Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
04 Вересня 2025, 07:15:15

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[Chepurny]

Розміщуючи новини в даній темі, дотримуйтесь наступних рекомендацій:

1. Публікуйте новини, які ви вважаєте цікавими та актуальними для любителів астрономії.
2. Посилання на джерела новин – обов’язкове (якщо є можливість, вказуйте також оригінальні першоджерела новин). При цитуванні надавайте посилання на текст, звідки взята цитата.
3. Уникайте задовгого «копі-пасту». Проте, дозволяється «копі-паст» (повний або частковий) з іншого надійного ресурсу, якщо розміщений там текст являється вашим власним твором або перекладом.
4. Уникайте створення постів, що мають лише посилання на джерело, хоча б дуже стислий переказ суті новини своїми словами – обов’язковий.
5. Уникайте новин з «жовтої преси» та з сайтів загальних новин. Користуйтесь спеціалізованими ресурсами, які ви вважаєте надійними.
6. Уникайте невичитаних автоматизованих перекладів.

[SIDEROCRATOR]

Виявлено найстаріший метеоритний кратер на Землі
https://www.sciencedaily.com/releases/2025/03/250306122924.htm?fbclid=IwY2xjawJCGadleHRuA2FlbQIxMAABHUcsIEpcuyR2kJAurC-u1vXZNTnBjMfK3UZqV8VtKIMXTSWnHXyV2U-cDw_aem_lXYLbaszxuP0TTnXwndXqQ
Дослідники Університету Кертіна виявили найстаріший у світі кратер від удару метеорита, який може суттєво змінити наше розуміння походження життя і того, як формувалася наша планета.

Свідчення масштабного метеоритного удару, що стався 3,5 мільярда років тому, вчені знайшли в Західній Австралії. За їхніми оцінками, метеорит врізався в земну поверхню зі швидкістю понад 36 тисяч км/год, утворивши кратер діаметром понад 100 км.

Співавтор дослідження, професор Кріс Кіркленд вважає, що це відкриття проливає нове світло на те, як метеорити формували раннє середовище Землі.

"Якщо знайти більше подібних кратерів, ми зможемо краще пояснити, як могло зародитися життя. Адже ударні кратери створювали середовище, сприятливе для мікроорганізмів, наприклад, гарячі джерела", — сказав професор Кіркленд.

Однак на цьому вплив метеорита не обмежується: величезна кількість енергії від цього зіткнення могла вплинути на формування континентів.

Подякували

3 :rgb, Edward, Jacques

[SIDEROCRATOR]

 Tелескоп SPHEREx надіслав перші знімки.
https://www.nasa.gov/missions/spherex/nasas-spherex-takes-first-images-preps-to-study-millions-of-galaxies/

NASA опублікувала перші знімки, зроблені новою інфрачервоною обсерваторією SPHEREx. Вони підтверджують, що апарат працює як очікувалося і готовий до виконання наукової програми.

SPHEREx був запущений 11 березня. 178-кілограмовий апарат оснащений інфрачервоним телескопом із 20-сантиметровим дзеркалом. Його головною відмінністю від наявного на порядки більшого дзеркала James Webb, є поле огляду. SPHEREx здатний спостерігати ділянку неба, еквівалентну 20 повним Місяцям.
Завдяки цьому SPHEREx зможе визначити точне положення 450 млн галактик у найближчому Всесвіті. На їхній великомасштабний розподіл вплинула подія, що сталася майже 14 млрд років тому і відома як інфляція. У результаті Всесвіт радикально збільшився в розмірах всього за трильйон-трильйонну частку секунди після Великого вибуху.

Але SPHEREx спостерігатиме не тільки далекі галактики. Він також досліджуватиме наш Чумацький Шлях у пошуках прихованих резервуарів замерзлого водяного льоду та інших молекул, таких як вуглекислий газ, які необхідні для життя, як ми його знаємо. На додаток до цього, астрономи розраховують отримати більше інформації про крижані об’єкти, які ховаються на околицях нашої Сонячної системи. Це може пролити світло на питання про те, як вода потрапила на Землю.



