Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 247451 раз)

SIDEROCRATOR

28 листопада 1571 р. (за іншими даними 1574 р.) народився німецький астроном та письменник Маттіас Хірцгартер (Мatthias Нirzgarteг) (1571/74 - 1653)

Німецькомовні роботи Маттіаса Хірцгартера вперше зробили доступними для широкої читаючої публіки інформацію про ранні телескопічні спостереження.
Хірцгартер виріс у традиційній родині священнослужителів у сільській місцевості, навчався спочатку в місцевій школі, а потім у Цюріхському університеті. Після подорожі по Данії та Шотландії він знайшов свою першу посаду шкільного вчителя в Клотені, але з 1612 року він був пастором у Цолліконі. Крім того, Гірцгартер також займався медициною і складав альманах, який не зберігся.

Хірцгартер багато років займався астрономією. Його найраніший збережений твір Epilogismus duarum Lunae eclipsivm присвячений двом місячним затемненням у 1635 році, в якій він розрахував їх обставини та детально представив всі астрономічні та математичні дані, а також усі етапи розрахунку.

У своїй епохальній роботі 1643 року Detectio Dioptrica, Corporum Planetarum Verorum Хірцгартер представив результати ранніх телескопічних спостережень планет, Сонця і Місяця, деякі з них були його власними, а деякі взяті з робіт інших астрономів, наприклад Франческо Фонтани.
Невідомо, чи побудував він власний телескоп і в якому місці він міг його використовувати. Спостереження за допомогою телескопа Гірцгартер вважав важливими, оскільки вони допомогли виправити астрономію і звільнити її від зайвих гіпотез. Він описав відкриття на Сонці, Місяці і всіх планетах, зроблені за допомогою телескопа.
Так стосовно Місяця на поверхні його він підкреслив розгалужену систему променів і загалом грубу і гірську поверхню, яка особливо помітна на краю термінатора.
На Меркурії та Венері він сам міг побачити візерунки світла.
Сатурн, пише Хірцгартер, якщо розглядати його в погані телескопи, здається «оливкою», але хороші телескопи показують два півкільця або рукави, які надають планеті «жахливий вигляд». Якраз саме в цій праці міститься перша згадка про спостереження Ф. Фонтаною кілець Сатурна та найбільшого супутника Титана, відкриття яких в 1656 р. припишуть Гюйгенсу.
Особливо Марс, за твердженням Хірцгартнера своїми рухами показує, що система Миколи Коперника відповідає справжній будові Всесвіту, оскільки ця планета може з’явитися як над, так і під Сонцем (форму якого він не зміг побачити за допомогою телескопа, але яку він чудово уявляв у формі гори). Юпітер зі своїми чотирма супутниками за словами автора становив особливий світ. За допомогою кольорового скла на Сонці можна було спостерігати плями, які вказували на те, що воно рухається навколо власної осі. Зірки, враховуючи їх різні діаметри, розташовані на різних відстанях, а не в одній загальній сфері.

На фото титульна сторінка праці Хірцгартера
Скачати книгу можна тут https://www.e-rara.ch/download/pdf/955046?name=Detectio%20dioptrica%20corporum%20planetarum%20verorum%20das%20ist%20von%20der%20wundersamen%20doch

SIDEROCRATOR

205 років тому 25 листопада 1816 р. народився американський астроном, піонер астрофотографії Льюіс Резерфорд (1816-1892).

Народився в м. Моррізанія шт. Нью Йорк, в 1834 р. закінчив Williams College в шт. Масачусетс за спеціальністю правника, в 1837 р. був принятий в колегію адвокатів.
Згодом в 1843 р. полишив адвокатську практику і зайнявся астрономією.
Набувши деякі навички та обладнання він збудував власну обсерваторію і почав роботи в спектральному аналізі та астрофотографії. Завдяки наполегливій роботі в 1863 р. Резерфорд опублікував статтю в Americаn journal of science присвячену зоряній та планетній спектроскопії.
Це була перша робота після публікації Бунзена і Кірхгофа де була спроба класифікації зоряних спектрів.
В наступному році, коли стала зрозуміла необхідність досліджень в області зоряної спектроскопії, постало питання про точну ахроматизацію телескопічних обєктивів для астрофотографії та отримання зоряних спектрів. І Резерфорд взяв у цьому активну участь, так було відшліфовано 11.5 дюймовий обєктив з фокусною відстанню в 15 футів спеціально скоригований в синій голубій та ультрафіолетовій ділянці спектру для потреб астрофотографії (пояснювалося це тим, що мокроколодійні фотоемульсії які тоді застосовувались були найчутливіші лише в цій ділянці спектру). В 1868 р. було зроблено аналогічний обєктив діаметром 13 дюймів.

Завдяки цьому обєктиву було отримано високоякісні фото сонця, місяця, яскравих зоряних скупчень та спектри зірок до 5m.
Але особливо знаменитими стали високоякісні фотографії місяця зроблені Рузерфордом в 1865 р. Чіткість та деталізація зобрадень були використані згодом для детального вивчення місячної поверхні та складання карт.

Знімки Плеяд , отримані ним за допомогою спеціально відшліфованого для ультрафіолетових променів об'єктива D 11 дюйма , вперше ( 1865 ) дали можливість застосувати фотографію до завдань вимірювальної астрономії, та покласти початок вимірюванню астрофотографій з допомогою мікрометра.
Мікрометер Резерфорда

Мокроколодійна пластинка з фотографією скупчення Плеяд отримана Резерфордом в 1866 р.

В 1870 р. Резерфорд сконструював пристрій для нарізання дифракційних граток, який давав рекордні на той час 17 000 ліній на квадратний дюйм. За допомогою їх Рузерфорд отримував висоякісні сонячні спектрограми.

SIDEROCRATOR

200 років тому4 грудня 1821 р. народився Ернст Вільге́льм Ле́берехт Те́мпель (1821 - 1889) — німецький художник-графік і астроном, першовідкривач 5 астероїдів і 12 комет.

Народився 4 грудня 1821 року в саксонському місті Нідеркуннерсдорф. У 1837 році навчався літографському справі в м. Мейсен. У 1840 — вирушив у багаторічну подорож по Європі, відвідав Копенгаген, Стокгольм і Христианію (нинішнє Осло).
У 1858 році оселився у Венеції, відкривши майстерню з літографії. Дуже успішно виконував замовлення вчених з виготовлення ілюстрацій. Будучи з юних років захоплений астрономією, придбав чотиридюймовий телескоп і з його допомогою вже в 1859 році відкрив комету, а також туманність в скупченні Плеяд.
Через відсутність спеціальної освіти не зміг влаштуватися в обсерваторії німеччини, але У 1860 році отримав запрошення до імператорської обсерваторії Марселя. Працюючи в цьому французькому місті, відкрив ще ряд небесних тіл, зокрема 5 астероїдів і 12 комет. Йому належать відкриття астероїдів 64 Ангеліна, 65 Кібела, 74 Галатея, 81 Терпсіхора і 97 Клото.

