Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 266938 раз)

Chepurny

30 років назад, 30 січня 1996 року, японський аматор Юдзі Х'якутаке відкрив свою знамениту комету ("Велика комета 1996"), яка стала першою яскравою кометою для старшого покоління нинішніх аматорів

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D0%B0_%D0%A5%D1%8F%D0%BA%D1%83%D1%82%D0%B0%D0%BA%D0%B5

WEST

Для мене першою яскравою кометою була комета Беннета в квітні 1970 року. А ще більш яскравою була комета Веста в березні 1976 року.

SIDEROCRATOR

230 років тому 31 січня 1796 р. народився німецькиий астроном топограф та метеоролог Вільгельм Лорманн. (Wilhelm Gotthelf Lohrmann 1796-1840)

Він народився в Дрездені в родині каменяра. У 1810 році він навчався в школі Pfeilschmidtschen Garnisonsschule , потім вивчав архітектуру.

У 1821 році він провів спостереження за Місяцем, що дозволило йому створити Mondkärtchen (місячну карту). Ця карта була доопрацьована в 1824 році під назвою Topographie der sichtbaren Mondoberfläche («Топографія видимої поверхні Місяця»), а чотири її розділи зараз зберігаються як історична праця в бібліотеці Технічного університету Дрездена . Його карти були завершені в 1836 році, але не були опубліковані до його смерті. У 1878 році Йоганн Шмідт відредагував і опублікував усі 25 розділів карти під назвою Mondkarte in 25 Sektionen . Вони були перевидані в 1963 році. На картах використовувалася ортографічна проекція поверхні, як її розглядали при середній лібрації .

Він був відповідальним за заснування Дрезденської технічної школи ( Technische Bildungsanstalt Dresden ) 1 травня 1828 року та був першим директором цієї установи. Обсерваторія Лормана названа на його честь.

Інструмент Вільгельма пізніше використовував Самуель Генріх Швабе для спостережень за Сонцем та сонячними плямами . Астероїд 4680 Лорманн був названий на його честь, як і кратер Лорманн на Місяці .

SIDEROCRATOR

28 січня 1951 р. народився Леоні́д Костянти́нович Каденю́к (951- 2018) — перший космонавт незалежної України.

В 1967 році після закінчення середньої школи із срібною медаллю вступає в Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків (ЧВВАУЛ). Після його закінчення у 1971 році і отримання диплома льотчика-інженера за спеціальністю «Пілотування і експлуатація літальних апаратів» працював льотчиком-інструктором ЧВВАУЛ.
В серпні 1976 року був відібраний до загону радянських космонавтів у групу багаторазової космічної системи «Буран».
В 1977 році закінчив Центр підготовки льотчиків-випробувачів. Отримав диплом і кваліфікацію «льотчик-випробувач».
У 1977–1979 рр. пройшов загальнокосмічну підготовку і отримав кваліфікацію космонавта-випробувача.
з 1977 до 1983 року — космонавт-випробувач групи багаторазової космічної системи «Буран».
1984–1988 рр. — льотчик-випробувач Державного науково-дослідного інституту Військово-повітряних сил СРСР.
1988–1996 рр. — космонавт-випробувач, льотчик-випробувач багаторазової космічної системи «Буран».
1989 рік — закінчив Московський авіаційний інститут — літакобудівний факультет.
1988–1990 — пройшов інженерну та льотну підготовку за програмою «Буран» як його командир.
Брав участь у відпрацьовуванні глісади зниження при заході на посадку космічного корабля «Буран» на літаках МіГ-31 та МіГ-25.

В період 1990–1992 рр. по повній програмі пройшов підготовку в якості командира транспортного корабля «Союз-ТМ».
Під час підготовки до космічних польотів та в процесі випробувальної роботи пройшов унікальні інженерну і льотну підготовки. При цьому вивчив космічні кораблі «Союз», «Союз-ТМ», БТКК «Буран», Орбітальну станцію «Салют», частково орбітальний комплекс «Мир» та американський БТКК «Space Shuttle».
Брав участь у розробці та випробуваннях авіаційно-космічних систем, у їх ескізному та макетному проектуванні, а також у льотних випробуваннях систем.

Літав більш ніж на 50 типах та модифікаціях літаків різного призначення, в основному — винищувачів, а також на американському тренувальному літаку Northrop T-38.

За час підготовки до космічних польотів пройшов підготовку з проведення наукових експериментів на борту космічних літальних апаратів у найрізноманітніших напрямках: біологія, медицина, метрологія, екологія, дослідженні природних ресурсів Землі із космосу, геології, астрономії, геоботаніки.

В 1995 році відібраний в групу космонавтів Національного космічного агентства України.
Пройшов підготовку до космічного польоту в NASA на американському космічному кораблі багаторазового використання як спеціаліст по корисному навантаженню.

В період з 19 листопада по 5 грудня 1997 року здійснив космічний політ на американському БТКК «Колумбія» місії STS-87. Під час польоту виконував біологічні експерименти спільного українсько-американського досліду з трьома видами рослин: ріпа, соя і мох. Основна мета проведення експериментів — вивчення впливу стану невагомості на фотосинтетичний апарат рослин, на запліднення та розвиток зародка, на експресію генів у тканинах сої і ріпи, на вміст фітогормонів у рослинах ріпи, на вуглеводний метаболізм та ультраструктуру клітин проростків сої, на процес ураження проростків сої патогенним грибом фітофтори.

