Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 247151 раз)

Чебуратор

ну... можна ще згадати, що більшість "своїх" комет Черніс відкрив на знімках космічного короноґрафа SOHO, тому їм, власне, і не присвоїли його імені...

SIDEROCRATOR

280 років тому 15 листопада 1738 р. народився Фредерік Вільям Гершель (англ. Frederick William Herschel, нім. Friedrich Wilhelm Herschel; 1738 - 1822 ) - видатний англійський астроном та оптик німецького походження. Прославився відкриттям планети Уран, а також двох її супутників - Титании і Оберона. Він також є першовідкривачем двох супутників Сатурна і інфрачервоного випромінювання. Менш відомий , як музикант своїми двадцятьма чотирма симфоніями.

Поступив на службу у військовий оркестр (гобоїстом) і в 1755 році у складі полку був відряджений з Ганновера в Англію (ці дві держави були пов'язані особистою унією). У 1757 році пішов з військової служби заради занять музикою. Працював органістом і вчителем музики в Галіфаксі, потім переїхав в курортне місто Бат, де став розпорядником публічних концертів. Інтерес до музичної теорії привів Гершеля до математики, математика до оптики і нарешті оптика до астрономії.
У 1773 році, не маючи коштів для покупки великого телескопа, він став сам шліфувати дзеркала і конструювати телескопи і надалі сам виготовляв оптичні прилади як для власних спостережень, так і на продаж(за все життя він виготовив близько 450 дзеркал).

шліфувально-полірувальльний верстат Гершеля.

Гершель шліфує одне з своїх дзеркал

Король Великобританії Георг III, сам любитель астрономії і покровитель ганноверців, надав Гершелю чин Королівського Астронома і забезпечив його засобами для побудови окремої обсерваторії. З 1782 Гершель і його асистент сестра Кароліна постійно працювали над вдосконаленням телескопів і астрономічними спостереженнями. Завдяки деяким технічним удосконаленням і збільшенню діаметра дзеркал Гершель зміг в 1789 році виготовити найбільший телескоп свого часу (фокусна відстань 12 метрів, діаметр дзеркала 49½ дюймів (126 см)).
Однак головні роботи Гершеля були у галузі зоряної астрономії. Зі спостережень за подвійними зірками, з метою визначення параллаксів, Гершель зробив новаторський висновок про існування зоряних систем (вважалося, що подвійні зірки лише випадково розташовані на небі таким чином, що при спостереженні опиняються поруч). Гершель спостерігав туманності і комети, також складаючи ретельні описи і каталоги (їх систематизацією та підготовкою до публікації займалася Кароліна Гершель). Також вивчав структуру Чумацького Шляху і прийшов до висновку, що він має форму диска, а Сонячна система знаходиться в складі Чумацького Шляху.
За межами власне астрономії та найближчих до неї областей фізики наукові погляди Гершеля були досить вигадливі. Він, наприклад, вважав, що всі планети населені, що під гарячою атмосферою Сонця знаходиться щільний шар хмар, а нижче - тверда поверхня планетарного типу, і т. п.
Лауреат медалі Коплі (1781). На честь Гершеля названі кратери на Місяці, Марсі та Мімасі, а також кілька новітніх астрономічних проектів.
У 1790 році Вільям збудував 60-см рефлектор для Мадридської Королівської обсерваторії.

Один з перших телескопів

Відкриття Гершеля
Уран – відкриття відбулося 13 березня 1781. Гершель присвятив це відкриття королю Георгу III і назвав відкриту планету в його честь - «Зірка Георга» (Georgium Sidus), але назва не прижилася. Назву Уран було дано тимчасово в 1850х.
Супутники Сатурна Мімас і Енцелад (1789).
Супутники Урана Титанію і Оберон.
Ввів термін «астероїд», придуманий композитором Чарлзом Берні (використавши його для характеристики цих супутників, бо при спостереженні великі планети виглядали дисками, а їх супутники - точками, як і зірки).
Рух Сонячної системи в сторону сузір'я Геркулеса (апекс сонця).
Інфрачервоне випромінювання - здійснено в ході витонченого експерименту: розщепивши сонячне світло призмою, Гершель помістив термометр одразу за червоною смугою видимого спектра і показав, що температура підвищується, а, отже, на термометр впливає світлове випромінювання, недоступне людському погляду.
Також Гершелю належить відкриття одного з основних принципів фотографії – здатності галогенідів срібла (AgCl, AgI, AgBr) розчинятися в тіосульфатi натрію (Na2S2O3)

Перша і єдина фотографія-дагеротип 122 см. телескопа Гершеля (1839 р.)

