Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 293578 раз)

SIDEROCRATOR

145 років тому 5 липня 1881 р. народився Всеволод Володимирович Лебединцев (1881 - 1908) - російський астроном та революціонер.

До 12 років Лебединцев навчався вдома. Його вчителем були швед Хольмсер (Holmser), який навчив його любити і розуміти природу. Географією з ним займалася його тітка по батькові А. А. Гамова, мати фізика Г. А. Гамова . На 12-му році Лебединцев поступив в одеську Рішельєвську гімназію , яку закінчив в 1899 році.

У 1899 році Лебединцев поступив в Новоросійський імператорський університет . Тут він написав дисертаційну роботу «Порівняння способів визначення яскравості небесних світил». За цю роботу Лебединцев отримав золоту медаль. У 1904 році Лебединцева відрахували з університету і заарештували за участь у заворушеннях. Його в адміністративному порядку на 6 місяців ув'язнили. В серпня 1904 року його випустили з в'язниці «під нагляд поліції».

Наприкінці 1904 року Лебединцев був призначений на посаду штатного астронома-обчислювача в Пулковську обсерваторію . У лютому 1905 р Лебединцев працював в Одеському відділенні Пулковської обсерваторії під керівництвом А. Р. Орбінського, а в Пулково допомагав С. К. Костинському в астрономічних вимірах і обчисленнях.
Потім він працював з А. П. Ганським. Збираючись спостерігати сонячне затемнення в Іспанії , Ганський вибрав собі в помічники Лебединцева. Лебединцев досить тривалий час жив в Обсерваторії, бував у багатьох астрономів в гостях, був у дружніх стосунках з астрономом Л.В.Окулічем, про його зв'язки з революційними колами дехто знав. Лебединцев виїхав з Пулкова і довго про нього не було звісток. Несподівано директор О.А.Баклунд отримує лист з царської охранки з приписом відрядити двох астрономів в Петербург для впізнання арештованого Лебединцева. Баклунд призначає М.Н.Моріна і А.А.Кондратьева, у яких Лебединцев бував в гостях. Готуючись до виконання наказу директора, вони пережили важкі хвилини. Їхати в Петербург потрібно було на наступний день. Всю ніч вони не спали і дали один одному слово не видавати Лебединцева. На їхнє щастя, заарештований виявився абсолютно незнайомим для них, який назвався Лебединцевим. Значно пізніше Лебединцев потрапив в руки царської охранки і не приховував свого прізвища. Л.В.Окуліч - близький приятель Лебединцева - розповідав про нього наступне. Колись Лебединцев жив в Римі і шалено закохався в красуню італійку, але не зустрів взаємності. У припадку злої меланхолії він кинувся з моста в Тибр, але не потонув. Його врятували російські революціонери-емігранти що проходили повз. Вони переконали його зберегти життя і віддати його на служіння революції.

Навесні 1907 років через Париж поїхав в Росію, скориставшись паспортом доктора агрономії Маріо Кальвіно. Паспорт на ім'я Маріо Кальвіно (Mario Calvino) Лебединцев отримав за сприяння службовця міністерства землеробства. Зі справжнім Кальвіно Лебединцев познайомився раніше в Римі, де Кальвіно викладав в сільськогосподарському інституті. Маючи також посвідчення на ім'я Кальвіно, співробітника італійської газети «Tribuna», Лебединцев відправився в Росію .

Приїхавши в Росію, приєднався до Летючого бойового загону Північної області Партії соціалістів-революціонерів , брав участь у підготовці замахів на великого князя Миколи Миколайовича та міністра юстиції І. Г. Щегловитова . Планував вибух в Державній думі під час засідання.
7 лютого 1908 був заарештований в Петербурзі на Малій Морській вулиці . Під час арешту мав при собі бомбу і заряджений браунінг. Разом з іншими учасниками загону було віддано до військового суду. Засідання військово-окружного суду відбулося 14 лютого 1908 На суді відмовився давати будь-які свідчення. Був засуджений до смертної кари і страчений 16 лютого 1908 р

SIDEROCRATOR

145 років тому 30 червня 1881 р. було отримано перший успішний знімок комети.

Комета С/1881 K1 (Велика комета), також відома як комета Теббута або 1881b, була сфотографована Пєром Жансеном за допомогою 51 см F/3 рефлектора з 30-хвилинною експозицією в Медонській обсерваторії поблизу Парижа 30 червня 1881 року.

Ця комета була першою, яку було сфотографованео на високочутливу броможелатинову емульсію і з якою проводилися спектроскопічні дослідження. Комета була сфотографована в декількох обсерваторіях. 100/1881 K1 (Велика комета) була виявлена Джоном Teббутом в Австралії увечері 22 травня 1881 р. Він знайшов її неозброєним оком на південному заході. При розгляданні в телескоп, він зауважив, широкий хвіст до 12 градусів в довжину .
Комета пройшла перигелій 16 червня 1881 року на 0,735 AU. Комета було видно спостерігачам в північній півкулі з кінця травня до кінця липня 1881 року.

SIDEROCRATOR

12 липня 1754 р. народився австрійський науковець Алоїз фон Відманштеттен. (Alois Joseph Franz Xaver Beckh, Edler von Widmanstätten 1754-1849) дослідник метеоритів, завдяки його роботам стало відомо про явище Відманштеттенових фігур.

Родина Алоїза фон Відманштеттена мала монопольні права на виконання друкарських робіт у федеральній землі Штирії. Тому в юності він навчався поліграфії у свого батька, який володів друкарнею. Освіту в галузі природничих наук здобув у Грацькому університеті. Унаслідок реформ Йосипа ІІ родина 1784 року втратила монополію на друкарську діяльність і Алоїз фон Відманштеттен, якого не цікавила поліграфія, 1807 року продав друкарню.

З 1804 року до 1807 року він керував ткацькою фабрикою в Поттендорфі в Австрії. За наполяганням імператора Франца I 1807 року він став директором новоствореного імператорського Кабінету промислових виробів, де були зібрані колекції зразків та експонати продукції, яка вироблялася на території Австрійської імперії. 1808 року він також очолив імператорський порцеляновий завод у Відні.

