Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
29 Квітня 2026, 23:36:54

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[SIDEROCRATOR]

19 лютого 1937 р. народився Клим Іва́нович Чурю́мов (1937 - 2016) — український астроном і дитячий письменник, першовідкривач комет Чурюмова-Герасименко (1969) та Чурюмова-Солодовникова (1986). Член-кореспондент Національної академії наук України, директор Київського планетарію, головний редактор астрономічного науково-популярного часопису «Наше небо» (2006–2009), президент Українського товариства Знання.
В1949 р. сім'я Чурюмових переїхала до Києва. З дитинства мріяв стати залізничником, і  після сьомого класу він вступив до Київського залізничного технікуму, який закінчив із відзнакою в 1955 р. Отримав рекомендацію до вступу у вищі навчальні заклади.

Вступив на фізичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (спеціальність «фізика-астрономія»). Після його закінчення, у 1960 р., був направлений на полярну геофізичну станцію в бухті Тіксі Якутської АРСР. Там він досліджував полярні сяйва, земні струми та іоносферу.

У 1962 р., повернувшись до Києва, пішов працювати на завод «Арсенал», де брав участь у розробленні астронавігаційної апаратури для космічних ракет та її випробовуванні на космодромах Байконур і Плесецьк. Після закінчення аспірантури Київського державного університету (спеціальність «астрофізика»), де науковим керівником К. І. Чурюмова був професор С. К. Всехсвятський, залишився працювати науковим співробітником на кафедрі астрономії КДУ. Спостерігав за кометами на заміській станції Київського університету в селі Лісниках і під час астрономічних експедицій у високогірні райони Середньої Азії, Кавказу, до Сибіру, у Приморський край, на Чукотку і Камчатку.

У 1969 р. університет спорядив експедицію в складі трьох осіб, зокрема Клима Чурюмова і Світлани Герасименко, для спостереження періодичних комет в Алма-Ату, в астрофізичний інститут (тепер Астрофізичний інститут імені В. Г. Фесенкова).

У 1972 р. Клим Іванович захистив кандидатську дисертацію «Дослідження комет Ікейя-Секі (1967n), Хонда (1968с), Таго-Сато-Косака (1969ІХ) і нової короткоперіодичної комети Чурюмова-Герасименко на основі фотографічних спостережень». У 1993 р. в Інституті космічних досліджень РАН (Москва) захистив докторську дисертацію на тему «Еволюційні фізичні процеси в кометах».

З 1998 р. К. І. Чурюмов — професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У січні 2004 р., за рішенням Президії Товариства «Знання», його призначено директором науково-просвітницького центру «Київський планетарій».

Головні наукові праці у галузі астрономії комет та астероїдів. Працює в Астрономічній обсерваторії Київського університету.

У вересні 1969 року разом із аспіранткою Світланою Герасименко під час спостереження за кометою Комас-Сола, зробили фото, на якому виявилась ще одна комета, яка отримала назву за іменами першовідкривачів — «Комета Чурюмова-Герасименко» (67P/Churyumov-Gerasimenko).

Другу, довгоперіодичну, комету Клим Чурюмов відкрив разом із В. В. Солодовниковим (з Астрофізичного інституту імені В. Г. Фесенкова, Казахстан) у 1986 р. Вона отримала назву комети Чурюмова-Солодовникова (C/1986 N1 Churyumov-Solodovnikov).

2 березня 2004 з космодрому Куру у Французькій Гвіані було виведено у космос європейський міжпланетний зонд Rosetta. Основним завданням зонда є дослідження комети Чурюмова-Герасименко, якої він досягнув 11 листопада 2014 року та здійснив посадки капсули на поверхню комети.

К. І. Чурюмов опублікував понад 800 наукових робіт, зокрема 4 монографії та 4 навчальні посібники. Був науковим консультантом з астрономії під час другого видання Української радянської енциклопедії.

К. І. Чурюмов, як голова наукових оргкомітетів, організував і провів п'ятнадцять міжнародних астрономічних конференцій: Всехсвятські читання (1985, 1990, 1995, 2000, 2005, 2010), Міжнародний семінар пам'яті професорів О. Ф. Богородського і С. К. Всехсвятського (1994), Міжнародні конференції пам'яті І. С. Астаповича «АІСТ» (1998, 2003, 2008), Міжнародні конференції КАММАК (1999, 2002, 2005, 2008, 2011).

Під керівництвом К. І. Чурюмова захищено одинадцять кандидатських дисертацій із фізики комет і теорії та методики викладання астрономії.

За ініціативою К. І. Чурюмова Міжнародний астрономічний союз назвав національними іменами-символами малі планети: «2427 Кобзар» — на честь Т. Г. Шевченка, «2428 Каменяр» — на честь І. Я. Франка, «2431 Сковорода» — на честь українського філософа XVIII ст. Г. С. Сковороди, «4868 Кнушевія» — на честь Київського національного університету імені Тараса Шевченка, «22616 Боголюбов» — на честь радянського фізика і математика М. М. Боголюбова.
Літературна діяльність
К. І. Чурюмов є автором науково-популярних книжок і дитячим письменником — автором декількох збірок поезій для малят («Малятам про фахи», «Малятам про тварин», «Малятам про човни», «Математика для малят» (у співавторстві), «Пригоди динозаврика Дино»). Автор понад 1000 науково-популярних статей у численних газетах і журналах.

