Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 263361 раз)

SIDEROCRATOR

245 років тому 26 грудня 1780 р. народилася Мері Ферфекс Сомервілль (англ. Mary Fairfax Somerville, 1780—1872) — шотландська популяризаторка науки, математик й астроном. Діяльність Сомервілль відноситься до часу, коли участь жінок у науковій діяльності була вкрай обмеженою. Стала другою, після Кароліни Гершель, жінкою-науковцем, що отримала визнання у Великій Британії.

Народилася 26 грудня 1780 в місті Джедборо, у будинку сестри своєї матері, в родині адмірала Вільяма Джорджа Фейрфакса.

У 1804 році одружилася з далеким родичем, російським консулом в Лондоні, капітаном Семюелом Грейгом, сином адмірала С. К. Грейга. Чоловік помер у 1807 році. У шлюбі народила двох синів, один з яких, Воронцов Грейг, став згодом адвокатом і науковцем. Спадщина після смерті чоловіка дала Сомервілль можливість присвятити життя реалізації наукових інтересів.

У 1812 році розпочався її другий шлюб з двоюрідним братом, доктором Вільямом Соммервіллем (1771—1860), інспектором Військово-медичної ради. Вільям Соммервілль поділяв і підтримував захоплення дружини наукою, сприяючи її знайомству з провідними науковцями того часу.

Сомервілль була доброю подругою Чарлза Беббіджа, а також наставницею і подругою Ади Лавлейс. Восени 1834 вони з Лавлейс часто відвідували суботні вечірні салони Беббіджа.

У 1838 році Мері Сомервілль з чоловіком вирушила до Італії, де і провела більшу частину життя.

Через рік після смерті Сомервілль видано автобіографію «Особисті спогади»: записи, зроблені в останні роки життя, що не тільки розкривають подробиці життя і особистості науковиця, але і є свідченнями очевидиця, що описує життя наукової спільноти тих часів.

Талант Мері Сомервілль привернув увагу вчених ще до того, як її роботи здобули широку популярність. Так, зокрема, звернений до неї вислів Пьєр-Симона Лапласа: «Я знаю тільки трьох жінок, які розуміють, про що я говорю. Це Ви, пані Сомервілль, Кароліна Гершель і місіс Грейг, про яку мені нічого невідомо» (при цьому Сомервілль була першою і третьою з названих жінок).

На прохання лорда Брума Сомервілль взялася за переклад для «Товариства поширення корисних знань» роботи П.-С. Лапласа «Mécanique Céleste». Їй вдалося подати ідеї, викладені в цій роботі, в доступній широким читацьким колам формі, і публікація цієї книги в 1831 році під назвою «Небесна механіка» відразу зробила Сомервілль знаменитою. Сомервілль так коментувала процес створення цієї книги: «Я переклала роботу Лапласа з мови алгебри на звичайну мову».

Інші твори Сомервілль: «Взаємозв'язок фізичних наук» (1834), «Фізична географія» (1848), «Молекулярна та мікроскопічна наука» (1869). Широка популярність науково-популярних робіт Мері Сомервілль була обумовлена ясним і чітким стилем викладу і потужним ентузіазмом, що пронизує її тексти.

Крім популяризації чужих наукових ідей, Мері Сомервілль належать і власні наукові розробки (наприклад, широко використовувана ідея алгебраїчних змінних).

У 1835 році Сомервілль і Кароліна Гершель стали першими жінками у складі Королівського астрономічного товариства. У тому ж році Мері Сомервілль була призначена урядова пенсія у розмірі 300 фунтів стерлінгів.

SIDEROCRATOR

225років тому було відкрито першу карликову планету Цереру
1 січня 1801 р. Італійський астроном Джузеппе Піацці працюючи над зоряним каталогом в обсерваторії м. Палермо на о. Сицилія виявив невідомий об'єкт.
Піацці вже багато років вів спостереження положень зірок для складання зоряного каталогу. Робота наближалася до кінця. Але несподівано 1 січня 1801 року Піацці виявив у сузір'ї Близнят слабку зірочку (~7m), якої чомусь не було ні в його власному каталозі, ні в каталозі Христіана Майера, що був у розпорядженні Піацці. Наступного вечора виявилося, що зірка має трохи не ті координати, що напередодні: вона зсунулася на 4' за прямим піднесенням і на 3,5' за схиленням. На третю ніч з'ясувалося, що помилки немає й що зірка повільно пересувається небосхилом. Піацці стежив за дивною зіркою шість тижнів. Він не помітив ні диска, який мав бути у планети, ні туманного виду, характерного для комет. Потім спостереження було перервано хворобою Піацці. Повернувшись до спостережень, він вже не зміг знайти Цереру, як надалі була названа нова планета.