Відманштеттенові структури

22 травня 1808 року поблизу моравського містечка Штаннерн упав залізний метеорит, який передали до імператорського мінералогічного Кабінету. Його директор Карл Шрейбер умовив свого колегу Алоїза фон Відманштеттена дослідити його. Після травлення прошліфованої й відполірованої поверхні метеорита розчином хлоридної кислоти фон Відманштеттен виявив на ній характерний рельєф у вигляді геометрично впорядкованих штрихів. Цей рельєф він використав як кліше для перенесення структури поверхні на папір методом літографії. Результати цього дослідження фон Відманштеттена Шрайбер опублікував 1820 року. Пізніше структури подібного типу було виявлено в перегрітій сталі та інших сплавах і названо Відманштеттеновими структурами.

Маловідомим є той факт, що структури цього типу в метеоритах першим відкрив Вільям Г. Томсон, лікар за фахом, який досліджував вулканічні мінерали. Під час перебування в Неаполі він виявив подібну структуру в метеориті, знайденому 1772 року Палласом під Красноярськом, коли видаляв з поверхні його уламка іржу (травленням розчином азотної кислоти). 1804 року Томсон опублікував повідомлення про це відкриття французькою мовою в Bibliothèque Britannique. Після його смерті цю роботу було перекладено італійською мовою в Atti dell'Accademia Delle Scienze di Siena. Однак ці праці не було помічено науковцями аж до 1936 року, і за таким типом структури сплавів збереглася назва «Відманштеттенових структур».

SIDEROCRATOR

B період між 5 та 17 липня 1054 р. на небі було помічено яскраву зорю. Насправді це був спалах наднової в сузір"ї Тільця вибух якої спостерігався, згідно із записами арабських і китайських астрономів, 4-5 липня 1054 року, в Європі іі побачили лиш в 10х числах липня. Спалах було помітно протягом 23 днів неозброєним оком навіть у денний час.
Так арабський астроном, лікар та мандрівник Ібн Батутта, який перебував тоді в Констатнинополі, столиці Східної Римської імперії, сповіщав про появу яскравої зорі на початку липня 1054 р.

За тогочасною християнською традицією спалах такої яскравої зорі мав провіщати якусь подію, подія не забарилася, через 10 днів, під час патріаршого богослужіння 15 липня 1054 року кардинал Гумберт, архієпископ Петро та канцлер Фрідріх поклали на вівтар Софіївського собору буллу екскомунікації та анафеми щодо вселенського патріарха Михайла Керулларія і його прихильників, яку вони склали як повноважні представники папи Лева ІХ, який на той час уже помер. Після цього вони залишили столицю.
Ця подія увійшла в історія як Великий церковний розкол 1054 р.

Вперше туманність була відкрита Джоном Бевісом в 1731 році, потім перевідкрита Мессьє в 1758 році.
Крабовидна туманність отримала свою назву від малюнка астронома Вільяма Парсонса, який використав 36-дюймовий телескоп в 1844 р У цьому нарисі туманність дуже нагадувала краба (можливо, мечехвоста, який не належить до ракоподібних, англійське тривіальне назва якого horseshoe crab - краб-підкова). При повторному спостереженні туманності в 1848 р за допомогою нового 72-дюймового телескопа Парсонс намалював точніший малюнок, проте назва «Крабоподібна туманність» залишилося.
Туманність також називається Messier 1 або M 1, як перший об'єкт Мессьє, каталогізований в 1758 році.

Крабова туманність по Россу

У центрі туманності розташований пульсар PSR B0531+21, який є нейтронною зорею, що залишилася після вибуху наднової. Його діаметр близько 10 км. Пульсар було відкрито 1968 року; це було перше спостереження, яке пов'язувало залишки наднових та пульсари, яке слугувало основою для припущення, що пульсари є нейтронними зорями. Пульсар Краба обертається навколо своєї осі зі швидкістю 30 обертів на секунду.

Випромінювання пульсара реєструється в усьому електромагнітному спектрі, починаючи від радіодіапазону і закінчуючи γ-випромінюванням.
Крабоподібна туманність часто застосовується для калібрування в рентгенівській астрономії. Вона дуже яскрава в рентгенівському діапазоні, причому щільність потоку енергії постійна, що є винятком серед пульсарів. У рентгенівській астрономії «Crab» і «milliCrab» іноді використовують як одиницю вимірювання щільності потоку. Є лише кілька джерел у рентгенівському діапазоні, що перевершують Крабоподібну туманність за яскравістю.

Строго періодичний сигнал, що випромінюється пульсаром, використовується для перевірки проміжків часу в рентгенівських детекторах.

Крабоподібна туманність, у вигляді довгастої дифузної плями доступна для спостережень у найскромніші аматорські телескопи й навіть у біноклі. Однак розрізнити структуру (волокна, клочковатості) можна лише під час спостережень у телескопи з апертурою від 350 мм, однак і в цьому випадку її деталізація далека від того, що зазвичай зображено на фотографіях.
Так звані «діпскай»-фільтри (UHC, OIII, H-β) не допомагають контрастувати зображення. Фільтри для боротьби із засвіченням неба від міст (LPR і подібні до нього) можуть дещо поліпшити контраст Крабоподібної туманності в приміській зоні.

SIDEROCRATOR

50 років тому 20 липня 1976 р. в ході місії Вікінг -1 людство отримало перші зображення марсіанської поверхні.

Спусковий апарат приземлився на заході «Рівнини Хриса» («Золота Рівнина») в точці з координатами 22,697° с. ш. 48,222° с. д.

Передача першого зображення поверхні почалася вже через 25 секунд після приземлення і зайняла 4 хвилини. Протягом цих хвилин спусковий апарат провів самоініціалізацію. Він висунув вузькоспрямовану антену для прямого зв'язку із Землею і розгорнув метеорологічну штангу з датчиками. У наступні 7 хвилин була зроблена зйомка 300° панорами. Через добу після посадки був отриманий перший кольоровий знімок поверхні Марса. Однак цей знімок згодом був загублений. Крім того, сейсмометр взагалі не запрацював. Його рухливий датчик, який повинен був реагувати на коливання ґрунту, перед польотом був механічно зафіксований для захисту від пошкодження при ударі об поверхню. Після посадки на Марс пристрій, який повинен був вивільнити датчик, не спрацював, тому інструмент залишився заблокованим. Так само виявилася заблокованою механічна штанга зі скребком для збору зразків, але через п'ять днів її вдалося звільнити. Попри все це, номінально експерименти були виконані. Спусковий апарат мав два канали для передавання даних на Землю: ретрансляція через орбітальний апарат і пряма передача. При ретрансляції через супутник пропускна здатність каналу була вдесятеро більша, ніж при прямому зв'язку.