Опубліковане NASA зображення, було отримано SPHEREx 27 березня. Воно складається з шести окремих знімків — по одному для кожного детектора апарата. На трьох верхніх знімках показана та сама ділянка неба, що й на трьох нижніх.
Кожен із шести інфрачервоних детекторів SPHEREx може фіксувати 17 унікальних діапазонів довжин хвиль, що загалом дає 102 відтінки в кожній експозиції. Аналізуючи їх, можна визначити склад об’єкта або відстань до галактики. За допомогою цих даних вчені зможуть вивчати найрізноманітніші предмети — від фізики, що керувала Всесвітом менш ніж через секунду після його народження, до походження води в нашій галактиці.

Хоча нові зображення не відкалібровані і ще не готові до використання в наукових цілях, вони дозволяють оцінити можливості SPHEREx. Кожна яскрава цятка — це джерело світла, наприклад, зоря або галактика. Очікується, що кожне зображення міститиме понад 100 000 виявлених джерел. Знімки також показують, що  телескоп правильно сфокусований. Фокусування проводиться повністю перед запуском і не може бути скориговане в космосі.

[SIDEROCRATOR]

Виявлено екзопланету на якій є  життя
https://phys.org/news/2025-04-astronomers-strongest-life-planet.html

Використовуючи дані космічного телескопа Джеймса Вебба (JWST), астрономи під керівництвом Кембриджського університету виявили хімічні сліди диметилсульфіду (DMS) і/або диметилдисульфіду (DMDS) в атмосфері екзопланети K2-18b, яка обертається навколо своєї зірки в зоні проживання.

На Землі DMS і DMDS виробляються  мікробами такими як морський фітопланктон. Хоча невідомий хімічний процес може бути джерелом цих молекул в атмосфері K2-18b, результати є найвагомішим доказом того, що життя може існувати на планеті за межами нашої Сонячної системи.

Спостереження досягли рівня статистичної значущості «три сигми», тобто ймовірність того, що вони сталися випадково, становить 0,3%. Щоб досягти прийнятої класифікації для наукових відкриттів , спостереження повинні перетнути поріг п’яти сигм, що означає, що ймовірність того, що вони сталися випадково, буде менше 0,00006%.

Дослідники кажуть, що від 16 до 24 годин подальшого спостереження за допомогою JWST може допомогти їм досягти найважливішої значущості п’яти сигм. Про їхні результати повідомляє The Astrophysical Journal Letters.

Попередні спостереження K2-18b, який у 8,6 разів масивніший і в 2,6 разів більший за Землю, і знаходиться на відстані 124 світлових років від нас у сузір’ї Лева, виявили метан і вуглекислий газ в його атмосфері. Це був перший випадок, коли молекули на основі вуглецю були виявлені в атмосфері екзопланети в зоні проживання.

Ці результати узгоджувалися з прогнозами щодо планети «Хікеан»: придатного для життя світу, вкритого океаном, під багатою на водень атмосферою.

Щоб визначити хімічний склад атмосфери далеких планет, астрономи аналізують світло від батьківської зірки, коли планета проходить транзитом або проходить перед зіркою, як видно із Землі. Під час транзиту K2-18b JWST може виявити падіння яскравості зірок, і крихітна частка зоряного світла проходить через атмосферу планети, перш ніж досягти Землі.

Попередній висновок щодо DMS був зроблений за допомогою інструментів JWST NIRISS (камера ближнього інфрачервоного випромінювання та безщілинний спектрограф) і NIRSpec (спектрограф ближнього інфрачервоного діапазону), які разом охоплюють ближній інфрачервоний (0,8-5 мікрон) діапазон довжин хвиль. Нове незалежне спостереження використовувало JWST MIRI (Mid-Infrared Instrument) у середньому інфрачервоному діапазоні (6-12 мікрон).

Подякували

5 :gordon2903, Chepurny, rgb, ilchenko_s, keyaltos

[SIDEROCRATOR]

В Сонячній системі поповнення! Виявлено нового кандидата в карликові планети
https://arxiv.org/abs/2505.15806

Невелика група під керівництвом Сіхао Ченга, Мартіна А. та Хелен Чулцзян, члена Школи природничих наук Інституту перспективних досліджень, виявила надзвичайний транснептуновий об'єкт (TNO), названий 2017 OF201, на краю нашої Сонячної системи.