Після початку франко-німецької війни в 1870 році він був висланий з країни і повернувся до Італії. У 1875 році він став директором недавно побудованої обсерваторії Арчетрі, на південь від Флоренції. Рефрактор встановлений там (283 мм фокус 5370 мм), був найбільшим телескопом в Італії. За допомогою цього інструменту він досліджував туманні об'єкти.

Темпель в Марсельській обсерваторії

Туманність Меропи в ск. Плеяд, малюнок Темпеля

Туманність Оріона малюнок Темпеля 1876 р.

Триплет Лева, малюнок Темпеля

Внизу фото комети Темпель 9р яка стала мішенню для місіі Діп імпакт та Стардаст

SIDEROCRATOR

130 років тому 4 грудня 1891 р. народився видатний радянський астроном Борис Володимирович Новопашенний (1891-1975)

Борис Володимирович Новопашенний – відомий радянський астрометрист, понад 45 років пропрацював в Одеській університетській обсерваторії, вражаючи всіх своєю винятковою працездатністю, сумлінним ставленням до справи та життєвої активністю. Останні роки він працював на посаді доцента кафедри астрономії та багато випускників Одеського університету тепло згадують його лекції з астрометрії.
Народився Б.В. Новопашний 22 листопада ст. ст. - 4 грудня н. ст. 1891 року у м.Кишиневі Бессарабської губернії у родині викладача гімназії - філолога. Незабаром його батько був переведений до Маріуполя, там же Б.В. вступив до гімназії. Ще будучи учнем гімназії, в 1910 році серйозно захопився астрономією, почав вести аматорські спостереження за допомогою невеликих астрономічних телескопів. Це захоплення дало напрямок усієї подальшої діяльності – у 1910 році Б.В. поступає на математичне відділення фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету.
Спеціалізувався з астрономії, активно працював у студентському астрономічному гуртку, де два останні роки навчання був секретарем. Деякі астрономічні спостереження цих років були опубліковані в Бюлетені Французького та Вісті Російського астрономічних товариств. Тоді ж він став членом Французького астрономічного товариства, його членський квиток підписаний знаменитим Каміллом Фламмаріоном.
Закінчив університет 1 грудня 1914 року, але держіспити складав пізніше, тому що в 1915 році був мобілізований на військову службу і, як нестройовий, служив на посаді писаря полкової канцелярії 177 піхотного запасного полку (Новгород) до лютого 1917 року. В вільний від служби час, продовжував підготовку до держіспитів та склав їх вже у Петроградському університеті в 1916 році. У лютому 1917 року був переведений у Головне Військово-метеорологічне управління в Петрограді, де пройшов підготовку зі спеціальностей "метеорологія" та "аерологія". У червні 1917 року, був переведений до Головного гідрографічного управління військово-морських сил і призначений (за вільним наймом) завідувачем астрономо-метеорологічної частини Дирекції маяків та лоції Білого моря у Архангельську. До його обов'язків входило: 1) забезпечення судів військово-морського та цивільного флоту точним часом, вивірка їх хронометрів і годинника флоту, подача сигналів часу, зокрема моментів полудня спуском кулі, та - по радіо; 2) керівництво роботою метеорологічних станцій морського відомства, інспекція їх, інструктування та підготовка спостерігачів, перевірка спостережних матеріалів, постачання метеоприладів та перевірка їх та безпосереднє завідування метеостанцією Дирекції Маяків у Архангельську.
Коли в червні 1920 року Дирекція маяків була перетворена на Управління по забезпеченню безпеки кораблеводіння на північних морях (УБЕКО – Північ), Б.В. був призначений начальником астрономічної частини. У 1920 - 1921 роках, будучи в експедиції на гідрографічному судні "Таймир", Б.В. визначив кілька астрономічних і магнітних пунктів на островах Нова Земля та Вайгач, на Байдарацькій губі, проводив тріангуляцію та топографічні зйомки, гідрометеорологічні спостереження. У травні 1923 року, Б.В. був призначений начальником гідрометеорологічного відділу УБЕКО - Північ, у веденні якого знаходилися понад 30 станцій на узбережжі та островах від кордону з Фінляндією до гирла річки Об, понад 30 постів спостережень за льодами та розкриттям річок, одна геофізична обсерваторія в Маточкиному Шарі та Бюро погоди у місті Архангельське, що обслуговували прогнозами погоди всю північ Європейської частини СРСР.
У 1923 році за сукупністю гідрографічних і геодезичних робіт, виконаних Б.В. на півночі в 1920 - 1923 роках, йому було присвоєно вчене звання "гідрограф-геодезист". На півночі Б.В. пропрацював 12 років, як делегат брав участь у роботі I Всеросійського гідрологічного з'їзду (1924), I геофізичного з'їзду (1925), I Краєзнавчого з'їзду Північного краю (1928). Він залишив про себе добру пам'ять, тому, коли в 1980-х роках співробітник Одеської обсерваторії В.Н.Іванов (сам уродженець півночі) відвідав музей у Архангельське, він виявив там матеріали про велику роботу Б.В. Отримуючи призначення в Архангельськ в 1917 році, Борис Володимирович вважав, що їде на північ ненадовго, на рік - два. Але становище країни наступні роки - революція, громадянська війна, розруха, відсутність спеціалістів, здатних замінити Б.В. на його посаді - затримали його на півночі на 12 років. Уродженець півдня, він прагнув рідних країв. Йому хотілося також продовжити улюблену роботу в галузі астрономії.
Нарешті, влітку 1929 року Борис Володимирович демобілізується та домовляється з директором Одеської обсерваторії професором О.Я.Орловим про роботу в Одесі, де був потрібен спеціаліст для спостережень на основному астрометричному інструменті - меридіанному колі Репсольда. Робота мала непроста, тому Б.В. у травні 1929 року пройшов у Пулковській обсерваторії спеціальну підготовку зі спостережень на великих астрометричних інструментах. 1 серпня 1929 року наказом Наркомосу УРСР він був призначений на посаду старшого астронома Одеської обсерваторії, де й пропрацював більше 45 років. Він очолював одеську астрометрію до кінця свого життя, до 12 лютого 1975 року.
Переїхав до Одеси Б.В. з дружиною Марією Олексіївною, вірною супутницею життя, уродженкою Архангельська, і маленьким сином Віктором, який згодом став відомим Пулковським астрономом. Борис Володимирович належав до вчених, які все своє наукове життя присвячують одній великій проблемі. Такою проблемою для нього стала меридіанна астрометрія - візуальні визначення точних положень зір і планет за допомогою меридіанного кола. У цій складній справі він досяг великих успіхів, як щодо кількості, так і щодо якості спостережень. Ним зроблено понад 65 тисяч спостережень координат небесних тіл. Особливо високою точністю відрізнялися його визначення прямих сходжень зір.
У 1930 – 1935 роках Б.В. спостерігає положення більш ніж 5 тисяч зір в екваторіальній зоні від + 2 до - 1 градуса по схиленню, так званої Миколаївської зони AG (Astronomishe Gezellschaft). Усього ним було зроблено понад 20 тисяч спостережень цих зір. В 50-х роках Г.Г.Єрмолаєв використовував спостереження схилень, обробивши їх, для складання каталогу, який став основою захищеної ним кандидатської дисертації. А великий спостережний матеріал по прямих сходженнях в даний час обробляють співробітники сектора астрометрії обсерваторії. Спостерігав Б.В. у 1935 році також координати великих та малих планет. У 1936 – 1939 роках Б.В. зробив визначення схилень зір програми Одеського зеніт-телескопа. А у 1940 році обсерваторія приступає до виконання великої міжнародної програми з визначення точних положень та складання каталогу 645 зір фундаментального каталогу слабких зір - ФКЗЗ. Б.В. починає спостереження прямих сходжень. Ці спостереження Б.В. продовжував і у важких умовах окупації Одеси 1941 – 1944 років.
Про роки війни в обсерваторії слід провести окреме дослідження. Ми згадаємо лише про велику роль Бориса Володимировича у збереженні майна обсерваторії, особливо цінної бібліотеки. Він із сім'єю жив під час окупації в обсерваторії, як і її директор К.Д.Покровський, і треба віддати належне їх мужності та стійкості, внаслідок яких майно (крім архівів) та парк інструментів обсерваторії майже не постраждали. Зазначимо також, що Б.В. двічі перебував на посаді директора обсерваторії, у тому числі у тяжкому 1944 році після арешту К.Д.Покровського. А спостереження воєнних років лягли в основу кандидатської дисертації Б.В., яку він успішно захистив у Пулковській обсерваторії у 1960 році. Після цього Б.В. працював здебільшого у складі кафедри астрономії університету, не залишаючи керівництва астрометричними роботами обсерваторії (відділом астрометрії обсерваторії Б.В. завідував із 1955 року). Великий його внесок у створення та роботу одеської станції оптичних спостережень штучних супутників Землі.
І продовжував спостерігати! У 1951 - 1955 роках - положення неправильних змінних зір - червоних гігантів, що представляють великий інтерес з погляду зоряної астрономії. Останньою роботою Новопашенного став "Каталог прямих сходжень 2967 зір КСЗ у зоні схилень від - 5 до - 25 градусів". Ці спостереження виконувались у 1954 -1961 роках. Останні спостереження зроблено ним у 1961 році у віці 70 років. Усього Б.В.Новопашенний опублікував понад 50 досліджень у галузі астрономії. Він був учасником більшості Всесоюзних астрометричних конференцій, членом Міжнародного астрономічного союзу. Працюючи в 30-ті роки під керівництвом блискучого астронома О.Я.Орлова, Борис Володимирович брав участь у 1932, 1934 та 1939 роках у експедиціях на території України щодо визначення сили тяжіння, астропунктів, базисів мережі тріангуляції - став у нагоді північний досвід. Багато років Б.В. вів "службу часу" обсерваторії, визначаючи хід годинника та хронометрів.
Борис Володимирович займався і педагогічною діяльністю, причому успішно, із видимим задоволенням. Він викладав у середніх школах та вузах міста (педагогічному, гідрометеорологічному, сільськогосподарському інститутах та університеті в різні роки).
Але не лише школярів та студентів навчав Б.В. Він консультував аспірантів та наукових співробітників, беручи участь у підготовці фахівців вищої ланки не лише університету, а й особливо Одеського вищого інженерного морського училища – нині Морської Академії.
Десяток "мореплавців", серед них два професори - Л.Ф.Чернієв та А.М.Стафєєв, отримали ступені та звання за дослідження, проведені за допомогою меридіанного кола Одеської обсерваторії.
Багато уваги приділяв Б.В. також аматорам астрономії. Він постійно читав науково-популярні лекції, був незмінним членом Ради Одеського відділення Всесоюзного астрономо-геодезичного товариства. Борис Володимирович Новопашенний помер 15 лютого 1975 року. Але досі його учні та співробітники обсерваторії згадують цього невтомного трудівника, що активно відносився до життя, не допускав безладдя і недбалості, умів захистити свою думку і не боявся зробити зауваження будь-кому. Але незмінно доброзичливого насправді. Бракує його буркотливих зауважень і життєвих настанов. Але головне - Борис Володимирович був самовідданий астрономії. Він похований в Одесі на 2-му цвинтарі, на могильній плиті висічено: "Астроном Борис Володимирович Новопашенний".