SIDEROCRATOR

17 листопада 1870 р. народився Сергій Миколайович Блажко (1870-1956) радянський астроном білоруського походження.

Народився в Хотимську (нині Могилівська область, Білорусь). 1892 року закінчив Московський університет. З 1894 працював у обсерваторії Московського університету, із 1910 викладав у Московському університеті (з 1918 — професор, у 1931–1937 — завідувач кафедрою астрономії, у 1937–1953 — кафедрою астрометрії), у 1918–1920 — заступник директора обсерваторії Московського університету, у 1920–1931 — її директор.

Основні наукові роботи присвячені дослідженню змінних зір і практичній астрономії. Створив московську школу дослідників змінних зір. З 1895 року систематично фотографував зоряне небо з метою виявлення змінних зір, чим поклав початок великої колекції «скляної бібліотеки» Московської обсерваторії. 1904 року апаратурою власної конструкції сфотографував спектри двох метеорів і вперше дав їм правильне тлумачення. Це були одні з перших у світовій літературі фотографії спектрів метеорів. Особливу увагу приділяв вивченню затемнено-подвійних зірок типу Алголя. Вперше проаналізував вплив потемніння до краю диска зірки на форму кривої блиску і на визначення елементів орбіти, вказав метод урахування цього ефекту. Виявив зміни періодів і форми кривої блиску низки коротко-періодичних змінних зір типу RR Ліри. Це явище названо ефектом Блажка. Одним з перших детально досліджував U Цефея у фазі нормальної яскравості і в мінімумі блиску. 1919 року запропонував новий метод виявлення малих планет. Під час спостереження повного сонячного затемнення 1914 року приладом власної конструкції сфотографував сонячну корону в поляризованому світлі. Автор низки оригінальних конструкцій — таких, як спеціальний зоряний спектрограф, блінк-мікроскоп, пристосування в меридіанних інструментах для ослаблення блиску для спостереження моментів проходження зір, спеціальна лупа для відліку розділених кругів та іншого.

Був видатним педагогом, викладав курси практичної й загальної астрономії, вперше в Московському університеті став викладати курс загальної астрофізики. Автор трьох підручників — «Курс практичної астрономії» (1-е видання — 1938, 2-е видання — 1940, 3-е видання — 1951), «Курс загальної астрономії» (1947) і «Курс сферичної астрономії» (1-е видання — 1948, 2-е видання — 1954). Докладно описав історію розвитку астрономії в Московському університеті протягом 1824–1920 років.

SIDEROCRATOR

19 листопада 1711 р. народився Ломоно́сов Миха́йло Васи́льович (1711 — 1765) — російський учений-натураліст, астроном, геохімік, заклав основи російської літературної мови,
перший російський академічно освічений вчений.

