Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
02 Серпня 2026, 17:49:31

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[SIDEROCRATOR]

145 років тому 5 липня 1881 р. народився Всеволод Володимирович Лебединцев (1881  -  1908) - російський астроном та революціонер.

До 12 років Лебединцев навчався вдома. Його вчителем були швед Хольмсер (Holmser), який навчив його любити і розуміти природу. Географією з ним займалася його тітка по батькові А. А. Гамова, мати фізика Г. А. Гамова . На 12-му році Лебединцев поступив в одеську Рішельєвську гімназію , яку закінчив в 1899 році.

У 1899 році Лебединцев поступив в Новоросійський імператорський університет . Тут він написав дисертаційну роботу «Порівняння способів визначення яскравості небесних світил». За цю роботу Лебединцев отримав золоту медаль. У 1904 році Лебединцева відрахували з університету і заарештували за участь у заворушеннях. Його в адміністративному порядку на 6 місяців ув'язнили. В серпня 1904 року його випустили з в'язниці «під нагляд поліції».

Наприкінці 1904 року Лебединцев був призначений на посаду штатного астронома-обчислювача в Пулковську обсерваторію . У лютому 1905 р Лебединцев працював в Одеському відділенні Пулковської обсерваторії під керівництвом А. Р. Орбінського, а в Пулково допомагав С. К. Костинському в астрономічних вимірах і обчисленнях.
Потім він працював з А. П. Ганським. Збираючись спостерігати сонячне затемнення в Іспанії , Ганський вибрав собі в помічники Лебединцева. Лебединцев досить тривалий час жив в Обсерваторії, бував у багатьох астрономів в гостях, був у дружніх стосунках з астрономом Л.В.Окулічем, про його зв'язки з революційними колами дехто знав. Лебединцев виїхав з Пулкова і довго про нього не було звісток. Несподівано директор О.А.Баклунд отримує лист з царської охранки з приписом відрядити двох астрономів в Петербург для впізнання арештованого Лебединцева. Баклунд призначає М.Н.Моріна і А.А.Кондратьева, у яких Лебединцев бував в гостях. Готуючись до виконання наказу директора, вони пережили важкі хвилини. Їхати в Петербург потрібно було на наступний день. Всю ніч вони не спали і дали один одному слово не видавати Лебединцева. На їхнє щастя, заарештований виявився абсолютно незнайомим для них, який назвався Лебединцевим. Значно пізніше Лебединцев потрапив в руки царської охранки і не приховував свого прізвища. Л.В.Окуліч - близький приятель Лебединцева - розповідав про нього наступне. Колись Лебединцев жив в Римі і шалено закохався в красуню італійку, але не зустрів взаємності. У припадку злої меланхолії він кинувся з моста в Тибр, але не потонув. Його врятували  російські революціонери-емігранти що проходили повз. Вони переконали його зберегти життя і віддати його на служіння революції.

Навесні 1907 років через Париж поїхав в Росію, скориставшись паспортом доктора агрономії Маріо Кальвіно. Паспорт на ім'я Маріо Кальвіно (Mario Calvino) Лебединцев отримав за сприяння службовця міністерства землеробства. Зі справжнім Кальвіно Лебединцев познайомився раніше в Римі, де Кальвіно викладав в сільськогосподарському інституті. Маючи також посвідчення на ім'я Кальвіно, співробітника італійської газети «Tribuna», Лебединцев відправився в Росію .

Приїхавши в Росію, приєднався до Летючого бойового загону Північної області Партії соціалістів-революціонерів , брав участь у підготовці замахів на великого князя Миколи Миколайовича та міністра юстиції І. Г. Щегловитова . Планував вибух в Державній думі під час засідання.
7 лютого 1908 був заарештований в Петербурзі на Малій Морській вулиці . Під час арешту мав при собі бомбу і заряджений браунінг. Разом з іншими учасниками загону було віддано до військового суду. Засідання військово-окружного суду відбулося 14 лютого 1908 На суді відмовився давати будь-які свідчення. Був засуджений до смертної кари і страчений 16 лютого 1908 р

Подякували

2 :Edward, Олег К

[SIDEROCRATOR]

145 років тому 30 червня 1881 р. було отримано перший успішний знімок комети.

 Комета С/1881 K1 (Велика комета), також відома як комета Теббута або 1881b,  була сфотографована Пєром Жансеном за допомогою 51 см F/3 рефлектора з 30-хвилинною експозицією в Медонській обсерваторії  поблизу Парижа 30 червня 1881 року.