Джерело: З історії астрономії в Одесі. Б.В.Новопашенний
М.Ю.Волянська та О.Ю.Мандель
(Зі збірки "Сторінки історії астрономії в Одесі",
ч.1, 1994, Одеса, с.84-87)
http://www.astro-observ-odessa0.1gb.ua/dat/History/novopasheniy.pdf
=Переклад: І.Л.Андронов, А.В.Драгунова
Фото: архів Астрономічної обсерваторії Одеського національного університету ім.. І.І.Мечникова

rgb

Нiколи не чув за нього. Дуже цiкаво

SIDEROCRATOR

435 років тому 6 грудня 1586 народився італійський астроном і математик Нікколо Дзуккі (1586- 1670)

Вважається, що Нікколо Дзуккі разом з Даніелло Бартолі , одним з перших 17 травня 1630, виявив екваторіальні пояси на планеті Юпітер, а в 1640 повідомив про спостереження темних плям на Марсі.
Народився у шляхетній сім'ї, що належала до місцевої аристократії. Навчався в єзуїтському коледжі у Пармі. Пізніше, продовжив вивчати риторику в П'яченці, потім повернувся до Парми для навчання богослов'я. У 1602 році вступив до Товариства Ісуса , і після завершення новіціату був учителем математики, теології та риторики у Римі та Равенні. Пізніше отримав титул папського проповідника у Римі.

Високо цінований, як вчений єзуїт, мав кількох могутніх покровителів, які жертвували кошти на дослідження. Серед його покровителів були герцог Пармський Рануччо II Фарнезе , а також ерцгерцог Леопольд , пізніше імператор Священної Римської імперії .

У 1623 році Нікколо Дзуккі, будучи папським легатом , взяв участь у посольстві до двору імператора Священної Римської імперії Фердинанда II . Там він зустрів математика і астронома І. Кеплера , який на той час був придворним імперським математиком, і з яким обговорював релігійні питання. Кеплер заохочував інтерес Нікколо Дзукі до астрономії. Повернувшись до Італії, він постійно листувався з Кеплером щодо своїх досліджень і навіть відправив йому телескоп, побудований власноруч.