Михайло Ломоносов народився в селі Денисовка поблизу міста Холмогори. Батько його, Василь Дорофійович, був помором. Він мав кілька суден і ходив на них за рибою до Білого моря та Льодовитого океану.
Узимку 1730 р. дев'ятнадцятирічний Ломоносов вирушив до Москви і склав іспити до Московської слов'яно-греко-латинської академії при Заіконоспаському монастирі. Незважаючи на вік, Ломоносова було зараховано до наймолодшого класу, оскільки він зовсім не знав латини. Через рік він настільки вивчив латину, що міг складати невеликі вірші. Уже тоді він ґрунтовно вивчав поетику і риторику.
1734 р. Ломоносов вирушає до Києва, де протягом кількох місяців навчається у Києво-Могилянській академії. Наступного 1735 року його разом з іншими дванадцятьма учнями було відправлено до Петербурга та зараховано до складу студентів університету Академії наук.
Вже за кілька місяців, у вересні 1736 р., Ломоносова з двома іншими студентами академії (Райзером і Виноградовим) спорядили до Німеччини для навчання металургії та гірничій справі. Закордонне відрядження тривало майже п'ять років (до червня 1741 р.) Увесь цей час Ломоносов і його товариші перебували здебільшого у Марбурзі, в університеті філософії, де вивчали фізику та механіку у Християна Вольфа, а математику та хімію — у Дуйзинга.
Засвоївши теорію, 1739 р. російські студенти перебралися до Фрайберга, де під керівництвом Генкеля вивчали металургію та гірничу справу. Незабаром Ломоносов посварився зі своїм наставником, залишив Фрайберг і повернувся до Марбургу, а 1741 р. за допомогою російського посла повернувся до Росії. Тут Ломоносова призначили ад'юнктом Академії з фізичного класу.
На початку 40-х рр. переважна частина академічного керівництва складалася з корінних німців, до того ж багато з них були досить далекими від науки. Усіма справами керував Голова академічної канцелярії Шумахер, спритний і розумний німець. Ломоносов був людиною непоступливою, сварився із Шумахером і його висуванцями, з будь-якого приводу висловлюючи їм свою неповагу. Доходило до бійок між академіками, а 1743 р. Ломоносов на кілька тижнів потрапив під арешт.
1745 р., після того як було захищено дисертацію про метали, Ломоносов став професором хімії і повноправним членом Академії. Однією з перших його ініціатив на новій посаді стала організація 1748 р. хімічної лабораторії Академії на Васильєвському острові. Ломоносов прагнув забезпечити свою лабораторію саморобними приладами для фізико-хімічних досліджень.
Серед творів Ломоносова є роботи з фізики, хімії, геології, метеорології, гірничої справи, географії, астрономії, історії і філології. Він був видатним поетом, художником, просвітителем і суспільним діячем. Однак Ломоносов дуже мало піклувався про поширення своїх праць за кордоном. Результати його наукової діяльності, хоча і відзначалися в голландських, німецьких і французьких наукових журналах, у цілому залишилися маловідомими європейським вченим, а в Росії тоді було замало фахівців, здатних оцінити їх.

Дуже глибоку й оригінальну ідею було висловлено ним у дисертації «Міркування про причину тепла і холоду» (1744 р.), у якій він прямо пов'язав температуру тіла з «внутрішнім рухом власної матерії», тобто з рухом дрібних часток (молекул), з яких, за його переконанням, складалося будь-яке тіло. У дисертації «Спроба теорії пружної сили повітря» (1749 р.) він прогнозував деякі засади кінетичної теорії газів.
1753 р. у «Слові про явища повітряні і їх залежність від електричної сили» він виклав глибоко продуману теорію атмосферної електрики. У своєму «Слові про народження металів від струсів землі» він за 60 років до Юнга висунув ідею про «невідчутні землетруси», тобто повільні коливання земної кори. У «Курсі щирої фізичної хімії» (1754 р.) Ломоносов висловив свої погляди на утворення кристалів і наполегливо рекомендував «добре досліджувати фігуру кристалів і вимірювати їх» (Роме де Ліль, якого вважають засновником кристалографії, висловив таку пропозицію лише 1783 р.)
Одним з найбільш важливих і відомих досягнень Ломоносова було його відкриття атмосфери на Венері. 6 червня 1761 Венера проходила через сонячний диск, і це явище спостерігали десятки астрономів не тільки в Росії, але і в інших країнах. Вчені уважно вдивлялися в небо, намагаючись не пропустити той момент, коли відбудеться контакт дисків Сонця і Венери бо це дало б змогу уточнити відстань від Землі до Сонця.
Після того як диск планети стало виразно видно на тлі сонячного, Ломоносов помітив невеликий серпанок на краї сонячного диска. Коли ж Венера підійшла до іншого краю, на ньому з'явилася опуклість, яка незабаром зникла, після чого диск деякий час мав такий вигляд, ніби його край був зрізаний.
Ці явища були помічені не тільки Ломоносовим, а й іншими астрономами. Однак тільки він правильно пояснити їх, можливо тому, що його метою були не астрометричні, а астрофізичні спостереження. Це дало можливість Ломоносову зробити важливе відкриття: «За сем приметно, что планета Венера окружена знатною воздушною атмосферою, таковою (лиш бы не большею), какова обливаеться вокруг нашого шара земного».