Ім'ям Клима Івановича Чурюмова названо малу планету № 2627 (1984).

Український астроном Микола Степанович Черних назвав відкритий ним астероїд № 3942 ім'ям «Чуріваннія» на честь двох Іванів Івановичів Чурюмових — батька і брата Клима Івановича Чурюмова.

Ще одну з малих планет № 6646 дослідниця комет і астероїдів американський професор Елеанор Гелін (англ. Eleanor Helin) назвала на честь матері Клима Івановича Антоніни Михайлівни Чурюмової «Чуранта».

PS
Лише кілька місяців недожив Клим Іванович до свого 80 річчя.
На відміну від багатьох вчених Клим Іванович таки дочекався до тріумфу одного зі своїх відкриттів. Було очевидно, що ця місія стала невід'ємною частиною його життя, можливо вона і була тим стержнем, який його тримав на цьому світі. Але все має свій початок і має свій кінець так само і місія "Розетта" 30 вересня була згорнута. Апарат розбився об поверхню комети. Клим Іванович, здоровя якого почало погіршуватись з початку серпня 2016, важко переніс звістку про її закінчення, а через два тижні ідучи поїздом на лекцію в Харків, у нього стався інсульт. На наступний день обірвалась і його земна місія. Слабке здоровя не витримало грубого дотику життя.

Подякували

7 :Edward, ds40a, rgb, Антарес, Yura, Naboka Igor, Marafon333

[rgb]

Досліджувати полярні сяйва відправили одразу після навчання.Як ссилка

[SIDEROCRATOR]

120 років тому 22 лютого 1906 р. німецьким астрономом Максом Вольфом в обсерваторії Хайдельберг-Кенігштуль за допомогою методу астрофотографії було відкрито перший Троянський астероїд (588) Ахіллес.
Вольф був піонером використання широкого поля фотографії для пошуку малих планет. Астероїди залишали характерні «сліди» (треки) на фотопластинках серед нерухомих зірок під час тривалої експозиції.
Для виявлення об'єкта Вольф використовував пристрій, який він розробив спільно з компанією Zeiss — блінк-компаратор. Цей прилад дозволяв швидко порівнювати дві фотографії однієї ділянки неба, зроблені в різний час: нерухомі зірки залишалися на місці, а рухомі об'єкти (астероїди) здавалися такими, що «стрибають» Коли Вольф та його колега Йоганн Паліза проаналізували рух об'єкта (спочатку позначеного як 1906 TG), вони помітили його незвичайну траєкторію. Виявилося, що астероїд рухається по орбіті Юпітера, випереджаючи його приблизно на 60°.
Це відкриття стало першим практичним підтвердженням математичного передбачення Жозефа-Луї Лагранжа, зробленного ще в 1772 році, про існування стабільних точок (точок Лагранжа L4 та L5), де малі тіла можуть «застрягати» в гравітаційній пастці системи Сонце-планета.
 Після відкриття ще двох подібних об'єктів (Гектора та Патрокла) було вирішено називати цей новий клас астероїдів іменами героїв Троянської війни, що і дало назву «Троянські астероїди».
Цікаво, що астроном Едвард Барнард насправді бачив цей астероїд ще в 1904 році, але прийняв його за супутник Сатурна Фебу, тому офіційна честь відкриття належить саме Вольфу.

Подякували

1 :ds40a

[Edward]

...було відкрито перший Троянський астероїд (588) Ахіллес.

Ахіллес мабудь заволав в Аїді
Усе життя воював за греків, а тут така зрада!

Подякували

1 :SIDEROCRATOR

[SIDEROCRATOR]

...було відкрито перший Троянський астероїд (588) Ахіллес.

Ахіллес мабудь заволав в Аїді
Усе життя воював за греків, а тут така зрада!

Рєдіска той ваш Ахілєс, воював за бєлих в красній шинелі

[Edward]

...було відкрито перший Троянський астероїд (588) Ахіллес.

Ахіллес мабудь заволав в Аїді
Усе життя воював за греків, а тут така зрада!

Рєдіска той ваш Ахілєс, воював за бєлих в красній шинелі

То не Ахілл, то залізний Фелікс у сірій шинелі, ще та тварюка...

[rgb]

Астероїд Ухiлес тiкае

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

Астероїд Ухiлес тiкае

Ухілєс, син Тісея)))

[SIDEROCRATOR]

240 років тому 26 лютого 1786 р. народився видатний французький астроном та фізик Франсуа Жан Домінік Араґо (1786-1853)

Народився в Естагелі в родині скромного землевласника. У 1795 р. сім’я переїхала до Перпін’яна, де він завершив звичайну класичну освіту. В 1803 р. Араго поступив до Політехнічної школи в Парижі. Після двох років успішного навчання його призначили секретарем Бюро довгот і направили разом з Ж-Б. Біо в геодезичну експедицію до Іспанії, де вони робили триангуляцію від Барселони до Балеарських островів. У 1809 р. Араго повернувся до Франції. Того ж року його обрали до Паризької Академії наук як астронома і він зайняв посаду професора геометрії в Політехнічній школі, де викладав ряд дисциплін до 1830 р., коли став директором Паризької обсерваторії. З 1830 р. був неодмінним секретарем Академії наук.