Устаткування апарата:

Два фототелевізійні пристрої (ФТП)
Прилади для метеорологічних досліджень, що вимірюють тиск, температуру, швидкість і напрямок вітру біля поверхні;
Сейсмометр
Газовий хроматограф в поєднанні з мас-спектрометром для ідентифікації по молекулярній вазі органічних речовин, що входять до складу проб ґрунту, а також для аналізу проб атмосферних газів
Рентгенофлуоресцентний спектрометр для ідентифікації неорганічних речовин, що входять до складу проб ґрунту
Установка для пошуку життя у пробах ґрунту за такими ознаками, як фотосинтез, обмін речовин і газообмін

Для переміщення в приймальні пристрої останніх трьох приладів проб ґрунту служив ґрунтозабірник, винесений на триметровій штанзі і забезпечений скребком для прокопування траншей. Скребок дозволяв також визначати механічні характеристики ґрунту, а магніти, встановлені на скребки — збирати частинки магнітних матеріалів для подальшої зйомки їх ФТП з використанням збільшувального дзеркала.

У січні 1982 року спусковий апарат «Вікінг-1» був перейменований в «Станцію-меморіал Томаса Матча» на згадку керівника команди по фотографуванню поверхні Марса. Апарат пропрацював 2245 солів (марсіанських сонячних діб, близько 2306 земних діб, або 6 років) до 11 листопада 1982, коли помилкова команда, відправлена управлінням з Землі, призвела до втрати контакту. Команда була призначена для поновлення програми, яка відповідає за управління зарядкою батарей, які вже втрачали ємність. Однак, у результаті були ненавмисно перезаписані дані, які використовувались для орієнтування антени. У наступні чотири місяці спроби встановити зв'язок з апаратом, засновані на передбачуваному положенні антени, не привели до успіху. У грудні 2006 року «Вікінг-1» був сфотографований на поверхні Марса «Марсіанським розвідувальним супутником».

ds40a

Сьогодні день надодження Віри Рубін

SIDEROCRATOR

3 16 по 22 липня 1994 р. відбулося падіння комети Шумейкер-Леві 9 (D / 1993 F2 Shoemaker-Levi) на Юпітер.

Комета була відкрита в березні 1993 р на обсерваторії Маунт Паломар подружжям Юджином і Кароліною Шумейкер спільно з Девідом Леві (Eugene Shoemaker, Carolyn Shoemaker, David Levy). У той момент вона вже розпалася на кілька десятків фрагментів, діаметр найбільших з яких досягав 2 км. Проведені згодом розрахунки показали, що, швидше за все, «хвостата зірка» була захоплена гравітацією Юпітера десь на початку 1970-х років. 7 липня 1992 вона пройшла на відстані всього 15 тис. км від хмарного покриву газового гіганта - глибоко всередині межі Роша для твердих тіл. В результаті приливні сили роздрібнили її на два десятка великих і безліч дрібних осколків.

Після розрахунку орбіти уламків комети стало ясно, що вони увійдуть в атмосферу Юпітера липні 1994 р Новина про це викликала сенсацію в науковому середовищі. За всю історію ще жодній людині не доводилося спостерігати настільки масштабного зіткнення двох небесних тіл. Для того, щоб побачити його наслідки, астрономи задіяли всі доступні інструменти: від наземних обсерваторій до космічного телескопа Hubble, а також космічні апарати Galileo і Voyager 2.
Як і передбачали розрахунки, фрагменти D / 1993 F2 почали входити в атмосферу Юпітера 16 липня 1994 р Наслідки бомбардування перевершили найсміливіші прогнози. Незважаючи на те, що кометні уламки впали на не видиму з Землі півкулю планети, телескопи зареєстрували найпотужніші спалахи в її атмосфері (зокрема, було відзначено короткочасне збільшення яскравості супутників Юпітера, які перебували «в секторі видимості» місць падіння). За оцінками вчених, енергія, що виділилася при зіткненні з найбільшим з уламків, склала близько 6 млн мегатонн у тротиловому еквіваленті. За даними зонда Galileo, температура вибуху сягала 23 700 ° C.

Бомбардування викликало масштабні збурення в юпитеріанській атмосфері. Після неї на планеті залишився ряд темних плям. Розмір найбільшого з них досягав 12 тис. Км, що можна порівняти з діаметром Землі. Плями були добре помітні навіть в аматорські телескопи з апертурою всього 60-70 мм. На думку більшості спостерігачів, довгий час вони залишалися більш помітними, ніж Велика Червона Пляма. Що цікаво, до бомбардування багато астрономів висловлювали сумніви в тому, що вона залишить якісь помітні сліди.

Темні плями спостерігалися протягом багатьох місяців після бомбардування. У наступні чверть століття астрономи ще кілька разів відзначали зіткнення з Юпітером різних об'єктів. Але жодне з них навіть близько не могло зрівнятися з грандіозним шоу, влаштованим уламками комети Шумейкер-Леві 9. Вважається, що тіла подібного розміру стикаються з найбільшою планетою Сонячної системи в середньому один раз в 6 тис. Років. Тому тим, хто зміг стати свідками цього рідкісного події, дійсно неймовірно пощастило.

SIDEROCRATOR

23 липня 1995 р. було відкрито комету C/1995 O1 (Гейла — Боппа) яка є можливо, найбільш «видимою» кометою XX століття та однією з найяскравіших за декілька останніх десятиліть. Вона була видима неозброєним оком рекордний термін — 18 місяців, що вдвічі довше попереднього рекорду, який був встановлений Великою кометою 1811 року

фтогорафія нашого одноклубника Yuri_K
Комета була відкрита незалежно одним від одного двома американськими спостерігачами — Аланом Гейлом та Томасом Боппом. Гейл провів безліч безплідних годин у пошуках комет. Біля свого будинку в Нью-Мексико він спостерігав за вже відомими кометами, коли близько опівночі раптом натрапив на туманний об'єкт величиною 10,5m поряд з кульовим зоряним скупченням M70 в сузір'ї Стрільця. Гейл спершу встановив, що поряд з цим скупченням немає інших об'єктів глибокого космосу. Далі він виявив, що об'єкт помітно переміщується на фоні зірок (а значить, знаходиться у Сонячній системі) і написав електронного листа у Центральне бюро астрономічних телеграм, яке відстежує астрономічні відкриття.