Усе життя Ломоносов не переставав воювати із Шумахером, Таубертом, Епінусом, Міллером та ін. 1754 р. Ломоносов склав особливу записку «Про виправлення Академії», у якій писав, що в Академії нічого не робиться для підготовки вітчизняних учених, що всю навчальну роботу занедбано. Він дійшов думки про необхідність створити незалежний від Академії університет, двері якого було б відчинено для всіх охочих. Йому вдалося схилити до своєї думки Шувалова. Ломоносов склав план університету, визначив його організаційну структуру і навіть програму викладання. Разом з університетом Ломоносов планував улаштувати гімназію.
У лютому 1757 р. Ломоносов очолив географічний департамент петербурзького академічного університету, а потім його було призначено радником Академічної канцелярії і він разом з Таубертом став фактичним керівником Академії.
1760 р. у його безпосереднє підпорядкування перейшли академічні гімназія та університет. Завдяки Ломоносову становище студентів та гімназистів, які терпіли холоднечу і голод, дещо покращилося.
Увесь 1762 р. Ломоносов хворів. З початком царювання Катерини II, користуючись тим, що нова імператриця перенесла на Ломоносова свою неприхильність до Шувалова, вороги стали брати над ним гору. У травні 1763 р. Ломоносова було відправлено у відставку. Однак Катерина скасувала свій указ. У жовтні Ломоносова було обрано почесним членом Академії мистецтв, а в грудні призначено статським радником. Улітку 1764 р. імператриця навіть відвідала хворого вченого в його будинку. Помер Ломоносов від застуди в квітні 1765 р. 8 квітня похований на Лазаревському цвинтарі Олександро-Невської лаври.

astrOleg

МКС вже 20 років, як на орбіті
20 листопада 1998 року запустили, з Байконура і миса Канаверал.

SIDEROCRATOR

21 листопада 1953 р. народилась канадський астроном Лінда А. Морабіто ( Linda Morabito) яка відкрила вулканічну діяльність на Іо , супутнику Юпітера.

На момент відкриття вона працювала інженером обробки зображень системи оптичної навігації (ONIPS) навігаційної команди програми Вояджер . При аналізі зображень, отриманих зондом Вояджер-1 для навігації космічних апаратів, вона виявила хмару заввишки в 270 кілометрів. Пізніше було доведено, що вона вулканічного походження (викиди з вулкана Пеле ). Це був перший випадок виявлення активного вулканізму за межами Землі. Це відкриття, на думку деяких експертів, є найбільшою подією програми дослідження планет, зробленими в Лабораторії реактивного руху.

Чебуратор

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 19 Листопада 2018, 20:22:31

Двадцять четвертого червня 1761 Венера проходила через сонячний диск

Насправді 6 червня 1761 р. (або 24 травня за "старим стилем")

SIDEROCRATOR

Цитата: Чебуратор від 24 Листопада 2018, 14:57:10

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 19 Листопада 2018, 20:22:31
Двадцять четвертого червня 1761 Венера проходила через сонячний диск
Насправді 6 червня 1761 р. (або 24 травня за "старим стилем")

Таки да
Поправив

SIDEROCRATOR

110 років тому 24 листопада 1908 р. народився радянський астроном Віктор Лавдовський (1908-1990)

Народився в м. Великий Устюг. У 1928 р. вступив до Ленінградського державного університету на факультет механіки та математики, де отримав спеціальність астронома. Після закінчення університету працював в Ташкентській астрономічній обсерваторії на посаді молодшого астронома. Там. організував станцію служби Сонця і вів систематичні спостереження за сонячною активністю, які полягали в щоденних (якщо дозволяє погода) підрахунках числа сонячних плям і протуберанців, визначеннях площ цих утворень і вимірах середньої висоти сонячної хромосфери. Результати спостережень кожну п'ятиденку повідомлялися в геофізичні установи і щомісяця друкувалися в циркулярах Ташкентської астрономічної обсерваторії.
Віктор Володимирович мріяв стати вченим-астрономом і працювати в Пулковській обсерваторії. Ця мрія збулася.
7 жовтня 1933 він вступив до аспірантури Головної астрономічної обсерваторії Академії Наук СРСР в Пулково за фахом зоряна астрономія, яку закінчив через три роки. Після закінчення аспірантури був зарахований молодшим науковим співробітником в відділ фотографічної астрометрії та зоряної астрономії Пулковської обсерваторії.
У 1939 році В. В. Лавдовський успішно захистив в Ленінградському державному університеті кандидатську дисертацію на тему: «Дослідження темних туманностей в сузір'ях Близнюків і Оріона по зоряним підрахунками".
У 1940 році був висунутий на керівну науково-адміністративну роботу і по червень 1947 року обіймав посаду вченого секретаря Пулковської обсерваторії.
В. В. Лавдовський провів складні вимірювання, щоб за ними встановити власні рухи зірок в скупченнях і їх околицях. Таким побитом він визначив власні рухи 14 200 зірок і склав їх каталог.
Їм остаточно вирішено давній спір між астрономами про наявність взаємного руху зірок в подвійному скупченні в сузір'ї Персея.