У той час Карл Фрідріх Гаус розробляв методи обробки астрономічних спостережень. Він спробував визначити еліптичну орбіту нової планети розробленим ним методом (за трьома спостереженнями). Таким чином, Гаус визначив, що орбіта об'єкта лежить між орбітами Марса і Юпітера й що велика піввісь її становить 2,8 а. тобто. Це була планета, яку шукали відтоді, коли виявилося так зване правило Тіциуса—Боде, за яким відстані планет від Сонця підпорядковуються певній залежності. Із цієї залежності випливало, що між орбітами Марса і Юпітера мала бути ще одна планета, якої астрономи чомусь не спостерігали. Ця залежність і підштовхнула астрономів того часу взятися за пошуки цієї гіпотетичної планети, яку було названо Фаетон. Проте досить слабкий блиск Церери свідчив про те, що розмір цієї планети дуже малий (у порівнянні з іншими планетами Сонячної системи).

Піацці пропонував назвати її «Церера Фердинанда», присвячуючи планету своєму королю. Наполеон хотів назвати планету Юноною. Учитель Піацці Жозеф Лаланд пропонував назвати її ім'ям свого учня. Але в підсумку збереглася назва «Церера» на честь прадавньої римської хтонічної богині продуктивних сил землі, зростання й дозрівання злаків, а також підземного світу, яка насилає на людей безумство.

Церера має форму сфероїда розмірами 965×961×891 км. Її маса становить майже третину всієї маси пояса астероїдів, але в той же час поступається масі Землі більш, ніж у 6000 разів. Значна маса Церери призвела до того, що під дією власної гравітації це небесне тіло набуло форми, близької до кулястої. Зоряна величина ~ 7-8m

Нова мапа карликової планети Церери, зроблена космічним апаратом НАСА Dawn, показує різноманітність поверхні цього небесного тіла. Відмінності в морфології і кольорі по всій поверхні вказують на те, що Церера колись була активним небесним тілом.

SIDEROCRATOR

1 січня 1952 року був відкритий Київський планетарій

Планетарій був розміщений в старовинному будинку костелу святого Олександра по вул.Костьольна, 17, побудованого ще 1838 року. Відповідно до канонів войовничого атеїзму планетарій розмістили під куполом храму, аби підкреслити, що релігія — «опіум для народу». Костел усередині переобладнали й перепланували до невпізнанності. Кількість посадочних місць було розраховане на 170 глядачів.

З роками старе приміщення планетарію та його обладнання застаріли, зрештою в часи перебудови товариство «Знання України” почало спорудження нового, спеціально для планетарію спроєктованого будинку по вул. Велика Васильківська, 57/3. Було замовлено найсучасніше на той час обладнання. Новий планетарій на площі неподалік Центрального стадіону Києва почав працювати 1988 року.

SIDEROCRATOR

2 січня 1959 року СРСР здійснив запуск першої автоматичної міжпланетної станції «Луна-1» , що стала першим космічним апаратом, що досяг другої космічної швидкості. Ракета-носій «Восход-Л» із двигуном РД-0105, вивела станцію на траєкторію польоту до Місяця. 3 січня о 3 годині 56 хвилин і 20 секунд «Луна-1» випустила зі спеціального контейнера натрієву хмару, що яскраво світиться, вагою 1 кілограм, яка перетворилася на штучну комету — її протягом декількох хвилин було видно з Землі неозброєним оком.
4 січня «Луна-1» пройшла на відстані 6000 кілометрів від поверхні Місяця (попадання не сталося через технічну помилку в циклограмі) і вийшла на геліоцентричну орбіту, ставши першим штучним супутником Сонця. Серед визначних наукових результатів польоту: вперше було зареєстровано зовнішній радіаційний пояс Землі, здійснено перші прямі вимірювання параметрів сонячного вітру, встановлено відсутність у Місяця значного магнітного поля. Незважаючи на те, що станція не потрапила до Місяця, політ можна охарактеризувати як частково успішний і дуже плідний з наукового погляду.