У Боппа не було власного телескопа. До вiдкриття комети вiн працював менеджером в компанii, що торгувала асфальтом i нiколи регулярно не займався пошуком комет. Він був в той вечір на природі з своїми друзями біля міста Стенфілд в штаті Аризона і спостерігав за зоряними скупченнями і галактиками, коли в окулярі 16 дюймового телескопа, що належав його другу, перед очима Томаса промайнув слабкий обєкт. Звірившись із зоряними картами, Бопп зрозумів, що ця плямочка є новим об'єктом і відправив телеграму (через поштове відділення Western Union) туди ж, куди і Гейл.

Наступного ранку було підтверджено відкриття нової комети, якій дали назву комета Гейла — Боппа та позначення C/1995 O1. Про відкриття було оголошено у циркулярі № 6187 Міжнародного астрономічного союзу.На час відкриття комета знаходилася на відстані 7,1 а. o. від Сонця між Юпітером і Сатурном.

Незабаром після відкриття, були знайдені більш ранні знімки комети. Так, Теренс Дікінсон знайшов комету на своєму знімку, зробленому 29 травня 1995 року, а Роберт Макнот — на знімку, зробленому 27 квітня 1993 у Англо-австралійському телескопу, тобто за два роки до відкриття комети. У той час її величина становила 18m, а відстань від Сонця — 13,0 а. o.

І хоча яскравість комет дуже важко передбачити, ця комета повністю виправдала та навіть перевершила очікування, коли пройшла перигелій 1 квітня 1997 року. Інколи комету C/1995 O1 (Гейла — Боппа) ще називають «Великою кометою" 1997 року.
Наступне повернення комети очікується вже в 4390 р. н е

Пам'ятаю як тоді кожного вечора годинами просижував на балконі спостерігаючи іі в підзорну трубу. Після проходження перигелію в квітні 97 вона була настільки яскрава, що була видна навіть при світлі ліхтарів та сильній міській засвітці.

Edward

А я спостерігав її кілька разів з К.І. Чурюмовим на 10 дюймовому рефракторі який ми тільки відремонтували і тільки поставили оптику. При збільшені 200Х спостерігалися яскраві струї, що виходили з ядра. В різний час, як тільки дозволяло небо ми приходили і спостерігали.

SIDEROCRATOR

240 років тому 1 серпня 1786 р. Кароліна Гершель відкрила свою першу комету.
Керолайн Гершель, яка допомагала своєму братові Вільяму в багатьох його спостереженнях, сама по собі досягла успіху, зробивши оригінальні відкриття багатьох скупчень і туманностей у каталозі Гершеля. Однак багато можуть не знати, що Кароліна також відкрила вісім комет, шість з яких носять її ім’я.

Комета C/1786 P1 (Гершель)
Перше відкриття комети Кароліною Гершель відбулося вночі 1 серпня 1786 р.
Комета була з величиною близько 7,5, хоча погані умови неба означали, що підтвердження кометної природи об'єкта довелося почекати до наступної ночі. Перше спостереження неозброєним оком комети Гершель відбулося 17 серпня, і наступної ночі Шарль Мессьє спостерігав через свій телескоп хвіст довжиною 1,5 градуса.

запис про відкриття комети в спостережному журналі Кароліни Гершель
Наступної ночі, 3 серпня, її брат, Вільям Гершель, описав комету як "значно яскравішу", ніж кулясте скупчення М3, що вказує на яскравість між 5 -ю та 6 -ю величиною. Спостереження комети тривали до 26 жовтня. Розрахунки показують, що комета раніше досягла перигелію 8 липня на відстані всього 0,41 а.о.
Відкриття спричинило фурор в науковому світі, а Кароліна стала одною з перших жінок астрономів в Англіі.
Стаття Кароліни Гершель про комету в Philosophical Transactions of the Royal Society of London №77 1786

SIDEROCRATOR

В ніч з 5 на 6 серпня 1864 р. італійський астроном Джованні Баттіста Донаті (1826-1873) спостерігав і намалював спектр комети C/1864 N1 (Темпель). Спектр Донаті показав три смуги Свана С2 з молекулярним випромінюванням, які часто домінують у спектрі комет у видимій області, хоча він і не зміг визначити їх хімічну природу та це стало початком широкого застосування спектроскопіі у вивченні природи комет.

SIDEROCRATOR

185 років тому 7 сернпня 1841 р. народився Ендрю Енслі Коммон ( Andrew Ainslie Common, 1841-1903) - англійський телескопобудівник (монтування Коммона) та астроном-любитель, відомий новаторськими роботами в астрофотографії.

З 1860-х років і до 1890 року Ендрю працював в Лондоні в сантехнічній компанії свого дядька - Matthew Hall and Company
Хоча свою професійну діяльність Ендрю Коммон вів в області сантехніки, він був набагато більш відомий своїми досягненнями в області астрономії, інтерес до якої виявляв з дитинства. Коли Ендрю було 10 років, його мати позичила у місцевого лікаря, доктора Бейтса, телескоп, який хлопчик використовував для спостережень за місяцем і зірками. Знову до занять астрономією Коммон повернувся вже в 30-річному віці, коли він почав використовувати 5,5-дюймовий рефрактор для отримання фотографій Місяця і планет.

У 1876 році Коммон став членом Королівського астрономічного товариства . Приблизно в цей же час він також переїхав в район Ілінг , в той час розташовувався за межами міської межі Лондона, де прожив до кінця життя, влаштувавши астрономічну обсерваторію в саду свого будинку. Для отримання фотографій зірок Коммон почав будувати серію великих телескопів-рефлекторів конструкції Ньютона, Використовуючи нову технологію скляних дзеркал з срібним покриттям. Для виготовлення першого телескопа власного дизайну в 1876 році Коммон намагався спочатку відполірувати 17-дюймовий дзеркало, але потім відмовився від цієї ідеї і замовив 18-дюймовий (46 см) дзеркало в оптичній фірмі Джорджа Калвера з Челмсфорда. У 1877 і 1878 роках опублікував кілька статей про свої спостереження за супутниками Марса і Сатурна .