Після липневої революції 1830 р. Араго багато займався політикою. Вченого неодноразово обирали депутатом від його рідного департамента і від Парижа, в палаті депутатів він виступав із впливовими промовами з питань реформи освіти, свободи преси, використання досягнень науки для розвитку промисловості і техніки. Двічі його призначали президентом Паризької муніципальної ради. Після лютневої революції 1848 р. Араго став членом тимчасового уряду, займав пост міністра флоту і армії, а потім — президента Виконавчого комітету. Він стояв на позиціях конституційного лібералізму, був прихильником соціальних реформ, свободи асоціацій, освічення нижчих верств населення. Як міністр він підписав декрети про заборону тілесних покарань, про відміну рабства у французьких колоніях. Наукові інтереси Араго стосувалися, головним чином, оптики, а також фізичних явищ, пов’язаних з електрикою і магнетизмом. Він був пристрасним прихильником хвильової теорії світла, підтримав молодого О. Френеля і співробітничав з ним у розробці хвильової теорії; вони спільно установили основні закони поляризації світла. Араго відкрив хроматичну поляризацію (1811), сформулював умови, необхідні для виникнення кілець Ньютона (1811), вперше спостерігав обертання площини поляризації в кварці (1812), знайшов часткову поляризацію світла при відбитті та заломленні світла. Зайнявшись електромагнетизмом, Араго перший спостерігав намагнічування залізних ошурок електричним струмом (1820), відкрив магнетизм обертання — дію металевого диску, що обертається, на магнітну стрілку (1824). Араго надихнув А. М. Ампера на розробку електродинамічної теорії електрики і магнетизму, вони багато працювали разом.

Чимало уваги Араго приділяв створенню оптичних приладів для астрономії, фізики, метеорології. У 1811 р. він винайшов полярископ для визначення ступеня поляризації. В ньому світло проходить крізь слюду (поляризатор), а потім — крізь ісландський шпат (аналізатор). Додаткові градуйовані пластини дають змогу одержувати кількісні оцінки ступеня поляризації. За допомогою цього приладу Араго вперше дослідив поляризацію сонячної корони, кометних хвостів, поверхні Місяця, помітив, що поляризація від місячних морів більша, ніж від материкових ділянок. Ще раніше, 1809 р., він також довів, що випромінювання денного неба частково поляризовано і що максимальна поляризація спостерігається на відстані 90° від Сонця, знайшов точку на небі з нульовою поляризацією (нейтральна точка Араго). У 1815р. він побудував ціанометр для вимірювання ступеня голубіні неба (потім цей прилад використовувався для визначення глибини моря в гідрографії). У 1833 р. Араго створив фотометр для визначення блиску зір. Удосконалив окулярний мікрометр для вимірювання малих кутів і визначав за його допомогою діаметри планет.

Низку досліджень виконав Араго в атмосферній оптиці. В 1805—1806 рр. разом з Біо вивчав фактори, що впливають на рефракцію світла в земній атмосфері та експериментальне довів, що температура і тиск повітря на відміну від вологості є найголовнішими факторами. Пояснив мерехтіння зір за допомогою явища інтерференції і асиметрії шарів атмосфери відносно спостерігача.

На посту директора Паризької обсерваторії Араго підготував багато астрономів і стимулював їх працю. Саме за його пропозицією У. Левер’є зайнявся вивченням руху Урана, що привело його до відкриття Нептуна, а І. Фізо та Л. Фуко виміряли швидкість світла й одержали перші фотографії Сонця.

Араго був талановитим популяризатором науки. З 1813 по 1846 р. він регулярно читав в Паризькій обсерваторії лекції для широкої публіки. Його перу належать чотиритомна «Популярна астрономія» (1854—1857; в російському перекладі — «Общепонятная астрономия», 1861 р.), «Біографії видатних астрономів, фізиків, геометрів» (російський переклад в 3-х томах, 1859—1861 рр.).
за матеріалами астрономічного календаря за 1986 р.

Подякували

4 :Олег К, SP, Edward, Андрій1939

[SIDEROCRATOR]

6 та 9 березня 2016 року виповнюється 40 років з моменту прольоту поблизу комети Галлея радянських космічних апаратів ВЕГА-1 та ВЕГА-2 у 1986 р. Вперше з їх допомогою були отримані зображення ядра комети, дані про склад ядра комети та її взаємодію з магнітним полем.
В рамках програми РаПроГ (Радянська Програма досліджень комети Галлея ) - радянська програма масових спостережень комети Галлея у поверненні 1986 року , що проводилася як з метою визначення її точних координат ( астрометрія ), так і для дослідження фізичних характеристик ( астрофізика ). Ініціатором цієї програми стала ГАО НАНУ. Очолював цю програму Ярослав Степанович Яцків. 1986 був оголошений Міжнародним роком комети Галлея. У цій програмі взяли участь 22 астрономічні установи СРСР. Було опубліковано понад 1000 астрометричних вимірів комети, що становило близько 50% загальної кількості положень, зафіксованих у світі, що дозволило реалізувати міжнародний проект «Лоцман» . Дані спостереження допомогли у координації роботи місій автоматичних міжпланетних станцій Вега-1 та Вега-2 , які успішно провели зйомку ядра комети Галлея з малої відстані. Поруч із наземними спостереженнями проводилися дослідження комети з допомогою космічної обсерваторії « Астрон ».
Проект ВЕГА став тріумфом радянської науки та міжнародного співробітництва у космічних дослідженнях. На зустріч із кометою було направлено флотилію космічних апаратів. Окрім двох ВЕГ був запущений апарат Європейського космічного агентства GIOTTO (проліт 14 березня), японські апарати SUISEI і SAKIGAKE (проліт 8 та 11 березня), та американсько-європейський ICE (International Cometary Explorer), запущений раніше в 1978 році.