SIDEROCRATOR

4 cічня 1643 р. народився англійський учений,творець класичної фізики який заклав основи сучасного природознавства Ісаа́к Н'ю́тон 1643 — 1727)

Ньютон сформулював закони руху, відомі як закони Ньютона й закон всесвітнього тяжіння, які стали основою наукового світогляду впродовж трьох наступних століть і мали великий вплив не тільки на фізику, а й на філософію. Використовуючи свою теорію Ньютон зумів пояснити закони Кеплера, що описують рух планет навколо Сонця, чим заперечив останні сумніви щодо геліоцентричної системи світобудови.

Ньютон побудував перший телескоп-рефлектор і розвинув теорію кольору на основі спостережень розщеплення білого світла в спектр в оптичній призмі. Він сформулював емпіричний закон теплообміну й побудував теорію швидкості звуку. У математиці Ньютон паралельно з Готфрідом Лейбніцом розвинув числення нескінченно малих, працював з рядами, узагальнив біном Ньютона та запропоновував метод Ньютона розв'язування нелінійних рівнянь.

Ньютон закінчив Кембриджський університет і був у ньому професором математики. Він був президентом Королівського наукового товариства і членом парламенту. Він служив уряду Англії як доглядач, а з 1699 року директор Королівського монетного двору.

SIDEROCRATOR

245 років тому (4 січня 1781 р.) французький мисливець за кометами Шарль Мессьє відкрив у сузір’ї Скорпіона небесний об’єкт, який став 80-тим у його каталозі (М80) і виявився кулястим зоряним скупченням нашої галактики.

В Україні його найкраще спостерігати влітку (липень), коли видно сузір’я Скорпіона. У вигляді слабкої розмитої цятки скупчення можна побачити в невеликий телескоп чи хороший бінокль.
Cторінка з каталогу Мессьє з описом М80

SIDEROCRATOR

7 січня 1610 р. Галілей відкрив 4 найбільших супутники Юпітера
Після вдосконалення першого власноруч зробленого телескопа, який давав лише триразове збільшення і погано фокусувався, Галілей зайнявся його удосконаленням і досягнув 33-кратного збільшення. З допомогою нового телескопа в липні 1609 року він відкрив існування кратерів і гір на Місяці, плям на Сонці, на підставі спостереження за якими прийшов до висновку про обертання Сонця навколо своєї осі.
вигляд супутників у телескоп Галілея

Продовжуючи астрономічні спостереження, 7 січня 1610 року зробив запис про виявлення поблизу Юпітера «трьох маленьких блискучих зірочок, які ... звернули на себе увагу тільки тому, що всі три знаходилися на абсолютно прямій лінії», а 13 січня Галілей виявив ще й четверту «зірку», яка, як і попередні три, з часом змінили своє положення відносно Юпітера «подібно до того як Венера або Меркурій обертаються навколо Сонця».

Галілей же виклав своє відкриття у книзі «Зоряний вісник», виданій в березні 1610 року у Венеції, в якій підтримав геліоцентричну теорію будови Сонячної системи Миколая Коперника, згідно з котрою, планети, в тому числі і Земля, рухаються навколо Сонця. Книга зробила Галілея знаменитим і водночас стала причиною переслідувань з боку католицької церкви — в 1615 році папа римський Павло V порадив Галілею переглянути свої погляди, а після публікації в 1632 році книги «Діалог про дві найголовніші системи світу» Галілей, викликаний в Рим на суд інквізиції, був змушений зректися своїх поглядів, а решту свого життя провести під домашнім арештом.