обсерваторія Коммона
У 1879 році Коммон придбав нове дзеркало діаметром 36 дюймів (910 мм) для установки в своєму новому телескопі. Цей телескоп Коммон використовував для подальших спостережень за супутниками Марса і Сатурна і, зокрема, показав, що ефемериди орбіти Мімаса були неточними. За допомогою 36-дюймового телескопа Коммон також отримав фотографію великої комети 1881 року, C / 1881 K1 . Найвідоміші роботи з цим телескопом - отримання фотографій туманності Оріонав період 1880-1884 років. Його фотографія туманності 1883 році вперше показала здатність фотографічної пластинки фіксувати зображення зірки і інших об'єктів, недоступних для неозброєного ока. Коммон зазначив з приводу власних фотографій: «хоча деякі деталі губляться в збільшенні, залишається досить, щоб стверджувати, що ми наближаємося до того часу, коли фотографія дасть нам можливість запису неповторного вигляду туманності і її частин різної яскравості - краще, ніж самий ретельний ручний малюнок ».

Фотографія туманності Оріона були удостоєні Золотої медалі Королівського астрономічного товариства в 1884 році. Згодом Коммон продав 36-дюймовий рефлектор астроному і політику Едварду Кросслі, який, в свою чергу, передав інструмент в 1895 році до Лікської обсерваторії в США.

У 1885 році Коммон приступив до створення 60-дюймового (152 см) рефлектора. Він вирішив купити необроблену скляну заготовку і самостійно зробити шліфування й полірування. Перше дзеркало, виготовлене ним, було низької якості, і в 1890 році Коммон взявся за виготовлення другого дзеркала. В ході робіт Коммон вирішив змінити конструкцію телескопа на схему Касегрена для більш безпечного використання. Щоб не допустити отвори в 60-дюймовому головному дзеркалі , Коммон встановив перед ним діагональне плоске дзеркало, яке виводило зображення в фокус на нижньому боці телескопа. Коммон не був задоволений роботою телескопа такій конфігурації. Після смерті Коммона телескоп з двома 60-дюймовими дзеркалами і іншою вторинною оптикою був придбаний обсерваторією Гарвардського коледжу та встановлено в ній . У 1933 році головне дзеркало цього телескопа було реконструйовано і закріплено на новій основі, після чого передано в обсерваторію Бойд в ПАР - дочірню обсерваторію Гарвардської, де в даний час знаходиться в складі 1,5-метрового рефлектора Boyden-UFS (також званого «60-дюймовим Рокфеллером»).

60 дюймовий телескоп Коммона установлений в обсерваторіі Бойдена

Коммон пішов у відставку з сантехнічної компанії Matthew Hall and Company в 1890 році, після чого повністю присвятив себе оптичному дизайну, проявивши себе піонером у виробництві великих оптичних дзеркал. Велику частину часу він присвячував проектуванню телескопічних і оптичних прицілів для Королівського флоту і артилерії. Капітан (пізніше адмірал) Персі Скотт, один з провідних артилерійських офіцерів Королівського флоту , заявив в 1902 році, що Коммон «... виготовив телескопічний приціл, який при правильному використанні, в чотири рази підвищує ефективність стрільби бойових кораблів» .

У 1895-1897 роках Ендрю Коммон був президентом Королівського астрономічного товариства.

В ході другої англо-бурської війни Коммон розробив експериментальний телескопічний приціл для гвинтівки Лі-Енфілда на знімному офсетному кріпленні, який передбачив конструкцію багатьох наступних збройових прицілів.

SIDEROCRATOR

450 років тому 8 серпня 1576 р. на о. Вен було закладено перший камінь обсерваторії Ураніенборг яку будував Тихо Браге

Острів Вен подарував Браге король Фредерік II, він же надавав фінансову підтримку під час будівництва обсерваторії.
Його будівництво здійснювалось за проектом Тихо Браге та під його наглядом. То була перша у Європі будівля, спеціально збудована для астрономічних спостережень. Тихо назвав свою обсерваторію Ураніборг — на честь давньогрецької музи Уранії. Незважаючи на складнощі із доставкою морем будівельних матеріалів, вже наступного року частина приміщень була готова.

«Небесний замок» був триповерховим. На першому поверсі розташовувались кімнати для вченого та членів його родини, бібліотека, зимова їдальня й кухня, на другому — літня їдальня, кімнати для гостей і чотири обсерваторії для астрономічних спостережень, на третьому розташовувались вісім кімнат для співробітників та учнів. У підвалі розташовувались лабораторії для виробництва хімічних досліджень тощо. На всі поверхи подавалась вода за допомогою насоса, що було розкішшю для того часу. Навіть королівський замок не мав водогону.

В окремих будівлях розміщувались житлові приміщення для слуг і робітників, майстерні для виготовлення й ремонту інструментів, друкарня й паперова фабрика.

Енергію обсерваторія отримувала від водяного млина, який одночасно рухав жорна для помолу зерна та м'ялки для шкіри, що йшла на виготовлення палітурок книжок (наукові праці Тихо Браге там же на острові набирались, друкувались та одягались у шкіряні палітурки).

Обсерваторія мала великий настінний квадрант, для вимірювання висоти зірок під час їх проходження меридіаном . Він, поряд з багатьма іншими інструментами обсерваторії, був зображений і детально описаний у книзі Браге 1598 року. Під час спостереження за кометою 1577 року Браге побачив неточності в розташуванні зірок як в системах Птолемея, так і в Коперника.

У період, коли Ураніборг активно використовувався, вважалося, що астрономія та астрологія пов’язані з іншими науковими галузями, і тому обсерваторія використовувалася для виявлення більшого, ніж астральні тіла. Рушійною силою Брахе для досліджень в Ураніборзі стало бажання зробити астрологію емпіричною наукою і позбавити її від «помилок і забобонів». Брахе та його численні помічники почали складати схеми розташування зірок, планет та інших небесних тіл з безпрецедентною точністю

SIDEROCRATOR

380 років тому 19 серпня 1646 р. народився видатний англійський астроном Джон Флемстид John Flamsteed; 1646 — 1719

Джон Флемстiд народився 19 серпня 1646 в селі Денбі ( англ. Denby ) (графство Дербішир, Англія ). Він був єдиним сином Стефана Флемстіда ( Stephen Flamsteed ) і його першої дружини Мері Спадман ( Mary Spadman ). Навчався в безкоштовній школі в місті Дербі , потім в «Дербі Скул» ( англ. Derby School ) при церкві Св. Петра в тому ж місті, де його батько займався бізнесом з продажу солоду . У керівництві школи в той час були, в основному, пуритани . Джон Флемстид успішно опанував латинською мовою, Необхідним для читання літератури в ті часи, а також любив історію . Закінчив школу в травні 1662 року

