Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
15 Листопада 2025, 10:59:25

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[SIDEROCRATOR]

"Єсть мнєніє" (Copyright Брежнєв), що наукові заслуги Ломоносова були штучно роздуті для створення образу "вітчизняного вченого", особливо в епоху боротьби з безродним космополітизмом і прєклонєнія перед западом. По факту за Ломоносовим немає жодного реального відкриття з признаним пріорітетом (ту ж атмосферу Венери спостерігали   одночасно десятки астрономів). Його відкриття - це в основному приписані йому постфактум висловлювання, які не були опубліковані

Слушна думка. Міфотвочість на болотах була без кордонів. Це стосується і Міхаіла Васісільєвіча.
Спогади сучасних йому академіків це підтверджують, і не тільки тому, що вони були з ним в "контрах".
Тому пропоную, згадувати цього дєятєля не так часто, думаю, ювілеів "скруглених" до 50 років нам вистачить.

Все до нас придумав Ломоносов(с)

[SIDEROCRATOR]

"Єсть мнєніє" (Copyright Брежнєв), що наукові заслуги Ломоносова були штучно роздуті для створення образу "вітчизняного вченого", особливо в епоху боротьби з безродним космополітизмом і прєклонєнія перед западом. По факту за Ломоносовим немає жодного реального відкриття з признаним пріорітетом (ту ж атмосферу Венери спостерігали   одночасно десятки астрономів). Його відкриття - це в основному приписані йому постфактум висловлювання, які не були опубліковані

Слушна думка. Міфотвочість на болотах була без кордонів. Це стосується і Міхаіла Васісільєвіча.
Спогади сучасних йому академіків це підтверджують, і не тільки тому, що вони були з ним в "контрах".
Тому пропоную, згадувати цього дєятєля не так часто, думаю, ювілеів "скруглених" до 50 років нам вистачить.

Якщо вірити совковій міфотворчості то перший телескоп придумав не Галілей, а маzkoвскай очковьіх дел мастер Міхаіл Кішкін ще в 1534 р.

[SWN]

Якщо вірити совковій міфотворчості то перший телескоп придумав не Галілей, а маzkoвскай очковьіх дел мастер Міхаіл Кішкін ще в 1534 р.

Никогда даже упоминаний об этом не слышал!

[SIDEROCRATOR]

Якщо вірити совковій міфотворчості то перший телескоп придумав не Галілей, а маzkoвскай очковьіх дел мастер Міхаіл Кішкін ще в 1534 р.

Никогда даже упоминаний об этом не слышал!

Це мені колись в 2012 р. попалась у Вернадці науково-популярна брошурка по астрономії, 1921 р. видана в Печати политуправления первой конской армии. Ото мабуть малограмотний будьоновець і написав

Подякували

2 :SWN, gordon2903

[SWN]

Якщо вірити совковій міфотворчості то перший телескоп придумав не Галілей, а маzkoвскай очковьіх дел мастер Міхаіл Кішкін ще в 1534 р.

Никогда даже упоминаний об этом не слышал!

Це мені колись в 2012 р. попалась у Вернадці науково-популярна брошурка по астрономії, 1921 р. видана в Печати политуправления первой конской армии. Ото мпюабуть малограмотний будьоновець і написав

Вот не соглашусь с Вами! 
В плане малограмотности буденовца.
Если он знал, что такое телескоп, то у меня язык не повернется назвать его малограмотным! 

[SIDEROCRATOR]

Якщо вірити совковій міфотворчості то перший телескоп придумав не Галілей, а маzkoвскай очковьіх дел мастер Міхаіл Кішкін ще в 1534 р.

Никогда даже упоминаний об этом не слышал!

Це мені колись в 2012 р. попалась у Вернадці науково-популярна брошурка по астрономії, 1921 р. видана в Печати политуправления первой конской армии. Ото мпюабуть малограмотний будьоновець і написав

Вот не соглашусь с Вами! 
В плане малограмотности буденовца.
Если он знал, что такое телескоп, то у меня язык не повернется назвать его малограмотным! 