Відкриті супутники Галілей назвав Medicea sidera «Зірки Медічі» на честь великого герцога Тосканського Козімо II Медічі і пронумерував їх латинськими цифрами (I — IV) на честь всіх чотирьох братів поважного сімейства. Пріорітет відкриття супутників Юпітера оскаржував німецький астроном Симон Маріус, який спостерігав за ними ще в 1609 році і зробив детальні таблиці їх руху, але не опублікував цих даних.
на сторінках своєї праці Mundus Iovialis виданої в 1614 р. Марій вступив у дискусію з Галілеєм, звинувативши останнього в підлабузництві і порушенні астрономічних традицій називати планети згідно римських міфологічних персонажів.

Приведу тут скорочений переклад:
"Галілей у своєму Зоряному віснику назвав їх медіційськими зорями, так як сам будучи флорентійцем за народженням та освітою і підданим великого володаря етрусків...
То я так само можу назвати їх брандебурзькими зорями, і хто мені заперечить? І скільки може бути таких випадків?"

Далі Марій звертається до античної традиції та аргументуючи це тим що в Юпітера були три коханки Іо, Каллісто і Європа пропонує присвоїти трьом супутникам ці імена. четвертому супутнику він дав імя юнака Ганімеда, котрий був виночерпієм та коханцем Юпітера

Також у книзі Марій зазначив що спостерігав супутники ще з грудня 1609 р. навівни іх точні конфігурації і положення щодо планети. Це все привело Галілея в оскаженіння, і він безпідставно звинуватив Марія в плагіаті.
Через авторитет Галілея в науковій спільноті протягом майже 300 років репутація Маріуса була заплямована звинуваченнями Галілея. Однак спеціальна комісія в Нідерландах в 1903 р. Детально вивчила докази і вирішила на користь незалежних відкриттів Маріуса, результати яких опублікував Босша в 1907 році. Мабуть, Маріус відкрив місяці самостійно, але не почав вести записи до 29 грудня 1609 р. Маріус використовував юліанський календар , і ця дата еквівалентна 8 січня 1610 року в григоріанському, який використовував Галілей, через день після листа Галілея, в якому він вперше описав місяці.

SIDEROCRATOR

День народження фотографії
7 січня 1839 р. на засіданні французької академії наук Франсуа Араго доповів про винайдення Луї Дагером фотографічного процесу названого Дагеротипією.
Луї Даґеру належить і перша спроба зробити астрознімок Місяця у 1839 році. Похибки стеження при націлюванні телескопа під час тривалої витримки призводили до відображення розмитої, нечіткої плями на фото. Джонові Вільяму Дрейперу — професорові хімії у Нью-Йоркському університеті, фізикові та науковому експериментатору — вдалося виконати перший успішний знімок Місяця аж через рік після невдалої спроби Даґера — 23 березня 1840 року. Дагеротипне зображення супутника Землі стало результатом 20-хвилинного експонування у 5-дюймовому (13 см) рефлекторі.

в 1845 р. Було отримано перше фото Сонця, в 1851 р. зорі Веги.
Рік за роком фотографія торувала шлях в астрономію, аж поки в 1880-х не стала основним приймачем випромінювання в астрономії, що ознаменувало собою прорив в дослідженнях і принесло багато нових відкриттів.

SIDEROCRATOR

20 років тому 14 січня 2006 р. відбулась посадка Зонда «Гюйгенс» (англ. Huygens probe) створений Європейським космічним агентством і названий на честь голландського астронома XVII століття Крістіана Гюйгенса. Зонд був запущений 15 жовтня 1997 у зв'язці з космічним апаратом «Кассіні». 25 грудня 2004 зонд відокремився від свого носія і почав самостійний рух до Титана. 14 січня 2005 зонд «Гюйгенс» успішно увійшов в атмосферу Титана і здійснив посадку на його поверхню в області, що отримала назву Ксанаду. Це була перша в історії м'яка посадка, здійснена у Зовнішній Сонячній системі. Зонд сів на тверду поверхню, хоча посадка в океан також була передбачена його конструкцією.

Спуск на парашутах крізь атмосферу Титана зайняв у «Гюйгенса» 2 годин 27 хвилин 50 секунд. Зіткнення апарату з поверхнею Титана відбувалося на швидкості 16 км / год (або 4,4 м / с), при цьому прилади зазнали короткочасного перевантаження, в 15 разів перевищуючого прискорення вільного падіння на Землі. Цей поштовх вивів з ладу один з сенсорів, проте кілька хвилин по тому його функціонування відновилося.

