Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 195961 раз)

Edward

23 вересня 1819 року народився Арман Фізо, один з засновників сучасної фізичної оптики. Фізо отримав різнопланову освіту ,він відвідував лекції Араго по астрономії, Реньо — по оптиц,і а також вивчав курси по літографії Політехнічної школи. У віці 19 років він зайнявся дагеротипами і вже через два роки удосконалив даний процес, використавши хлористе золото та бромоване срібло.
Перші його наукові праці були присвячені вдосконаленню отримання дагеротипного зображення. На протязі 3 років (1844—1847) він досліджує хімічну дію різних частин сонячного спектру на дагерротипну пластинку. В цей період за допомогою вольтової дуги він винаходить метод, як за допомогою призми можна отримати інтерференцію при великих різницях ходу променів світла.
В 1848 р. Фізо в статті доказав на простому акустичному досліді реальність принципу Доплера, а також проводячи аналогію між тонами та кольорами, Фізо перший вказав на зміщення ліній в спектрах небесних світил, якщо існує відносне переміщення (по напраму зору променя) світлового джерела та спостерігача.
На сьогодні принцип Доплера називають принципом Доплера-Фізо. В 1849 р. Фізо запропонував новий спосіб визначення швидкості світла, який пізніше вдосконалив Леон Фуко (дивись вище) за допомогою зубчатих коліс, що швидко обертаються, цей класичний експеремент сьогодні описаний в усіх підручниках фізики. В 1850 р. Фізо разом з Гуннелем, опубліковали свої досліди над швидкістю розповсюдження електричних сигналів в телеграфних проводах. В 1851 р Фізо здійснив свій знаменитий експеримент по виясненню впливу швидкості матеріального середовища (води) на швидкість світла. В 1853 р. Фізо звернув увагу на значення конденсатора, який був введений в первинну ланку Румкорфової спіралі. В 1862 р. Фізо розпочав свої досліди над коефіцієнтами розширення твердих тіл по методу інтерференційних смуг. Ці дослідження мають велике значення для метрологічних робіт. Ним також був запропонований новий тип інтерферометра що і нині використовуеться в оптичні промисловості для контроля якості оптичних поверхонь(інтерферометр Фізо).Більшість своїx дослідів Фізо проводив на свої особисті кошти. Фізо перебував членом інституту (1860), Бюро довгот (1878) та Королівського лондонського товариства (1875). За оптичні дослідження Фізо був премійований в 1866 р. великою Румфордовською медаллю. В 1864 р.
Його ім’я внесено в список найбільших вчених Франції, розміщений на першому поверсі Ейфелевої вежі.

Edward

Вiдкриття Нептуна одне з найбiльш захоплюючих в icторii астрономii. Перечитуючи цей справжнiй науковий "детектив", я особисто, чомусь завжди приймаю бік Адамса. Його робота здавалась більш "фундаментальною". I при всiй повазi до сера Ерi, треба вважати саме його винним у втратi першостi англiйцiв у вiдкриттi Нептуна.
З цього приводу теж хотiв би запропонувати кiлька книжок (пишу по пам'ятi) :
1) А. Бiлий "Пошуки планет" ( багато матерiалу саме по вiдкриттю Нептуна , чимало подробиць поединку Левер'е-Адамс)
2) Уайт "Планета Плутон" (присвячена пошукам транснептуновоi планети розпочатими П. Ловелом у Флагстафi)
3)Т. Саймон (кажись)"Пошуки планети "Х" - захоплюча книжечка про Клайда Томбо, та вiдкриття ним Плутона на 33 см астрографi Ловеловськоi обсерваторii.

POL

Цитувати

Рёмер заметил Кассини, что время между затмениями (в частности, Ио) становилось короче, когда Земля и Юпитер сближались, и длиннее, когда Земля удалялась от Юпитера.

Я извиняюсь, что-то до меня не доходит про определение скорости света по затменям Ио. Если Юпитер находится дальше от Земли - начало затмения будет визуально зафиксированно позже чем на самом деле, как и конец затмения. Но разница во времени между затмениями должно оставаться таким же всегда, с чего ему меняться? Может имелось в виду что затмения фиксируются немного раньше ожидаемого времени когда Юпитер ближе, и немного позже когда Юпитер дальше?