ладно, хай буде не будьоновець а якийсь хитропопий комиссаr- пропагандист

[SIDEROCRATOR]

345 років тому 26 листопада 1678 р. Жан-Жак Дортен де Меран (фр. Jean-Jacques Dortous de Mairan,  1678 - 1771) - французький геофізик, астроном і хронобіолог. Відкрив циркадні ритми рослин і космічне походження полярних сяйв, вніс істотний внесок в фізику, астрономію і аналіз стародавніх текстів.

Де Меран народився в 1678 році на півдні Франції, в місті Безьє. Ще в дитинстві залишився сиротою. З 1694 по 1 697 роки вивчав в Тулузі давньогрецьку та латинську мову, потім продовжив навчання в Парижі, де слухав лекції Ніколя Мальбранша і захопився фізикою та математикою. У 1702 році повернувся в Безьє, зайнявся науковими дослідженнями і незабаром заслужив авторитет в самих різних галузях природничих наук і філології.

За своїм науковим переконанням де Меран був картезіанцем (прихильником системи Рене Декарта), і багато його праці розвивали декартівські ідеї, в значній частині надумані. Наприклад, Ейлер спростував гіпотезу де Мерана про те, що повітря складається з частинок різної щільності (де Меран обгрунтовував це припущення тим, що інакше звуки різної висоти не могли б мати в повітрі однакову швидкість).

У 1715 році дав пояснення парадоксу «Аристотелевого колеса». У 1720-і роки де Меран активно сприяв дослідженням свого учня П'єра Бугера, які привели до винаходу фотометра.

У 1729 році де Меран провів експеримент, переконливо показував існування у рослин циркадного ритму.

У 1731 році відкрив в сузір'ї Оріона «туманність де Мерана» відому сьогодні як Мессьє 43 (М43, інше позначення -NGC 1982). У 1733 році опублікував «Фізичний і історичний трактат про північне сяйво», де обгрунтував космічну природу цього явища пояснивши його як проникнення сонячної атмосфери в земну.
Фізичний і історичний трактат про північне сяйво

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

110 років тому 29 листопада 1913 р. народився радянський астроном вірменського походження Веніамін  Маркарян (1913-1985)

В 1938 році закінчив Єреванський університет, у 1941 р - аспірантуру Ленінградського університету. З 1942 року працював у Бюраканській астрофізичній обсерваторії (у 1952-1957 рр. - Заступник директора, з 1957 - завідувач відділом галактик).

 Розробив теорію флуктуації у видимому розподілі зірок з урахуванням космічного поглинання. Спільно з В. А. Амбарцумяном встановив існування в Галактиці молодих, нестійких зоряних систем - асоціацій, наявність яких свідчить про продовження процесу зореутворення в нашу епоху, причому зірки народжуються групами. Виконав класифікацію розсіяних зоряних скупчень, вивчив особливості їх розподілу та окреслив по них розташування спіральних рукавів Галактики.

Виявив існування серед яскравих галактик особливої ​​категорії об'єктів, що володіють аномальними колірними і спектральними характеристиками. Для пояснення виявленого явища першим висунув ідею про наявність у ядер галактик ультрафіолетового випромінювання нетеплової природи. Розробив спеціальну методику і провів перший спектральний огляд неба з Бюраканським метровим телескопом Шмідта в комбінації з набором об'єктивних призм. На знімках виявив слабкі галактики (13-17-ї зоряної величини), що володіють інтенсивним УФ-континуумом, обумовленим надлишком УФ-випромінювання. Подальші дослідження в різних обсерваторіях показали, що ці об'єкти, що отримали назву Ланцюжок Маркаряна, складають великий клас активних утворень в Метагалактиці. Значна їх частина володіє радіо-, інфрачервоним і рентгенівським випромінюванням, а більш ніж 10% притаманні особливості галактик Сейферта. Серед них є також квазари і об'єкти типу BL Ящірки.