Під час прольоту ВЕГИ оперативно передали на Землю інформацію, яка дозволила різко уточнити положення ядра комети з 1500 до 40 км. Зрештою, завдяки цьому європейський апарат GIOTTO зміг наблизитися до ядра на відстань 600 км. Вимірювання, виконані GIOTTO, повністю підтвердили основні характеристики ядра комети за даними космічних апаратів ВЕГА. Ця частина місії отримала назву ПРОЕКТ ЛОЦМАН (VEGA PATHFINDER) і була першою у своєму роді. Міжпланетні станції проекту ВЕГА були радянськими. Наукова апаратура створювалося у широкій міжнародній кооперації. У 14 наукових експериментах брали участь дев'ять країн: СРСР, ФРН, Франція, Австрія, НДР, Угорщина, Польща, Чехословаччина, Болгарія, США.

Проект ВЕГА включав два апарати, запущені з космодрому Байконур 15 та 21 грудня 1984 року відповідно. Після першого етапу місії: доставки 11 та 15 червня 1985 р. посадкових модулів на поверхню Венери та аеростатів в атмосферу Венери, пролітні апарати, виконавши роль ретрансляторів та здійснивши гравітаційний маневр, продовжили шлях на зустріч із кометою. Особливість балістичного польоту космічних апаратів у тому, що комета Галлея рухається навколо Сонця протилежному напрямі. Відповідно, зі станціями комета мала зустрітися на зустрічних курсах, і швидкість зближення становила 80 км/с. Якби за 14 місяців польоту апарат набрав лише годину запізнення, то відхилення від місця зустрічі з кометою становило б близько 100 тис. км.

В околиці найбільшого зближення ВЕГИ-2 та ядра вдалося отримати масові спектри іонів кометної плазми. Найбільш несподіваним виявилося виявлення іонів заліза, які не спостерігалися по оптичних спектрах. Саме ядро ​​виявилося витягнутим, неправильної форми тілом із розмірами близько 15*7*7 км. У період проведення вимірювань комета Галлея втрачала близько 40 тонн води на секунду. Розрахунки показали, що таке може бути лише у разі випаровування крижаного тіла. Справді, за спостереженнями, іони групи води становили 70-80%, групи чадного газу 15-20%, вуглекислого газу 2-5%. Далі, на відстані близько 160 тисяч км було виявлено не передбачену теоретично «кометопаузу», що розділяє області з різною концентрацією кометних іонів.

Окрім наукових, у проекті ВЕГА було досягнуто безліч технічних проривів. Винятково складною була балістична частина програми, яка поєднувала політ до Венери та комети Галлея. Розташування наукових приладів також було незвичайним: приладовий комплекс вирішили розмістити на виносній платформі. Завдяки цьому можна було утримувати комету в полі зору камер та приладів, а не розгортати саму станцію, яка мала бути орієнтована на Землю, щоб передавати інформацію в режимі реального часу. Останнє також було незвичайним, але відмова від пристрою на борту була продиктована міркуваннями безпеки: його могли пошкодити великі пилові частинки, що вилітали з комети.

[SIDEROCRATOR]

8 березня 1804 народився Алван Кларк (1804 —1887) — американський художник,  конструктор-оптик і астроном, засновник фірми з виробництва телескопів, що не мав спеціальної освіти. Кларк розробив найкращу для того часу технологію виробництва і обробки оптичного скла.

Американські оптики-шліфувальники, батько і сини, заснували відому фірму, що виготовляла об'єктиви і телескопи.
31 січня 1862 при випробуванні щойно виготовленого об'єктиву діаметром 46 см Алван Кларк відкрив супутник Сіріуса. Кларки виготовили найбільші об'єктиви у світі. Найбільші з них були встановлені в обсерваторіях:
Вашингтонській (діаметр 66 см, 1873);
Пулковській (діаметр 76 см, 1885);
Лікській (діаметр 91 см, 1888);
і Єркській (діаметр 102 см, 1896).
За допомогою Вашингтонського рефрактора в 1877 були відкриті супутники Марса. Єркській об'єктив досі залишається найбільшим у світі.