Ніколо Дзуккі цікавили насамперед точні науки , насамперед, астрономія , математика , будова машин та пристосувань. Займався дослідженнями у сфері магнетизму , створенням барометрів .

Доказав, що люмінофори генерують світло , а не фокусують його.

Особливою пристрастю вченого була астрономія. Однією з речей, яку Цуккі цитував у своїй книзі 1652 року « Opticа philosophia experimentis et ratione a fundamentis constituta », є його заява про дослідження ідеї телескопа-відбивача в 1616 році. Цуккі описав експеримент, який він зробив із увігнутою лінзою та бронзовим увігнутим дзеркалом. Цуккі використовував увігнуту лінзу як окуляр , намагаючись спостерігати сфокусоване зображення, створене дзеркалом, щоб побачити, чи буде воно працювати як телескоп. Хоча Цуккі описав дзеркало як « ab experto et accuratissimo artifice elaboratum nactus » (виготовлений досвідченим майстром з дотриманням всіх вимог) він, очевидно, не отримав задовільного зображення з ним, можливо, через те, що дзеркало було недостатньо точним, щоб сфокусувати зображення, кут, під яким воно було нахилено, або той факт, що його голова частково заважала огляду. Цукі відмовився від цієї ідеї. Якби твердження Нікколо Цуккі про дослідження ідеї телескопа-відбивача в 1616 році було правдою, то це було б найранішим відомим описом ідеї використання вигнутого дзеркала як об’єктива для формування зображення, що передував Галілео Галілею та Джованні Франческо Сагредо які долучались до обговорення тієї ж ідеї в 1620-х роках. [8]

Існує багато описів Нікколо Цуккі, який успішно використовував свій ранній «відбиваючий телескоп». Французький письменник Бернар де Фонтенель у 1700 році в роботі « Історія Академії наук» стверджував, що Цуккі використовував її для спостереження « небесних і земних об’єктів ». Існують також сучасні твердження, що Цуккі використовував відбиваючий телескоп, щоб спостерігати за поясами Юпітера та досліджувати плями на планеті Марс,

Такі претензії оскаржені. В Единбурзькій енциклопедії 1832 року відзначається, що використання Цуккі нахиленого дзеркала « мабуть спотворювало та зіпсувало зображення » , а Британська енциклопедія 1858 року описала претензії Фонтенель як « нерозважливо (приписуючи) винахід » Історик Ван Хелден у своїх записках Проект Galileo, згідно з яким Цуккі використовував відбиваючий телескоп для спостереження за Юпітером і Марсом як «дико малоймовірним». А публікація Британської астрономічної асоціації взагалі зазначає, що для деяких своїх спостережень Цуккі використовував телескопи-рефрактори виробництва Юстахіо Дівіні та Джузеппе Кампані .

SIDEROCRATOR

10 грудня виповнилося 90 років з дня народження (1931) італійського астронома та професора ветеринарії Лучано Тезі.

У 1980 році він став засновником асоціації астрономів-аматорів "Gruppo Astrofili della Montagna Pistoiese", а через 10 років у 1990 році це призвело до будівництва астрономічної обсерваторії Пістоєзе.
Тезі відомий як першовідкривач астероїдів, який обіймає посаду директора обсерваторії. У період з 1994 по 2006 рік їм було відкрито загалом 168 астероїдів , сім з яких він виявив самостійно.

SIDEROCRATOR

14 грудня виповнилося 475 років з дня народження (1546) данського астронома Тіхо Браге.

Відомий данський астроном Тіхо Брагенародився 14 грудня 1546 р. в м. Кнудструпі (тепер Швеція), а помер 24 жовтня 1601 р.Виріс Тіхо в маєтку свого дядька, який усиновив його. Батьки Браге не вважали за потрібне давати синові серйозну освіту. Без їх відома дядько привіз хлопця до Копенгагена, де 13-літній Браге вступив до університету та три роки слухав лекції з риторики та філософії. Астрономією Браге вперше захопився в серпні 1560 р. Тоді він спостерігав рідкісне явище природи —сонячне затемнення. З того часу хлопець таємно від своїхбатьків вивчає астрономію, математику, спостерігає небо. Час від часу на власні заощадження йому вдавалося придбавати книжки та прості інструменти. 1562 р. Браге вступив до Лейпцизького університету, після закінчення якого, з 1566 р., він чотири роки подорожує по Німеччині та Північній Швейцарії. За цей час Браге познайомився з багатьма астрономами та хіміками, відвідав основні німецькі обсерваторії, що ще більше розпалило його цікавість до наук про природу.
В молодості Браге був дуже гарячим, в результаті чого часто брав участь в дуелях і в одній з них йому відтяли носа. До кінця життя він вимушений був носити приклеєний протез зі срібного сплаву. За цю ваду деякі сучасники називали його Рінотметом (По аналогії зі Східно-Римським імператором Юстиніаном ІІ якому також відтяли ніс).

Ім’я Браге стало дещо відомим після його спостережень Нової зорі в сузір’ї Кассіопеї. Декілька разів він намагався визначити її паралакс (кут, під яким з зорі видно велику піввісь земної орбіти). Та виміряти цю величину на той час йому не вдалося, бо паралакс Нової є досить малою величиною. оскільки паралакс будь-якого небесного тіла тим більший, чим ближче воно до Землі, Браге дійшов висновку, що відстань до цієї зорі більша, у крайньому разі, ніж до Місяця, паралакс якого на той час вже був визначений. Браге вважав, що зорі розташовані на сфері, близькій до орбіти Сатурна.