Ще тоді він Виявляв великий інтерес до математики і астрономії . У липні 1662 року з захопленням прочитав «Трактат про сферу» ( Лат. De sphaera mundi ) - праці астронома XIII в. Іоанна Сакробоско, а 12 вересня того ж року сам спостерігав часткове сонячне затемнення. з початку 1663 року Фламстід прочитав «Мистецтво створення сонячних годиників» ( англ. The Art of Dialling ) Томаса Фале ( англ. Thomas Fale ), що пробудило в ньому інтерес до сонячних годинників . Влітку 1663 року прочитав «Канон» ( англ. Canon ) Едмунда Уінгейта ( англ. Edmund Wingate ), «Канон» Вільяма Отреда і «Мистецтво створення сонячних годинників» Томаса Стіррупа ( англ. Thomas Stirrup ). Приблизно в той же час Джон Флемстид придбав книгу Томаса Стріта (англ. Thomas Street ) «Астрономія Королівська, або нова теорія небесного руху» ( англ. Astronomia Carolina, or A New Theory of the Celestial Motions (Caroline Tables) ). Фламстід об'єднався з місцевими джентльменами, які також цікавилися астрономією. Серед них був Вільям Лічфорд ( William Litchford ), у якого в бібліотеці була робота астролога Джона Гедбері ( англ. John Gadbury ) з астрономічними таблицями Джеремі Хоррокса. Джон Флемстид, як і Ісаак Ньютон , був дуже вражений роботами Хоррокса.

У серпні 1665 р дев'ятнадцятирічний Флемстид написав свою першу наукову роботу по астрономії, названу «Математичні нариси» ( англ. Mathematical Essays ), присвячену проектуванню, виготовленню і використанню квадранта , і яка включала таблиці астрономічних даних, розрахованих для широти міста Дербі.

І тільки у вересні 1670 р Джон Флемстид приїжджає в Кембридж і стає студентом «Джізус-Коледжу» . Наскільки відомо, він не жив там постійно; так, в 1674 році Флемстид провів в Кембриджі близько двох місяців, але зате мав можливість відвідувати лекції самого Ісаака Ньютона.

Присвячений в сан диякона, Флемстид готувався жити в Дербіширі, коли раптом отримав запрошення в Лондон . 4 березня 1675 року, згідно з королівським наказом «The King's Astronomical Observator», він був призначений першим Королівським астрономом , з грошовим утриманням в розмірі 100 фунтів стерлінгів на рік. У червні того ж року іншими наказом короля Англії була заснована Грінвічська королівська обсерваторія , а в серпні Джон Флемстид заклав перший камінь в її фундамент. У лютому 1676 року він був прийнятий в Лондонське королівське товариство , а в липні - оселився в обсерваторії, де й жив до 1684 року, коли був остаточно призначений парохом села Берстоу ( англ. Burstow) Графства Суррей (Південно-Східна Англія), - але при цьому зберіг за собою посаду Королівського астронома. Так, на двох посадах відразу, Джон Флемстид і залишався аж до своєї кончини в 1719 році.
Рукописи і наукові інструменти Флемстіда після його смерті були забрані його вдовою. Рукописи були повернуті багато років по тому, але інструменти зникли

Флемстид зміг точно розрахувати час сонячних затемнень 1666 і 1668 року. Серед його наукових досягнень - записи шестикратних спостережень планети Уран (правда, він помилково прийняв її за зірку з сузір'я Тільця і вніс в каталог під ім'ям «34 Tauri»). Перше спостереження Урана було їм зроблено в грудні 1690 року , і воно досі залишається найбільш раннім з відомих астрономічних спостережень цієї планети.

16 серпня 1680 року Флемстид каталогізував « зірку 3 » сузір'я Кассіопеї ( 3 Cassiopeiae ), яку інші астрономи потім не виявили. Три століття тому американський історик астрономії Вільям Ешворт ( англ. William Ashworth ) припустив, що спостерігався Флемстид об'єкт був останньою до теперішнього часу наднової , що спалахнула в нашій Галлактиці . Зараз на її місці залишилось найсильніше джерело радіовипромінювання за межами Сонячної системи , відоме як 3C 461 ( Третій Кембриджський каталог радіоджерел ) або як Кассіопея A . Однак, положення «3 Cassiopeiae" не точно збігається з Кассіопея А, і за розрахунками, вибух цієї наднової мав відбутися в 1667-му, а не в 1680 році. Тому інші історики вважають, що це була помилка Флемстіда: наприклад, неправильно записані координати вже відомої зірки.

У 1681 році Флемстид припустив, що дві комети, що спостерігалися в листопаді і грудні 1680 року - насправді були двома появами однієї і тієї ж комети ( Великої комети 1680 ) Яка в перший раз наближалася до Сонця, а в другій - віддалялася від нього. Ісаак Ньютон спочатку сперечався про це з Флемстидом, але потім погодився з ним і запропонував теорію про те, що комети, так само як і планети, обертаються навколо Сонця по визначених орбітах - але тільки сильно витягнутих еліптичних. Незабаром розсерджений Флемстид дізнався, що Ньютон за допомогою Едмунда Галлея отримав доступ до записів його спостережень.

Працюючи Королівським астрономом, Джон Флемстид близько сорока років спостерігав зірки і ретельно записував їх у свій зоряний каталог, який в підсумку став містити в три рази більше зірок, ніж зоряний атлас Тихо Браге . Чи не бажаючи ризикувати своєю репутацією, публікуючи неперевірені дані, Флемстид тримав незавершені записи під печаткою в Грінвічі. У 1712 р Ісаак Ньютон , який тоді був президентом « Лондонського королівського товариства », а також Едмунд Галлей - якимось чином придбали ці записи і опублікували їх в «піратському» зоряному каталозі . Дізнавшись про це, Джон Флемстид зумів зібрати триста з чотирьохсот надрукованих примірників того каталогу і спалив їх, після чого написав своєму асистенту Абраму Шарпу: «Якщо сер І. Н. був би сприйнятливий до цього, я б зробив йому і ін. Галлею велику послугу» ( If Sir IN would be sensible of it, I have done both him and Dr. Halley a great kindness ).