SIDEROCRATOR

28 січня 1622 р. народився французькиа астроном та конструктор повітряних телескопів Адріен Озу (1622-1691)

Народився в Руані, Франція, був сином судового клерка Руана, здобув освіту - в єзуїтському коледжі. На початку 1640-х років переїхав до Парижа, де проявив інтерес до астрономії і став відомий в академічних колах.

У 1664-1665 займався спостереженням комет і зробив кілька припущень щодо виду їх орбіт (еліптичного або параболічного), в чому нажив собі суперника, в особі Яна Гевелія.

C 1666 по 1668 був членом Французької академії наук, а також був одним із засновників Французької королівської обсерваторії.
У 1666 році був обраний в члени Лондонського королівського товариства.

У 1671 році переїздить до Італії, де і проживає ще 20 років, до самої смерті у 1691 році в Римі. Про це його періоді життя майже нічого не відомо.

Озу вніс великий вклад в розвиток спостережень за допомогою телескопа, в тому числі в удосконалення нитяного мікрометра. Велику частину спостережень проводив за допомогою повітряного телескопа. І висловлювався на користь побудови величезного повітряного телескопа, довжиною 1000 футів, який збирався використовувати для спостережень за тваринами на Місяці

.

У 1647 році він поставив експеримент, який продемонстрував вплив атмосферного тиску на показання ртутного барометра.

У 1664 році побудував повітряний телескоп довжиною 96 метрів. Хоча великих відкриттів з його не зробив.

У 1667-1668 роках Адрієн і Жан Пікар поєднали телескоп з 38-и дюймовим квадрантом. Отриманий пристрій було використано для точного визначення позиції на земній кулі.

ds40a

Така дата

SIDEROCRATOR

120 років тому 4 лютого 1906 р. народився Клайд Ві́льям То́мбо (1906 - 1997) — американський астроном, який відкрив велике число астероїдів, а також карликову планету Плутон в 1930 (в період з 1930 по 2006 Плутон вважався планетою).

Народився в сім'ї бідного фермера-орендаря. У 12-річному віці Клайд вперше подивився в астрономічну трубу на Місяць, і з цього моменту почалося його захоплення астрономією. Коли Клайд закінчив середню школу, його однокласники записали в книгу випускників пророчу фразу: «Він відкриє новий світ».
Подальше навчання Клайда виявилася неможливим через відсутність у батьків грошей.
У зв'язку з цим, він прийняв рішення вивчати астрономію самостійно і самостійно зробити телескоп. Після перших невдалих дослідів, для дотримання температурного режиму при обробці дзеркала рефлектора, викопав погріб і в ньому обробляв скляні диски для свого 9-дюймового рефлектора. Малюнки місячних кратерів, супутників Юпітера, поверхні Марса він послав у Ловеллівську обсерваторію, де вони були високо оцінені фахівцями.
В кінці 1928 директор Ловеллівської обсерваторії доктор Весто Слайфер (1875-1969) прислав Клайду лист із запрошенням на роботу. Він був зарахований до штату в якості лаборанта-фотографа.
В 1932 Клайд Томбо вступив до Канзаського університету, який закінчив в 1936. Продовжував працювати в Ловеллівській обсерваторії до 1943. У 1943-1945 викладав в Арізонському коледжі у Флагстаффі, в 1945-1946 - у Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі.
З 1946 а працював в Абердинській балістичній лабораторії в Лас-Крусес, (штат Нью-Мексико), з 1955 - також в ун-ті шт. Нью-Мексико (з 1965 - професор, з 1973 - почесний професор).

За відкриття Плутона Клайд Томбо був удостоєний спеціальної медалі із зображенням Вільяма Гершеля. Крім того, за внесок в астрономічну науку, був удостоєний медалі ім. X. Джексон-Гуілт Лондонського королівського астрономічного товариства (1931) та інших нагород.

Відкриття Плутона
Однією з робіт Томбо, в Ловеллівській обсерваторії у Флагстаффі, Аризона, був систематичний пошук «Нептунової планети» (званої також Планета X), яка була передбачена Персивалем Ловвелом та Генрі Пікерінгом.
На початку 1929 у Ловеллівську обсерваторію надійшов 32,5-сантиметровий об'єктив із фокусною відстанню 169 см, що значно поліпшило можливості виявлення шуканого об'єкта.
Спостереження почалися 1 квітня, за допомогою астрографа Клайд розпочав фотографування зірок в сузір'ї Близнюків, де за обчисленнями Ловелла мала міститися планета Ікс (її назвуть Плутон). Для пошуку невідомої планети порівнював знімки одної і тої ж ділянки неба з інтервалом 2-3 ночі на блінк-мікроскопі. Працював по 14 годин на добу.
Звичайно інтервал між зйомками був дві доби, проте між першим знімком області Близнюків (21 січня 1930) і наступним пройшло на чотири дні більше. Коли знімки були оброблені, 18 лютого 1930 астроном-аматор, що проводив це дослідження, К. Томбо зміг переконатися, що відкрита нова планета. По її переміщенню протягом чотирьох днів було встановлено, що об'єкт розташований за орбітою Нептуна. Побоювання, що об'єкт швидко переміститься, тобто є якимось незвичним астероїдом або кометою, розсіялися, коли підтвердилося, що він незмінно виявляється на розрахованому місці.