Можна вважати, що долю майбутнього відомого астронома вирішив його візит до ландграфа Вільгельма Гессенського (Кассель, 1575 р.), який, маючи вплив при данському дворі, звернув увагу короля Фредеріка II на неабияке обдарування Браге. Король віддав у розпорядження Браге острів Вен в Зундській протоці, де астроном-початківець організував будівництво обсерваторії Ураніборг (Палац астрономії), яке завершилось 1580 р. Кошти, надані Фредеріком II, дали змогу обладнати її найдорожчими інструментами. Серед них своєю якістю виділялись квадранти і секстанти, за допомогою яких вимірюють кути між небесними об’єктами. В обсерваторії Браге та його помічники (їх було не менше двадцяти) майже 20 років спостерігали зорі, комети і планети. Завдяки спеціальним пристроям, які він використовував при наведенні інструментів на світила, Браге одержав значно точніші спостереження, ніж його попередники. Точність положень зір, виведена із його спостережень, досягала 1′. Багаторічні ряди спостережень Браге дали змогу створити каталог екліптичних довгот і широт 788 зір. Крім цього, данський астроном досить точно визначив величину річної прецесії — 51″ (сучасне значення — 50,29″), склав таблиці рефракції світла в земній атмосфері. Плідними були і спостереження за Місяцем: Браге звернув увагу на періодичні зміни нахилу місячної орбіти до екліптики та частково дослідив закономірності цих змін. До того ж, вчений точніше, ніж його попередники, визначив паралакс Місяця. Зі своїх спостережень за кометою 1577 р. Браге вперше визначив відстань до комети в радіусах Землі та на основі своїх результатів дійшов висновку, що комета ще більш віддалена від Землі, ніж Венера, хоча з поширеної тоді системи світу Арістотеля випливало, що вона міститься на субмісячній сфері. Після смерті Фредеріка II (1588 р.) становище Браге при дворі різко погіршилося. Причиною цього були вчинки придворних, що не любили Браге за зраду їхньому станові. Тоді вважалося, що дворянин принизить свою гідність, якщо опублікує яку-небудь наукову роботу. Проти Браге виступили і лікарі, адже він не раз безоплатно допомагав бідним ліками. Як наслідок, обсерваторія перестала одержувати прибутки, а це унеможливлювало її існування. 1597 р. Браге з сім’єю та інструментами покинув Данію. Два роки він жив у свого друга — графа фон Рантцау в м. Вандсбек (Німеччина); згодом Браге переселився до Праги, де жив та працював аж до смерті, обіймаючи посаду придворного астронома таматематика. В Празі його помічником був німецький вчений Й. Кегшер (1571 —1630), до якого і перейшов багатий архів спостережень Браге. Згодом Кеплер використав цей матеріал для розробки теорії руху планет навколо Сонця.

Велике значення досліджень Браге полягає в його заслугах в галузі практичної астрономії. Можна стверджувати, що він започаткував точну сучасну астрометрію; завдяки дослідженням Браге мистецтво спостережень збагатилося новими методами. Основна його праця, в якій систематизовано всі спостереження вченого, вийшла 1602 р. в Празі. В іншій великій його роботі описано обсерваторію Ураніборг та всі її інструменти.

Короткий астрономічний календар 1996

SIDEROCRATOR

16 грудня 195 років тому народився італійський астроном Джованні Баттиста Донаті 1826 – 1873

Освіту здобув в Пізанському університеті.
З 1852 працював в обсерваторії Музею фізики і природної історії у Флоренції (з 1864 - її директор).

Був ініціатором створення Національної астрономічної обсерваторії в Арчетрі (недалеко від Флоренції, поблизу будинку, в якому помер Галілео Галілей); керував її спорудженням в 1864-1872.

Донаті займався пошуками, спостереженнями і обчисленнями орбіт комет.

У 1854-1864 відкрив шість комет, з яких комета 1858 V (комета Донаті) виявилася однією з найяскравіших і цікавіших в історії астрономії.
Відкрив він найяскравішу комету 19 століття 2 червня 1858, спостерігаючи у Флоренції.
Комета має період близько 1950 років, ексцентриситет 0,9963 і віддаляється від Сонця на понад 300 астрономічних одиниць. Комета спостерігалася до 4 березня 1859. Спостерігали її також О.В.Струве, Ф.Бредіхін. Комета мала зігнутий широкий запорошений хвіст і два тонких прямих газових хвоста.
У 1858 була зроблена її фотографія — перша фотографія комети (Ушервуд).

Донаті був одним з піонерів застосування спектрального аналізу при вивченні небесних тіл. Вперше отримав спектр комети і ототожнив його деталі, встановив наявність газів в кометах. За допомогою побудованих їм двох спектрографів з 5 і 25 призмами виконав спостереження Сонця під час затемнень в 1870 і 1872. Займався вивченням полярних сяйв і першим вказав на космічну природу їхнього збудника, зокрема на зв'язок їх з Сонцем. Пояснив мерехтіння зірок як результат змін атмосферній рефракції на шляху променя світла при проходженні його через земну атмосферу.

Edward

Комета донатов...

SIDEROCRATOR

20 грудня виповнилося 145 років з дня народження (1876) американського астронома Волтера Сідні Адамса.

Відомий американський астроном Волтер Сідней Адамс народився 20 грудня 1876 р. у Сірії, де його батьки працювали місіонерами. У 8 років переїхав до США. Астрономічну освіту здобув у Чікагському університеті, а потім вчився у відомих німецьких астрономів К. Шварцшільда та X. Зелігера в Мюнхені. У 1901—1904 рр. Адамс працював у Йеркській обсерваторії (США), де займався вимірюванням променевих швидкостей зір.
У 1904 р. його було запрошено до нової обсерваторії Маунт Вілсон. Декілька років Адамс працював над проблемами фізики Сонця — вивчав обертання Сонця за спектрограмами високої якості, займався порівнянням спектрів сонячних плям і незбурених зон. Важливим наслідком цих досліджень було встановлення досить сильних магнітних полів у плямах. Коли 1909 р. став до ладу 60-дюймовий рефлектор, Адамс очолив відділ фізики зір обсерваторії, і відтоді до кінця життя основною темою його досліджень було вивчення спектрів зір. Воно особливо успішно здійснювалося на обсерваторії Маунт Вілсон після побудови найбільшого в той час 100-дюймового рефлектора. В 1923— 1946 рр. Адамс був директором обсерваторії Маунт Вілсон, а з 1946 р. — її почесним директором.

Основні праці Адамса в цей період стосуються руху зір, світимостей та відстаней зір, властивостей газів у міжзоряному просторі. Разом зі співробітниками він визначив променеві швидкості багатьох тисяч зір. 1914 р. спільно з Кольшюттером встановив можливість визначення абсолютної величини зір за відносними інтенсивностями деяких ліній поглинання в їх спектрах. Це відкриття стало основою нового методу визначення відстаней до зір. Адамс багато часу віддав вивченню міжзоряних ліній поглинання в спектрах зір, що дало йому змогу встановити чимало нових фактів про природу міжзоряних газів.

Адамс був умілий і невтомний спостерігач. Усі його дослідні програми вимагали численних і тривалих спостережень, але це його не зупиняло. Переваги потужних телескопів, помножені на його невичерпний ентузіазм, дали можливість одержати багато результатів великої наукової цінності, збагатили наші знання про зоряний всесвіт.

SP

Какой-то пепелац на фото и гравицапа в руках.

WEST

В руках, скорее всего, пульт управления телескопом.

SIDEROCRATOR

Цитата: WEST від 20 Грудня 2021, 19:32:51

В руках, скорее всего, пульт управления телескопом.

В Лісниках на Азт 14 і Азт 8 такими пультами й досі послуговуються

Edward

Там(мт.Вилсон) многие вещи до сих пор сохранены в первозданном виде. Это дизайн предыдущей цивилизации...