TNO потенційно достатньо великий, щоб кваліфікуватися як карликова планета, тієї ж категорії, що й набагато більш відомий Плутон. Новий об'єкт є одним із найвіддаленіших видимих об'єктів у нашій Сонячній системі і, що важливо, свідчить про те, що порожня частина космосу, яка, як вважається, існує за Нептуном у поясі Койпера, насправді зовсім не порожня.

Чен зробив відкриття разом із колегами Цзясюань Лі та Еритасом Янгом з Прінстонського університету, використовуючи передові обчислювальні методи для визначення характерного малюнка траєкторії об'єкта на небі. Новий об'єкт був офіційно оголошений Центром малих планет Міжнародного астрономічного союзу 21 травня 2025 року та опублікований у препринті arXiv.

«Афелій об'єкта — найдальша точка на орбіті від Сонця — більш ніж у 1600 разів перевищує орбіту Землі», — пояснює Чен. «Тим часом його перигелій — найближча точка на орбіті до Сонця — у 44,5 рази перевищує орбіту Землі, подібно до орбіти Плутона».

Ця екстремальна орбіта, яка займає у об'єкта приблизно 25 000 років, свідчить про складну історію гравітаційних взаємодій.

Чен і його колеги оцінюють діаметр тіла біля 700 км, що зробить його другим за величиною відомим об'єктом на такій широкій орбіті. Діаметр Плутона, тим часом, становить 2 377 км. Необхідні подальші спостереження, можливо, з використанням радіотелескопів, щоб визначити точний розмір об'єкта.

Чен виявив об'єкт у рамках поточного дослідницького проекту з виявлення TNO та можливих нових планет у зовнішній Сонячній системі. Об'єкт був ідентифікований шляхом точного визначення яскравих плям у базі даних астрономічних зображень від телескопа Віктора М. Бланко та Канадсько-Французького Гавайського телескопа (CFHT) і спроб з'єднати всі можливі групи таких плям, які, здавалося, рухалися по небу так, як це міг би зробити один TNO.
Це відкриття має значні наслідки для нашого розуміння зовнішньої Сонячної системи. Територія за поясом Койпера, де розташований об'єкт, раніше вважалася практично порожньою, але відкриття команди свідчить про те, що це не так.

Подякували

8 :AYN, gordon2903, rgb, Chepurny, ds40a, Антарес, Андрій1939, ilchenko_s

[SIDEROCRATOR]

Обсерваторія імені Вери Рубін зробила перші знімки нашої Галактики на найбільшу у світі камеру
https://phys.org/news/2025-06-astronomers-front-row-seats-ultimate.html
Обсерваторія імені Вери Рубін у Чилі зробила перші знімки нічного неба, зафіксувавши Потрійну туманність і туманність Лагуна в сузір’ї Стрільця на відстані 9000 світлових років від Землі. Це перші зображення найбільшої у світі цифрової камери в її десятирічному циклі спостережень за Чумацьким Шляхом і Сонячною системою зокрема. Обсерваторія працюватиме одразу в кількох напрямках, стежачи за загрозами для Землі з боку астероїдів, шукаючи нові тіла Сонячної системи, досліджуючи темну матерію та історію нашої Галактики.

Для вивчення об’єктів Чумацького Шляху камера обсерваторії імені Вери Рубін робитиме знімки кожні 40 секунд протягом 8-12 годин уночі. Такі спостереження проводитимуть щотри дні впродовж наступних 10 років. 3200-мегапіксельна камера розміром 1,65 на три метри та вагою майже три тонни повторно робитиме знімки одних і тих самих ділянок нічного неба, що дозволить відстежувати рух об’єктів Сонячної системи та народження чи смерть зірок за її межами.
За прогнозами астрономів, завдяки обсерваторії імені Вери Рубін вдасться збільшити кількість відомих об’єктів Сонячної системи у 10 разів. Крім того, якщо дев’ята планета справді існує, то обсерваторія допоможе її виявити. За допомогою своєї потужної камери та трьох дзеркал, що збирають світло до неї, обсерваторія зможе зазирнути в глибини космосу на відстань до 1,2 мільйона світлових років, виявляючи об’єкти за межею здатності інших наземних оптичних телескопів.