    Походив з сімейства китобоїв британського походження. За освітою і першою професією — художник-портретист. У 40-річному віці, після прочитання робіт В.Гершеля, зацікавився астрономією і налагодив ділові контакти з директором Гарвардської обсерваторії В.Бондом (1789–1859). Бонд дозволив йому працювати на 38-см рефракторі обсерваторії, і навіть вносити зміни в його конструкцію. Після цього Кларк закрив художню майстерню і зайнявся практичною оптикою.
   Досить цікава маркетингова стратегія Кларка: не зумівши переконати європейські та американські наукові кола в перевазі своїх інструментів, Кларк в 1851 почав спостереження подвійних зірок, що перебували на межі оптичної техніки того часу. Ці спостереження були високо оцінені британським астрономам Вільямом Раттером Доусом  який став купувати інструменти Кларка для британських обсерваторій. З допомогою телескопів Кларка вперше були отримані фотографії спектрів деяких зірок.
У 1859 на запрошення Доуса Кларк здійснив поїздку до Великобританії, де познайомився з Джоном Гершелем і лордом Россом — провідними астрономами і конструкторами телескопів свого часу. Ця поїздка була надзвичайно вдалою і в комерційному відношенні: Кларк отримав декілька замовлень в Європі.
   У 1860 в Кембриджі (Массачусетс) запрацювало виробництво фірми Alvan Clark and Sons.
   У 1860 Кларк отримав перші замовлення в США: будівництво 47-см телескопа для обсерваторії Університету Міссісіпі. Закінчений у 1862, він був найбільшим у США. З його допомогою, Кларк-молодший відкрив Сіріус-В — невидимий до того супутник однієї з найближчих від Землі зірок.
У 1866 отримав премію Румфорда За вдосконалення рефракторів.
У 1870 військово-морська обсерваторія США у Вашингтоні замовила Кларку 66-см телескоп (фокусна відстань 13 м), за допомогою якого в 1877 Асааф Холл відкрив супутники Марса.
Фірма Кларка виготовила також телескопи для Пулковської обсерваторії (76-см, знищений у 1941), Лікської обсерваторії (91-см) і Єркської обсерваторії, (найбільший у світі рефрактор 102-см). Два останніх телескопи були виготовлені вже Алваном Кларком-молодшим. Фірма Кларка побудувала і 61-см телескоп для Ловеллівської обсерваторії (встановлений у 1896).
Крім Кларків, треба віддати належне Карлу Лунудіну, який займався остаточною доводкою всіх великих рефракторів Кларків

   З юридичної точки зору, свою фірму Кларк відкрив у 1846 році. Вона спеціалізувалася тільки на виробництві лінзових телескопів-рефракторів і зберігала монополію на цей вид технологічної продукції аж до початку ХХ ст. П'ять найбільших лінзових телескопів, що використовуються у світі, були споруджені цією фірмою. Партнерами Кларка були двоє його синів: Джордж Бессет Кларк (1827–1891) і Алван Грем Кларк (1832–1897), сам астроном, першовідкривач супутника Сіріуса.

   У 1933 активи фірми були придбані Sprague-Hathaway Manufacturing Company, але компанія зберегла торгову марку. У 1936 виробництво було переведено в Соммервілл (Массачусетс), у зв'язку з входженням фірми Кларка до складу компанії «Перкін-Елмер», до сьогодні одного з лідерів на ринку високотехнологічної продукції. Обладнання часів Кларка було списано в період Другої Світової війни, а в 1958 Sprague-Hathaway Manufacturing Company була ліквідована.

Подякували

4 :rgb, Edward, ds40a, Chepurny

[SIDEROCRATOR]

В середині березня 415 р.(в десятий рік консульства Гонорія під час березневого посту) християни фанатики з секти парабаланів вбили жінку астронома Гіпатію.  Відповідальність за це в багатьох джерелах покладається на патріарха Кирила Александрійського, одного з отців Церкви

одне з гіпотетичних зображень Гіпатії
Гіпатія, відома як Гіпатія Александрійська (грец. Ὑπᾰτία ἡ Ἀλεξάνδρεῖα)(353/368-415) — грецька філософиня, математик і астроном, що працювала в Александрії. Дочка математика Теона, останнього управителя Александрійської бібліотеки. Послідовниця неоплатонівської школи Ямвліха. Займалася обчисленням астрономічних таблиць, написала коментарі до творів Аполлонія (щодо конічних перетинів) і Діофанта (з арифметики), які не збереглися.
Гіпатія брала участь у громадських справах міста і користувалася значною популярністю.

Вбивство Гіпатії часто вважається подією, що відмічає кінець класичної античності та остаточний занепад інтелектуального життя Александрії.
Гіпатія була дочкою александрійського філософа та математика Теона.  дівчинка жила з батьком в Александрійському мусейоні. Батько навчив її ораторському мистецтву та вмінню переконувати людей. Він працював в Александрійському мусейоні, який являв собою великий науковий центр того часу. Найвідоміша у наш час александрійська бібліотека і зараз має світову славу. На той час вона становила лише частину музею, до складу якого також входили організації за сучасним уявленням порівняні з Академією наук та університетом. Саме там Іпатія отримала свою першу освіту. Далі вона навчалася у Афінах. Історія людства знає лише два міста, вплив яких на розвиток культури суспільства неможливо переоцінити — це Спарта та Афіни. Перше прославилося патріотизмом, а друге — високим рівнем культури та науки.

В Афінах Гіпатія вивчала праці Платона та Аристотеля. А потім, повернувшись до Александрії, починає викладати в Мусейоні математику, механіку, астрономію та філософію.
Гіпатія опинилася у центрі війни релігій. Час її життя припадав на самий кінець античного світу. Люди античності були язичниками. За імператора Костянтина  християнство стало панівною релігією. Язичники та їх культура жорстоко переслідувалися. Для християн у ті часи будь-які знання, крім догматів та віри, були незрозумілі. Нещадно знищувалися цінності античної культури. Так у 391 за наказом єпископа Феофіла було знищено александрійський храм Серапейон з усім книжковим скарбом. У 394 році імператор Феодосій І, який отримав від християнської церкви прізвисько «Великий», скасував Олімпійські ігри, порушивши давню традицію греків. Багато античних храмів, пам'яток великої стародавньої культури, було зруйновано.

