Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
28 Лютого 2026, 22:57:43

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[SIDEROCRATOR]

19 лютого 1937 р. народився Клим Іва́нович Чурю́мов (1937 - 2016) — український астроном і дитячий письменник, першовідкривач комет Чурюмова-Герасименко (1969) та Чурюмова-Солодовникова (1986). Член-кореспондент Національної академії наук України, директор Київського планетарію, головний редактор астрономічного науково-популярного часопису «Наше небо» (2006–2009), президент Українського товариства Знання.
В1949 р. сім'я Чурюмових переїхала до Києва. З дитинства мріяв стати залізничником, і  після сьомого класу він вступив до Київського залізничного технікуму, який закінчив із відзнакою в 1955 р. Отримав рекомендацію до вступу у вищі навчальні заклади.

Вступив на фізичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (спеціальність «фізика-астрономія»). Після його закінчення, у 1960 р., був направлений на полярну геофізичну станцію в бухті Тіксі Якутської АРСР. Там він досліджував полярні сяйва, земні струми та іоносферу.

У 1962 р., повернувшись до Києва, пішов працювати на завод «Арсенал», де брав участь у розробленні астронавігаційної апаратури для космічних ракет та її випробовуванні на космодромах Байконур і Плесецьк. Після закінчення аспірантури Київського державного університету (спеціальність «астрофізика»), де науковим керівником К. І. Чурюмова був професор С. К. Всехсвятський, залишився працювати науковим співробітником на кафедрі астрономії КДУ. Спостерігав за кометами на заміській станції Київського університету в селі Лісниках і під час астрономічних експедицій у високогірні райони Середньої Азії, Кавказу, до Сибіру, у Приморський край, на Чукотку і Камчатку.

У 1969 р. університет спорядив експедицію в складі трьох осіб, зокрема Клима Чурюмова і Світлани Герасименко, для спостереження періодичних комет в Алма-Ату, в астрофізичний інститут (тепер Астрофізичний інститут імені В. Г. Фесенкова).

У 1972 р. Клим Іванович захистив кандидатську дисертацію «Дослідження комет Ікейя-Секі (1967n), Хонда (1968с), Таго-Сато-Косака (1969ІХ) і нової короткоперіодичної комети Чурюмова-Герасименко на основі фотографічних спостережень». У 1993 р. в Інституті космічних досліджень РАН (Москва) захистив докторську дисертацію на тему «Еволюційні фізичні процеси в кометах».

З 1998 р. К. І. Чурюмов — професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У січні 2004 р., за рішенням Президії Товариства «Знання», його призначено директором науково-просвітницького центру «Київський планетарій».

Головні наукові праці у галузі астрономії комет та астероїдів. Працює в Астрономічній обсерваторії Київського університету.

У вересні 1969 року разом із аспіранткою Світланою Герасименко під час спостереження за кометою Комас-Сола, зробили фото, на якому виявилась ще одна комета, яка отримала назву за іменами першовідкривачів — «Комета Чурюмова-Герасименко» (67P/Churyumov-Gerasimenko).

Другу, довгоперіодичну, комету Клим Чурюмов відкрив разом із В. В. Солодовниковим (з Астрофізичного інституту імені В. Г. Фесенкова, Казахстан) у 1986 р. Вона отримала назву комети Чурюмова-Солодовникова (C/1986 N1 Churyumov-Solodovnikov).

2 березня 2004 з космодрому Куру у Французькій Гвіані було виведено у космос європейський міжпланетний зонд Rosetta. Основним завданням зонда є дослідження комети Чурюмова-Герасименко, якої він досягнув 11 листопада 2014 року та здійснив посадки капсули на поверхню комети.

К. І. Чурюмов опублікував понад 800 наукових робіт, зокрема 4 монографії та 4 навчальні посібники. Був науковим консультантом з астрономії під час другого видання Української радянської енциклопедії.

К. І. Чурюмов, як голова наукових оргкомітетів, організував і провів п'ятнадцять міжнародних астрономічних конференцій: Всехсвятські читання (1985, 1990, 1995, 2000, 2005, 2010), Міжнародний семінар пам'яті професорів О. Ф. Богородського і С. К. Всехсвятського (1994), Міжнародні конференції пам'яті І. С. Астаповича «АІСТ» (1998, 2003, 2008), Міжнародні конференції КАММАК (1999, 2002, 2005, 2008, 2011).

Під керівництвом К. І. Чурюмова захищено одинадцять кандидатських дисертацій із фізики комет і теорії та методики викладання астрономії.