Авторський варіант зоряного каталогу Флемстіда (відредагований його дружиною Маргарет) був опублікований лише посмертно, в 1725 році. Він містив записи астрономічних спостережень Флемстіда, а також каталог 2395 зірок, положення яких на небесній сфері були вказані більш точно, ніж у будь-який попередній роботі з астрономії. Цей каталог вважається першим значущим внеском Грінвічської обсерваторії в розвитку астрономічної науки. Інший відомий опус цього астронома - « Позначення Флемстіда » - цифрові позначення зірок, які незабаром були опубліковані у французькому виданні каталогу, і продовжують використовуватися до сих пір . У 1729 році вдова Флемстіда опублікувала (за технічної підтримки Джозефа Кроствейта ( Joseph Crosthwait) І Абрахама Шарпа) « Atlas Coelestis ».

SIDEROCRATOR

25 серпня 1609 року Галілео Галілей продемонстрував Великій раді і дожу Венеції новий пристрій — телескоп, який складався з двох лінз і давав трикратне збільшення. Удосконаливши свій пристрій, у січні наступного року телескоп Галілея міг збільшувати до 33 разів, що дозволило йому відкрити супутники Юпітера, кратери на Місяці і виявити, що Чумацький шлях складається з безлічі зірок.

Винахідником телескопа вважається Ганс Ліпперсгей, голландський окулярний майстер німецького походження, який 2 жовтня 1608 року в палаці Штатгальтера Моріца Оранського продемонстрував оптичну трубу, з допомогою якої можна було роздивитись покази годинника на церкві міста Делфт, що знаходився за 15 кілометрів від Гааги. Він, однак, не отримав патент на свій "прилад, щоб бачити речі далеко, як ніби вони поруч", оскільки аналогічні заявки на винаходи подали його земляки Захарій Янсен і Якоб Метіус. Їх телескопи були ідентичні за конструкцією і складались з двох лінз — опуклої для об'єктива і увігнутої для окуляра — і давали триразове збільшення.

Досить швидко голландські телескопи поширились Європою і, згідно з легендою, Галілео Галілей зробив власний телескоп за одну ніч, помістивши дві лінзи у свинцеву трубу. Переконавшись у тому, що звичайні лінзи для окулярів дають погану якість зображення, він власноруч зайнявся їх шліфуванням. Незважаючи на те, що його вдосконалений телескоп також давав розмиття з країв і неякісно фокусувався на різнокольоривих зображеннях, Галілей відправився до Венеції, де 25 серпня 1609 року продемонстрував свій винахід Великій раді і дожу Леонардо Донато. На знак подяки сенат Венеції подвоїв Галілею зарплату як лектора в університеті Падуї.

Продовжуючи удосконалення лінз, Галілей створив телескоп із 33-кратним збільшенням, з допомогою якого в липні 1609 року відкрив існування кратерів і гір на Місяці, плям на Сонці, довів обертання Сонця навколо своєї осі, а 7-13 січня 1610 року відкрив чотири супутника Юпітера, які він назвав "планетами Медічі", за іменем відомого флорентійського сімейства.

У другій половині XVII століття на зміну телескопам Галілея прийшли телескопи Кеплера, який в 1611 році обгрунтував більшу ефективність використання двох опуклих лінз (замість опуклої і вігнутої), проте проблеми з хроматичною аберацією, для боротьби з якою доводилось створювати гігантського (до 50 метрів) розміру труби, привели до створення в 1668 році Ісааком Ньютоном першого телескопа-рефлектора. Його удосконалену модель з фокусом 1,59 метра і 38-кратним збільшенням він представив в грудні 1672 року Королівському товаристві в Лондоні.

SIDEROCRATOR

50 років тому 3 вересня 1976 року американський космічний апарат «Вікінг-2» (Viking 2) успішно здійснив посадку на поверхню Марса в районі рівнини Утопія.

Це була друга успішна м'яка посадка на Червону планету в межах програми НАСА «Вікінг» (перший апарат приземлився за кілька тижнів до того, 20 липня).Місія «Вікінг-2» складалася з орбітального і посадкового модулів. Вони зробили величезний внесок у науку:Перші кольорові панорами: Посадковий модуль передав високоякісні знімки марсіанської пустелі, вкритої камінням та червоним ґрунтом.Аналіз ґрунту: Спеціальна механічна рука зібрала зразки марсіанського регенерату для проведення біологічних та хімічних аналізів.Пошук життя: Три біологічні експерименти шукали ознаки життєдіяльності мікроорганізмів. Результати виявилися неоднозначними і досі викликають дискусії, але більшість вчених зійшлися на тому, що хімічна активність зумовлена неорганічними сполуками у ґрунті.Метеостанція: Апарат фіксував температуру, напрямок і швидкість вітру, а також атмосферний тиск.Посадковий модуль «Вікінг-2» працював на поверхні Марса до 11 квітня 1980 року, поки не вийшли з ладу його акумуляторні батареї.

SIDEROCRATOR

135 років тому 6 вересня 1891 народився Ірьйо Вяйсяля (фін. Yrjö Väisälä; 1891 — 1971) — фінський астроном і геодезист.
Народився в Контіолахті (тоді Велике кн. Фінляндське Рос. імперія). З юних років захоплювався астрономією. Освіту здобув у Гельсінкському університеті. Після закінчення університету працював математиком у страховій компанії, у 1918—1923 — у Фінському геодезичному інституті; з 1923 працевлаштувався в університеті міста Турку (у 1925—1951 — професор фізики, у 1927—1961 також виконував обов'язки професора астрономії). 1951 року заснував при університеті в Турку Астрономо-оптичний інститут (Дослідницький інститут Туорла) і був його довічним директором.

Основні наукові роботи присвячені вдосконаленню класичних методів геодезичної астрономії й розробці принципово нових методів, створенню й дослідженню високоточних вимірювальних приладів і нових астрономічних інструментів. У методі Гартмана дослідження аберації об'єктивів замість класичної діафрагми з великою кількістю отворів застосував діафрагму з двома щілинами, що дозволило вимірюванням вихідної інтерференційної картини, збільшити точність на порядок. У 1922—1929 створив інтерференційний компаратор для вимірювання відстаней до 864 м шляхом послідовного порівняння з еталонним стрижнем із плавленого кварцу довжиною 1 м. Похибка вимірювання відстані становила близько 0,1 мм. Розроблена методика отримала широке застосування.