Працездатність зонда перевершила найоптимістичніші очікування. «Кассіні» приймав сигнали «Гюйгенса» на етапі спуску протягом 147 хвилин 13 секунд і з поверхні — ще 72 хвилини 13 секунд до моменту, коли орбітальний апарат зник за горизонт. Після цього сигнали зонди якийсь час приймалися на радіотелескопі в Австралії, хоча і виявилися занадто слабкими, щоб використовувати їх як носія інформації.
Сам «Гюйгенс» не відправляв інформацію безпосередньо на Землю. У його завдання входила передача даних на «Кассіні», який і здійснив подальшу її передачу на Землю, коли сівший на Титан зонд залишився в зоні, невидимій для передачі сигналу. Всього було передано понад 500 мегабайт інформації, в тому числі близько 350 зображень. Всього планувалося передати на Землю 700 фотографій, але через збій в комп'ютерній програмі (імовірно, через помилки при її розробці) половина зображень, переданих «Гюйгенсом», була загублена.

Поверхня Титану

Поверхня Титану на місці посадки зонду Гюйгенс - перше зображення з поверхні планети за межами Марса і Венери . Глобули (ймовірно, з водяного льоду) 10-15 см в діаметрі, лежать вище і темніші. Освітлення у верхній лівій частині передбачає сонячне освітлення з цього напрямку.
Під час спуску «Гюйгенс» відбирав проби атмосфери. Швидкість вітру при цьому (на висоті від 9 до 16 км) склала приблизно 26 км/год. За допомогою зовнішнього мікрофона вдалося зробити запис звуку цього вітру. Бортові прилади виявили щільний метановий серпанок (яруси хмар) на висоті 18-19 км, де атмосферний тиск становив приблизно 50 кілопаскалей (5,1 × 103 кгс/м²), або 380 міліметрів ртутного стовпа. Зовнішня температура на початку спуску становила -202 ° C, а на поверхні Титану виявилася трохи вище: -180 ° C.

Відповідно до інтерпретації даних із зонду «Гюйгенс», зробленої Тецуо Такано з Кельнського університету, верхня частина хмар складається з метанового льоду, а нижня — з рідких метану та азоту.

Знімки, зроблені в ході спуску, показали складний рельєф із слідами дії рідини (руслами річок і різким контрастом між світлими і темними ділянками — «береговою лінією»). Однак темна ділянка, на яку спустився «Гюйгенс», виявилась твердою. На знімках, отриманих з поверхні, видно камені округлої форми розміром до 15 см, що несуть сліди впливу рідини (галька).

Вивчення властивостей ґрунту було здійснено за допомогою пенетрометра. Спочатку ґрунт інтерпретували як тонку кірку порівняно однорідної консистенції на більш м'якій основі («крем-брюле»). Пізніше дані пенетрометра були переглянуті: тепер вважається, що при посадці він вдарився об гальку, після чого занурився в ґрунт, загальна консистенція якого відповідає консистенції вологого піску або щільного снігу. Зонд занурився в ґрунт на глибину 10-15 см. При цьому з ґрунту виділявся метан (його викиди були зареєстровані приладами зонда).

Однією з перших несподіванок стало існування на Титані другого, нижнього, шару іоносфери, що лежить між 40 і 140 км (максимум електропровідності на висоті 60 км).
Жовтий метановий серпанок, який так заважає спостерігати поверхню Титана, присутній в атмосфері на всіх висотах, хоча спочатку очікувалося, що нижче 60 км атмосфера буде практично прозорою.
Повною несподіванкою для вчених виявилося те, що на висоті близько 80 км в атмосфері Титана панує практично мертвий штиль — сюди не проникають ні вітри, що дмуть нижче 60 км, ні турбулентні рухи, які спостерігаються вдвічі вище. Причини такого дивного завмирання рухів поки не вдається пояснити. Основу атмосфери Титана, як і на Землі, складає азот. Другий за значимістю газ — метан (CH4) — займає місце, в чомусь подібне водяній парі в земній атмосфері. А в нижніх шарах атмосфери можуть навіть утворюватися метанові хмари

SIDEROCRATOR

17 січня відсвяткував свій 93 річний ювілей Іван Антонович КЛИМИШИН

Астроном, Доктор фізико-математичних наук, Професор (зав. кафедрою Теоретичної фізики) Прикарпатського Національного ун-ту ім.В.Стефаника, Професор Теологічної академії в Івано-Франківську, Академік АН ВШ України і ... головне - НАЙКРАЩИЙ ПОПУЛЯРИЗАТОР АСТРОНОМІЇ УКРАЇНИ!