ПС. Хоча останнiм часом, багато чого викинули.

SIDEROCRATOR

110 років тому 22 грудня 1911 р. народився Ґроут Ребер американський радіоінженер, один з основоположників радіоастрономії (1911 — 2002)
Ґроут Ребер народився у Вітоні, передмісті Чикаго. У 1933 він отримав у Арморовському технологічному інституті (нині Іллінойський технологічний інститут) фах радіоінженера.

Ґроут був радіоаматором (ex-W9GFZ) і працював на різних радіо-виробників у Чикаго з 1933 року по 1947-й. Інтерес до радіоастрономії виник у нього після знайомства в 1933 з роботами Карла Янського про радіовипромінювання неба. Він звернувся до «лабораторії Белла», де працював у той час Янський, але отримав відмову, тому що то були часи Великої Депресії, і вільних робочих місць не було.

Перший у світі радіотелескоп
Тоді Ребер вирішив побудувати власний радіотелескоп на задньому дворі свого будинку у Вітоні. Перший у світі радіотелескоп являв собою параболічне дзеркало з металу діаметром 9,5 метрів, що збирав сигнал на радіоприймач, який містився за 8 метрів над дзеркалом. Конструкція була встановлена на похилій стійці і не могла обертатися, проте її можна було спрямувати в будь-яку точку неба. За допомогою свого пристрою Ґроут Ребер склав першу карту неба Північної півкулі в радіодіапазоні
1948 року Ґроут Ребер почав працювати в Національному бюро стандартів. Ребер продовжив дослідження космічного радіовипромінювання, розпочаті Карлом Янським в 1932; до початку 1940-х років віе був єдиним, хто вів радіоастрономічні спостереження. Підтвердив результати Янського про радіовипромінювання Чумацького Шляху, використовуючи коротші хвилі (1,8 м). У 1942 опублікував першу радіокарту неба; в 1944 першим повідомив про відкриття радіовипромінювання Сонця, яке в 1942 спостерігали також Дж. С. Хей і Дж. Саутворт; в 1946—1948 вивчив і описав спалахи сонячного радіовипромінювання, знайшов, що їхня тривалість пропорційна довжині хвилі. У наступні роки брав участь в експедиціях радіоастрономічних на Гавайські острови і Тасманію.

З кінця 1950-х і до самої смерті 20 грудня 2002 Ребер жив на австралійському острові Тасманія, де продовжував астрономічні радіоспостереження.

SIDEROCRATOR

260 років тому 24 грудня 1761 р. народився французький астроном Жан-Луї Понс (Jean-Louis Pons1761 - 1831) абсолютний чемпіон з візуального відкриття комет.

Понс відомий тим, що з 1801 по 1827 відкрив 37 комет. Станом на 1960 рік це було визнано як найбільша кількість комет, відкрита однією людиною.

З 37 було визначено, що 28 мають параболічні орбіти, а три не мали достатньо спостережень, щоб визначити орбіту. Однак багато з його відкриттів сприяли перевідкриттю або відновленню того, що пізніше було визначено періодичними кометами, включаючи комети Понс-Брукса та комети Понс-Віннеке.

Комета 273P/Pons–Gambart , яку Понс спостерігав у 1827 році, була знайдена аж в 2012 році.

Понс народився в м. Пейрі, в Альпах, у бідній родині; і отримав 4 класну елементарну освіту. У 1789 році він почав працювати в Марсельській обсерваторії, як сторож, і поступово набув певного досвіду в наданні допомоги астрономам під час спостережень. Він зокрема навчився проводити спостереження самостійно, демонструючи чудову здатність запам'ятати зоряні поля та відзначати зміни в них, це в майбутньому дуже йому допомогло для відкриття комет.

У своїй ранній астрономічній кар'єрі простий і довірливий Понс часто був об'єктом жартів, з боку досвідчених астрономів. Франц Хавер фон Цах одного разу порадив йому шукати комети, тоді коли з'являлися сонячні плями, хоча при цьому Цах, можливо, навмисно дав Понсу дуже гарну пораду.

1 липня 1801 року Понс зробив своє перше відкриття комети, яке приписують і Шарлю Мессьє . Понс використовував телескопи та лінзи власної конструкції; його «Grand Chercheur» («Великий шукач») був інструментом з великою апертурою і короткою фокусною відстанню, схожим на сцчасний «шукач комет». Однак він не був особливо старанним реєстратором своїх спостережень, і його нотатки часто були вкрай нечіткими. Проте він знайшов приблизно 75% усіх комет за цей період.

У 1813 році він отримав посаду помічника астронома в Марсельській обсерваторії.

У 1819 році Понс став директором нової обсерваторії в Марліа поблизу Лукки, яку він залишив в 1825 р. для навчання астрономії в Ла-Спеколі у Флоренції. Згодом він прийняв пропозицію стати директором Флорентійської обсерваторії на прохання великого князя Тосканського.

Він виявив п'ять періодичних комет, три з яких, 7P / Pons-Winnecke, 12P / Pons-Brooks і 273P / Pons-Gambart, носять його ім'я. Комета відкрита 26 листопада 1818 року була названа Кометою Енке (нині 2P / Enke) на честь Йоганна Франца Енке, який розраховував її орбіту та її надзвичайно короткий період (сам же Енке, однак, продовжував згадувати її як комету Понса). Понс також спільно відкрив комету, раніше відому під назвою "Pons-Coggia-Winnecke-Forbes" і сьогодні відому під назвою 27P / Crommelin в честь Ендрю Кроммеліна, який перевідкрив її розрахував її орбіту.

Понс отримав премію Лаланда Французької Академії наук в 1818 році за те, що виявив цілих три комети того року. Він знову виграв його в 1820 році (спільно з Джозефом Ніколле) та в третій раз у 1827 році (спільно з Жан-Феліксом Адольфом Гамбартом) за відкриття ще семи комет в обсерваторії Флоренції.

SIDEROCRATOR

22 грудня 968 р. було вперше описане явище сонячної корони.

В цей день грецький історик Лев Діакон перебуваючи в столиці Східної римської імперії - Константинополі спостерігав повне сонячне затемнення та залишив опис такого рідкісного явища, як сонячна корона.
"... о четвертій годині дня ... темрява покрила землю, і всі яскраві зірки засвітилися. І можна було бачити диск Сонця, тьмяний і неосвітлений, і тьмяне і слабке сяйво, як вузька смуга, що блищить по колу навколо краю диска ».

SIDEROCRATOR

450 років тому 27 грудня 1571 р. нгародився видатний німецький астроном Йоганн Кеплер (1571-1630)
Німецький математик і астроном Йоганн Кеплер народився у м. Вейль-дер-Штадт. У 15 років почав навчання в церковній школі, а в 1593 р. блискуче закінчив Тюбінгенський університет і був призначений професором математики й «моральної філософії» у гімназії Граца (Австрія).