За ініціативою К. І. Чурюмова Міжнародний астрономічний союз назвав національними іменами-символами малі планети: «2427 Кобзар» — на честь Т. Г. Шевченка, «2428 Каменяр» — на честь І. Я. Франка, «2431 Сковорода» — на честь українського філософа XVIII ст. Г. С. Сковороди, «4868 Кнушевія» — на честь Київського національного університету імені Тараса Шевченка, «22616 Боголюбов» — на честь радянського фізика і математика М. М. Боголюбова.
Літературна діяльність
К. І. Чурюмов є автором науково-популярних книжок і дитячим письменником — автором декількох збірок поезій для малят («Малятам про фахи», «Малятам про тварин», «Малятам про човни», «Математика для малят» (у співавторстві), «Пригоди динозаврика Дино»). Автор понад 1000 науково-популярних статей у численних газетах і журналах.

Ім'ям Клима Івановича Чурюмова названо малу планету № 2627 (1984).

Український астроном Микола Степанович Черних назвав відкритий ним астероїд № 3942 ім'ям «Чуріваннія» на честь двох Іванів Івановичів Чурюмових — батька і брата Клима Івановича Чурюмова.

Ще одну з малих планет № 6646 дослідниця комет і астероїдів американський професор Елеанор Гелін (англ. Eleanor Helin) назвала на честь матері Клима Івановича Антоніни Михайлівни Чурюмової «Чуранта».

PS
Лише кілька місяців недожив Клим Іванович до свого 80 річчя.
На відміну від багатьох вчених Клим Іванович таки дочекався до тріумфу одного зі своїх відкриттів. Було очевидно, що ця місія стала невід'ємною частиною його життя, можливо вона і була тим стержнем, який його тримав на цьому світі. Але все має свій початок і має свій кінець так само і місія "Розетта" 30 вересня була згорнута. Апарат розбився об поверхню комети. Клим Іванович, здоровя якого почало погіршуватись з початку серпня 2016, важко переніс звістку про її закінчення, а через два тижні ідучи поїздом на лекцію в Харків, у нього стався інсульт. На наступний день обірвалась і його земна місія. Слабке здоровя не витримало грубого дотику життя.

Подякували

7 :Edward, ds40a, rgb, Антарес, Yura, Naboka Igor, Marafon333

[rgb]

Досліджувати полярні сяйва відправили одразу після навчання.Як ссилка

[SIDEROCRATOR]

120 років тому 22 лютого 1906 р. німецьким астрономом Максом Вольфом в обсерваторії Хайдельберг-Кенігштуль за допомогою методу астрофотографії було відкрито перший Троянський астероїд (588) Ахіллес.
Вольф був піонером використання широкого поля фотографії для пошуку малих планет. Астероїди залишали характерні «сліди» (треки) на фотопластинках серед нерухомих зірок під час тривалої експозиції.
Для виявлення об'єкта Вольф використовував пристрій, який він розробив спільно з компанією Zeiss — блінк-компаратор. Цей прилад дозволяв швидко порівнювати дві фотографії однієї ділянки неба, зроблені в різний час: нерухомі зірки залишалися на місці, а рухомі об'єкти (астероїди) здавалися такими, що «стрибають» Коли Вольф та його колега Йоганн Паліза проаналізували рух об'єкта (спочатку позначеного як 1906 TG), вони помітили його незвичайну траєкторію. Виявилося, що астероїд рухається по орбіті Юпітера, випереджаючи його приблизно на 60°.
Це відкриття стало першим практичним підтвердженням математичного передбачення Жозефа-Луї Лагранжа, зробленного ще в 1772 році, про існування стабільних точок (точок Лагранжа L4 та L5), де малі тіла можуть «застрягати» в гравітаційній пастці системи Сонце-планета.
 Після відкриття ще двох подібних об'єктів (Гектора та Патрокла) було вирішено називати цей новий клас астероїдів іменами героїв Троянської війни, що і дало назву «Троянські астероїди».
Цікаво, що астроном Едвард Барнард насправді бачив цей астероїд ще в 1904 році, але прийняв його за супутник Сатурна Фебу, тому офіційна честь відкриття належить саме Вольфу.

Подякували

1 :ds40a

[Edward]

...було відкрито перший Троянський астероїд (588) Ахіллес.

Ахіллес мабудь заволав в Аїді
Усе життя воював за греків, а тут така зрада!

Подякували

1 :SIDEROCRATOR

[SIDEROCRATOR]

...було відкрито перший Троянський астероїд (588) Ахіллес.

Ахіллес мабудь заволав в Аїді
Усе життя воював за греків, а тут така зрада!

Рєдіска той ваш Ахілєс, воював за бєлих в красній шинелі

[Edward]

...було відкрито перший Троянський астероїд (588) Ахіллес.

Ахіллес мабудь заволав в Аїді
Усе життя воював за греків, а тут така зрада!

Рєдіска той ваш Ахілєс, воював за бєлих в красній шинелі

То не Ахілл, то залізний Фелікс у сірій шинелі, ще та тварюка...