Народився Іван Антонович 1933 p. у с.Кутиска Тернопільської обл., у 1955р закінчив Львівський ун-т, у 1958-1974рр працював у Обсерваторії Львівського ун-ту, з 1962 по 1970р - заступник дир. з наукової роботи, з 1974р - Професор Івано-Франківського Педагогічного ін-ту, а з 1996 по 1999рр - зав. кафедрою Релігієзнавства Філософського ф-ту Прикарпатського Національного ун-ту ім.В.Стефаника. Нині - зав. кафедрою Теоретичної фізики у цьому ун-ті.

Основні наукові роботи належать до радіаційної космічної газодинаміки: авт. моногр. "Ударні хвилі в неоднорідних середовищах"(1972), "Ударні хвилі в оболонках зірок"(1984). З 1980р. очолював Спеціальну проблемну групу з історії астрономії при Астрономічній раді АН СРСР
Прізвищем КЛИМИШИН названо астероїд (№3653)
Величезний вклад Климишина в популяризацію астрономії. "Атлас зоряного неба", "Карта зоряного неба України", "Цікава астрономія", "Шкільний астрономічний довідник"... Більше 20-ти(!!!) популярних книжок з астрономії
Сучасний шкільний підручник з "Астрономії" (у співавт. з І.П.Крячко)! Жоден шкільний урок з Астрономії, жоден Астрономічний гурток не може обійтися без цих книжок.

rgb

Класнi книжки в нього.

Polaris

Цікаво чому він ніколи не бере участі в астрономічних конференціях, не заходить в ГАО, КАО, та інші астрономічні установи?

Edward

...93 роки, куди вже там заходить

Polaris

Цитата: Edward від 20 Січня 2026, 20:52:45

...93 роки, куди вже там заходить

А 30-20 років тому?

Edward

Цитата: Polaris від 20 Січня 2026, 21:40:57

Цитата: Edward від 20 Січня 2026, 20:52:45
...93 роки, куди вже там заходить
А 30-20 років тому?

Взагалі, то його особиста справа кудись там заходити, чи не заходити.

SIDEROCRATOR

Цитата: Polaris від 20 Січня 2026, 16:56:19

Цікаво чому він ніколи не бере участі в астрономічних конференціях, не заходить в ГАО, КАО, та інші астрономічні установи?

То його й запитайте

SIDEROCRATOR

175 років тому 19 січня 1851 р. народився голландський астроном Якобус Корнеліус Каптейн (1851 - 1922)

Народився 19 січня 1851 в містечку Барневельде (Нідерланди) в багатодітній родині шкільного вчителя. У 1868 вступив до Утрехтського університету, де вивчав математику і фізику, захистивши в 1875 дипломну роботу про коливання мембрани. У 1875 прийнятий на роботу астронома-спостерігача у Лейденську обсерваторію, а через три роки (1877), завдяки новому закону про вищу освіту, став першим професором астрономії та теоретичної механіки Гронінгенского університету.
Не маючи коштів на будівництво обсерваторії і придбання телескопа, Якобус присвятив кілька років теоретичним дослідженням разом зі своїм братом Віллемом Каптейном — професором математики.

Бажаючи продовжити заняття астрономією, Каптейн запропонував свою допомогою шотландському астроному Девіду Ґіллу (1843-1914), директору Кейптаунської обсерваторії на мисі Доброї Надії (Південна Африка), який у той час проводив систематичне фотографування всього південного неба. Допомога була прийнята, фотопластинки стали пересилатися до Гронінгену, де Каптейн зайнявся їхнім вивченням, вимірюючи положення і яскравість зірок. Під час виконання цієї роботи в 1897 році Каптейн відкрив зірку Каптейна, яка мала найбільший власний рух зі всіх відомих на той момент зірок. Зараз вона розташована на другому місці після зірки Барнарда. В результаті цієї роботи він опублікував (1896-1900) оглядовий каталог 454 875 зірок Південної півкулі, повний до 9,5-й зоряної величини і містить зірки до 12-ї величини. За цей «Капський фотографічний огляд» («Cape Photographic Durchmusterung») він був удостоєний Золотої медалі Лондонського Королівського астрономічного товариства.