SIDEROCRATOR

340 років тому 26 листопада 1678 р. Жан-Жак Дортен де Меран (фр. Jean-Jacques Dortous de Mairan, 1678 - 1771) - французький геофізик, астроном і хронобіолог. Відкрив циркадні ритми рослин і космічне походження полярних сяйв, вніс істотний внесок в фізику, астрономію і аналіз стародавніх текстів.

Де Меран народився в 1678 році на півдні Франції, в місті Безьє. Ще в дитинстві залишився сиротою. З 1694 по 1 697 роки вивчав в Тулузі давньогрецьку та латинську мову, потім продовжив навчання в Парижі, де слухав лекції Ніколя Мальбранша і захопився фізикою та математикою. У 1702 році повернувся в Безьє, зайнявся науковими дослідженнями і незабаром заслужив авторитет в самих різних галузях природничих наук і філології.

За своїм науковим переконанням де Меран був картезіанцем (прихильником системи Рене Декарта), і багато його праці розвивали декартівські ідеї, в значній частині надумані. Наприклад, Ейлер спростував гіпотезу де Мерана про те, що повітря складається з частинок різної щільності (де Меран обгрунтовував це припущення тим, що інакше звуки різної висоти не могли б мати в повітрі однакову швидкість).

У 1715 році дав пояснення парадоксу «Аристотелевого колеса». У 1720-і роки де Меран активно сприяв дослідженням свого учня П'єра Бугера, які привели до винаходу фотометра.

У 1729 році де Меран провів експеримент, переконливо показував існування у рослин циркадного ритму.

У 1731 році відкрив в сузір'ї Оріона «туманність де Мерана» відому сьогодні як Мессьє 43 (М43, інше позначення -NGC 1982). У 1733 році опублікував «Фізичний і історичний трактат про північне сяйво», де обгрунтував космічну природу цього явища пояснивши його як проникнення сонячної атмосфери в земну.
Фізичний і історичний трактат про північне сяйво

SIDEROCRATOR

105 років тому 29 листопада 1913 р. народився радянський астроном вірменського походження Веніамін Маркарян (1913-1985)

В 1938 році закінчив Єреванський університет, у 1941 р - аспірантуру Ленінградського університету. З 1942 року працював у Бюраканській астрофізичній обсерваторії (у 1952-1957 рр. - Заступник директора, з 1957 - завідувач відділом галактик).

Розробив теорію флуктуації у видимому розподілі зірок з урахуванням космічного поглинання. Спільно з В. А. Амбарцумяном встановив існування в Галактиці молодих, нестійких зоряних систем - асоціацій, наявність яких свідчить про продовження процесу зореутворення в нашу епоху, причому зірки народжуються групами. Виконав класифікацію розсіяних зоряних скупчень, вивчив особливості їх розподілу та окреслив по них розташування спіральних рукавів Галактики.

Виявив існування серед яскравих галактик особливої категорії об'єктів, що володіють аномальними колірними і спектральними характеристиками. Для пояснення виявленого явища першим висунув ідею про наявність у ядер галактик ультрафіолетового випромінювання нетеплової природи. Розробив спеціальну методику і провів перший спектральний огляд неба з Бюраканським метровим телескопом Шмідта в комбінації з набором об'єктивних призм. На знімках виявив слабкі галактики (13-17-ї зоряної величини), що володіють інтенсивним УФ-континуумом, обумовленим надлишком УФ-випромінювання. Подальші дослідження в різних обсерваторіях показали, що ці об'єкти, що отримали назву Ланцюжок Маркаряна, складають великий клас активних утворень в Метагалактиці. Значна їх частина володіє радіо-, інфрачервоним і рентгенівським випромінюванням, а більш ніж 10% притаманні особливості галактик Сейферта. Серед них є також квазари і об'єкти типу BL Ящірки.