Подякували

5 :Серый, ds40a, Jacques, tlgleonid, ilchenko_s

[SIDEROCRATOR]

Дослідження показує, що туманність Оріона, Плеяди та Гіади мають спільне походження
https://phys.org/news/2025-07-orion-nebula-pleiades-hyades-common.html

Туманність Оріона, Плеяди та Гіади: результати останніх досліджень показують, що ці відомі зоряні скупчення представляють різні фази життя однієї й тієї ж зоряної системи. Команда астрофізиків з Інституту передових досліджень фундаментальних наук у Зенджані, Іран, та Боннського університету знайшла докази того, що ці три зоряні системи не лише розташовані приблизно в одному регіоні космосу, але й розвивалися однаково. Ці результати нещодавно були опубліковані в Щомісячних повідомленнях Королівського астрономічного товариства.
Скупчення Туманності Оріона (ONC) є однією з наймолодших і найактивніших областей зореутворення в Чумацькому Шляху — їй лише 2,5 мільйона років, а відстань до неї становить близько 1350 світлових років. Воно містить тисячі молодих зірок , оточених залишковою хмарою газу, з якої вони утворилися.

На противагу цьому, Плеяди, мають вік близько 100 мільйонів років, а їхні зірки розсіяні набагато ширше, тоді як Гіади мають вік близько 700 мільйонів років і містять менше зірок, які розсіяні ще ширше.

Використовуючи ці симуляції, які включають точні розрахунки різних сил між зірками, дослідники можуть відстежувати життєвий цикл зоряного скупчення від його раннього формування в середовищі, багатому на газ, до його поступового розширення та старіння, коли воно втрачає газ і зірки у своє оточення. Результати дуже добре узгоджуються з уже спостережуваними характеристиками, такими як розмір, маса та структура скупчення туманності Оріона, Плеяд та Гіад на різних фазах їхнього життя. Це дослідження показує, що цілком правдоподібно, що зоряні скупчення, такі як скупчення туманності Оріона, розвиваються таким чином, що перетворюють їх на системи, подібні до Плеяд, а пізніше на Гіади.

Команда дослідників змоделювала їхній розвиток протягом 800 мільйонів років, починаючи з початкового стану на основі останніх спостережуваних характеристик молодих зоряних скупчень, включаючи їх компактний розмір, високу щільність маси та велику кількість подвійних зірок. Результати показують, що такі скупчення, як скупчення Туманності Оріона, можуть втрачати до 85% своїх зірок, але, тим не менш, зберігати когерентну структуру, подібну до Гіад, після того, як вони пройшли проміжну стадію, подібну до Плеяд.

Цікаво, що всі три ці зоряні скупчення — скупчення Туманності Оріона, Плеяди та Гіади — розташовані в одній області нічного неба. Цей факт давно захоплює астрономів. Дослідницька група підозрює, що це більше, ніж просто збіг обставин, і може бути пов'язано з тим, як формуються та розвиваються зоряні скупчення в галактиці.


Це дослідження не лише проливає більше світла на життєвий цикл зоряних скупчень. Дослідники також продемонстрували, наскільки добре сучасні теоретичні симуляції можна поєднувати з реальними спостереженнями. Воно відкриє нові можливості для розуміння походження інших зоряних скупчень та вдосконалення моделей, які показують, як зірки та пов'язані з ними середовища розвиваються з часом.

Подякували

5 :rgb, gordon2903, ds40a, Jacques, ilchenko_s

[SIDEROCRATOR]

Підтверджено! Надгігант Бетельгейзе має компаньйона!
https://earthsky.org/space/companion-for-betelgeuse-confirmed-famous-binaries/
Астрономи, які використовують інструмент «Алопеке» на телескопі «Джеміні Норт» на Гаваях, знайшли зорю-компаньйона. 21 липня 2025 року дослідники заявили , що маса компаньйона приблизно в 1,5 рази більша за масу нашого Сонця. Схоже, що це зірка типу А або В передголовної послідовності — гаряча, молода, блакитно-біла зірка, в ядрі якої ще не ініціювалося горіння водню.