ілюстрація з Александрійської хроніки 391 р. Феофіл тріумфує в захопленому Серапеумі

На початку V сторіччя астрономія була частиною математики, а різниці між астрономом, який вивчає небесні явища, і астрологом, який передрікає долю за зірками, не робилося. Навіть в офіційних документах зоренауковців називали просто математиками. У 409 імператори Гонорій і Феодосій II видали спеціальний закон. Математикам ставилося в обов'язок з'явитися до єпископа, відректися від богопротивних поглядів, спалити список своїх помилок і присягнути дотримуватися християнської віри. Тих же, хто відмовлявся принести зречення, необхідно було вигнати з Риму та всіх інших міст. Математиків, які наважилися порушити цю постанову, самовільно залишилися в містах або під прикриттям неправдивої присяги продовжували потай займатися своєю професією, належало карати без усякого милосердя.
В історії науки Гіпатія відома як винахідник. Вона створила такі астрономічні прилади: пласка астролябія — прилад для визначення широт і довгот в астрономії, яка використовувалася для визначення знаходження Сонця, зірок та планет, а також планісферу — зображення небесної сфери на площині, на якій можна обчислювати захід і схід небесних світил. Гіпатія винайшла ареометр — прилад для визначення густини рідини.

Гіпатія обчислювала астрономічні таблиці, написала коментарі до наукових творів Аполлонія та Діофанта. Вона мала славу талановитого вченого та викладача. До Гіпатії в Александрію приїжджали вчитися люди з різних країв світу. Одним з її учнів був Синезій, єпископ Птолемаїди.
Впливовість Гіпатії не подобалася духовенству, оскільки вона викладала філософію язичників — вчення неоплатоніків. Александрійський патріарх (412–444) Кирило проводив жорстку політику утвердження християнства. Він був ворогом Гіпатії та поширював плітки про те, що Гіпатія чаклунка.
Так за свідченнями Іоана Нікейського:
І в ті часи в Олександрії з’явилася філософ-жінка, язичниця на ім’я Іпатія, і вона весь час присвячувала магії, астролябіям та музичним інструментам, і вона переслідувала багатьох людей через свої сатанинські хитрощі. І префект міста надзвичайно шанував її; бо вона переслідувала його своєю магією. І він перестав відвідувати церкву так, як це було за його звичаєм ... І він не тільки робив це, але привертав до неї багато віруючих, і сам приймав невіруючих у свій дім".
Пізніше було знайдено привід для страти. Був вбитий якийсь монах на ім'я Гієракей. Кирило звинуватив Гіпатію в причетності до вбивства. Це спричинило істерику серед християн.
Згодом  натовп релігійних фанатиків під керівництвом монаха-читця Петра звірськи забив жінку. Натовп витягнув Гіпатію з ношів, її побили та затягли до християнського храму. Тут з неї зірвали одяг та порізали гострими кінцями морських раковин. Тіло її було розірване на шматки, а залишки протягли по всьому місту і спалили у вогні. Так за свою мудрість сплатила Гіпатія страшну ціну.

Подякували

1 :Олег К

[SIDEROCRATOR]

215 років тому 11 березня 1811 р. народився французький математик та астроном Урбен Ле Вер'є

Його найбільш відомим досягненням є передбачення існування планети Нептун, зроблене за допомогою математичного аналізу астрономічних спостережень. За пропозицією Франсуа Араго він виконав обчислення для пояснення невідповідностей між спостерігається орбітою Урана і тієї, яка повинна бути згідно із законами Кеплера і Ньютона.

Леверье народився в 1811 році в Сен-Ло, департаменту Манш на північному заході Франції. Початкову освіту він здобув у гімназії свого рідного міста, потім перейшов в кайенську Політехнічну школу, де повинен був завершити своє шкільне навчання. Однак це йому не вдалося, так як він не витримав випускного іспиту. Леверье перейшов в Колеж Людовіка Великого в Парижі, де закінчив курс з першою нагородою з математики. Після цього він деякий час відвідував Політехнічну школу, але незабаром залишив її і перейшов на платне місце інженера в Паризькому акцизному управлінні . Це спокійне і забезпечене місце було не до вподоби Леверье. Не пробувши в Управлінні і двох років, він повернувся до науки і почав викладати в коледжі.

У години дозвілля, якого у нього було досить багато, він займався хімією і, крім того, проводив астрономічні обчислення, точної обробкою яких він привернув до себе увагу Араго і здобув його дружбу.
У 1836 році Леверье опублікував свою першу працю: «Memoires sure le phosphor»; скоро, проте, його хімічні дослідження відступили на другий план, так як він захопився астрономією. У 1837 році він повернувся в Політехнічну школу на посаду асистента кафедри астрономії. Його перша астрономічна робота - «Дослідження про вікові збурення планетних шляхів» з'явилася в 1839 році. У ній він вперше вказав межі зміни елементів планетних орбіт і дав таблиці елементів на проміжок в 200 000 років. Після цього, на запрошення Араго, Леверье вступив до Паризької обсерваторії астрономом, де продовжив поглиблювати свої астрономічні знання. Через кілька років він опублікував свої перші обчислення про проходження Меркурія перед диском Сонця 8 травня 1845 року і про траєкторії комети Фая (22 листопада 1843 року).