Окремо треба згадати про Каталог зоряних скупчень і О-асоціацій Маркаряна (Mrk), що складається з двох частин. До першої увійшли розсіяні зоряні скупчення, а в другу - зоряні асоціації. Для аматорів представляють інтерес три об'єкти Mrk6, Mrk18 і Mrk50. Опублікований каталог був в 1951 році.
Ланцюжок Маркаряна

SIDEROCRATOR

140 років тому 1 грудня 1878 р. народився видатний американський аматор астрономії Латимер Вільсон (Wilson Latimer 1878 - 1948)
Латимер Вілсон прославився як аматор астрономії завдяки своїм чудовим замальовкам та фотографіям.
Астрономією Вільсон зацікавився після знайомства з Едуардом Барнардом в Обсерваторії Університету Вандербільдта. У 1908 році Вільсон серйозно зайнявся астрономією з 4" рефрактором, згодом він збудував 10-дюймовий Ньютон в 1910 р., А в 1912 р. завершив будувати 12" Ньютон, який був його основним інструментом.
1913 року якість планетних ескізів Вільсона привабила увагуФредеріка Чарльза Леонарда (1896-1960) директора Товариства планетарної секції "Практична астрономія" [SPA]. В 1915 р. на засіданні т-ва в Чиказькому університеті Вілсон був обраний президентом Секції Практичної Астрономії.

Його інтереси розширилися, включивши спостереження метеорів; згодом його призначили регіональним директором Американського метеорного товариства. Вільсон приєднався до Американського астрономічного товариства за запрошенням Філіпа Фокса, і незабаром після цього став членом Société Astronomique de France та подружився з Фламмаріоном.
З 1919 по 1922 рр. Вілсон працював редактором журналу Popular Science, а деякий час в 1930-х роках він працював директором обсерваторії Чаттануга. У 1935 році Вілсон став членом Американської асоціації любителів астрономії [AAAA];

Будучи акуратним спостерігачем Вілсон виявив яскраві спалахи в південній полярній шапці Марса 30 травня 1937 року, це явище також спостерігалося в 1890 році Персивалем Лоуеллом та Вільямом Пікерінгом, а в 2001 році - членами Асоціації Місячних та Планетарних Спостерігачів.

SIDEROCRATOR

180 років тому 3 грудня 1838 р. народився Клівленд Еббе , американський метеоролог і астроном ( Cleveland Abbe 1838 - 1916) заснував метеорологічну службу США, був першим хто запропонував запровадити стандартні часові пояси.

Після кількох років навчання в Мічиганському університеті він здійснив певні геодезичні вимірювання для уряду США . В 1864 - 1866 р жив в Росії , де вивчав астрономію в Пулківській обсерваторії.

Після повернення Еббе було призначено директорм обсерваторії в Цинциннаті. В цей час він започаткував практику телеграфних повідомлень про шторми. Перше повідомлення було зроблено Еббе 1 вересня 1869 року. Незабаром вони стали дуже поширеними. 1871 р. такі метеорологічні телеграми почалися розсилатись регулярно, тричі на день, випускаючи прогноз погоди. У 1891 р. Згодом ця метеостанція була перейменована у Бюро погоди США. Еббе залишався на посади голови метеостанції до 1916 року. Він відомий широкій публіці як батько метеорологічного інституту. Він також викладав метеорологію в Університеті Джона Хопкінса в Балтіморі, штат Меріленд, і провів багато досліджень. Оскільки значення прогнозів погоди збільшилося. Телеграф незабаром був витіснений радіо звітами, метеозондами , радарами і , нарешті , штучними супутниками , які сьогодні відслідковують рух хмар та атмосферних фронтів.

Він також був серед тих, хто запропонував запровадити стандартні часові пояси або зони. В 19 столітті різний місцевий час не викликав особливих проблем, оскільки швидкість руху була дуже мала. Перші проблеми виникли з приходом залізниці. Складання розкладів стало майже неможливою справою. На підставі статті, опублікованої в 1879 році, уряд офіційно прийняв графік, раніше використовуваний залізницями. У 1883 році США поділяються на чотири райони з різними стандартними часами. Для стандартного часу кожної смуги було обрано середній час для цієї зони. Часовий пояс тепер використовується у всьому світі. З початком авіації цей поділ став ще більш необхідним і корисним.

SIDEROCRATOR

4 грудня 1821 р. народився Ернст Вільге́льм Ле́берехт Те́мпель (Ernst Tempel 1821 - 1889) — німецький художник-графік і астроном, першовідкривач 5 астероїдів і 12 комет.