У 1902 Каптейн вперше кількісно оцінив зміни просторової щільності зірок з відстанню в залежності від їхньої істинної світності і таким чином отримав функцію світності зірок. У 1904 висунув теорію, згідно з якою рухи зірок одна щодо одної («пекулярні рухи») не є безладними, а обумовлені наявністю двох протилежно спрямованих потоків зірок. Згодом з'ясувалося, що це подання було помилковим. Насправді ці рухи — прояв обертання нашої Галактики (припущення про існування такого обертання було висловлено М.А.Ковальським в 1859 і остаточно встановлено Б. Лінбладом і Я.Г.Оортом в 1926-1927). Хоча сам Каптейн не зміг правильно пояснити виявлені ним особливості зоряних рухів, їхнє відкриття стимулювало розвиток сучасної зоряної астрономії.

У 1906 Каптейн розробив план фотографування зірок у 206 обраних майданчиках, рівномірно розподілених по всьому небу ( «план обраних майданчиків Каптейна»). У цьому великому міжнародному проекті взяло участь більше 40 обсерваторій. Проведені за цим планом дослідження відіграли велику роль у вивченні будови і динаміки нашої Галактики.

Пішовши у відставку в 1921 у віці 70 років, Каптейн на запрошення свого колишнього студента, директора Лейденської обсерваторії Віллема де Сіттера повернувся в Лейден. Опублікував роботу «Перший досвід теорії будови та утворення зоряної системи» (1922), в якій запропонував модель Галактики у вигляді сплюсненого еліпсоїда обертання діаметром 40 тисяч світлових років, зі щільністю зірок, убутною до периферії і з Сонцем майже в середині еліпсоїда, на відстані всього 2000 світлових років від його центру («Всесвіт Каптейна»). На жаль, Каптейн, як і його колеги, недооцінював роль міжзоряного поглинання світла. У 1930 Р.Дж.Трюмплер (1886-1956) довів, що міжзоряне поглинання настільки велике, що повністю приховує від нас далекі частини галактичного диска. Насправді Сонце виявилося віддалено на 25 тисяч світлових років від центру Галактики, а сама вона має діаметр близько 100 тисяч світлових років.

На честь Каптейна були названі астрономічний інститут при Гронінгенському університеті; одна з вулиць Гронінгена також носить його ім'я (нід. J.C. Kapteynlaan). Один з телескопів Ньютонівської групи названий Телескопом Якобуса Каптейна (англ. Jacobus Kapteyn Telescope, JKT) на його честь.

Іменем Каптейна названий кратер на Місяці і астероїд 818 Каптейнія. Також в його честь названа зірка 8,8 величини BD −45° 1841, що віддаляється від нас із швидкістю 245 км/с (більше, ніж швидкість обертання Галактики).

SIDEROCRATOR

40 років тому 24-25 січня 1986 р. космічний апарат НАСА «Вояджер-2» по пролітній траєкторії перетнув орбіту Урана та пролетів за 81 500 км від поверхні планети.

Це єдині в історії космонавтики відвідини околиць Урана космічним апаратом, створеним людиною. «Вояджер-2» стартував у 1977 році, до прольоту поблизу Урана провів дослідження Юпітера та Сатурна (а пізніше і Нептуна). На світлинах, що прислав апарат, видно невиразну у видимому спектрі планету без хмар та атмосферних штормів, характерних для інших планет-гігантів. Проте наразі наземними спостереженнями вдалося вирізнити ознаки сезонних змін та збільшення погодної активності на планеті, викликаних наближенням Урана до точки свого рівнодення. Швидкість вітрів на Урані може сягати 240 м/с.