SWN

Ссылка на анимацию.
http://upload.sh-fizika.ru/server/php/files/skhema_opyta_Remera_Secure.swf

POL

Цитувати

Ссылка на анимацию.
http://upload.sh-fizika.ru/server/php/files/skhema_opyta_Remera_Secure.swf

То есть за время вращения Ио мы достаточно сближались (удалялись), что бы зафиксировать разницу во времени движения света? Я думал Ио крутиться слишком быстро и мы находимся слишком близко .Спасибо)
Тьху, надо выспаться) Я всё понял, таки "позже ожидаемого" а не "медленнее проходит"

SWN

По этой ссылке можно посмотреть вывод формулы для определения скорости света по затмениям Ио.
http://www.google.com.ua/url?url=http://uchim.net/a/img/physics/presentations/skorost_sveta.ppt&rct=j&q=&esrc=s&sa=U&ei=FAolVNL2B6L_ygPesYLADg&ved=0CCUQFjAD&usg=AFQjCNE8ukjZHg2WDXa7cN1d_KHZu8OrYQ

SIDEROCRATOR

Початок космічної ери 4 жовтня 1957 р. було запущено перший Штучний Супутник Землі (Спутник 1)

Edward

В ночь с 4 на 5 октября 1972г. (как раз в канун 15-летия запуска первого спутника), умер писатель-фантаст Иван Антонович Ефремов (1908-1972). Не знаю, читает ли его нынешнее поколение, но мы зачитывались его книгами. В 50-70 годы его произведения были очень популярны и переведены более чем на 20 языков. Многие ныне называют Ефремова " последним коммунистом галактики", "рупором" коммунистических идей; что поделать, Ефремов был человеком своего времени и в своих произведениях будущее человечества представлялось ему (в 50-е) коммунистическим ("Туманность Андромеды"). В то же время, он понимал, что представляет из себя и куда ведет советский социализм ("Час Быка", конец 60-х). Можно по-разному относится к его трактовкам "светлого будущего" человечества, но его пpоизведения представляют и ныне большую художественную ценность, пропитанны глубоким философским смыслом, а его исторические романы "Великая дуга", "Путешествие Баурджеда", "Таис Афинская" остаются одними из лучших в исторической литературе. Очень жаль, что этот талантливый ученый и писатель прожил так мало. Он ушел, но его мысли, идеи ещё долго будут жыть в умах людей на всей планете Земля...

Edward

6 жовтня 1735 року народився Джесі Рамсден (Jesse Ramsden, 1735-1800) талановитий англійський опто-механік, особистий механік короля Георга, та зять іншої знаменитості - оптика Джона Долонда. Джесі починав свою карьєру учнем у часові майстерні, згодом перейшов до майстерні Джона Долонда та почав шліфувати лінзи до зорових труб. Згодом одружився на дочці Долонда, та заснував власну справу. Поліпшуючи спосіб Георга Грехема розділу лімбів, створив власний великий ділильний верстат(dividing engine) застосувавши принцип "нескінченого гвинта", та використав мікроскопи для відліку.Завдяки цьому засобу кутовімірювальні прилади вперше почали оздоблюватися повним колом, до ньго виготовлялися лише частки кола: квадранти, секстанти. Його великі астрономічні прилади вперше досягли секундної точності. Bони мали мікроскопи на 4 протележних точках кола, шоб компесувати похибку від деформаціі та ексентриситету. Він також збудував перший вдалий різьбо-нарізний верстат, але ще без сучасного супорта який пізніше запропонував Мосбі. В цей самий час(близько до 1760) він запропонував схему нового окуляра зі зменшеним хроматизмом збільшення, який носить його ім'я, та використовувся в астрономічні практиці понад 200 років. Окрім астрономічних приладів його фірма прославилася морськими кутомірними приладами (сектанти) деякі з них застосовувалися у мореплавстві аж до кінця 19 сторічча, та ще й понинні цінуються знавцями морскої справи за точність, та надійність. На прикінці життя Д.Рамдсен займався вдосконаленням теодолітів, його прилади майже досягли сучасної компоновки, та були взірцем для іншіх виробників на протязі наступного сторічча. З його теодолітами вперше було методом триaнгуляціі виміряно відстань між Лондоном та Парижем, за це жінка Джесі після його смерті отримала винагороду у 3000 фунтів. Але для астрономіі один з приладів Рамсдена зробив більше інших, та призвів до справжнього відкриття, яке ніколи, нажаль, не пов'язують з його ім'ям. Але насправді відкриття першого астероіда (Церери) Джузеппе Піаціі було справжнім "інструментальним" відкриттям! Складючи свій новий каталог зір, Піаціі який і не думав шукати ніяку планету між Марсом та Юпітером знайшов Цереру саме по іі руху серед зірок від яких вона нічим не відрізнялася! Всі ці спостереження Піаціі виконував на 5 футовому колі Джесі Рамсдена, тільки що встановленому на обсерваторіі у Палермо. Це відкриття призвело у подальшому до цілого ланцюга відкриттів та подальшого розвитку теоріі. Як приклад, розробка К.Ф. Гаусом способа обчислювання орбіти по трьом спостереженням, для тої ж Церери, яку невдовзі було загублено...Все це почалося з приладу збудованого Джесі Рамсденом.