 Ця комета була першою, яку було сфотографованео на високочутливу броможелатинову емульсію і з якою проводилися спектроскопічні дослідження. Комета була сфотографована в декількох обсерваторіях. 100/1881 K1 (Велика комета) була виявлена ​​Джоном Teббутом в Австралії увечері 22 травня 1881 р. Він знайшов її неозброєним оком на південному заході. При розгляданні в телескоп, він зауважив, широкий хвіст  до 12 градусів в довжину .
 Комета пройшла перигелій 16 червня 1881 року на 0,735 AU. Комета було видно спостерігачам в північній півкулі  з кінця травня до кінця липня 1881 року.

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

12 липня 1754 р. народився австрійський науковець Алоїз фон Відманштеттен. (Alois Joseph Franz Xaver Beckh, Edler von Widmanstätten 1754-1849) дослідник метеоритів, завдяки його роботам стало відомо про явище Відманштеттенових фігур.

Родина Алоїза фон Відманштеттена мала монопольні права на виконання друкарських робіт у федеральній землі Штирії. Тому в юності він навчався поліграфії у свого батька, який володів друкарнею. Освіту в галузі природничих наук здобув у Грацькому університеті. Унаслідок реформ Йосипа ІІ родина 1784 року втратила монополію на друкарську діяльність і Алоїз фон Відманштеттен, якого не цікавила поліграфія, 1807 року продав друкарню.

З 1804 року до 1807 року він керував ткацькою фабрикою в Поттендорфі в Австрії. За наполяганням імператора Франца I 1807 року він став директором новоствореного імператорського Кабінету промислових виробів, де були зібрані колекції зразків та експонати продукції, яка вироблялася на території Австрійської імперії. 1808 року він також очолив імператорський порцеляновий завод у Відні.

Відманштеттенові структури

22 травня 1808 року поблизу моравського містечка Штаннерн упав залізний метеорит, який передали до імператорського мінералогічного Кабінету. Його директор Карл Шрейбер умовив свого колегу Алоїза фон Відманштеттена дослідити його. Після травлення прошліфованої й відполірованої поверхні метеорита розчином хлоридної кислоти фон Відманштеттен виявив на ній характерний рельєф у вигляді геометрично впорядкованих штрихів. Цей рельєф він використав як кліше для перенесення структури поверхні на папір методом літографії. Результати цього дослідження фон Відманштеттена Шрайбер опублікував 1820 року. Пізніше структури подібного типу було виявлено в перегрітій сталі та інших сплавах і названо Відманштеттеновими структурами.

Маловідомим є той факт, що структури цього типу в метеоритах першим відкрив Вільям Г. Томсон, лікар за фахом, який досліджував вулканічні мінерали. Під час перебування в Неаполі він виявив подібну структуру в метеориті, знайденому 1772 року Палласом під Красноярськом, коли видаляв з поверхні його уламка іржу (травленням розчином азотної кислоти). 1804 року Томсон опублікував повідомлення про це відкриття французькою мовою в Bibliothèque Britannique. Після його смерті цю роботу було перекладено італійською мовою в Atti dell'Accademia Delle Scienze di Siena. Однак ці праці не було помічено науковцями аж до 1936 року, і за таким типом структури сплавів збереглася назва «Відманштеттенових структур».

[SIDEROCRATOR]

B період між 5 та 17 липня 1054 р. на небі було помічено яскраву зорю. Насправді це був спалах наднової в сузір"ї Тільця вибух якої спостерігався, згідно із записами арабських і китайських астрономів, 4-5 липня 1054 року, в Європі іі побачили лиш в 10х числах липня. Спалах було помітно протягом 23 днів неозброєним оком навіть у денний час.
Так арабський астроном, лікар та мандрівник Ібн Батутта, який перебував тоді в Констатнинополі, столиці Східної Римської імперії, сповіщав про появу яскравої зорі на початку липня 1054 р.

За тогочасною християнською традицією спалах такої яскравої зорі мав провіщати якусь подію, подія не забарилася, через 10 днів, під час патріаршого богослужіння 15 липня 1054 року кардинал Гумберт, архієпископ Петро та канцлер Фрідріх поклали на вівтар Софіївського собору буллу екскомунікації та анафеми щодо вселенського патріарха Михайла Керулларія і його прихильників, яку вони склали як повноважні представники папи Лева ІХ, який на той час уже помер. Після цього вони залишили столицю.
Ця подія увійшла в історія як Великий церковний розкол 1054 р.