У той час астрономів всього світу дуже сильно цікавило питання про збурення планетної орбіти Урана. Уже Бувар в 1821 році висловив думку, «що не всі спостереження, що відносяться до Урана, можуть бути представлені за допомогою однієї і тієї ж системи елементів», і в 1834 році він висловив припущення, що аномалії можуть бути пояснені, якщо допустити більшу обурює планету. Бувар намагався також обчислити орбіту цієї передбачуваної планети, але його методи виявилися недостатніми. «Невідомий порушник порядку у всесвіті» викликав цікаву переписку між головними астрономами того часу Бесселем, Араго, Гершелем і Ейрі. На жаль, не всі однаково визнавали важливе значення цього теоретичного відкриття, і саме Ейрі зустрів його дуже холодно, так як «все це здавалося йому недостатньо з'ясованим».

Питання про планету привернуло до себе увагу ще й завдяки Геттінгенській академії наук, яка в 1842 році оголосила премію за роботу: «Дати нову обробку теорії руху Урана, що задовольняє сучасним науковим вимогам, і з достатньою повнотою викласти основні моменти». Премія становила п'ятдесят дукатів, суму, досить велику для того часу. Але для цієї премії не знайшлося жодного претендента.

Однак таке завдання знову привернуло до себе жвавий інтерес найвпливовіших астрономів того часу. Араго, який вважав Леверье найбільш здатним математиком, наполіг, щоб він використовував свій талант для вирішення цього завдання. Таким чином, Леверье зайнявся обчисленням цієї невідомої планетної орбіти. Одночасно з ним Адамс (трохи молодше Леверье, згодом професор і директор обсерваторії в Кембриджі) постарався вирішити цю ж саму задачу. Сталося так, що обидва вчених майже одночасно отримали рішення. Пізніше це викликало в науковому світі неприємний дискус про пріоритети. Справа в тому, що Адамс уже в 1845 році представив в Кембріджську обсерваторію свої обчислення, розпочаті ним за його словами ще в 1843 році. Потім через кілька місяців пішли роботи Ейрі, який тим часом змінив своє початкове ставлення до питання (обчислення Адамса опубліковані були лише в 1847). Грунтуючись на роботах цих двох вчених, кембриджський професор Челліс (Challis) розшукував планету. За твердженням англійських вчених, він і знайшов її, але «за відсутністю досить докладної карти цієї частини небосхилу, він не міг зараз же розпізнати її».

Тим часом Левер'є в 1845 і 1846 роках представив в Паризьку академію наук обчислення і встановив передбачувані елементи орбіти невідомого космічного тіла. Ця робота була названа ​​«Recherches sur les mouvements de la planete Herchel dite Uranus» (дослідження руху планети відкритої Гершелем). Один примірник цієї роботи Леверье відразу ж послав у Берлін астроному Йогану Галле, який був тоді ад'юнктом і спостерігачем в Берлінській обсерваторії і мав в своєму розпорядженні хороші зоряні карти. Галле, отримавши лист від Левер'є 23 вересня 1846 року негайно почав спостереження і в ту ж ніч знайшов невідому планету, дуже близько від місця, зазначеного Левер'є.

Леверье і Галле прославилися на весь світ, тим часом як Адамс і Челліс довгий час залишалися в невідомості. Лише пізніше було визнано їх участь в пошуках Нептуна, але спочатку все почесті дісталися на частку Леверье. Спочатку Араго запропонував за прийнятим звичаєм охрестити знайдену планету ім'ям «Леверье», але проти цього висловився цілий ряд вчених - головним чином, англійські астрономи, до яких приєднав свій голос і Струве. Завдяки цьому планета отримала іншу назву, а саме Нептун. Галле, зі свого боку, бажав назвати планету «Янус», але Леверье відхилив це ім'я, мотивуючи це наступним зауваженням: «ім'я Янус вказувало б, що ця планета є остання в Сонячній системі, але ми не маємо підстави так думати».

Після відкриття Нептуна Леверье почав досліджувати відхилення орбіти Меркурія, викликані, на його думку, іншою планетою, якій він дав назву Вулкан. Це спровокувало цілу хвилю помилкових виявлень, які тривали до 1915 року, коли Ейнштейн пояснив дану аномалію за допомогою своєї теорії відносності.

Також Леверье займався обчисленнями комети Лекселя (1770) та інших небесних тіл.
За його наполяганням у Франції була заснована мережа метеорологічних станцій.

Французький уряд призначив Леверье професором небесної механіки, а Паризька Академія наук включила його в число своїх членів; Імператор Луї Філіп і прусський король нагородили його почесними відзнаками. Після смерті Бувара і Араго Леверье був обраний (1854) довічним директором Паризької обсерваторії: цей пост він займав до самої смерті, якщо не брати до уваги короткої перерви під час облоги Парижа і панування комуни (1870-1872). Департамент Манш ще в 1849 році обрав його своїм депутатом. У залі Академії уряд поставив бюст Леверье на «вічні часи». Людовик Наполеон відразу ж після вступу на престол завітав вченому титул сенатора. Леверье був нагороджений Золотою Медаллю Королівського Астрономічного Товариства в 1868 році і знову в 1876 році.

У 1855 р Леверье організував оперативний збір метеорологічних даних у Франції по телеграфу для прогнозу погоди.

Найголовніші твори Леверье зібрані в заснованих ним «Annales de l'Observatoire de Paris», яких він встиг видати 14 т. «Спогадів» (1855-76), крім «Спостережень»; останніх видано 22 т. (1858-1867).

Урбен Левер'є помер в Парижі 23 вересня 1877 року. Похований на кладовищі Монпарнас.