Клайд, в ході виконання цієї програми, виявив нову комету, сотні нових астероїдів, багато змінних зірок; провів дослідження з просторового розподілу галактик.
18 лютого 1930, аналізуючи фотопластинки, Клайд побачив, що поблизу зірки дельти Близнюків одна зі слабких точок «застрибала». Це був Плутон.
12 березня 1930 директором Ловеллівської обсерваторії В. М. Слайфером була послана телеграма: «Систематичні багаторічні пошуки, що доповнюють дослідження Ловелла по транснептунової планеті, призвели до виявлення об'єкта, що протягом семи тижнів мав швидкість руху і траєкторію, що узгоджуються з даними транснептунового тіла…».
Цікаво, що оголошення про відкриття нової планети збіглося з днем народження Ловелла і з 149 річницею відкриття Урану В. Гершелем.
Нова планета мала жовтуватий колір, що помітно відрізняється від блакитнуватого кольору Нептуна. На честь грецького бога пітьми, спроможного ставати невидимим, її назвали Плутоном. У якості символу планети дуже вдало був обраний знак, складений із латинських букв P і L, що збігаються з монограмою ініціалів П. Ловелла.
Відкриття Плутона було зустрінуте з ентузіазмом астрономами, хоча з'явилися і скептичні висловлення. На думку ряду дослідників відкриття Плутона явилося навіть деякою мірою випадковим, тому що його маса недостатня, щоб зробити помітний вплив на рух Урану. Назва «Плутон» було запропоновано Венецією Берні, 11-річною англійською школяркою, яка до самої своєї смерті (30 квітня 2009) жила в Англії. 1 травня 1930 було офіційно оголошено, що планета буде носити ім'я Плутон.

SIDEROCRATOR

200 років тому 6 лютого 1826 р. народився американський астроном Джозеф Вінлок (1826-1875)

Джозеф Вінлок закінчив Шелбі-коледж у Шелбівіллі в 1845 році. Його незвичайні математичні здібності виявилися ще під час навчання в бакалавраті, і після закінчення навчання його було призначено професором математики та астрономії в цьому закладі. Навчаючись у Шелбі-коледжі, Вінлок брав участь у встановленні та подальшому використанні нового 7,5-дюймового рефрактора в 1850 році.Завдяки знайомству з видатним американським математиком Бенджаміном Пірсом (1809–1880), Вінлок переїхав до Кембриджа , штат Массачусетс, у 1852 році , де почав працювати під керівництвом Пірса клерком у новоствореному офісі Американського ефемеридного та морського альманаху. У 1853 році Вінлок, визнаний провідним американським математиком, був обраний членом Американської академії мистецтв і наук у секції математики.

Вінлок залишався в Кембриджі до 1857 року, коли прийняв посаду професора математики у Військово-морській академії США , але невдовзі після початку Громадянської війни (1861) він знову став начальником Військово-морського альманаху, посаду, яку він обіймав до призначення директором Гарвардської обсерваторії (1866). Під час свого другого терміну на посаді начальника Вінлок став одним із п'ятдесяти членів-засновників Національної академії наук Сполучених Штатів, яка була заснована 3 березня 1863 року. Вінлок присвятив цей період свого життя переважно вивченню, викладанню та розвитку математики. Його головне знайомство з астрономічними інструментами відбулося завдяки 7,5-дюймовому телескопу, що належав Шелбі-коледжу. Коли його призначили асистентом у кембриджському офісі Морського альманаху, Вінлок позичив телескоп і встановив його в Кембриджі, де він створив обсерваторію Кловердон у співпраці з астрономом Бенджаміном А. Гульдом. Вони опублікували результати своїх спостережень в Астрономічному журналі Гульда .

Обсерваторія Гарвардського університету (1866–1875)
Перша ера обсерваторії, двадцять п'ять плідних років за часів перших двох директорів, Вільяма Кренча Бонда (1839–1859) та Джорджа Філліпса Бонда (1859–1865), завершилася зі смертю Джорджа Бонда. Протягом останніх місяців його життя робота в обсерваторії постраждала як через погіршення здоров'я, так і через події Громадянської війни. В обсерваторії залишилося лише кілька співробітників. У будівлі не було таких звичайних зручностей, як газ, водопровід та опалення. Інструменти страждали від нестачі грошей на ремонт.

У лютому 1866 року Вінлока було обрано, без жодних прохань з його боку, директором обсерваторії Гарвардського університету, а також йому було присвоєно звання професора астрономії імені Філліпса. Пізніше йому також було присвоєно звання професора геодезії . Після обіймання посади директора він виявив рідкісний талант до механічного конструювання та винахідництва. Протягом дев'яти років роботи директором обсерваторії він з ентузіазмом присвятив себе не лише вдосконаленню існуючого обладнання, а й придбанню нових інструментів. Інтерес Вінлока був зосереджений насамперед на так званій «старій астрономії», або позиційній астрономії . Під час директорства Вінлока також докладалися великі зусилля для покращення служби часу, яка забезпечувала точний час мешканцям Бостона та околиць. Ця служба була створена як невелике, але дуже необхідне доповнення до доходів обсерваторії. Метеорологічні спостереження також проводилися регулярно .