SIDEROCRATOR

6 жовтня народився Мико́ла Степа́нович Черни́х (*6 жовтня 1931, село Усмань Воронезької області (Російська Федерація) — †26 травня 2004) — український астроном.

Народився в місті Усмані Воронезької області у родині тракториста.

Коли хлопчикові було 10 років, сім'я була евакуйована до Іркутській області — у село Шерагул Тулунського району.

Закінчивши школу, пішов в армію. Після служби, щоб займатися астрономією, в 1954 році поступив в Іркутський педагогічний інститут. На вступних іспитах Микола познайомився з Людмилою — майбутньою дружиною.

В студенстські роки був старостою групи. Із спогадів Миколи Черних:

« Ті роки були на рідкість багаті різними астрономічними явищами, і кожна така подія була для нас справжнім астрономічним святом: велике протистояння Марса в 1956 році, проходження Меркурія по диску Сонця, сонячні і місячні затемнення, дві яскраві комети — комета Аренда — Роланда весною 1957 р. і комета Мркоса в серпні-вересні 1957 р., запуск перших радянських штучних супутників Землі. Особливо цікаві результати нам вдалося отримати по кометі Мркоса. Ми з Людмилою Іванівною тоді не передбачали, що в майбутньому нам доведеться зустрічатися особисто з першовідкривачем цієї знаменитої комети, видатним чехословацьким астрономом Антоніном Мркосом, приймати його у себе в Криму і бути у нього в гостях». »
1957 рік був оголошений Міжнародним геофізичним роком (МГР). У всьому світі проводилися комплексні дослідження в області геофізики і астрономії. Студенти Микола і Людмила Черних два літні сезони вели в Іркутську програму спостережень сріблястих хмар.

У 1958 році, ще на 4-му курсі, Микола Черних приступив до праці під керівництвом в лабораторії часу Льва Миколайовича Надєєва. Незабаром туди ж прийняли Людмилу.

Із спогадів Миколи Степановича:

« У трудовій книжці, яка на мене була заведена, в графі «Професія» було зроблено запис: “астроном“. Щоб стати справжнім астрономом, мені треба було багато вчитися, але в лабораторії часу так називалася неофіційно посада — астроном-спостерігач. Спочатку я вів спостереження на пасажному інструменті за програмою визначення точного часу, а потім Лев Миколайович доручив мені встановлення і освоєння нового астрометричного інструменту — астролябії Данжона, отриманій за планом участі лабораторії в МГГ. Під керівництвом Надєєва я брав участь в установці і освоєнні нового приладу, розробці методики роботи з ним і складанні програми спостережень »
У 1961 році за порадою викладача Каверіна Микола вступив до аспіратнури у Інститут теоретичної астрономії в Ленінграді. У 1963 році при організації спостережень малих планет у Кримській астрофізичній обсерваторії на посаду спостерігача порекомендували молодого астронома Черних. Він відразу ж підключився до спостережень автоматичної місячної станції «Луна-4».

Працюючи завідуючим лабораторії з дослідження малих планет Кримської астрофізичної обсерваторії АН СРСР, учений розробив оригінальну методику спостереження за малими планетами (астероїдами). Подружжя Черних — рекордсмени за кількістю відкритих небесних тіл. Микола Степанович виявив 537 малих планет і дві періодичні комети, Людмила Іванівна по числу відкритих малих планет займає друге місце у світі серед жінок-астрономів — 268.

Працював у Кримській астрофізичній обсерваторії з 1963 року. Спеціалізувався на астрометрії й динаміці малих тіл Сонячної системи.

Відкрив декілька комет, у тому числі періодичні комети 74P/Смирнової — Черних і 101P/Черних.

Також відкрив багато астероїдов, включаючи 2867 Штейнс та астероїд групи «троянців» 2207 Антенор.

Працював зі своєю дружиною Людмилою Іванівною Черних, яка один з відкритих нею астероїдів назвала на його честь 6619 Коля. Астероїд 2325 Черних, відкритий Л. Мркосом (Чехія), був названий на честь подружжя Черних.