Подякували

3 :Edward, rgb, ds40a

[SIDEROCRATOR]

245 років тому  13 березня 1781 року англійський астроном Вільям Гершель з допомогою власноручно cконструйованого телескопа відкрив Уран, сьому планету Сонячної системи. Це було перше відкриття планети, здійснене у новітній час. Використання телескопа дозволило Гершелю встановити, що спостережуваний об'єкт є саме планетою, а не зіркою чи кометою, як вважалось до того
Коли Гершель помітив поблизу однієї із зірок сузір'я Близнят рухомий об'єкт, який він спочатку прийняв за комету, про що зробив доповідь 28 квітня 1781 року на засіданні Королівського товариства.

Але після наступних спостережень від кометної гіпотези незабаром довелося відмовитися і Гершель прийшов до висновку, що відкритий ним об'єкт є планетою, яка обертається навколо Сонця. Він назвав її "Georgium Sidus" або "Планета Георга", на честь англійського монаха Георга III. Однак, згодом німецький астроном Йоганн Боде запропонував назвати її Уран, щоб зберегти традицію іменування планет персонажами з класичної грецької міфології. З середини 19-го століття саме ця назва стала загальновживаною
За своє історичне відкриття Вільям Гершель був нагороджений медаллю Королівського наукового товариства, отримав лицарське звання, посаду придворного астронома. Король Великобританії Георг III, сам будучи любителем астрономії і покровителем ганноверців, профінансував будівництво нової обсерваторії, в якій Вільям разом зі своєю сестрою Кароліною проводили дослідження зоряного неба на все більш досконалих власноруч зроблених телескопах. У 1789 році Гершель зумів збудувати найбільший телескоп свого часу з дзеркалом діаметром 126 сантиметрів і фокусною відстанню 12 метрів.

Подякували

1 :Андрій1939

[Edward]

Шо цікаво, наступну планету(Плутон) К.Томбо теж відкрив у сузір'ї Близнюків.

[WEST]

А ще 13 березня 1930 року, в день 75-ї річниці з дня народження Персіваля Ловелла, було оголошено про відкриття Плутона.

[Edward]

А ще 13 березня 1930 року, в день 75-ї річниці з дня народження Персіваля Ловелла, було оголошено про відкриття Плутона.

А символ для позначення Плутона співпадає з монограмою самого Ловелла! PL - це Persival Lowell.
(Масонство так і пре, як же без нього )

[SIDEROCRATOR]

А сьогоднішній день увійде в історію як чергова дата Весняного Рівнодення

Подякували

4 :rgb, ds40a, Андрій1939, Yura

[SIDEROCRATOR]

23 березня 1840 року Американський аматор астрономії Джон Дрепер - професор хімії у Нью-Йоркському університеті, виконав перший успішний знімок Місяця
 Дагеротипне зображення супутника Землі стало результатом 20-хвилинного експонування йодосрібної пластинки у 5-дюймовому (13 см) рефлекторі.

Подякували

1 :Олег К

[SIDEROCRATOR]

25 років тому 23 березня 2001 р. було затоплено станцію "Мир"

Мир («Салют-8») — радянська (пізніше російська) орбітальна станція, що являла собою складний багатоцільовий науково-дослідний комплекс. Базовий блок було виведено на орбіту 20 лютого 1986 року. Потім протягом 10 років один за одним було пристиковано ще шість модулів. У період 1986–2000 рр. станцію відвідало 15 експедицій, з них 14 — міжнародних. Усього на станції працювали 104 космонавти з 12 країн. «Мир» відпрацювала утричі довше спочатку встановленого строку. 23 березня 2001 року станція була затоплена у водах Тихого океану.

Проект станції став визначатися 1976 року, коли НПО «Енергія» видало «Технічні пропозиції зі створення вдосконалених довгострокових орбітальних станцій». У серпні 1978 року було випущено ескізний проект нової станції. У лютому 1979 року розгорнулися роботи зі створення станції нового покоління, почалися роботи над базовим блоком, бортовим і науковим устаткуванням. Але до початку 1984 року всі ресурси було кинуто на програму «Буран», і роботи над станцією виявилися практично замороженими. Допомогло втручання секретаря ЦК КПРС Григорія Романова, що поставило завдання завершити роботи зі станції до XXVII з'їзду КПРС.

Базовий блок було виведено на орбіту 20 лютого 1986 року. Потім протягом 10 років один за одним було пристиковано ще шість модулів.

З 1995 року станцію стали відвідувати іноземні екіпажі. Станцію відвідало 15 експедицій, з них 14 — міжнародних за участю космонавтів Сирії, Болгарії, Афганістану, Франції (5 разів), Японії, Великобританії, Австрії, Німеччини (2 рази), Словаччини, Канади.

У рамках програми «Мир — Шаттл» було здійснено сім короткочасних експедицій відвідування за участі корабля «Атлантіс», одна — за участі корабля «Індевор» і одна — за за участі корабля «Діскавері», під час яких на станції побувало 44 астронавти.

Усього на станції працювали 104 космонавти з 12 країн.

Наприкінці 1990-х років на станції почали виходити з ладу різні прилади та системи. Через деякий час уряд РФ, посилаючись на дорожнечу подальшої експлуатації та незважаючи на численні проекти порятунку станції, вирішив затопити «Мир». Станція відпрацювала утричі довше спочатку встановленого строку.

Станцію втопили у спеціальному районі у південній частині Тихого океану 23 березня 2001 року.

Подякували

1 :rgb