Вінлок швидко вселив у друзів обсерваторії таку впевненість у своїх здібностях та здоровому глузді, що вони пожертвували понад 12 000 доларів (222 000 доларів у вартості 2023 року) на придбання нового меридіанного кола . Сам Вінлок провів чотири місяці в Європі, відвідуючи головні обсерваторії та знайомлячись з останніми вдосконаленнями в меридіанних інструментах. Спостереження за допомогою цього інструменту розпочалися в обсерваторії в 1871 році, головним чином в роботі над однією з зон міжнародного спільного перегляду Боннського зоряного каталогу, який проводився в обсерваторії астрономом Вільямом А. Роджерсом.

Оригінальний великий 15-дюймовий рефрактор був призначений переважно для фізичних досліджень та вимірювань подвійних зірок . Його також використовували під час невдалих пошуків нових планет та для визначення положення астероїдів і комет . Також проводилися різні спектроскопічні дослідження зірок , туманностей і комет, полярного сяйва та особливо Сонця під час повних затемнень у 1869 та 1870 роках. У цей період професор Н. С. Шалер з Гарварду почав вивчати місячну поверхню з точки зору геолога, використовуючи великий рефрактор . Цей же інструмент також використовувався протягом кількох років Е. Л. Трувело, який отримав численні малюнки різних небесних об'єктів . Під керівництвом Вінлока було відкрито 13 нових туманностей.

Гарвардський рефрактор
На своїй адміністративній посаді, яку він пробував виконувати на різних посадах протягом свого життя, Вінлок виявляв до своїх співробітників та помічників надзвичайну безкорисливість, проникливу вдячність та спокійний характер. Значну частину свого часу він присвячував скороченню та підготовці до публікації досі неопублікованих спостережень, зроблених під керівництвом попередніх директорів обсерваторії. Його власних спостережень було порівняно небагато, але багато з них було здійснено під його керівництвом. Ніхто не сумнівався в його ґрунтовних знаннях усіх технічних аспектів та принципів, пов'язаних з різними інструментами та дослідженнями. Його коротке керівництво було значною мірою поглинено зусиллями з удосконалення та розширення обладнання обсерваторії. Окрім нового великого меридіанного кола, було придбано багато інших нових інструментів. До них належали рефрактор Кларка, годинники та хронометри , пасажний інструмент, виготовлений у майстерні Пулковської обсерваторії , астрономічний фотометр Цельнера та різні спектроскопи та метеорологічні прилади.

На той час, як матеріальне оснащення обсерваторії було приведено до задовільного стану, Вінлок раптово та несподівано помер у віці сорока дев'яти років. Незважаючи на труднощі, з якими він розпочав своє директорство, Вінлок залишив обсерваторію більш ефективно оснащеною та, завдяки подальшим експериментам у фотографії, розвитку фотометрії та раннім зусиллям у спектроскопії, краще підготовленою до більш грандіозних досягнень свого наступника в галузі зоряної астрономії.

Vigo

9 лютого 2020 стартувала спільна місія ESA та NASA, під назвою Solar Orbiter. Запуск відбувся з Cape Canaveral (ракетою United Launch Alliance).

Мета місії - зблизька вивчати Сонце та внутрішню геліосферу: робити знімки (зокрема полярних областей, які майже недоступні з Землі) і паралельно вимірювати сонячний вітер, плазму та магнітні поля “на місці”.

Траєкторію коригують гравітаційними маневрами біля Венери, щоб поступово “піднятися” над площиною екліптики й бачити полюси Сонця під кутом.

У березні 2025 апарат уже отримав перші в історії зображення полюсів Сонця, що важливо для розуміння магнітного циклу та прогнозування космічної погоди. Далі нахил орбіти планують збільшувати, тож найдетальніші “полярні” дані ще попереду.

SIDEROCRATOR

165 років тому 8 лютого 1856 р. астроном Паризької обсерваторії Жан Шакорнак відкрив астероїд Летицію (39 Laetitia).
Спектр астероїда відповідає S-типу, що вказує на кам'янистий (силікатний) склад. Він обертається навколо Сонця з періодом 4,61 року і робить оберт навколо своєї осі кожні 5,1 години.
Фотометричні спостереження цього астероїда, зібрані між 1968 і 1974 роками, були використані для побудови кривої блиску, яка надала інформацію про форму та обертання. Він має загальну форму витягнутого тривісного еліпсоїда зі співвідношенням довжин осей 15:9:5. Основні характеристики поверхні мають масштаб 10 км, а колір по всій поверхні суттєво не змінюється. В екліптичній системі координат полюс обертання орієнтований на координати (λ0, β0) = (121°±10°, +37°±10°)[5].