Супутник на 6 зоряних величин слабший за Бетельгейзе та обертається поблизу самої Бетельгейзе, в межах розширеної зовнішньої атмосфери надгіганта.

І Бетельгейзе, і її супутник — відносно молоді зірки, яким лише близько 10 мільйонів років. Обидві — масивні зірки, з тих, що швидко спалюють своє паливо. Відповідно до того, що астрономи дізналися про еволюцію зірок, Бетельгейзе спочатку була масивнішою за свого супутника. Ймовірно, вона мала масу приблизно в 15-20 разів більшу за масу Сонця. Бетельгейзе вже витратила водневе паливо в своєму ядрі та еволюціонувала до стадії червоного гіганта. Вона вибухне як наднова колись найближчим часом, будь-коли відтепер до 10 000 років.

Супутник, маса якого лише в 1,5 рази перевищує масу Сонця, схоже, все ще формується. Він недостатньо масивний, щоб колись стати надновою, але, в будь-якому разі, його життя буде обірване Бетельгейзе. І зрештою він може перетворитися на Бетельгейзе.

Кілька астрономів протягом останніх десятиліть припускали існування супутника у Бетельгейзе. І попереднє дослідження минулого року переконливо це підтвердило. Але тепер нові спостереження це підтвердили.

Останнім часом це сталося у 2019-2020 роках і знову у 2024 році . Фактично, ці епізоди послаблення викликали припущення, що Бетельгейзе може незабаром вибухнути (і астрономи кажуть, що одного дня це справді станеться).

У 2021 році вчені заявили, що Бетельгейзе викидає величезну кількість гарячого газу та пилу зі своєї атмосфери. Це, як наслідок, спричинило затемнення, оскільки пил тимчасово блокував частину світла зірки.

Цікаво, що попереднє дослідження, проведене в 2024 році, також показало, що якщо у Бетельгейзе справді є супутник, то вона, ймовірно, не стане стрімким проривом найближчим часом. Тож, можливо, нам ще довго доведеться чекати!

Подякували

6 :gordon2903, ilchenko_s, ds40a, keyaltos, Jacques, AYN

[SIDEROCRATOR]

Об’єкт із хмари Оорта замаскувався під комету сімейства Юпітера
https://arxiv.org/abs/2507.21324

Астрономи визначили, що об'єкт 2000 OG 44 , який раніше вважався неактивною кометою або астероїдом на кометній орбіті, насправді є кометою сімейства Юпітера, яка родом з Хмари Оорта. Таких висновків вчені дійшли, переглянувши властивості об'єкта після виявлення у нього тимчасового хвоста.

Хмара Оорта знаходиться на відстані від тисячі до ста тисяч астрономічних одиниць від Сонця і містить тіла, що залишилися після формування нашої планетної системи. Воно вважається основним постачальником довгоперіодичних комет, які відвідують внутрішню частину Сонячної системи. Деякі з таких об'єктів виявляються захопленими на короткоперіодні орбіти навколо Сонця через гравітаційний вплив нашої зірки та планет-гігантів. Однак наразі відомо мало кандидатів у подібні тіла. Наприклад, незвичайні властивості комети 96P/Макхольца можуть свідчити про її прибуття як з Хмари Оорта, так і міжзоряного простору.

Група астрономів на чолі з Коліном Чендлером (Colin Orion Chandler) з Вашингтонського університету опублікувала результати аналізу даних спостережень за малим тілом (18916) 2000 OG 44 , яке відкрили в 2000 році і класифікували як неактивну комету. Воно стало однією з цілей проекту  Active Asteroids щодо виявлення активності у малих тіл різних типів, за ним спостерігали протягом восьми ночей у 2023-2024 роках за допомогою наземних телескопів обсерваторій Лоуелла, Апачі-Пойнт та Маунт-Грем.

