Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
29 Квітня 2026, 22:05:20

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[ds40a]

... а четвертим буде той, хто ступить на Марс.

Як би нам не хотілося і не мріялося, а поки реальних перспектив ступити на Марс у найближчі десятки, а може і сотні років не видно.

p.s.  І чи є в загалі доцільність людської присутності при дослідженні Сонячної системи? Мені здається є лише одна оправдана мета присутності людини - це переселення і колонізація.

[SIDEROCRATOR]

120 років тому 11 квітня 1901 р. народився американський астроном Дональд Говард Мензел (англ. Donald Howard Menzel;1901 — 1976)


920 року закінчив Денверський університет, отримав спеціальність хіміка. Потім працював у Принстонському університеті, прослухав там курс астрофізики, який викладав Г. Н. Рассел. У 1924—1926 роках викладав в університетах штатів Індіана, Огайо і Каліфорнійському, упродовж 1926—1932 років працював у Лікській обсерваторії, з 1932 року — у Гарвардському університеті (у 1935—1971 роках — на посаді професора, у 1952—1966 роках — директор, з 1966 року — почесний директор Гарвардської обсерваторії).

Основні наукові праці присвячені фізиці атмосфер Сонця і зірок, фізики газових туманностей. У Лікській обсерваторії виконав перше детальне дослідження сонячної хромосфери на основі теорії утворення ліній поглинання і випромінювання (за спектрами, отриманими В. В. Кемпбеллом під час чотирьох повних сонячних затемнень). Визначив вміст хімічних елементів у хромосфері, показав, що фізичні умови в ній істотно відрізняються від умов у фотосфері (висока температура, висока ступінь збудження атомів). Розробив новий теоретичний підхід до вивчення будови хромосфери. Вивчав будову протуберанців і рух речовини в них, фізичну природу сонячних плям, походження сонячних спалахів. Брав участь у спостереженнях 16 повних сонячних затемнень. Незалежно від Г. Занстри розробив у 1926 році метод визначення температур ядер планетарних туманностей. У великому циклі робіт «Фізичні процеси в газових туманностях», проведених в 1937—1945 роках спільно з Л. Г. Аллером, Дж. Бейкером та іншими, заклав основи кількісного аналізу небулярних спектрів. Виконав розрахунки інтенсивностей ліній, розвинув теорію переносу випромінювання в туманностях, розглянув вплив інших атомів, крім водню, на температуру планетарної туманності. Досліджував спектри кількох нових зірок (спільно з С. Г. Пейн-Гапошкіною), затемнену змінну ζ Візничого. Низка робіт належить до теорії атомних спектрів, хімії, фізики земної атмосфери. У роки другої світової війни займався вивченням поширення радіохвиль, його добових і сезонних варіацій, впливу на нього сонячної активності, брав участь у створенні Центральної лабораторії розповсюдження радіохвиль в Національному бюро стандартів.

Великі заслуги Мензела як організатора науки. За його ініціативою було створено дві високогірні обсерваторії для вивчення Сонця — в Клаймаксі (штат Колорадо) і Сакраменто-Пік (штат Нью-Мексико). Під керівництвом Мензела Гарвардська обсерваторія перетворилася на великий центр радіоастрономічних і космічних досліджень. Він був ініціатором переводу Смітсонівської астрофізичної обсерваторії з Вашингтона в Кембридж, де вона стала однією з найбільших обсерваторій у світі. Надалі Гарвардська і Смітсонівська обсерваторії злилися, утворивши Гарвардсько-Смітсонівський центру астрофізики.

Автор низки широко відомих науково-популярних книг: «Літаючі блюдця» (1953), «Наше Сонце» (1959), «Огляд Всесвіту» (спільно з Ф. Л. Віппл, Ж. де Вокулер, 1970).

Подякували

1 :gordon2903

[SIDEROCRATOR]

170 років тому 12 квітня 851 р. народився  Е́двард Во́лтер Ма́ундер (англ. Edward Walter Maunder; 1851 — 1928) — англійський астроном, який здобув популярність завдяки роботам, присвяченим вивченню сонячної активності. Відкритий ним період довготривалого зменшення кількості сонячних плям дістав назву Мінімум Маундера.