У 1988 році за допомогою телескопа UH88 в обсерваторії Мауна-Кеа було здійснено пошук супутників на орбіті цього астероїда, але зусилля виявилися марними. Фотометричні спостереження, зібрані протягом 2006-2008 років, були використані для вимірювання часових варіацій кривої блиску астероїда. Ці дані дозволяють припустити, що астероїд може мати складну форму або бути бінарною астероїдною системою. Спостереження затемнення 21 березня 1998 року дали кілька хорд, що вказують на еліпсоїдний переріз 219 км × 142 км.
Шакорнак є також автором екліптикальної зоряної карти завдяки якій шукати астероїди стало значно простіше. Всього Шакорнак відкрив 6 астероїдів.

SIDEROCRATOR

25 років тому 12 лютого 2001 р. відбулась перша в історії посадка космічного апарата NASA NEAR Shoemaker на астероїд Ерос
Ця подія стала визначною віхою в освоєнні космосу, оскільки NEAR став першим штучним об'єктом, що здійснив м'яку посадку на поверхню малого небесного тіла.
Хоча апарат не був сконструйований спеціально для посадки, він торкнувся поверхні настільки м'яко, що залишився неушкодженим і продовжував передавати дані протягом наступних двох тижнів (до 1 березня 2001 року). В ході місії було встановлено, що Ерос за складом близький до звичайних хондритів (кам’яних метеоритів).
Перед посадкою апарат передав знімки поверхні з надзвичайною деталізацією — об'єкти розміром до 10 сантиметрів.
На поверхні було проведено перший в історії гамма-променевий експеримент на іншому небесному тілі (окрім Місяця), що дозволило визначити хімічний склад ґрунту.
Наразі апарат NEAR Shoemaker залишається на поверхні Ероса у неробочому стані як "пам'ятник" першим дослідженням астероїдів.

SIDEROCRATOR

205 років тому 10 лютого 1816 р. народився швейцарський астроном Каспар Готфрід Швейцер 1816-1873;

Народився 16 лютого 1816 року у Вілі (кантон Цюрих , Швейцарія ), де його батько Людвіг Якоб Швейцер служив пастором .

Декілька років відвідував школу; потім батько займався з ним латинською та грецькою мовами, геометрією, географією та історією. Влітку 1829 він вступив у відділення наук Фелленберговскього інституту в Гофвілі, поблизу Берна, де пробув два роки. У 1831-1836 роках навчався у цюріхському Collegium humanitatis; з 1836 почав вчитися в Цюріхському університеті , але був змушений протягом року працювати вчителем математики в технологічній школі у Вінтертурі . У 1837 році відновив навчання в Цюріху і до весни 1839 слухав в університеті лекції математики у Раабе , Греффе , Редтенбахера і Мюллера, а також лекції астрономії - у Егішана і філософії - у Окена .

У другій половині 1839 року вступив до Кенігсберзького університету , де слухав лекції Ф. В. Бесселя , Якобі , Неймана , Рішелі. Водночас, у 1839—1841 роках був асистентом Бесселя в Кенігсберзькій обсерваторії . Влітку 1841 року поїхав до росії .

У 1841-1845 роках працював у Пулковській обсерваторії під керівництвом В. Я. Струве ; працював спочатку з малим інструментом, а потім з великим пасажним інструментом .

З 1845 - астроном обсерваторії Московського університету (нині Державний астрономічний інститут ім. П К. Штернберга ). В 1847 витримав іспит на ступінь кандидата при Московському університеті і в 1849 був призначений виправляє посаду ад'юнкту астрономії.

З травня 1852 - астроном при Костянтинівському межовому інституті . У тому ж році він отримав ступінь доктора філософії від університету Кенігсберзького, а в 1864 році Імператорський Санкт-Петербурзький університет присвоїв йому ступінь доктора астрономії Honoris causa.

Зробив понад 8500 спостережень на пасажному інструменті , які лягли в основу Пулковського каталогу зірок (1845). Визначив широту москви та деяких підмосковних пунктів за допомогою пасажного інструменту та вертикального кола Ертеля . Спостерігав ряд зірок визначення їх паралаксів .

У 1847—1855 роках спостерігав 11 комет , з них чотири були відкриті вперше.

В 1856 був призначений директором обсерваторії московського університету і в тому ж році обраний ординарним професором астрономії, проте, зважаючи на погане знання російської мови, викладав студентам тільки практичну астрономію. У 1859 році за активної участі молодих астрономів Ф. А. Бредіхіна , М. Ф. Хандрікова і В. К. Цесарського повністю завершив реконструкцію університетської обсерваторії, включаючи встановлення в ній купола, що обертається, а також монтаж і налагодження замовленого раніше обладнання.
Під його наглядом було побудовано купол і встановлено 10,5" рефрактор Мерца в Московській обсерваторії. Цей інструмент Швейцер особисто доставив в 1857 р в Москву. З новим рефрактором Швейцер спостерігав ряд зірок для визначення їх паралаксів, а потім разом Бредіхиним провів на ньому перші в Росії астрофізичні спостереження небесних тіл, застосовуючи, спектральний аналіз.

11 листопада 1864 року відкрив подвійну зірку в сузір'ї Риби (об'єкт NGC 7804 ).

Організував дослідження московських аномалій сили тяжіння , склав їхню карту. Пояснював існування аномалій заляганням у верхній частині земної кори даної території верств вищої щільності. За дорученням Академії наук обчислив площі губерній Європейської Росії.