Вперше туманність була відкрита Джоном Бевісом в 1731 році, потім перевідкрита Мессьє в 1758 році.
Крабовидна туманність отримала свою назву від малюнка астронома Вільяма Парсонса, який використав 36-дюймовий телескоп в 1844 р У цьому нарисі туманність дуже нагадувала краба (можливо, мечехвоста, який не належить до ракоподібних, англійське тривіальне назва якого horseshoe crab - краб-підкова). При повторному спостереженні туманності в 1848 р за допомогою нового 72-дюймового телескопа Парсонс намалював точніший малюнок, проте назва «Крабоподібна туманність» залишилося.
Туманність також називається Messier 1 або M 1, як перший об'єкт Мессьє, каталогізований в 1758 році.

Крабова туманність по Россу


У центрі туманності розташований пульсар PSR B0531+21, який є нейтронною зорею, що залишилася після вибуху наднової. Його діаметр близько 10 км. Пульсар було відкрито 1968 року; це було перше спостереження, яке пов'язувало залишки наднових та пульсари, яке слугувало основою для припущення, що пульсари є нейтронними зорями. Пульсар Краба обертається навколо своєї осі зі швидкістю 30 обертів на секунду.

Випромінювання пульсара реєструється в усьому електромагнітному спектрі, починаючи від радіодіапазону і закінчуючи γ-випромінюванням.
Крабоподібна туманність часто застосовується для калібрування в рентгенівській астрономії. Вона дуже яскрава в рентгенівському діапазоні, причому щільність потоку енергії постійна, що є винятком серед пульсарів. У рентгенівській астрономії «Crab» і «milliCrab» іноді використовують як одиницю вимірювання щільності потоку. Є лише кілька джерел у рентгенівському діапазоні, що перевершують Крабоподібну туманність за яскравістю.

Строго періодичний сигнал, що випромінюється пульсаром, використовується для перевірки проміжків часу в рентгенівських детекторах.

Крабоподібна туманність, у вигляді довгастої дифузної плями доступна для спостережень у найскромніші аматорські телескопи й навіть у біноклі. Однак розрізнити структуру (волокна, клочковатості) можна лише під час спостережень у телескопи з апертурою від 350 мм, однак і в цьому випадку її деталізація далека від того, що зазвичай зображено на фотографіях.
Так звані «діпскай»-фільтри (UHC, OIII, H-β) не допомагають контрастувати зображення. Фільтри для боротьби із засвіченням неба від міст (LPR і подібні до нього) можуть дещо поліпшити контраст Крабоподібної туманності в приміській зоні.

Подякували

3 :Edward, AYN, rgb

[SIDEROCRATOR]

50 років тому 20 липня 1976 р. в ході місії Вікінг -1 людство отримало перші зображення марсіанської поверхні.


Спусковий апарат приземлився на заході «Рівнини Хриса» («Золота Рівнина») в точці з координатами 22,697° с. ш. 48,222° с. д.

Передача першого зображення поверхні почалася вже через 25 секунд після приземлення і зайняла 4 хвилини. Протягом цих хвилин спусковий апарат провів самоініціалізацію. Він висунув вузькоспрямовану антену для прямого зв'язку із Землею і розгорнув метеорологічну штангу з датчиками. У наступні 7 хвилин була зроблена зйомка 300° панорами. Через добу після посадки був отриманий перший кольоровий знімок поверхні Марса. Однак цей знімок згодом був загублений. Крім того, сейсмометр взагалі не запрацював. Його рухливий датчик, який повинен був реагувати на коливання ґрунту, перед польотом був механічно зафіксований для захисту від пошкодження при ударі об поверхню. Після посадки на Марс пристрій, який повинен був вивільнити датчик, не спрацював, тому інструмент залишився заблокованим. Так само виявилася заблокованою механічна штанга зі скребком для збору зразків, але через п'ять днів її вдалося звільнити. Попри все це, номінально експерименти були виконані. Спусковий апарат мав два канали для передавання даних на Землю: ретрансляція через орбітальний апарат і пряма передача. При ретрансляції через супутник пропускна здатність каналу була вдесятеро більша, ніж при прямому зв'язку.

