встановленні національної влади у Доброводах. Він стає разом з такими ж свідомими земляками вояком Української Галицької Армії. Згодом продовжує навчання у Тернопільській гімназії, яку закінчує з відзнакою 1922 року.
За порадою свого вчителя – відомого українського математика Мирона Зарицького він вирушає до німецького міста Геттінгена, вступає до знаменитого університету Георга Августа. У 1927 році він склав докторський іспит і успішно захистив дисертацію на тему «Абсорбційні спектри лужно-галоїдних фосфорів, активованих металами – сріблом та міддю». З того ж року працює асистентом у фізичному інституті Роберта Поля, друкує наукові праці, докладає зусиль для розбудови науки на українській землі, друкує свої наукові праці у Збірнику НТШ. Відвідує семінари творців квантової механіки Гайзенберга і Борна, активно використовує нові наукові поняття для з’ясування механізмів взаємодії електромагнітного променювання в твердих тілах. Саме використавши поняття квантових осциляторів Олександрові вдалося пояснити радіаційне забарвлення кристалів і вивести кількісне математичне співвідношення, відоме в науці як «формула Смакули». Цю працю було надруковано 1930 року в журналі «Zeitschrift fur Physik».
     Маючи добру наукову перспективу в Німеччині, Смакула все ж таки повертається на рідну землю, куди постійно прагнув усім серцем. Сприяла цьому радянська пропаганда про світле майбутнє, Олександр на запрошення колишнього вчителя і земляка відомого літературознавця професора Андрія Музички приїздить 1928 року працювати до університету в Одесі. Але невдовзі вчений збагнув всю оману перспектив розвитку науки у тоталітарній державі і, скориставшись умовною телеграмою про відкликання до свого керівника професора Роберта Поля, йому вдалося знову виїхати до Німеччини. На жаль, багатьох вчених, митців, які повірили у цю агітацію, чекали згодом Соловки або розстріли. Повернувся Смакула до Гайдельбергу в Інститут медичних досліджень Кайзера Вільгельма, де став керівником оптичних лабораторій. Тут, досліджуючи стероїди і вітаміни, органічні кристали, Олександр стає фактично фундатором квантової органічної хімії. Процес трансформації кристалічного вуглеводу електричними збудженнями p-електронів називають тепер «інверсією Смакули». 1934 року він стає директором дослідчої лабораторії у всесвітньовідомій фірмі Карла Цайса в Єні. Тут він створює такі оптичні кристали, як фтористі літій та натрій, а також оригінальні мастила, придатні до використання за високих і низьких температур. Винаходить також універсальну сполуку – бром йодид талію, яка ще й сьогодні широко використовується у приладах нічного бачення.
    У 1935 році О. Смакула робить відкриття, на яке отримав перший у світі патент, — спосіб поліпшення оптичних приладів, що отримав назву «просвітлення оптики». Суть відкриття в тому, що поверхню скляної лінзи покривають спеціальним шаром певного матеріалу, що значно зменшує відбивання світла від поверхні лінзи й одночасно збільшує контрастність зображення. Оскільки оптичні лінзи є основним елементом різних приладів — фотоапаратів, мікроскопів, телескопів, перископів, стереотруб, біноклів, різних оптичних пристроїв до стрілецької зброї тощо — це відкриття стало великим здобутком, яким користується все людство до сьогодні, як на Землі, так і в космосі для фотографування Землі та інших планет.
    Промислове виробництво просвітлювального покриття оптичних поверхонь було розпочате в Єні вже в 1936 році під науковим керівництвом О. Смакули, який працював директором дослідної лабораторії оптичної фірми Карл Цейс. Цей метод спричинив справжню революцію в оптич­ній промисловості при виготовленні мікроскопів, телеско­пів, теодолітів та інших оптичних приладів, а також в фото і кінематографічній галузях при виготовленні фотоапаратів, кінокамер тощо.