На урочистому акті московського університету (1865) сказав промову «Опис обсерваторії Московського університету та її основних інструментів», започаткувавши вивчення її історії.

Нагороджений малою золотою медаллю російського географічного товариства (1861).

Помер 24 червня ( 6 липня ) 1873 року. Похований на Введенському цвинтарі.

SIDEROCRATOR

15 лютого 1564 р. Народився Галілео Галілей (1564-1642) італійський мислитель епохи Відродження, засновник класичної механіки, фізик, астроном, математик, поет і літературний критик, один із засновників сучасного експериментально-теоретичного природознавства.
Довідавшись про винайдену в Голландії підзорну трубу, Галілей 1609 року побудував свій перший телескоп із трикратним збільшенням, а трохи пізніше — зі збільшенням у 32 рази, як він сам писав згодом, «побудував собі прилад до того чудовий, що з його допомогою предмети здавалися майже в тисячу разів більші і більш ніж у тридцять разів ближчі, ніж під час спостереження простим оком». Із їх допомогою Галілей здійснив кілька важливих астрономічних відкриттів — гори і кратери на Місяці, розміри зірок та їхню колосальну віддаленість, плями на Сонці, 4 супутники Юпітера (Іо, Європа, Ганімед та Каллісто), фази Венери, кільця Сатурна, Чумацький Шлях як скупчення окремих зірок та ін.
Галілей налагодив виробництво телескопів.
У 1610–1614 роках, змінюючи відстань між лінзами, він створив також мікроскоп. Завдяки Галілею лінзи й оптичні прилади стали могутнім знаряддям наукових досліджень. Від Галілея оптика одержала найбільший стимул для подальшого теоретичного технічного розвитку». Оптичні дослідження Галілея присвячені також вченню про колір, питанням природи світла, фізичній оптиці. Галілею належить ідея скінченності швидкості поширення світла й постановка (1607) експерименту з її визначення.

Edward

...соррі, мій допис якось видалився. Відновлю пізніше

SIDEROCRATOR

17 лютого 1600 р. інквізиція спалила Джордано Бруно(1548-1600) видатного італійського філософа епохи Відродження.