Edward

Чудова була людина, своi першi уроки з практичноi aстрономii на справжньому астрографi я отримав вiд нього: Микола Степанович вчив гiдуванню, проявцi платiвок, вимiрюванню, пiдготовцi до спостережень. Вiн був справжнiм практиком i небо йому щедро вiдплатило. Свiтлоi пам'ятi.

SIDEROCRATOR

сьогодні 104 роки тому народився Субрахманьян Чандрасекар (там. சுப்பிரமணியன் சந்திரசேகர், 19 жовтня 1910 — 21 серпня 1995) — індійський астрофізик, лауреат Нобелівської премії з фізики.
Чандрасекар (Чандра) народився в Лахорі, Британська Індія (тепер Пакистан) в родині тамільського походження. Його дядьком був інший нобелівський лауреат Чандрасекара Венката Раман. Мати майбутнього вченого переклала на тамільску мову «Ляльчин дім» Генріка Ібсена. Саме вона сприяла пробудженню зацікавленості Чандри в науках. Спочатку Чандра навчався вдома, потім в індуїстській вищій школі в Мадрасі, а в 1925—1930 — в Президенсі коледжі, отримавши там ступінь бакалавра. 1930 року Чандрасекар отримав від індійського уряду стипендію для навчання в Кембриджі[1]. Він вступив до Триніті коледжу й почав дослідницьку роботу під керівництвом Ральфа Фаулера. За порадою Поля Дірака Чандрасекар провів рік в Інституті теоретичної фізики в Копенгагені, де зустрічався з Нільсом Бором. Влітку 1933 року Чандрасекар отримав ступінь доктора філософії.

1937 року Чандрасекара запросили на роботу до Чиказького університету на посаду професора-асистента Отто Струве та президента Роберт Мейнард Гатчінс. В цьому університеті він залишився на все життя.

Чандрасекар тривалий час працював над однією проблемою, тому його діяльність можна розбити на періоди. З 1929 по 1939 він вивчав структуру зір, зокрема будову білих карликів. З 1939 по 1943 він займався зоряною динамікою. Потів він зосередився на проблемах радіаційних переходів та від'ємно зарядженого йона гідрогену (1943—1950). З 1950 по 1961 Чандрасекар здійснював дослідження в галузі гідродинаміки та гідродинамічної стабільності. У 1960-х він вивчав рівновагу та стабільність еліпсоїдних форм, а також працював над загальною теорією відносності. Період із 1971 по 1983 було присвячено теорії чорних дір, а наприкінці 80-х почав роботу над теорією зіткнень гравітаційних хвиль[1].

З 1952 по 1971 рік Чандрасекар був редактором Astrophysical Journal.

У 1957 отримав премію Румфорда Американської академії мистецтв і наук за дослідження радіаційного балансу енергії в зірках.

Відомість Чандрасекар набув завдяки роботам над проблемою стабільності та еволюції білих карликів. Він встановив, що білі карлики з масою приблизно в 1,44 раза більшою за масу Сонця нестабільні й врешті-решт мають колапсувати. Це значення стало відомим як межа Чандрасекара. Чандрасекар запропонував цю теорію 1930 року, але проти неї виступив Артур Еддінгтон, який на той час був провідним теоретиком у галузі будови зір[1]. Ніхто з європейських фізиків не підтримав Чандрасекара, що стало для нього великим розчаруванням й однією з причин переїзду до Чикаго. 1983 року за це відкриття його нагородили Нобелівською премією.

SIDEROCRATOR

Сьогодні 118 років тому помер Франсуа Фелікс Тіссеран (фр. François Félix Tisserand; 13 січня 1845 — 20 жовтня 1896) — французький астроном, член Паризької АН (1878).

Родився в Нюї-Сен-Жорж (департамент Кот-д'Ор). У 1866 закінчив Вищу нормальну школу в Парижі і був прийнятий на посаду ад'юнкт-астронома Паризької обсерваторії, де проводив спостереження на екваторіалі і меридіанних інструментах. У 1873-1878 — професор університету і директор обсерваторії в Тулузі. У 1878-1892 — професор Паризького університету, з 1892 — директор Паризької обсерваторії.