Окремо треба згадати про Каталог зоряних скупчень і О-асоціацій Маркаряна (Mrk), що складається з двох частин. До першої увійшли розсіяні зоряні скупчення, а в другу - зоряні асоціації. Для аматорів представляють інтерес три об'єкти Mrk6, Mrk18 і Mrk50. Опублікований каталог був в 1951 році.
Ланцюжок Маркаряна

[WEST]

Який зоряний колектив був тодi в Бюроканськiй обсерваторii на чолi з Вiктором Амазасповичем Амбарцумяном!

[SIDEROCRATOR]

Який зоряний колектив був тодi в Бюроканськiй обсерваторii на чолi з Вiктором Амазасповичем Амбарцумяном!

Цікаво що там зараз робиться?

[Edward]

Який зоряний колектив був тодi в Бюроканськiй обсерваторii на чолi з Вiктором Амазасповичем Амбарцумяном!

Цікаво що там зараз робиться?

Нічого. Написав ім, було мене питаннячко по іхній оптичні лабораторіі. Півроку пройшло, ні "атвєта ні прівєта"

[SIDEROCRATOR]

Який зоряний колектив був тодi в Бюроканськiй обсерваторii на чолi з Вiктором Амазасповичем Амбарцумяном!

Цікаво що там зараз робиться?

Нічого. Написав ім, було мене питаннячко по іхній оптичні лабораторіі. Півроку пройшло, ні "атвєта ні прівєта"

Усе з гори Арарат пустили повітру

[Edward]

Який зоряний колектив був тодi в Бюроканськiй обсерваторii на чолi з Вiктором Амазасповичем Амбарцумяном!

Цікаво що там зараз робиться?

Нічого. Написав ім, було мене питаннячко по іхній оптичні лабораторіі. Півроку пройшло, ні "атвєта ні прівєта"

Усе з гори Арарат пустили повітру

Ага,  Арарат тільки дивитись у бінокль можуть...теж спустили. Давно минулих ті часи.©

[SIDEROCRATOR]

895 років тому 8 грудня 1128 було зроблено перший задокументований  малюнок сонячних плям     
Цей малюнок з Хроніки Іоанна Ворчестерського (одного з численних ченців, які писали Ворчесетську хроніку), представляє нам, перший збережений рисунок сонячної плями. станом на полудень 8 грудня 1128 р.

Супровідний текст можна перекласти так: "... з ранку до вечора з'явилося щось на зразок двох чорних кіл у диску Сонця, одна у верхній частині більша, а інша в нижній частині менша. Як показано на кресленні ".
 Те, що монахи Ворстера змогли, помітити і описати, таке явище, вказує на те, що плями, мабуть, були справді винятково великими.

Великі сонячні плями можуть бути видимими неозброєним оком при відповідних умовах, наприклад, коли сонце частково затемнене хмаркою або туманом, особливо на сході або заході сонця. Численні такі спостереження існують у історичних записах, починаючи з Теофраста (374-287 рр. До н.е.) Однак найпоширеніші дотелескопічні записи знаходяться на Далекому Сході, особливо в офіційних документах китайського імперського суду, починаючи з 165 р. до н.е. На Заході домінуючі погляди Арістотеля на незмінність небес означали, що плями були "фізично неможливі", так що спостереження були проігноровані або приписані транзиту Меркурія або Венери через Сонячний диск.

[SIDEROCRATOR]

160 років тому 11 грудня 1863 р. народилась американський астроном Енні Джамп Кеннон (1863-1941)

Відома як «переписувачка неба», Енні Джамп Кеннон була блискучим астрономом, яка революціонізувала спосіб класифікації зірок вченими. Вона не тільки розробила важливу Гарвардську спектральну систему, але й класифікувала близько 350 000 зірок вручну. Вона стала першою жінкою, яка отримала ступінь доктора астрономії Гронінгенського університету, першою жінкою, яка коли-небудь отримала почесний ступінь Оксфордського університету, а в 1931 році вона стала першою жінкою, нагородженою почесною медаллю Генрі Дрейпера від Національної академії. наук.