Неабиякий розум і безкомпромісне прагнення істини привели його на шлях захисту вчення Коперника, допомогли йому розбити рамки давніх традицій, й піти далі в усвідомленні істинних розмірів Всесвіту. У 60-ті роки XVI cтоліття за скороченим викладом Іоахіма Ретика Бруно познайомився з геліоцентричною теорією Коперника. Вона видалася йому спочатку безглуздою, бо він був упевнений в системі Птолемея, але змусила критично поглянути на офіційне вчення Птолемея і більше уважно – до матеріалістичних ученнь давньогрецьких атомістів про нескінченність Всесвіту. Особливо велику роль у формуванні поглядів Бруно відіграло його ознайомлення з натурфілософським вченням Миколи Кузанського, у якому заперечувалася здаиність будь-якого тіла бути центром Всесвіту, оскільки він нескінченний. Уражений цією ідеєю, Бруно зрозумів, які грандіозні перспективи відкривав геліоцентризм, якщо розуміти їх як вчення про будову усього Всесвіту, або як теорію типової для Всесвіту системи – планетної. Це своє відкриття Бруно висловив натхненними словами своєї поеми про природу:
«…Звідси вгору прагну я, сповнений віри!
Кристал небес мені не перепона більше.
Але відкривши їх, полину в бескінечність…»
Об'єднавши філософсько-космологічну концепцію Миколи Кузанського й чіткі астрономічні висновки теорії Коперника, Бруно створив власну картину нескінченого Всесвіту. Концепція Всесвіту Бруно й у наші дні вражає глибиною ідей та точністю наукових передбачень. Вона розроблена й викладена у двох творах Бруно, виданих ним у 1584 році: «Про причини, початок і єдине» і «Про нескінченність Всесвіту і світів».
У своєму трактаті «Про нескінченність Всесвіту і світів» Джордано Бруно висловив твердження, що фізичний Всесвіт нескінченний і включає нескінченну кількість світів, у кожному з яких є сонце і декілька планет. Таким чином, сонце всього лише невелика зірка серед інших зірок в нескінченному Всесвіті. Ідеї висловлені Дж. Бруно випереджали час на багато століть, лише декілька років тому за допомогою найпотужніших телескопів було відкрито планети біля інших зірок, що стало незаперечним доказом правильності його вчення. У трактаті «Про нескінченність Всесвіту і світів» Джордано Бруно ставить питання які остаточно ламають всю стару систему світобудови, Так, він запитує в читача, якщо простір обривається то що знаходиться за цим обривом? Чим заповнене те, що лежить далі? І взагалі, яка товщина стіни на краю Всесвіту? Свої подальші роздуми про нескінченність Всесвіту Джордано Бруно розкриває в одному з діалогів між дійовими особами Ельпіно і Філотео в згаданій вище книзі: „Ельпіно: Чи можливо, щоб Всесвіт був нескінченним? Філотео: Чи можливо щоб Всесвіт був скінченним? Ельпіно: Як можеш ти довести його скінченність? Філотео: А чи можеш ти довести його скінченність? Ельпіно: Як може Всесвіт простягатися? Філотео: А як він може бути обмеженим?..., Якщо Всесвіт скінченний, то я спитаю тебе, де знаходиться цей світ? Де знаходиться цей Всесвіт? Арістотель відповідає, що він у нас самих..., але положення в просторі є ні чим іншим як поверхня і межа тіла, що його утримує, а тому те, що не має опори відповідно не має і положення в просторі. Що ж хотів ти сказати о Арістотель цими словами, що Всесвіт знаходиться всередині нас. Який висновок ти можеш винести стосовно того що лежить за межами цього Всесвіту? Якщо ж ти стверджуєш, що там нічого немає то значить небеса і світ знаходяться ніде... Світ – це дещо таке, що не підлягає дослідженню. Тому, якщо ти говориш, що за світом знаходиться божественний розум, а тому бог стає положенням в просторі для всього сущого, то я скажу, що неможливо, аби я міг істинно стверджувати, ніби існує така поверхня або межа, за якими нема ні тіла, ні пустого простору, навіть якби там був сам Бог. Тому що божественності не характерно заповнювати простір і тим більше що божественності не характерно бути межею якогось тіла.” .
Основні ідеї вчення Джордано Бруно стверджують, що Всесвіт єдиний, матеріальний, нескінченний і вічний. Те, що ми бачимо, – лише мала частина світу. Зірки – це сонця інших планетних систем. Земля – пилинка в безкрайніх просторах галактики. Так, Дж. Бруно наводить цілком сучасні припущення, що „в нескінченному просторі є нескінченна кількість тіл, подібних до нашої Землі і нашого Сонця, і жодна з них не знаходиться у більшій мірі в центрі Всесвіту, бо він нескінченний, а тому не має ані центра, ані краю, ані верху, ані низу. Їх мають лише скінченні світи, де існують деякі певні центри, якими є сонця і вогні, навколо яких обертаються всі планети, землі, води, подібно до того, як навколо сусіднього нам Сонця існують сім планет. Кожна з цих зірок або цих світів, обертаючись навколо власного центра, здається їх жителям міцним і стійким світом, навколо якого обертаються всі зірки як навколо центра Всесвіту. Таким чином, немає тільки одного світу, тільки однієї Землі, тільки одного Сонця, але існує стільки світів, скільки ми бачимо навколо нас виблискуючих світил.
Основа всього існуючого, на думку Бруно, – матеріальне начало. Воно породжує все із самого себе і є причиною усіх природних речей і явищ. Джордано Бруно утверджував матеріальну єдність світу і його об’єктивність – продовжував розвивати матеріалістичні традиції античної філософії. Водночас він стверджував, що “природа – це бог у речах”, тобто, стояв на позиціях пантеїзму. Джордано Бруно був прихильником стихійної діалектики. Він високо цінував ідеї Геракліта про рух, зміни, суперечності. “… Знищення на думку Д.Бруно: є не що інше як виникнення, і виникнення є не що інше як знищення; любов є ненависть; ненависть є любов…”. І далі: “Хто хоче пізнати найбільші таємниці природи, хай розглядає і спостерігає мінімуми і максимуми суперечностей і протилежностей”
Уявлення про єдність протилежностей, про знищення одного і виникнення іншого, про суперечливість природних явищ, було спробою Д.Бруно показати певну пульсацію Всесвіту. У своєму вченні він заперечував існування центру Всесвіту. Бруно стверджував нескінченність Всесвіту в часі та просторі: «стосовно нескінченності безглуздо запитувати про центр. Він – ніде, і він – скрізь. Нескінченний Всесвіт є породженням нескінченної божественної міці. Життя в тій або іншій формі притаманне всім природним речам. Розумне життя має бути не тільки на Землі, а й на інших планетах, що обертаються навколо інших зірок». Бруно уявляв небо, як «єдиний, безмірний простір, лоно якого містить все», як ефірну область (розуміючи ефір як вигляд звичайної матерії), «в якому все пробігає і рухається». «У ньому – незліченні зірки, сузір'я, кулі, сонця і землі, в безкінечній кількості...». «Усі вони, - пише він у іншому місці, - мають свої власні рухи, незалежні від цього світового руху, видимість якого викликається рухом Землі», причому «одні кружляють навколо других».
Уява Бруно змальовує ті далі, існування яких з математичної точки зору підтверджує, і до того ж не повністю, лише наука ХХІ століття. Про нашу Сонячну систему він образно висловлюється як про «маленький атом, що розвивається і пересувається серед нескінченної кількості йому подібних всередині великого живого організму - нашого Всесвіту, що не має ані початку, ані кінця. Наш Всесвіт складається не лише з клітин-галактик, але також із великої кількості паралельних світів, що постійно трансформуються; в них виявляється нескінченна кількість форм життя і принципів еволюції». Такі твердження Джордано Бруно можна розглядати як початки теорії про крупномаштабну структуру всесвіту .
Бруно писав про колосальні розбіжності у відстанях до різних зірок і дійшов висновку, що співвідношення їх видимого блиску, можливо оманливе. Він поділяв небесні тіла на зірки, сонця і на темні тіла, які лише відбивають сонячне світло «через надлишок на них водних чи хмарних поверхонь», на думку сучасних вчених Бруно стояв і у витоків поняття темної матерії.
Залишаючись ще в межах умоглядно натурфiлософської традицi наслiдуючи багато в чому М. Кузанського, Джордано Бруно зумiв, виходячи з гелiоцентричного вчення Копернiка, прийти до принципово нової картини свiту - безмежного зоряного Всесвiту з багатьма планетними системами, в тому числi i населеними розумними iстотами, – картини, що вже активно протистояла релiгiйним уявленням про свiт.
Основою теоретичної системи Бруно є концепція про єдність світу, що забезпечується праосновою Всесвіту — Єдиним. Єдине розглядається ним як самодостатня сутність, що не потребує зовнішнього втручання жодних сил.
Бруно називає Єдине дуже часто матерією, однак не можна визнати, що сучасні визначення матерії є придатними для бруновського розуміння. В Єдиному збігаються одне і різноманітне, мінімум і максимум; у єдності самодостатність існування кожного особливого фрагменту, «кожна річ являє себе єдине». Багатоявність одного й того самого за сутністю свідчить про підпорядкованість всього видимого світу єдиному законові. У своїй методології Бруно пантеїстично ототожнює матерію і рух, природу і світову душу (часто називаючи її Богом). В його вченні матерія пройнята «універсальною діючою причиною — розумом — першою і головною силою світової душі; світова душа — універсальна форма буття Єдиного». Отже, на відміну від сучасних уявлень для Бруно не стоїть проблема форми організації мислячої матерії. Матерія є мислячою за своїм основним принципом. «Матерія не може існувати без форми, і навпаки, форма є внутрішньою стороною матерії, вона не може бути чимось привнесеним ззовні, надбаним».
Теза про нескінченність Всесвіту має фундаментальне значення для космогонії Бруно. Космос розглядається ним як порожнеча, що повністю заповнена нескінченним розмаїттям матеріальних утворень. Тому стверджувати, що Космос має певне місце, — безглуздо. Світ матеріальний і оформлений скрізь, тому немає ніякого потойбічного джерела подій, джерела руху. Це дало змогу Бруно висловити гіпотезу про існування інших суспільств на інших планетах.
Геліоцентрична теорія, створена та обгрунтована М.Коперником, повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт і місце людини у ньому. Вона відкривала принципово нові шляхи для розвитку природознавства, зокрема фізики та астрономії. Дж. Бруно, розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею нескінченності Всесвіту та безлічі в ньому світів, стояв на позиціях пантеїзму, "розoсередивши" Бога в усій природі. Він вважав, що природа і є Бог в речах. Дж. Бруно сформував основний принцип природознавства, що переживало період становлення: Всесвіт єдиний, нескіченний; він не породжується і не знищується, не може зменшуватися або збільшуватися. В цілому Всесвіт нерухомий, але в його просторі рухаються лише тіла, які є складовими частинками Всесвіту.
9 червня 1889 року у Римі на місці страти Бруно йому було встановлено пам’ятник скульптора Етторе Феррарі, він стоїть неподалік від стародавньоі viа Triuphalis (Тріуфальна вулиця).