У 1837 році навчався літографській справі в м. Мейсен. У 1840 — вирушив у багаторічну подорож по Європі, відвідав Копенгаген, Стокгольм і Христианію (нинішнє Осло).
У 1858 році оселився у Венеції, відкривши майстерню з літографії. Дуже успішно виконував замовлення вчених з виготовлення ілюстрацій. Будучи з юних років захоплений астрономією, придбав чотиридюймовий телескоп і з його допомогою вже в 1859 році відкрив комету, а також туманність в скупченні Плеяд.
Через відсутність спеціальної освіти не зміг влаштуватися в обсерваторії німеччини, але У 1860 році отримав запрошення до імператорської обсерваторії Марселя. Працюючи в цьому французькому місті, відкрив ще ряд небесних тіл, зокрема 5 астероїдів і 12 комет. Йому належать відкриття астероїдів 64 Ангеліна, 65 Кібела, 74 Галатея, 81 Терпсіхора і 97 Клото.

Після початку франко-німецької війни в 1870 році він був висланий з країни і повернувся до Італії. У 1875 році він став директором недавно побудованої обсерваторії Арчетрі, на південь від Флоренції. Рефрактор встановлений там (283 мм фокус 5370 мм), був найбільшим телескопом в Італії. За допомогою цього інструменту він досліджував туманні об'єкти.

Темпель в Марсельській обсерваторії

Туманність Меропи в ск. Плеяд, малюнок Темпеля

Туманність Оріона малюнок Темпеля 1876 р.

Триплет Лева мал. Темпеля

SIDEROCRATOR

890 років тому 8 грудня 1128 було зроблено перший задокументований малюнок сонячних плям
Цей малюнок з Хроніки Іоанна Ворчестерського (одного з численних ченців, які писали Ворчесетську хроніку), представляє нам, перший збережений рисунок сонячної плями. станом на полудень 8 грудня 1128 р.

Супровідний текст можна перекласти так: "... з ранку до вечора з'явилося щось на зразок двох чорних кіл у диску Сонця, одна у верхній частині більша, а інша в нижній частині менша. Як показано на кресленні ".
Те, що монахи Ворстера змогли, помітити і описати, таке явище, вказує на те, що плями, мабуть, були справді винятково великими.

Великі сонячні плями можуть бути видимими неозброєним оком при відповідних умовах, наприклад, коли сонце частково затемнене хмаркою або туманом, особливо на сході або заході сонця. Численні такі спостереження існують у історичних записах, починаючи з Теофраста (374-287 рр. До н.е.) Однак найпоширеніші дотелескопічні записи знаходяться на Далекому Сході, особливо в офіційних документах китайського імперського суду, починаючи з 165 р. до н.е. На Заході домінуючі погляди Арістотеля на незмінність небес означали, що плями були "фізично неможливі", так що спостереження були проігноровані або приписані транзиту Меркурія або Венери через Сонячний диск.

SIDEROCRATOR

510 років тому 8 грудня 1508 року народився Гемма Фризіус (Gemma Frisius; 1508 - 1555)
нідерландський математик, лікар, картограф, астроном, майстер астрономічних інструментів.

Створив в 1536 році один з найстаріший глобусів, поліпшив ряд інструментів свого часу, що застосовуються в прикладній математиці, геодезії та навігації.

1525 навчався в Льовенському католицькому університеті, в списку дисциплін якого були математика і астрономія. У 1536 отримав ступінь доктора медицини. Беручи до уваги рівень його знань, був залишений на медичному факультеті університету в Льовені, де працював до своєї смерті.

Ще під час навчання, зайнявся виготовленням глобусів і астро інструментів. Завдяки якості і точності його виробів, став широко відомий в науковому світі, серед інших, отримав високу оцінку від Тихо Браге.

У 1533 році він вперше описав метод тріангуляції, який використовують в картографії і геодезії донині. У 1530 (або 1533) був першим, який описав спосіб визначення географічної довготи за допомогою точного часу.

У 1544 за допомогою камери-обскури Гемма Фрізіус спостерігав сонячне затемнення. Займаючись астрономією і картографією активно листувався з М. Коперником. Був одним з перших прихильників геліоцентричної системи світу.

Серед його робіт найзначнішими є удосконалення, так званого, посоха Якова, інструменту для вимірювання кутів при астрономічних спостереженнях, який використовується в астрономії, навігації та геодезії.
винайшов католицьку астролябію (1556)
Створив прилад, званий «астрономічні кільця»
поліпшив атлас Петера Апіана

Серед його відомих учнів був Герард Меркатор, вправний картограф який після закінчення університету працював разом з Фрізіусом над створенням глобусів Землі і Місяця, займався виготовленням точних оптичних інструментів.
глобус Фрізіуса

Кільця фризіуса

SIDEROCRATOR

11 грудня виповнилося 155 років з дня народження американського астронома Енні Джамп Кеннон (англ. Annie Jump Cannon; 1863-1941)

Енні Кеннон Народилася в Довері (штат Делавер), в 1884 закінчила Велеслі-коледж. З 1896 працювала в Гарвардській обсерваторії.