Енні Джамп Кеннон народилася 11 грудня 1863 року в Дуврі, штат Делавер. Перша донька Вілсона Лі Кеннона та Мері Елізабет Джамп, Енні Кеннон була надихнута своєю матір’ю зайнятися наукою. Джамп часто відкривав люк на дах, щоб вони могли спостерігати за зірками в маленькій обсерваторії, яку вони побудували разом.  Коли Кеннон настав час вступати до коледжу, мати заохотила її вивчати природничі науки та математику. Кеннон прийняла пораду матері та вступила до коледжу Велслі, щоб вивчати фізику та астрономію. Під час навчання в Велслі вона мала честь навчатися під керівництвом піонера в цій галузі Сари Френсіс Вайтінг. Пізніше Кеннон напише біографію Вайтінг для журналу Popular Astronomy. 
У ці роки Кеннон розвивала свої навички в новому мистецтві фотографії. У 1892 році вона подорожувала Європою, роблячи фотографії на камеру Блера . Після того, як вона повернулася додому, її проза та фотографії з Іспанії були опубліковані в брошурі під назвою «Слідами Колумба»  , опублікованій компанією Блера та розповсюдженій як сувенір на Всесвітній Колумбійській виставці в Чикаго 1893 року.

Незабаром після цього Кеннон захворіла на скарлатину , через яку вона майже оглухла.  Через цю втрату слуху Кеннону було важко спілкуватися. В результаті вона з головою поринула в роботу.

Після смерті матері в 1894 році Кеннон повернулася до науки. Вона повернулася до коледжу Уеллслі та почала працювати молодшим учителем фізики, відвідуючи аспірантуру. Кеннон також вирішила записатись як «спеціальний студент» до Редкліффського коледжу, щоб вивчати астрономію. Редкліфф був жіночим коледжем, пов’язаним із  чоловічим Гарвардським коледжем. Через два роки перебування в Редкліффі Кеннон була найнята працювати в обсерваторії Гарвардського коледжу під керівництвом Едварда Пікерінга. У 1896 році Кеннон брала участь у перших в країні рентгенівських дослідах. Крім того, вона стала частиною групи жінок в обсерваторії під назвою «комп’ютери», які каталогізували та класифікували різні зірки. Під керівництвом Пікерінга жінки працювали над завершенням каталогу зірок Генрі Дрейпера, класифікувавши всі зірки на небі. На жаль, цим жінкам мало платили, і вони отримували лише 50 центів на годину.
 Ще до отримання ступеня магістра в Коледжі Уелслі в 1907 році Кеннон вже опублікувала свій перший каталог зірок у 1901 році. Вона розробила нову систему класифікації зірок, головним чином, на основі температури. Послідовність Кеннон, відома як Гарвардська система спектральної класифікації, досі вивчається астрономами. За допомогою мнемотехніки «О! Будь гарною дівчиною — поцілуй мене!» (OBAFGKM), астрономи можуть упорядкувати зірки відповідно до їхніх характеристик.

Чудова робота Кеннона на цьому не зупинилася. У 1911 році вона була призначена куратором спостережних фотографій в обсерваторії Гарварду. Вона була відома своєю швидкістю в класифікації зірок і їй приписували класифікацію 5000 зірок на місяць з 1911 по 1915 рік. Вона продовжувала каталогізувати близько 350 000 зірок протягом свого життя. У 1921 році Кеннон стала першою жінкою, яка отримала ступінь доктора астрономії в Університеті Гронінгена. Через рік Міжнародний астрономічний союз прийняв метод Кеннон як офіційну систему спектральної класифікації. Окрім наукової роботи Кеннон також займалася правами жінок. Вона присвятила себе боротьбі за виборчі права для жінок і була членом Національної жіночої партії. У 1923 році Національна ліга жінок-виборців визнала Кеннон однією з 12 найвидатніших жінок Америки. Незабаром після цього вона стала першою жінкою, яка отримала почесний ступінь Оксфордського університету, і першою жінкою, нагородженою почесною медаллю Генрі Дрейпера від Національної академії наук. Після десятиліть наполегливої ​​праці Кеннон нарешті призначили на постійну посаду викладача в обсерваторії Гарвардського коледжу в 1938 році. Хоча вона офіційно вийшла на пенсію через два роки, Кеннон працювала в обсерваторії аж до своєї смерті в 1941 році.