Устаткування апарата:

Два фототелевізійні пристрої (ФТП)
Прилади для метеорологічних досліджень, що вимірюють тиск, температуру, швидкість і напрямок вітру біля поверхні;
Сейсмометр
Газовий хроматограф в поєднанні з мас-спектрометром для ідентифікації по молекулярній вазі органічних речовин, що входять до складу проб ґрунту, а також для аналізу проб атмосферних газів
Рентгенофлуоресцентний спектрометр для ідентифікації неорганічних речовин, що входять до складу проб ґрунту
Установка для пошуку життя у пробах ґрунту за такими ознаками, як фотосинтез, обмін речовин і газообмін


Для переміщення в приймальні пристрої останніх трьох приладів проб ґрунту служив ґрунтозабірник, винесений на триметровій штанзі і забезпечений скребком для прокопування траншей. Скребок дозволяв також визначати механічні характеристики ґрунту, а магніти, встановлені на скребки — збирати частинки магнітних матеріалів для подальшої зйомки їх ФТП з використанням збільшувального дзеркала.

У січні 1982 року спусковий апарат «Вікінг-1» був перейменований в «Станцію-меморіал Томаса Матча» на згадку керівника команди по фотографуванню поверхні Марса. Апарат пропрацював 2245 солів (марсіанських сонячних діб, близько 2306 земних діб, або 6 років) до 11 листопада 1982, коли помилкова команда, відправлена управлінням з Землі, призвела до втрати контакту. Команда була призначена для поновлення програми, яка відповідає за управління зарядкою батарей, які вже втрачали ємність. Однак, у результаті були ненавмисно перезаписані дані, які використовувались для орієнтування антени. У наступні чотири місяці спроби встановити зв'язок з апаратом, засновані на передбачуваному положенні антени, не привели до успіху. У грудні 2006 року «Вікінг-1» був сфотографований на поверхні Марса «Марсіанським розвідувальним супутником».

Подякували

1 :Sergey07

[ds40a]

Сьогодні день надодження Віри Рубін

[SIDEROCRATOR]

3 16 по 22 липня 1994 р. відбулося падіння комети Шумейкер-Леві 9 (D / 1993 F2 Shoemaker-Levi) на Юпітер.

Комета була відкрита в березні 1993 р на обсерваторії Маунт Паломар подружжям Юджином і Кароліною Шумейкер спільно з Девідом Леві (Eugene Shoemaker, Carolyn Shoemaker, David Levy). У той момент вона вже розпалася на кілька десятків фрагментів, діаметр найбільших з яких досягав 2 км. Проведені згодом розрахунки показали, що, швидше за все, «хвостата зірка» була захоплена гравітацією Юпітера десь на початку 1970-х років. 7 липня 1992 вона пройшла на відстані всього 15 тис. км від хмарного покриву газового гіганта - глибоко всередині межі Роша для твердих тіл. В результаті приливні сили роздрібнили її на два десятка великих і безліч дрібних осколків.

Після розрахунку орбіти уламків комети стало ясно, що вони увійдуть в атмосферу Юпітера липні 1994 р Новина про це викликала сенсацію в науковому середовищі. За всю історію ще жодній людині не доводилося спостерігати настільки масштабного зіткнення двох небесних тіл. Для того, щоб побачити його наслідки, астрономи задіяли всі доступні інструменти: від наземних обсерваторій до космічного телескопа Hubble, а також космічні апарати Galileo і Voyager 2.
Як і передбачали розрахунки, фрагменти D / 1993 F2 почали входити в атмосферу Юпітера 16 липня 1994 р Наслідки бомбардування перевершили найсміливіші прогнози. Незважаючи на те, що кометні уламки впали на не видиму з Землі півкулю планети, телескопи зареєстрували найпотужніші спалахи в її атмосфері (зокрема, було відзначено короткочасне збільшення яскравості супутників Юпітера, які перебували «в секторі видимості» місць падіння). За оцінками вчених, енергія, що виділилася при зіткненні з найбільшим з уламків, склала близько 6 млн мегатонн у тротиловому еквіваленті. За даними зонда Galileo, температура вибуху сягала 23 700 ° C.