Наукові роботи відносяться до небесної механіки. Вніс великий внесок у теорію кометних орбіт. Розробив теорію захоплення періодичних комет і дав критерій, який дозволяє встановити приналежність комет до одного і того ж сімейства, а також встановити тотожність комет (критерій Тіссерана). Займаючись питаннями стійкості Сонячної системи, досліджував довгоперіодичні збурення планет і знайшов, що вони не можуть привести до порушення стійкості. На основі точних розрахунків показав, що Нептун повинен мати сплюснуту фігуру. У 1868 брав участь в експедиції на півострів Малакка для спостереження повного сонячного затемнення. З метою визначення паралакса Сонця здійснив дві експедиції для спостереження проходжень Венери по диску Сонця (9.XII 1874 і 6.XII 1882).

Відома праця Тіссерана «Небесна механіка» (т. 1-4, 1889-1896) містить систематичний виклад основних досягнень класичної небесної механіки до кінця XIX ст. Склав примітки до «Математичних начал натуральної філософії» Ісаака Ньютона.

З 1884 керував виданням журналу «Bulletin astronomique».

Іноземний член-кореспондент Петербурзької АН (1883), член Бюро довгот в Парижі.

Його ім'ям названі кратер на Місяці і астероїд 3663 Tisserand.

SIDEROCRATOR

Минає 413 років з дня смерті Ти́хо Бра́ге (дан. Tycho Brahe; *14 грудня 1546, Кнутструп, Данія — †24 жовтня 1601, Прага) — датського астронома, астролога і алхіміка.

Свою наукову діяльність Тихо Браге присвятив спостереженням неба. На невеликому острові Гвен він побудував унікальну обсерваторію Ураніборг («Небесний замок»), пізніше — «Зоряний замок», де протягом 21 року проводив численні спостереження за небесними світилами. Більшість інструментів Тихо Браге зробив сам. Йому вдалося досягти високої точності на інструментах без оптичних пристосувань. Небувалої точності спостережень він домігся не тільки збільшенням розмірів інструментів (найбільшим був шестиметровий квадрант), але і розробкою нових методів спостережень.

Спостерігаючи 1572 нову зорю, а 1577 яскраву комету, Браге довів, що ці світила є небесними тілами (до Браге комети та нові зорі відносили до верхніх шарів земної атмосфери). Разом з тим Браге не визнавав геліоцентричної системи світу і помилково вважав, що Сонце обертається довкола Землі, а планети довкола Сонця. Браге зазнав переслідувань від своїх противників і 1597 змушений був емігрувати з Данії до Німеччини, а через два роки до Праги, на околиці якої почав створювати нову обсерваторію. Смерть перешкодила йому закінчити цю справу. Його могила знаходиться в Тинському храмі на Старомєстській площі в Празькому Старому Місті.

Тихо Браге склав нові точні сонячні таблиці й уточнений каталог 800 зірок. Він відкрив дві нові нерівномірності («нерівності») у русі Місяця, періодичну зміну нахилу місячної орбіти до екліптики, а також зміни в положенні місячних вузлів. З ім'ям Тихо Браге зв'язане відкриття наднової зірки у сузір'ї Кассіопеї і перший обґрунтований спостереженнями висновок про неземну природу комет.

Протягом 16 років Тихо Браге вів спостереження за планетою Марс. Матеріали цих спостережень допомогли його помічникові — німецькому вченому Йоганну Кеплеру відкрити закони руху планет.

Edward

Тихо був завзятим дуэлянтом i на одному з поединкiв йому було шпагою зруйновано переносицю. Все подальше життя вiн притерав на мазь срiбну пластинку на пошкоджену частину носа.

SP

По фактам эксгумации трупа, протез был медный или из сплава на основе меди. Существовало несколько версий смерти Тихо Браге, вплоть до отравления его Кеплером или кем-то ещё, исследования показали, что он умер от уретрита. Вполне вероятно, легенда, что он не посмел выйти "по-маленькому" за время королевского обеда -правда.

SIDEROCRATOR

Улугбе́к Мухаммед Тарагай (Улуг Бег, *22 березня 1394 — 27 жовтня 1449) — узбецький астроном і математик, онук Тимура.

У 1409 році був проголошений володарем Самарканда, а з 1447 року, після смерті батька Шахруха, — главою династії Тімуридів.

Улугбек створив у Самарканді медресе-вищу школу, запросив викладати у ній видатних учених, побудував астрономічну обсерваторію, що своїми розмірами і обладнанням перевершувала всі відомі обсерваторії Сходу.

В Самаркандській обсерваторії велась велика робота; тут складено т.зв. «Нові Гураганські таблиці», що містили виклад теоретичної астрономії і каталог 1018 зірок, визначених з великою для того часу точністю.