За 7 років до Бернхарда Шмідта запропонував використовувати спеціально деформовану пластинку, що встановлюється перед увігнутим дзеркалом рефлектора для корекції його поля, проте реалізував цю ідею вже після того, як Шмідт опублікував дані про свій телескоп. [/u][/b]Також запровадив коригуючу лінзу, встановлену перед фотопластиною. 1934 року створив телескоп такої конструкції й застосовував його для фотографування малих планет (поле 7×7). Користуючись методом фотографування, аналогічним методу Блажко, відкрив багато нових малих планет. Відкрив 3 комети, з них 1939 IV і 1942 II мають періоди 11 і 86 років відповідно.

Розробив новий метод геодезичної зоряної тріангуляції з використанням штучного джерела світла, що піднімається на аеробалоні (ідея була висловлена ним 1946 року). Розташування джерела, що спалахує на короткий час, визначалося методами фотографічної астрометрії з двох наземних пунктів відносно зір, координати яких були взяті з каталогів. Метод Вяйсяля дозволяв вимірюванням паралактичного зсуву джерела світла на тлі зір визначити координати наземних пунктів і відстані між ними. Перевага цього методу перед звичайною геодезичною тріангуляцією полягала в тому, що при чималій висоті джерела світла він давав можливість зв'язати в одну систему пункти, що розташовані на дуже великих відстанях один від одного, навіть на різних континентах. Відповідні експерименти були здійснені у Фінляндії 1959 року; надалі, коли джерела світла стали встановлювати на супутниках, метод набув великого поширення. На ідеях Вяйсяля засновані сучасні методи глобальної й локальної супутникової геодезії. Побудував великий зеніт-телескоп, вертикальний напрям якого визначався виском, встановленим усередині труби, й отримав широту Туорла з похибкою 0,11".

Талановитий популяризатор астрономії. Організував аматорські астрономічні товариства в Гельсінкі й Турку.

Polaris

Цитата: SIDEROCRATOR від 09 Вересня 2026, 22:50:05

Розробив новий метод геодезичної зоряної тріангуляції з використанням штучного джерела світла, що піднімається на аеробалоні (ідея була висловлена ним 1946 року).

Геніальний і простий метод. Дивно що до нього так пізно додумалися. Технічно можна було реалізувати років на 50 раніше.

SIDEROCRATOR

210 років тому 11 вересня 1816 р. народився видатний німецький оптик Карл Цейс (1816-1888)

Карл Цейс - всесвітньо відомий німецький інженер і виробник оптики, засновник фабрики оптичних систем «Цейс» (Zeiss) в Єні (з 1846 року) зробив істотний внесок у розвиток технології виготовлення лінз. Його досягнення в цій галузі використовуються й досі. Заснований ним у 1840 році у Веймарі (Німеччина) завод згодом став одним із найвідоміших і найкрупніших виробників оптики. На фабриці в Єні Цейс розробив лінзи, які лягли в основу популярної оптики Zeiss. Спочатку продукція заводу використовувалася у виробництві мікроскопів, а після винаходу фотокамери компанія «Цейс» почала виробляти і знамениті високоякісні об'єктиви. Створені Цейсом об'єктиви мали дуже велику апертуру, що давало змогу отримувати якісніші зображення.

Карл Цейс народився 11 вересня 1816 року у Веймарі в сім'ї виробника іграшок. Він навчався в граматичній школі, а пізніше відвідував лекції з математики, фізики, антропології, оптики і мінералогії в Університеті Єни. Через сім років він відкрив невелику справу з виробництва оптики, проте його товари не мали особливого попиту аж до 1847 року.

З 1847 року Карл Цейс налагодив виробництво мікроскопів, перші з яких використовували тільки одну лінзу призначалися для експериментальних робіт. У перший рік було продано близько 23 штук. Незабаром Цейс перейшов на виробництво складних мікроскопів. Так у 1857 році на ринку з'явився «Стенд-1» (Stand I).

У 1861 році Цейс був удостоєний золотої медалі на промисловій виставці в Тюрінгії. Таким чином, вироблювані ним товари були визнані найкращими серед наукових досягнень Німеччини. У 1866 році його завод продав тисячний мікроскоп. У той період Карл Цейс схилявся до думки, що досяг максимальної віддачі від свого виробництва. Проте його зустріч з фізиком Ернстом Аббе (нім. Ernst Karl Abbe) в 1872 році й подальша спільна робота з ним призвели до відкриття умови синусів Аббе.

Протягом цього періоду Цейс розробив і налагодив виробництво найкращих на той момент лінз. Теоретично, умова синуса могла реалізуватися при використанні оптично високоякісного скла, проте фактично на той момент такого скла не існувало. На щастя, доктор Ернст Аббе незабаром зустрів Отто Шота — 30-річного хіміка, фахівця зі скла. В результаті їх співпраці був вироблений новий матеріал, який зміг повністю реалізувати умову синуса. Цей новий вид скла проклав шлях до створення нового типу апохроматичних лінз. Для отримання «чистішого» скла й усунення спотворень у лінзах Цейс використовував метод водного занурення лінз. Ця технологія давала змогу отримати оптику, що створює якісне зображення і має низьку дисторсію.

Після смерті засновника фірми на чолі справи став професор Ернст Аббе. Статут товариства «Zeiss-Stiftung zu Jena» був затверджений в 1896 році. До початку 1890 року компанія займалася переважно виготовленням мікроскопів; з 1890 року вона стала виробляти фотографічні об'єктиви (Рудольф) і оптичні вимірювальні інструменти (К. Пульфріх), а з 1894 року — і телескопи (Паулі).

WEST

В радянські часи неодноразово був з учнями в Криму і їздили ми в Кримську астрофізичну обсерваторію (КрАО). Там під час екскурсій нам розповідали, що по репараціям після падіння третього рейху з фірми Карл Цейс вивезли стільки телескопів, що довелося збудувати обсерваторію в Кримських горах. В башти двох з них ми заходили: це подвійний 40-см астрограф, на якому М.С.Чорних відкрив чимало малих планет і дві комети, і 122-см рефлектор, який німці будували, начеб-то, на прохання самого Муссоліні для італійскої обсерваторіі (до речі, під головним зеркалом був круглий отвір, через який на зеркалі ми бачили напис КАРЛ ЦЕЙС).

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 293578 раз)