Бомбардування викликало масштабні збурення в юпитеріанській атмосфері. Після неї на планеті залишився ряд темних плям. Розмір найбільшого з них досягав 12 тис. Км, що можна порівняти з діаметром Землі. Плями були добре помітні навіть в аматорські телескопи з апертурою всього 60-70 мм. На думку більшості спостерігачів, довгий час вони залишалися більш помітними, ніж Велика Червона Пляма. Що цікаво, до бомбардування багато астрономів висловлювали сумніви в тому, що вона залишить якісь помітні сліди.

Темні плями спостерігалися протягом багатьох місяців після бомбардування. У наступні чверть століття астрономи ще кілька разів відзначали зіткнення з Юпітером різних об'єктів. Але жодне з них навіть близько не могло зрівнятися з грандіозним шоу, влаштованим уламками комети Шумейкер-Леві 9. Вважається, що тіла подібного розміру стикаються з найбільшою планетою Сонячної системи в середньому один раз в 6 тис. Років. Тому тим, хто зміг стати свідками цього рідкісного події, дійсно неймовірно пощастило.

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

23 липня 1995 р. було відкрито комету C/1995 O1 (Гейла — Боппа) яка є можливо, найбільш «видимою» кометою XX століття та однією з найяскравіших за декілька останніх десятиліть. Вона була видима неозброєним оком рекордний термін — 18 місяців, що вдвічі довше попереднього рекорду, який був встановлений Великою кометою 1811 року

фтогорафія нашого одноклубника Yuri_K
Комета була відкрита незалежно одним від одного двома американськими спостерігачами — Аланом Гейлом та Томасом Боппом. Гейл провів безліч безплідних годин у пошуках комет. Біля свого будинку в Нью-Мексико він спостерігав за вже відомими кометами, коли близько опівночі раптом натрапив на туманний об'єкт величиною 10,5m поряд з кульовим зоряним скупченням M70 в сузір'ї Стрільця. Гейл спершу встановив, що поряд з цим скупченням немає інших об'єктів глибокого космосу. Далі він виявив, що об'єкт помітно переміщується на фоні зірок (а значить, знаходиться у Сонячній системі) і написав електронного листа у Центральне бюро астрономічних телеграм, яке відстежує астрономічні відкриття.

У Боппа не було власного телескопа. До вiдкриття комети вiн працював менеджером в компанii, що торгувала асфальтом i нiколи регулярно не займався пошуком комет. Він був в той вечір на природі з своїми друзями біля міста Стенфілд в штаті Аризона і спостерігав за зоряними скупченнями і галактиками, коли в окулярі 16 дюймового телескопа, що належав його другу, перед очима Томаса промайнув слабкий обєкт. Звірившись із зоряними картами, Бопп зрозумів, що ця плямочка є новим об'єктом і відправив телеграму (через поштове відділення Western Union) туди ж, куди і Гейл.

Наступного ранку було підтверджено відкриття нової комети, якій дали назву комета Гейла — Боппа та позначення C/1995 O1. Про відкриття було оголошено у циркулярі № 6187 Міжнародного астрономічного союзу.На час відкриття комета знаходилася на відстані 7,1 а. o. від Сонця між Юпітером і Сатурном.

Незабаром після відкриття, були знайдені більш ранні знімки комети. Так, Теренс Дікінсон знайшов комету на своєму знімку, зробленому 29 травня 1995 року, а Роберт Макнот — на знімку, зробленому 27 квітня 1993 у Англо-австралійському телескопу, тобто за два роки до відкриття комети. У той час її величина становила 18m, а відстань від Сонця — 13,0 а. o.

 І хоча яскравість комет дуже важко передбачити, ця комета повністю виправдала та навіть перевершила очікування, коли пройшла перигелій 1 квітня 1997 року. Інколи комету C/1995 O1 (Гейла — Боппа) ще називають «Великою кометою" 1997 року.
Наступне повернення комети очікується вже в 4390 р. н е

Пам'ятаю як тоді кожного вечора годинами просижував на балконі спостерігаючи іі в підзорну трубу. Після проходження перигелію в квітні 97 вона була настільки яскрава, що була видна навіть при світлі ліхтарів та сильній міській засвітці.

[Edward]

 А я спостерігав її кілька разів з К.І. Чурюмовим на 10 дюймовому рефракторі який ми тільки відремонтували і тільки поставили оптику. При збільшені 200Х спостерігалися яскраві струї, що виходили з ядра. В різний час, як тільки дозволяло небо ми приходили і спостерігали. 

Подякували

2 :SIDEROCRATOR, ds40a