Улугбек розробив алгебраїчний метод, за яким створено майже точні тригонометричні таблиці.

Праці Улугбека стосуються також історії, поезії тощо.

Улугбека було по-зрадницькому вбито, а його обсерваторію зруйновано.

На честь вченого названо астероїд 2439 Улугбек[1].

SIDEROCRATOR

208 років тому помер Петро Борисович Іноходцев (рос. Пётр Борисович Иноходцев; 2 грудня 1742 — 8 листопада 1806) — російський астроном, академік Петербурзької АН (1779).

Народився в Москві. Виключні здібності відкрили йому, синові солдата, можливість одержання освіти в гімназії та університеті при Петербурзькій АН, а потім у Геттінгенському університеті. Разом з Георгом Ловіцем успішно провів у Гур'єві спостереження проходження Венери по диску Сонця 23 травня 1769; займався потім астрономічними спостереженнями в Царицині і Саратові (1770-1773) і ледь врятувався від Пугачова, який повісив його товариша Ловіца. У 1771-1774 очолював експедицію в південно-східний район європейської Росії для з'ясування можливості спорудження каналу між Волгою і Доном. У 1779 вже екстраординарний академік. Їздив в експедицію 1781-1785 на південь Росії для визначення географічного положення багатьох міст. Повернувшись в 1783 у Санкт-Петербург, визначено академіком і професором астрономії. Був один час інспектором академічної гімназії і цензором в Ризі (з 1797), а з 1800 знову зайняв академічну кафедру.

Був видатним істориком астрономії. Автор робіт «Про давність, винахідників і перших началах астрономії» (1779) та «Про Александрійське училище і попередніх Іппарху астрономах» (1787, 1788). У цих роботах Іноходцев пов'язував виникнення і розвиток астрономії з практичними потребами людей, відзначав відсталість єгипетської астрономії і високо оцінював Аристарха як вченого, який ще у III ст. до н. е.. наблизився до правильного розуміння устрою Всесвіту та її масштабів. Судження Іноходцева з багатьох питань історії науки були прогресивними для його часу і вплинули на сучасників. Разом з іншими академіками Іноходцев брав участь у перекладі на російську мову «Природної історії» Ж.Бюффона і праць Л.Ейлера. Спостереження та статті Іноходцева надруковані у «Коментарях академії», в «Історичних Месяцесловах» і в «Нових щомісячних Творах» ( «Опис Каспійського моря», ч. 33).
Вів велику роботу з підготовки штурманів до астрономічних спостережень.

Edward

Обсерваторiя Персiваля Ловелла у Флагстаффi - справжнiй "Уранiборг" початку XX сторiччя. Менi довелося кiлька разiв бувати на цiй обсерваторii, та навiть трошки поспотерiгати у Ловелловський 24" рефрактор (доречi мабудь найкращий з великих старих рефракторiв) Там взагалi мало що змiнилося з часiв Ловелла навiдь башта над рефрактором та сама. В обсерваторii чудовий головний корпус побудованний у формi пiвсферичного купола, на першому поверсi зараз розташований музей, а на другому, який вiд першого вiдгороженний тiльки балконом по периметру, розкiшна бiблiотека та службовi примiшення. Нажаль зараз обсерваторiя майже перетворилася на музей. В нiй довгий час не працювала (i зараз не працюе) камера Плутона (на якiй Клайд Томбо вiдкрив планету Плутон). Розiбранний та стоiть просто неба 1.24м рефлектор Морськоi обсерваторii (на ньому Э.Хелiн ще у 70-х займалась перевiдкриттям загублених комет). Умови спостережень у Флагстаффi зараз погiршились, мiсто хоч i невеличке але пiдсвiчуе, як i мiльйоний Фенiкс, розташований неподалiк. У oбсерваторii працюе мiсцевий клуб аматорiв астрономii, вони дуже привiтнi люди, так що як що будете на Великому Каньйонi не забудьте заiхати на обсерваторiю видатного аматора астрономii П.Ловелла, доторкнiться до iсторii

kevlar

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 12 Листопада 2014, 11:56:52

...У 1894 році, досягнувши великого політичного впливу і розташовуючи значними коштами,...

...(принаймні, у деяких людей; багато астрономів, розташовуючи такими ж, як у Лоуелла, інструментами...

Михайло, дякую за детальний екскурс.

До чого цитати. Мені здається не вірним використання підкреслений слів в даному контексті.

Вибач, що придрався до букоф

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 195961 раз)