     Під час війни Смакула продовжував працювати у формі Карла Цайса разом з Ріхардом Куном, над розв’язанням проблеми проти відбивних шарів. Наприкінці війни американська окупаційна влада вивозить вченого разом з іншими видатними фізиками і інженерами до США, де його змушують працювати у військовому форті - лабораторії у штаті Вірджинія на потреби військово-промислового комплексу, досліджуючи матеріали для інфрачервоної техніки. Іноді деякі автори не згадують про цей період наукової діяльності вченого.
      У 1951 році Смакулу запрошують на посаду професора Массачусеттського інституту технологій (МІТ), в якому згодом він заснував і очолив лабораторію фізики кристалів. Цей науковий заклад вважається найліпшою вищою технічною науковою інституцією в Америці. Тут він почав займатися найактуальнішими проблемами твердотільної електроніки, дослідженням технології і властивостей електрооптичних матеріалів і пристроїв, феромагнітних і п’єзоелектричних матеріалів, лазерів на рідкоземельних елементах, тонких плівок, нових нелінійних напівпровідникових кристалів, органічних та надпровідних структур. Зазначимо також, що в МІТ тоді працювали науковці світової слави, такі як творець кібернетики Норберт Вінер, творець математичної теорії пересилання інформації Клод Шеннон та багато інших. Саме у такій науковій атмосфері творив Олександр Смакула.
      Він винайшов і запровадив оригінальні технології вирощування, очищення й дослідження кристалів, дослідив неоднорідності у мішаних кристалах та дефектах германію та кисню в монокристалах кремнію, дослідив зміни властивостей кристалів внаслідок впливу радіації та дефектів. Написав фундаментальну монографію «Монокристали: вирощування, виготовлення і застосування» обсягом більше 500 сторінок, яка вийшла в 1962 році в Берліні у видавництві Шпрінгера. Цінність цієї книги не втрачена й на сьогодні, особливо для таких юних студентів та молодих науковців. Смакула є автором понад 100 наукових праць, частина з яких надрукована в Збірниках НТШ українською мовою, він став почесним членом Товариства Українських Інженерів в Америці (1964), дійсним членом НТШ та інших наукових товариств. Сьогодні зі спогадів вчених, які знали Олександра і зустрічались з ним на конференціях, з листування окреслюється образ ученого, який ніколи не забував рідної України. Його єдиний приїзд відбувся 1972 року завдяки безпосередньому сприянню Президента Академії наук тодішнього Радянського Союзу академіка М. Келдиша (під час поїздки О. Смакули на Міжнародну конференцію з кристалографії, що відбувалася у Вірменії). Це була остання зустріч з Батьківщиною, з рідними друзями, земляками, з чудовим наддністрянським краєм, з Медоборами, Смакуловою горою
Помер учений 17 травня 1983 року і похований у родинному склепі в місті Обурн, штат Массачусеттс, США.
Незважаючи на те, що Олександр Смакула був далеко від Батьківщини, він завжди залишався патріотом України, підтримував тісті зв’язки з українцями американської діаспори, був дійсним членом наукового товариства Тараса Шевченка. Навесні 1996 року було засновано Тернопільський обласний Фонд Олександра Смакули, який має за мету пошук і повернення до активного наукового й культурного обігу спадщини О. Смакули та інших українських учених. 1992 року Львівським НТШ проведено перший міжнародний Смакулів симпозіум, у 2000 році – другий.