Дослідники виявили в об'єкт тонкий хвіст на знімках, зроблених у середині липня 2023 року, який надалі зник. На момент виявлення хвоста тіло знаходилося на відстані 1,64 астрономічної одиниці від Сонця і було близьким до точки перигелію, яке пройшло наприкінці серпня 2023 року. Орбіта 2000 OG 44 перетинає орбіту Юпітера і характеризується ексцентриситетом 0,584, нахилом 7,39 градуса до площини екліптики, періодом 7,57 року та великою піввіссю 3,85 астрономічної одиниці.

Період обертання 2000 OG 44 навколо власної осі становить 22,49 дня, чого недостатньо для початку активної втрати маси та руйнування за рахунок розкручування. Термодинамічний моделювання властивостей об'єкта показує, що його рівноважна температура завжди вище 145 кельвін, що не дозволяє зберігатися льоду на поверхні. Поблизу перигелію рівноважна температура 2000 OG 44 підвищується до 310 кельвін, а добові коливання температури становлять близько ста кельвінів, чого недостатньо для того, щоб активність тіла породжувалась термічним розтріскуванням поверхневого шару. Однак підповерхневі поклади льодів можуть виживати на 2000 OG 44 навіть у масштабах близько мільярда років, їхня сублімація цілком могла породити хвіст. Ще одним потенційним (але менш ймовірним) джерелом активності можуть бути ударні події.

Вчені також провели моделювання динаміки орбіти 2000 OG 44 у Сонячній системі, що охоплює період від чотирьох мільярдів років тому до чотирьох мільярдів років наперед. Об'єкт, проте нині перебуває в орбіті, відповідної кометам сімейства Юпітера . Виник 2000 OG 44 в Хмарі Оорта, після чого потрапив у внутрішню Сонячну систему і виявився гравітаційно пов'язаним із Юпітером від ста до 750 тисяч років тому. Комета кожні сорок тисяч років входить у період зближень із Юпітером, а період її життя на поточній орбіті помітно більше, ніж у типових комет сімейства Юпітера.

Подякували

2 :Jacques, gordon2903

[SIDEROCRATOR]

Цікаве дослідження науковців  ГАО.
Космічне вторгнення: як M 15 могло змінити долю Сонячної системи у минулому?
Уявіть собі: гігантське кулясте скупчення пролітає повз нашу Сонячну систему, і його гравітація буквально вимиває частинки з Хмари Оорта — далекого резервуару комет. Деякі з них можуть опинитися на траєкторії до Землі...
Близьке проходження  кулястих зоряних скупчень поблизу Сонячної системи можуть суттєво вплинути на структуру хмари Оорта та перенаправити  комети  до  внутрішньої частини Сонячної системи. Це збільшує ризик зіткнень їх з Землею.  Моделювання та вивчення таких подій  може показати,  як це могло вплинути на еволюцію, стабільність та динамику нашої Сонячної системи.
 Нещодавно у  Astronomy&Astrophysics  вийшла стаття науковців ГАО кандидата ф.-м. наук Марини Іщенко та доктора ф.-м. наук Петра Берцика (2025)  https://www.aanda.org/articles/aa/full_html/2025/07/aa55028-25/aa55028-25.html#F7  де вони проаналізували таку можливість для кулястого зоряного скупчення М15. Із статті слідує,  що найактивніша фаза проникнення частинок  из хмари Оорта  у внутрішню частину Сонячної системи починається приблизно в момент найближчого проходження M 15 (близько 300 млн років). Існують вагомі докази подібного додаткового бомбардування внутрішньої частини Сонячної системи наприкінці палеозойської ери, про що також нещодавно повідомлялося в статті Mazrouei et al. (2019).  https://scholar.google.com/scholar_lookup... Вони виявили, що приблизно в цей самий час, частота ударів (кількість ударних кратерів на Землі і Місяці) збільшилася в 2,6 разів.
 Посилання на відео: еволюція   хмари  Оорта  внаслідок гравітаційного впливу прольоту  кулястого зоряного скупчення М15

Подякували

4 :AYN, Jacques, rgb, keyaltos