«Вояджер-2» провів вивчення структури та складу атмосфери Урана, виявив 11 нових супутників, вивчив унікальні погодні умови, викликані осьовим креном в 97,77° і дослідив систему кілець. Також було досліджено магнітне поле і будову магнітосфери і, особливо, «магнітного хвоста», викликаного поперечним обертанням. Було виявлено 2 нових кільця і сфотографовано 5 найбільших супутників. Завдяки відомостям, отриманим апаратом «Вояджер-2», працівники Інституту Джорджії прийшли до висновку, що магнітне поле Урану щоденно змінює свої полюси.

SIDEROCRATOR

28 січня виповнилося 415років з дня народження видатного польського астронома і великого пивовара Яна Гевелія 1611-1687
Ян Гевелій відомий як автор перших карт Місяця («Селенографія або опис Місяця»), конструктор телескопів, градоначальник Ґданську. У свій час був також відомий як видатний пивовар.

Ян Гевелій народився у Гданську в сім'ї купця. Астрономією захопився в юності.
Після смерті батька успадкував його пивоварню і всі доходи від неї витрачав на заняття астрономією. Багато уваги приділяв суспільним справам, неодноразово обирався суддею, з 1651 був радником магістрату Гданська. У 1640-х роках побудував в своєму будинку в Гданську обсерваторію, яка до появи Паризької і Грінвіцької обсерваторій була найбільшою в Європі (описав її в творі «Небесна будова», т. 1-2, 1673, 1679). Сам виготовляв інструменти для неї. Створені ним точні секстанти і квадранти мали радіус до 2-2,5 м, а однолінзові «повітряні» труби досягали в довжину 45 м. Після пожежі в 1679, що знищила обсерваторію, відбудував її наново і в 1681 відновив спостереження.

Наукові роботи присвячені селенографії, позиційній астрономії, вивченню комет. Склав перші детальні карти Місяця, що відрізнялися великою точністю. Видана в 1647 «Селенографія» Гевелія містила атлас Місяця на картах діаметром 27 см і малюнки, що ілюструють вплив фаз Місяця і лібрації по широті на вигляд деталей її поверхні. Досить точно визначив висоту місячних гір по відкиданих ними тінях. Позначив різні утворення на поверхні Місяця земними географічними назвами, деякими з них ми користуємося і досі.
У роботі «Кометографія» (1668) дав перший систематичний опис і виклав історію всіх комет, що спостерігалися на той час (сам Гевелій відкрив чотири нові комети - 1652, 1664, 1665 і 1682). Підсумок своїх 49-річних занять астрономією Гевелій підвів в праці «Переломний рік...» (1685), у якій зібрані результати його понад 20000 спостережень Місяця, планет, комет, зірок.

Вже після смерті вченого його дружина Ельжбета видала підготовлені ним повністю «Каталог нерухомих зірок на епоху 1660» (1687) і атлас неба «Уранографія» (1690). Каталог містить результати спостережень положень 1564 зірок, видимих над горизонтом в Гданську, в ньому вперше приведені не тільки екліптикальні, але і екваторіальні координати для кожної зірки. Гевелій наполегливо відмовлявся від застосування телескопів для позиційних спостережень і проводив вимірювання за допомогою кутомірних інструментів, які не мали оптичних труб. Попри це, досягнута ним точність була дуже високою. Його каталог був останнім (і найточнішим) в дооптичний період спостережень. Атлас неба складається з 54 карт для кожного сузір'я і двох півсфер для всього неба; Гевелій виділив 11 нових сузір'їв, деякі введені ним назви сузір'їв (Гончі Пси, Жираф, Ящірка, Малий Лев, Секстант, Одноріг, Лисичка, Щит) збереглися до наших днів.
На честь астронома названо астероїд 5703 Гевелій.
Основним джерелом доходів для видатного вченого було пивоваріння: нащадок пивоварів, він із задоволенням продовжив справу свіх попередників - створив рецепт знаменитого і популярного до цього дня в Польщі пива «Ян Гевелій, пивовар і астроном». Довгий час він очолював місцеву гільдію пивоварів. Всі доходи від свого комерційного підприємства витрачав на заняття астрономією.

Vigo

Доречі, під час пожежі в 1679 згоріла друга частина "небесної будови", зараз це дуже рідкісна штука, якщо хтось взагалі бачив ці примірники в оригіналі - він щасливчик.

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 263361 раз)