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

20 років тому 16 грудня 2003 р. вийшов перший номер журналу "Вселенная пространство время"

Подякували

1 :rda_boris

[SIDEROCRATOR]

155 років тому 19 грудня 1868 р. народився видатний іспанський астроном відкривач комет та  атмосфери на супутнику Сатурна Титані - Хосе Комас Сола (Josep Comas Solà; 1868 — 1937)

Закінчив Барселонський університет. Керував будівництвом і оснащенням обсерваторії Фабра (поблизу Барселони), в 1904 очолив її.
У 1885 опублікував результати своїх спостережень метеорних потоків Бієлід і Андромедід. У 1890 почав спостереження Марса, які продовжував під час всіх подальших протистоянь планети. У 1894 створив карту Марса. Успішно проводив також фізичні спостереження Юпітера, які згодом використовував А.С. Вільямс при побудові своєї теорії течій в атмосфері цієї планети.
Вивчав Меркурій, Венеру, супутники Юпітера, підтвердив існування полярних білих плям у третього супутника Юпітера, Ганімеда.
Першим прийшов до висновку, що на найбільшому супутнику Сатурна, Титані, може бути щільна атмосфера: у 1907 відмітив, що краї диска супутника темніші за центр, спостерігав світлі плями, що міняють форму і положення, і інтерпретував їх як хмари в атмосфері.

Замальовок поверхні Титана за результатами спостережень Комаса Соли

Особливу відомість принесли Комасу Сола проведені ним дослідження комет. Відкрив дві комети, одна з яких періодична (1927 III, період дорівнює 8,5 років). Цю комету він також спостерігав повторно під час її повернення до Сонця в 1935. Розробив метод чисельного розрахунку збурень кометних орбіт. Відкрив 11 малих планет (зокрема Іспанію, Барселону, Альфонсину).

Розробив метод розрахунку глибини епіцентру землетрусу, вивчав землетруси на півдні Франції, виверження Везувію в 1906. Проводив велику науково-популяризаторську роботу.

Заснував (1911) в Барселоні Астрономічне товариство Іспанії і Америки, що в наш час існує під назвою Іспанське астрономічне товариство (SEA).

Подякували

1 :ds40a

[SIDEROCRATOR]

Сьогодні о 5 27 відбулося зимове сонцестояння, наступила астрономічна зима, але дні будуть довші

Подякували

1 :rgb

[WEST]

Все одно, дiло пiшло до лiта!

[SIDEROCRATOR]

22 грудня 1911 р. народився Гроут Ребер ( англ.  Grote Reber ) - радіоінженер, астроном -аматор, один з основоположників радіоастрономії , який сконструював перший радіотелескоп

Гроут Ребер народився в Чикаго 22 грудня 1911 року і виріс у місті Уітон, передмістя Чикаго, штат Іллінойс. Його батько, Шайлер Колефакс Ребер, був юристом та співвласником консервної фабрики; його мати, Гаррієт Гроут, була вчителькою початкової школи Лонгфелло у Вітоні. Серед її учнів був майбутній астрофізик та космолог Едвін Хаббл , з яким Гроут пізніше познайомився.

У 16 років Ребер отримав ліцензію радіоаматора із позивним W9GFZ, підписану тодішнім міністром внутрішніх справ Гербертом Гувером. В 1933 Ребер закінчив Технологічний інститут Іллінойса (Технологічний інститут Армора) за спеціальністю «Електротехніка», отримавши ступінь радіоінженера.