Основні праці в області спектральної класифікації зірок і дослідженню змінних зірок. Продовжила роботи з спектральної класифікації зірок, розпочаті В. Флемінгом і А. К. Морі під керівництвом Е. Ч. Пікерінга у Гарвардській обсерваторії.
Виконала класифікацію всіх зірок, що містяться в «Каталозі Генрі Дрепера» (т. 91-99 «Гарвардських анналів»), в «Продовженні каталогу Генрі Дрепера», а також зірок в зонах Єльського каталогу та каталогу складеного в обсерваторії на мисі Доброї Надії. Всього Кеннон класифікувала спектри близько 350 000 зірок.
На основі «Каталогу Генрі Дрепера» провела спільно з X. Шеплі статистичні дослідження розподілу зірок за величинами і спектральним класам. У 1903 і 1907 склала каталоги змінних зірок. Відкрила близько 300 змінних і 5 нових зірок, більшу частину з них за їх спектральним характеристикам.

Почесний член Лондонського королівського астрономічного товариства (1914), почесний доктор багатьох університетів, перша жінка, яка отримала ступінь доктора наук Оксфордського університету (Англія, 1925).

SIDEROCRATOR

150 років тому 19 грудня 1868 р. народився видатний іспанський астроном відкривач комет та атмосфери на супутнику Сатурна Титані - Хосе Комас Сола (Josep Comas Solà; 1868 — 1937)

Закінчив Барселонський університет. Керував будівництвом і оснащенням обсерваторії Фабра (поблизу Барселони), в 1904 очолив її.
У 1885 опублікував результати своїх спостережень метеорних потоків Бієлід і Андромедід. У 1890 почав спостереження Марса, які продовжував під час всіх подальших протистоянь планети. У 1894 створив карту Марса. Успішно проводив також фізичні спостереження Юпітера, які згодом використовував А.С. Вільямс при побудові своєї теорії течій в атмосфері цієї планети.
Вивчав Меркурій, Венеру, супутники Юпітера, підтвердив існування полярних білих плям у третього супутника Юпітера, Ганімеда.
Першим прийшов до висновку, що на найбільшому супутнику Сатурна, Титані, може бути щільна атмосфера: у 1907 відмітив, що краї диска супутника темніші за центр, спостерігав світлі плями, що міняють форму і положення, і інтерпретував їх як хмари в атмосфері.

Замальовок поверхні Титана за результатами спостережень Комаса Соли

Особливу відомість принесли Комасу Сола проведені ним дослідження комет. Відкрив дві комети, одна з яких періодична (1927 III, період дорівнює 8,5 років). Цю комету він також спостерігав повторно під час її повернення до Сонця в 1935. Розробив метод чисельного розрахунку збурень кометних орбіт. Відкрив 11 малих планет (зокрема Іспанію, Барселону, Альфонсину).

Розробив метод розрахунку глибини епіцентру землетрусу, вивчав землетруси на півдні Франції, виверження Везувію в 1906. Проводив велику науково-популяризаторську роботу.

Заснував (1911) в Барселоні Астрономічне товариство Іспанії і Америки, що в наш час існує під назвою Іспанське астрономічне товариство (SEA).

astrOleg

21 грудня 1988 року здійснив перший випробувальний політ найбільший у світі транспортний літак Ан-225 «Мрія». Він розроблений київським Конструкторським бюро імені Антонова у 1985-1988 роках.

За задумом конструкторів, «Мрія» мала стати першою сходинкою системи повітряного старту космічного корабля, літаючим космодромом, зі «спини» якого космічний «човник» із баком загальною масою 170 т мав стартувати на орбіту. Від самого початку основним завданням Ан-225 було перевезення різноманітних частин ракети-носія «Енергія» і космічного корабля «Буран». На рахунку «Мрії» з «Бураном» – 14 польотів у зв'язці загальною тривалістю 28 годин 27 хвилин. Але з розпадом СРСР фінансування програми «Енергія-Буран» припинилося. Укрінформ

P.S. Дата не стільки астрономічна, скільки навколо астрономічна, але тим не менше.

SIDEROCRATOR

Сьогодні о 22 : 23 відбудеться зимове сонцестояння. Початок астрономічноі зими

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 247151 раз)