У 1600 р. переїхав у Прагу до Тіхо Браге, по смерті якого одержав у своє розпорядження великий архів астрономічних спостережень. У цей же час завзято виконував астрономічні дослідження. У 1611 р. опублікувавтвір «Діоптрика», де запропонував свою систему зорової труби, в якій об’єктивом і окуляром є двоопуклі лінзи.

У його книзі «Таємниця світу» (1596) Кеплер спробував привести орбіти п'яти відомих тоді планет у відповідність з поверхнями п'яти Платонових тіл. Орбіту Сатурну він представив як коло (ще не еліпс) на поверхні кулі, описаного навколо куба. У куб, у свою чергу була вписана куля, що повинна була представляти орбіту Юпітера. У цю кулю був вписаний тетраедр, описаний навколо кулі, що представляли орбіту Марса і т. д. Ця робота після подальших відкриттів Кеплера втратила своє первісне значення, проте представляє не тільки історичний інтерес, але й приваблива з математичної точки зору, представляючи відношення радіусів планетних орбіт ірраціональними числами.

Через складності з католицькою церквою Граца Кеплер із дружиною змушені були в 1600 покинути це місто і переїхати за запрошенням астронома Тихо Браге у Прагу. Спільна робота двох астрономів була не позбавлена складностей, пов'язаних з відмінностями їхніх поглядів. Погляди Коперника і Кеплера на астрономію Тихо Браге розділяв лише частково. Будучи чудовим спостерігачем, він склав об'ємну працю про спостереження планет і сотень зірок, що носить докладний описовий, але не математичний характер.

Після смерті Браге в 1601 Кеплер стає його спадкоємцем на посаді королівського математика й астронома. У 1604 він публікує свої спостереження наднової.

Три закони Кеплера
Протягом декількох років Кеплер уважно вивчає численні дані спостережень Браге й у результаті ретельного аналізу доходить висновку, що траєкторія руху Марса не коло, а еліпс, у фокусі якого знаходиться Сонце — положення, відоме сьогодні під першим законом Кеплера. Подальший аналіз привів до другого закону — чим далі планета від Сонця, тим повільніше вона рухається. Обидва закони були описані Кеплером у 1609 у книзі «Нова астрономія». У 1611 Кеплер публікує книгу «Діоптрика», що, власне кажучи, з'явилася першим викладом оптики як науки. Тут Кеплер докладно описує явище заломлення світла і поняття оптичного зображення. Глибоке розуміння цих питань привело Кеплера до схеми телескопічної підзорної труби, побудованої в 1613 Кристофом Шайнером.

У 1612 після смерті празького кайзера Кеплер переїжджає до Лінца. Подальший аналіз орбіти Марса привів Кеплера в 1618 до відкриття третього закону: відношення куба відстані планети від Сонця до періоду обертання її навколо Сонця є величина постійна для всіх планет. Цей результат Кеплер публікує в книзі «Гармонія світу».

Одним з важливих етапів в історії науки було пророкування Кеплером на основі відкритих ним законів проходження Венери на тлі сонячного диска в 1631.

В кінці XVI століття в астрономії ще відбувалася боротьба між геоцентричною системою Птолемея і геліоцентричною системою Коперника. Супротивники системи Коперника посилалися на те, що стосовно похибки розрахунків вона нічим не краще птолемеївської. Нагадаємо, що в моделі Коперника планети рівномірно рухаються по кругових орбітах: щоб погоджувати це припущення з видимою нерівномірністю руху планет, Копернику довелося ввести додаткові рухи по епіциклам. Хоча епіциклів у Коперника було менше, ніж у Птолемея, його астрономічні таблиці, спочатку точніші, ніж птолемеєві, незабаром істотно розійшлися із спостереженнями, що немало спантеличило і охолодило захоплених коперниканців.

Відкриті Кеплером три закони руху планет повністю і з чудовою точністю пояснили видиму нерівномірність цих рухів. Замість численних надуманих епіциклів модель Кеплера включає тільки одну криву — еліпс. Другий закон встановив, як змінюється швидкість планети при віддаленні або наближенні до Сонця, а третій дозволяє розрахувати цю швидкість і період обертання навколо Сонця.

Хоча історично кеплерівська система світу заснована на моделі Коперника, фактично у них дуже мало загального (тільки добове обертання Землі). Зникли кругові рухи сфер, що несуть на собі планети, з'явилося поняття планетної орбіти. У системі Коперника Земля все ще займала дещо особливе положення, оскільки тільки у неї не було епіциклів. У Кеплера Земля — рядова планета, рух якої підпорядкований загальним трьом законам. Всі орбіти небесних тіл — еліпси (рух по гіперболічній траєкторії відкрив пізніше Ісаак Ньютон), загальним фокусом орбіт є Сонце.

Кеплер вивів також «рівняння Кеплера», що використовується в астрономії для визначення положення небесних тіл.

Закони динаміки планет, відкриті Кеплером, слугували пізніше Ісааку Ньютону основою для створення теорії гравітації. Ньютон математично довів, що всі закони Кеплера є наслідком закону тяжіння.

Погляди Кеплера на будову Всесвіту за межами Сонячної системи витікали з його містичної філософії. Сонце він вважав нерухомим, а сферу зірок вважав межею світу. У нескінченність Всесвіту Кеплер не вірив і як аргумент запропонував (1610) те, що пізніше отримало назву фотометричний парадокс: якщо число зірок нескінченне, то в будь-якому напрямі погляд наткнувся б на зірку, і на небі не існувало б темних ділянок.

Система світу Кеплера претендувала не тільки на виявлення законів руху планет, але і на набагато більше. Аналогічно піфагорійцям, Кеплер вважав світ реалізацією деякої числової гармонії, одночасно геометричної і музичної; розкриття структури цієї гармонії дало б відповіді на найглибші питання:

« Я з'ясував, що всі небесні рухи, як в їхньому цілому, так і у всіх окремих випадках, пройняті загальною гармонією — правда, не тією, яку я припускав, але ще більш досконалою. «
Наприклад, Кеплер пояснює, чому планет саме шість і вони розміщені в просторі так, а не якось інакше: виявляється, орбіти планет вписані в правильні багатогранники. Цікаво, що виходячи з цих ненаукових міркувань, Кеплер передбачив існування двох супутників Марса і проміжної планети між Марсом і Юпітером.

Закони Кеплера сполучали в собі ясність, простоту і обчислювальну потужність, хоча містична форма його системи світу ґрунтовно засмічувала реальну суть великих відкриттів Кеплера. Проте вже сучасники Кеплера, відокремивши зерна від лушпиння, переконалися в точності нових законів, хоча їхній глибинний смисл до Ньютона залишався незрозумілим. Ніяких спроб реанімувати модель Птолемея або запропонувати іншу систему руху, окрім геліоцентричної, більше не робилися.