[rgb]

Астероїд Ухiлес тiкае

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

Астероїд Ухiлес тiкае

Ухілєс, син Тісея)))

[SIDEROCRATOR]

240 років тому 26 лютого 1786 р. народився видатний французький астроном та фізик Франсуа Жан Домінік Араґо (1786-1853)

Народився в Естагелі в родині скромного землевласника. У 1795 р. сім’я переїхала до Перпін’яна, де він завершив звичайну класичну освіту. В 1803 р. Араго поступив до Політехнічної школи в Парижі. Після двох років успішного навчання його призначили секретарем Бюро довгот і направили разом з Ж-Б. Біо в геодезичну експедицію до Іспанії, де вони робили триангуляцію від Барселони до Балеарських островів. У 1809 р. Араго повернувся до Франції. Того ж року його обрали до Паризької Академії наук як астронома і він зайняв посаду професора геометрії в Політехнічній школі, де викладав ряд дисциплін до 1830 р., коли став директором Паризької обсерваторії. З 1830 р. був неодмінним секретарем Академії наук.

Після липневої революції 1830 р. Араго багато займався політикою. Вченого неодноразово обирали депутатом від його рідного департамента і від Парижа, в палаті депутатів він виступав із впливовими промовами з питань реформи освіти, свободи преси, використання досягнень науки для розвитку промисловості і техніки. Двічі його призначали президентом Паризької муніципальної ради. Після лютневої революції 1848 р. Араго став членом тимчасового уряду, займав пост міністра флоту і армії, а потім — президента Виконавчого комітету. Він стояв на позиціях конституційного лібералізму, був прихильником соціальних реформ, свободи асоціацій, освічення нижчих верств населення. Як міністр він підписав декрети про заборону тілесних покарань, про відміну рабства у французьких колоніях. Наукові інтереси Араго стосувалися, головним чином, оптики, а також фізичних явищ, пов’язаних з електрикою і магнетизмом. Він був пристрасним прихильником хвильової теорії світла, підтримав молодого О. Френеля і співробітничав з ним у розробці хвильової теорії; вони спільно установили основні закони поляризації світла. Араго відкрив хроматичну поляризацію (1811), сформулював умови, необхідні для виникнення кілець Ньютона (1811), вперше спостерігав обертання площини поляризації в кварці (1812), знайшов часткову поляризацію світла при відбитті та заломленні світла. Зайнявшись електромагнетизмом, Араго перший спостерігав намагнічування залізних ошурок електричним струмом (1820), відкрив магнетизм обертання — дію металевого диску, що обертається, на магнітну стрілку (1824). Араго надихнув А. М. Ампера на розробку електродинамічної теорії електрики і магнетизму, вони багато працювали разом.

Чимало уваги Араго приділяв створенню оптичних приладів для астрономії, фізики, метеорології. У 1811 р. він винайшов полярископ для визначення ступеня поляризації. В ньому світло проходить крізь слюду (поляризатор), а потім — крізь ісландський шпат (аналізатор). Додаткові градуйовані пластини дають змогу одержувати кількісні оцінки ступеня поляризації. За допомогою цього приладу Араго вперше дослідив поляризацію сонячної корони, кометних хвостів, поверхні Місяця, помітив, що поляризація від місячних морів більша, ніж від материкових ділянок. Ще раніше, 1809 р., він також довів, що випромінювання денного неба частково поляризовано і що максимальна поляризація спостерігається на відстані 90° від Сонця, знайшов точку на небі з нульовою поляризацією (нейтральна точка Араго). У 1815р. він побудував ціанометр для вимірювання ступеня голубіні неба (потім цей прилад використовувався для визначення глибини моря в гідрографії). У 1833 р. Араго створив фотометр для визначення блиску зір. Удосконалив окулярний мікрометр для вимірювання малих кутів і визначав за його допомогою діаметри планет.

Низку досліджень виконав Араго в атмосферній оптиці. В 1805—1806 рр. разом з Біо вивчав фактори, що впливають на рефракцію світла в земній атмосфері та експериментальне довів, що температура і тиск повітря на відміну від вологості є найголовнішими факторами. Пояснив мерехтіння зір за допомогою явища інтерференції і асиметрії шарів атмосфери відносно спостерігача.

На посту директора Паризької обсерваторії Араго підготував багато астрономів і стимулював їх працю. Саме за його пропозицією У. Левер’є зайнявся вивченням руху Урана, що привело його до відкриття Нептуна, а І. Фізо та Л. Фуко виміряли швидкість світла й одержали перші фотографії Сонця.

Араго був талановитим популяризатором науки. З 1813 по 1846 р. він регулярно читав в Паризькій обсерваторії лекції для широкої публіки. Його перу належать чотиритомна «Популярна астрономія» (1854—1857; в російському перекладі — «Общепонятная астрономия», 1861 р.), «Біографії видатних астрономів, фізиків, геометрів» (російський переклад в 3-х томах, 1859—1861 рр.).
за матеріалами астрономічного календаря за 1986 р.

Подякували

4 :Олег К, SP, Edward, Андрій1939