На постаменті є напис: “ IX червня MDCCCLXXXIX Джордано Бруно від сторічча, яке він передбачав , на тому місці де був запаленний вогонь” Постамент унизу оздобленний барєльефом на якому зображені основні моменти життя Бруно : диспут в Оксфорді, винесення вироку та спалення на вогнищі. В доповнення на кожні з сторін розміщені по два портрети мислителів що були як і Бруно страчені Святою інквізицією: Мігель Сервет, Петро Рамус, Томазо Кампанела, Джон Віклліф, Ян Гус, Антоніо Пелеаріо, Паоло Сарті , Джуліо Ваніні. Спорудженню пам’ятника передували справжні студенські бунти та всебічний супротив Римської ~~сатрапії~~ куріі. Та не зважаючи на спротив Ватикану, під тиском світової спільноти пам’ятника все ж було встановлено.
А Ватикан і досі не реабілітував Джордано Бруно, вважаючи дії інквізіціі правильними

rgb

Не знав,що Кампанеллу спалили.

SIDEROCRATOR

Цитата: rgb від 17 Лютого 2026, 20:31:44

Не знав,що Кампанеллу спалили.

Папські чекісти згубили не одну душу

Webber

Кампанеллу не спалили й не стратили в інший спосіб. Тортурами намагалися вибити зізнання, але не змогли. Він відсидів 27 років, був звільнений і дожив до 70 років. Це, мабуть, помилка перекладу тощо. На барельєфах зображені ті, кого стратили або переслідували.
І до речі, це було вже

Edward

Цитата: Webber від 18 Лютого 2026, 10:57:58

Кампанеллу не спалили й не стратили в інший спосіб. Тортурами намагалися вибити зізнання, але не змогли. Він відсидів 27 років, був звільнений і дожив до 70 років. Це, мабуть, помилка перекладу тощо. На барельєфах зображені ті, кого стратили або переслідували.
І до речі, це було вже

Так, схоже на те. Ця помилка у російськомовні літературі кочує з біографії написаної Ю.Антоновським на прикінці XIX ст.

WEST

Сьогодні день народження Миколи Коперника (1473-1543).

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 266938 раз)