Він немало зробив і для ухвалення протестантами григоріанського календаря (на сеймі в Регенсбурзі, 1613, і в Аахені, 1615).

Кеплер став автором першого обширного (у трьох томах) викладу коперниканської астрономії (Epitome astronomia Copernicanae, 1617—1622), який негайно удостоївся честі потрапити в «Індекс заборонених книг». У цю книгу, свою головну працю, Кеплер включив опис всіх своїх відкриттів в астрономії.

Влітку 1627 року Кеплер після 22 років праць опублікував (за свій рахунок) астрономічні таблиці, які на честь імператора назвав «Рудольфовими». Попит на них був величезний, оскільки всі колишні таблиці давно розійшлися із спостереженнями. Важливо, що праця вперше включала зручні для розрахунків таблиці логарифмів. Кеплерові таблиці служили астрономам і морякам аж до початку XIX століття.

Через рік після смерті Кеплера П'єр Ґассенді спостерігав передбачене ним проходження Меркурія по диску Сонця[14]. У 1665 році італійський фізик і астроном Джованні Альфонсо Бореллі (1608—1679) опублікував книгу, де закони Кеплера застосовуються до відкритих Галілеєм супутників Юпітера.

1604 році Кеплер видав змістовний трактат з оптики «Доповнення до Вітеллія», а в 1611 році — ще одну книгу, «Діоптрика». З цих праць починається історія оптики як науки[18]. У цих творах Кеплер детально висловлює як геометричну, так і фізіологічну оптику. Він описує заломлення світла, рефракцію і поняття оптичного зображення, загальну теорію лінз і їхніх систем. Вводить терміни «оптична вісь» і «меніск», вперше формулює закон падіння освітленості обернено пропорційно до квадрата відстані до джерела світла. Вперше описує явище повного внутрішнього віддзеркалення світла при переході в менш щільне середовище.

Описаний ним фізіологічний механізм зору, з сучасних позицій, принципово вірний. Кеплер з'ясував роль кришталика, вірно описав причини короткозорості і далекозорості.

Глибоке проникнення в закони оптики привело Кеплера до схеми телескопічної підзорної труби (телескоп Кеплера), виготовленої в 1613 році Христофом Шайнером. До 1640 року такі труби витіснили в астрономії менш довершений телескоп Галілея.

Останні два десятиліття життя були для Кеплера особливо важкими. Ще 1611 р. хвороби забрали трьох його дітей і дружину. Його мати потрапила до в’язниці за обвинуваченням у чаклунстві: процес тривав шість років і Кеплер доклав великих зусиль щоб її оправдали і звільнили. Не отримуючи платні і не маючи засобів до існування він у 1628 р. пішов на службу до полководця Валленштейна астрологом. Помер Кеплер у злиднях на 59-му році життя.

SIDEROCRATOR

24 грудня 1740 р. народився Андерс Йохан Лекселл (1740 — 1784) — фіно-шведський астроном , математик і фізик, який провів більшу частину свого життя в Росії, де був відомий як Андрій Іванович Лексель

Одним з перших довів планетну природу Урана, та вказав що збурення його орбіти це вплив більш масивного тіла фактично передбачивши існування Нептуна.

Лекселл зробив важливі відкриття в полігонометрії та небесній механіці ; La Grande Encyclopédie стверджує, що він був видатним математиком свого часу, який зробив внесок у сферичну тригонометрію з новими та цікавими рішеннями, які він взяв за основу для своїх досліджень руху комет і планет . Його ім'ям названа теорема сферичних трикутників .

Лекселл був одним із найплідніших членів Російської академії наук того часу, опублікувавши там 66 робіт за 16 років роботи. Леонгард Ейлер, висловлював високе схвалення робіт Лекселла: «Окрім Лекселла, таку роботу міг написати лише Д'Аламбер або я». Даніель Бернуллі також високо оцінив його творчість, написавши в листі Йоганну Ейлеру: «Мені подобаються роботи Лекселла, вони глибокі та цікаві, а їхня вартість ще більше зростає через його скромність, яка прикрашає великих людей».

Першою роботою Лекселла в Російській академії наук був аналіз даних, зібраних під час спостереження за транзитом Венери в 1769 році . Він опублікував чотири статті в «Novae Commentarii Academia Petropolitanae» і закінчив свою роботу з монографією про визначення паралакса Сонця , опублікований в 1772 році

Лекселл допоміг Ейлеру завершити його теорію Місяця і був зарахований як співавтор у праці Ейлера 1772 року «Theoria motuum Lunae».

Після цього Лекселл витратив більшу частину своїх зусиль на кометну астрономію (хоча його перша стаття про обчислення орбіти комети датована 1770 роком). У наступні десять років він розрахував орбіти всіх щойно відкритих комет, серед них комети, яку Шарль Мессьє відкрив у 1770 році. Лекселл розрахував її орбіту, показав, що перигелій комети мав набагато більший 3a перигелій до ii зустрічі з Юпітером у 1767 році і передбачив, що після повторної зустрічі з Юпітером у 1779 році вoнa буде викинута із внутрішньої Сонячної системи. Пізніше цю комету назвали кометою Лекселла.

Лекселл також був першим, хто розрахував орбіту Урана і фактично довів, що це планета, а не комета. Він зробив попередні розрахунки під час подорожі Європою в 1781 році на основі спостережень Гершеля та Маскелайна. Повернувшись до Росії , він точніше оцінив орбіту на основі нових спостережень, але через довгий орбітальний період все ще було недостатньо даних, щоб довести, що орбіта не параболічна . Пізніше він знайшов запис про спостереження Урана як зірки в Рибах в 1759 році Maєром зорі не було ні в каталогах Flamsteed, ні на небі на той час, коли Боде шукав їх. Лекселл припустив, що це було попереднє спостереження того ж астрономічного об'єкта, і, використовуючи ці дані, він розрахував точну орбіту, яка виявилася еліптичною, і довів, що новий об'єкт насправді був планетою. Крім розрахунку параметрів орбіти, Лекселл також оцінив розміри планети точніше, ніж його сучасники, використовуючи Марс, який на той момент перебував поблизу нової планети. Лекселл також помітив, що орбіта Урана мала збурення іншим масивним тілом. Потім він заявив про це на основі своїх даних про комети, він доводив що розмір Сонячної системи може бути 100 а. о. або навіть більше, і що це можуть бути і інші планети , що збурюють орбіту Урана.

внизу перша сторінка праці про розрахунок орбіти Урану «Recherches sur la nouvelle planete, decouverte par M. Herschel & nominate Georgium Sidus». Acta Academiae Scientiarum Imperialis Petropolitanae (1): 303–329.

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 247451 раз)