Здобув освіту в Юніверсіті-коледжі і Кінгз-коледжі в Лондоні. З 1873 працював в Гринвіцькій обсерваторії. Проводив фотографічні спостереження Сонця, вивчав плями, обертання Сонця і його зв'язок з геомагнітними збуреннями. Зібрав докази про існування періоду дуже низької активності Сонця між 1645 і 1715, коли на його диску майже не було плям (так званий «маундерів мінімум»). Хоча сонячні плями були відкриті в 1610 і систематично спостерігалися навіть в найперші, примітивні телескопи, в період маундерівського мінімуму було лише декілька повідомлень про їхню появу, і щоразу досвідчені спостерігачі сприймали це як рідкісну подію. Бували періоди в декілька років, коли не з'являлося жодної плями. Після 1715 їхня кількість знов зросла. Цікаво, що в цей же час спостерігалися сильні холоди: період з 1550 до 1850 відомий як Малий льодовиковий період в Європі. Правда, поки немає доказів його фізичного зв'язку з маундерівськім мінімумом сонячної активності.

Маундер вивчав також ефект систематичного переміщення ділянки формування сонячних плям з середніх широт Сонця до його низьких широт протягом кожного циклу активності Сонця (близько 11 років). Міграцію місць народження плям по широті відмітив ще Х.Шейнер (1575–1650), описав Р.К.Керрінгтон (1826–1875), детально прослідкували Р.Вольф (1816–1893) і Г.Шперер (1822–1895), а сама закономірність зміни широти сонячних плям з фазою сонячного циклу відома як «закон Шперера». У 1904 Маундер опублікував важливу діаграму («метелик Маундера»), що виявляє міграцію сонячних плям по широті протягом сонячного циклу.

Маундер також спектроскопічно досліджував планети, комети, нові зірки, туманності. Організував Британську астрономічну асоціацію, очолював в ній секцію Марса; вважав, що марсіанські канали утворені випадковими, не зв'язаними між собою дрібними деталями на поверхні. Багато займався популяризацією астрономії і разом з дружиною, астрономом Ені Маундер, вів щомісячну астрономічну сторінку в газеті «Дейлі ньюс». Автор книг «Королівська Гринвіцька обсерваторія» (1900), «Астрономія без телескопа» і «Астрономія Біблії» (1908).

Подякували

1 :gordon2903

[SIDEROCRATOR]

135 років тому 22 квітня 1891 р. народився Га́рольд Дже́ффріс (англ. Sir Harold Jeffreys; 1891 —  1989) — англійський геофізик, метеоролог, астроном, математик і статистик, член Лондонського королівського товариства (1925).

Основні наукові роботи присвячені вивченню руху, будови і розвитку Землі. Займався питаннями походження Сонячної системи і теорією коливань широт. Розвинув запропоновану Дж. Г. Джинсом припливну теорію еволюції Сонячної системи, оцінив вік її згідно з цією теорією в кілька мільярдів років. Вивчаючи еволюцію системи Земля-Місяць, обчислив, що пройшло 4 млрд років, перш ніж Місяць досяг свого сучасного стану. Визначив параметри річного руху полюсу обертання і полюса інерції Землі як за астрономічними, так і за метеорологічними даними. Запропонував затухаючу модель чандлерівського руху полюса Землі, збуджуваного нерегулярними варіаціями річного руху полюса. Джеффріс належать також роботи із застосування теорії ймовірностей до аналізу астрономічних спостережень. Досліджував вплив в'язкості земної кулі на постійну нутації і властивості шару верхньої мантії на глибині близько 400 км. Склав криву часу пробігу сейсмічних хвиль, яка широко застосовується для визначення епіцентрів віддалених вогнищ землетрусів.

Автор книг «Земля, її походження та будова» (1924, рос. пер. 1960), «Теорія ймовірностей» (1946), «Методи математичної фізики» (1966; два останні у співавторстві з дружиною Б. Свірлс).