Дізнавшись про відкриття космічного радіовипромінювання Карлом Янським , Ребер спробував залучити до цього феномену астрономів Йєркської обсерваторії , але вони, крім Джессі Грінстейна , не виявили до відкриття великого інтересу.
Щоб реалізувати свій задум щодо будівництва радіотелескопа, Ребер пройшов курси астрономії у Філіпа Чайдлса Кінана в університеті Чикаго .

Влітку 1937 року Ребер звільнився з посади інженера в компанії Stewart-Warner Corporation , і на накопичені кошти близько 2000 доларів (приблизно його річна зарплата) встановив параболічну транзитну антену на пустирі поряд з будинком.

Побудований Ребером в 1937 році у дворі свого будинку перший справжній радіотелескоп з поворотною антеною являв собою параболічне дзеркало з металу діаметром 9,5 метрів, що збирає сигнал на радіоприймач, що знаходиться за 8 метрів над дзеркалом. Конструкція була встановлена ​​на стійці та могла нахилятися, але без можливості обертання. Використовуючи досвід та навички інженера-електрика та радіоаматора, Ребер спроектував і випробував серію чутливих радіоприймачів, що розміщуються у фокусі своєї параболічної антени.

Навесні 1939 року Ребер виявив на частоті 160 МГц випромінювання Янського, яке назвав «космічним шумом» і розпочав довгострокову програму його докладного картування (з променем 12 градусів). У 1943 році Ребер виявив радіовипромінювання Сонця а до 1944 року завершив створення карти неба Північної півкулі в радіодіапазоні . На картах виразно видно центральні області Чумацького Шляху та яскраві радіоджерела у сузір'ї Стрільця , Лебідь A , Касіопея A , Великого Пса та Корми . Карти Ребер досить хороші навіть у порівнянні з сучасними картами метрових довжин хвиль. Але в середині 1940-х років ідея про існування космічних радіоджерел, як і раніше, викликала сумніви у фахівців, і стаття Ребера з першими радіокартами неба була надрукована в Астрофізичному журналі після довгих коливань.

У 1945 році , після смерті матері, Ребер прийняв посаду в Національному бюро стандартів у Вашингтоні і організував повторне складання своєї антени у Вашингтоні, де вона була встановлена ​​на азимутальному монтуванні . Але Ребер був розчарований зростаючою атмосферою маккартизму в США і системою державного бюрократизму, і в 1951 переїхав на Гаваї , де займався дослідницькими програмами в галузі радіоастрономії, а також вивчав властивості атмосфери та іоносфери на вершині Халеакали, остров Мауї .

В 1954 Ребер переїхав на острів Тасманія ( Австралія ), щоб продовжити роботу в умовах прозорої іоносфери, викликаної близькістю острова до південного магнітного полюса . У своїх дослідженнях Реберр зосередився на діапазоні середніх та довгих радіохвиль.

Після першої публікацією статті Ребера вийшли у журналах Nature і Proceedings of the Institute of Radio Engineers (нині Інститут радіоінженерів), також він писав звіти про виконану роботу у виданнях Popular Science , Scientific American і Sky & Telescope .

Ребер першим став виражати інтенсивність космічного радіовипромінювання в одиницях густини потоку та яскравості; першим виявив, що галактичне радіовипромінювання має нетеплову природу. У 1947 році він, спільно з Джессі Грінстейном, написав перший огляд радіоастрономії, опублікований в журналі Observatory .

Розробки Гроута Ребера були використані при реалізації проектів в обсерваторіях Двінгело та Джодрелл-Бенк . У Тасманії Ребер спроектував і побудував серію установок вивчення галактичного радіовипромінювання і поглинання на довжинах хвиль кілька сотень метрів, кілька років працював у Службі прогнозування іоносфери CSIRO.

Подякували

5 :Edward, rgb, Pyroman, gordon2903, AYN