Подякували

9 :Edward, Jacques, SP, Chepurny, Marafon333, Polaris, rgb, Антарес, Саша Наумов

[rgb]

Видатна людина.Поліровщики крс5 згадують,мабудь,не злим,тихим словом.

[rgb]

До речі,жартома КРС  розшифровують як "кристали ростив Смакула".Насправдi в назві не те зашифровано.

Подякували

1 :Edward

[Edward]

Видатна людина.Поліровщики крс5 згадують,мабудь,не злим,тихим словом.

Ням, ням марожєноє...(Бромід-йодид талія )
Але ж, в перших ПНБ на "пантерах" непогано працював. Перше використання в боях, кажись, відбулося під час наступу фашиків в Арденах.

[SIDEROCRATOR]

Цікаво а хто відкрив явище хімічного просвітлення?

[Edward]

Цікаво а хто відкрив явище хімічного просвітлення?

Природа
Вже давно помітили, що плями на склі інколи  менше віддзеркалюють світло. Явище було відмічено багатьма вченими. Друге питання хто його першим теоретично пояснив. Як відомо, на "родінє слонов" дехто Грєбєньщіков, стверджував, що саме він помітив як препарати виготовленні з баритового флінта за кілька днів покрилися темними плямами які гірше відбивали світло... і, "о боже", його осинила мисля про просвітлення оптики (дивись його книжку "Просвєтлєніє оптікі, 1946р.). З того моменту і почалися експерименти з протраволюванням поверхні скла у розчинах кислот (так зване хімічне просвітлення) Але ясно, що Смакула займався цими питаннями значно раніше.

[Edward]

Ось, яскравий приклад хімічного "просвітлення" однієї поверхні флінтової лінзи дублета виготовленого У 1840 - х роках. Товщина шару утворившогося кремнезему на поверхні скла точно дорівнює 1/4 хвилі ртутньої лампи при цьому гасіння світла майже 100 відсоткове і плями виглядають як провалля у поверхні, при цьому інші частини відбивають світло досить інтенсивно.

Подякували

2 :Саша Наумов, SIDEROCRATOR

[SIDEROCRATOR]

Цікаво а хто відкрив явище хімічного просвітлення?

Природа
Вже давно помітили, що плями на склі інколи  менше віддзеркалюють світло. Явище було відмічено багатьма вченими. Друге питання хто його першим теоретично пояснив. Як відомо, на "родінє слонов" дехто Грєбєньщіков, стверджував, що саме він помітив як препарати виготовленні з баритового флінта за кілька днів покрилися темними плямами які гірше відбивали світло... і, "о боже", його осинила мисля про просвітлення оптики (дивись його книжку "Просвєтлєніє оптікиі, 1946р.). З того моменту і почалися експерименти з протраволюванням поверхні скла у розчинах кислот (так зване хімічне просвітлення) Але ясно, що Смакула займався цими питаннями значно раніше.

Ну першим його пояснив ніяк не Грєбєньщіков, ще в 1877 англійський фотограф Генрі Фокс Телбот досліджуючи фотооб'єктиви виявив, що лінзи які від часу покрилися плівкою, пропускали більше світла.
Тоді ж він підмітив що різні лінзи з різних сортів скла покриваються такими плямами по різному, а деякі зовсім не покриваються. Також він висловив ідею, що це реакція скла на наявні у повітрі речовини, подібна до реакції скляних ємностей в яких зберігалися деякі кислоти (він ще й хіміком був до всього).

[SIDEROCRATOR]

Ось, яскравий приклад хімічного "просвітлення" однієї поверхні флінтової лінзи дублета виготовленого У 1840 - х роках. Товщина шару утворившогося кремнезему на поверхні скла точно дорівнює 1/4 хвилі ртутньої лампи при цьому гасіння світла майже 100 відсоткове і плями виглядають як провалля у поверхні, при цьому інші частини відбивають світло досить інтенсивно.

Ото з самого краю лінзи грибок-просвітитель)

[Edward]

Ось, яскравий приклад хімічного "просвітлення" однієї поверхні флінтової лінзи дублета виготовленого У 1840 - х роках. Товщина шару утворившогося кремнезему на поверхні скла точно дорівнює 1/4 хвилі ртутньої лампи при цьому гасіння світла майже 100 відсоткове і плями виглядають як провалля у поверхні, при цьому інші частини відбивають світло досить інтенсивно.

Ото з самого краю лінзи грибок-просвітитель)

Ми усе пофіксимо...