Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 238977 раз)

SIDEROCRATOR

24 грудня 1761 р. народився французький астроном Жан-Луї Понс (Jean-Louis Pons1761 - 1831) рекордсмен з візуального відкриття комет.

Незважаючи на просте походження і самоосвіту, він став видатним відкривачем комет: між 1801 і 1827 рр. Понс візуально виявив 37 комет.

Понс народився в м. Пейрі, в Альпах, у бідній родині; і отримав елементарну освіту. У 1789 році він почав працювати в Марсельській обсерваторії, як сторож, і поступово набув певного досвіду в наданні допомоги астрономам під час спостережень. Він навчився проводити спостереження самостійно, демонструючи чудову здатність запам'ятати зоряні поля та відзначати зміни в них.

У своїй ранній астрономічній кар'єрі простий і довірливий Понс часто був об'єктом жартів, з боку досвідчених астрономів. Франц Ксавер фон Цах одного разу порадив йому шукати комети, тоді коли з'являлися сонячні плями, хоча при цьому Цах, можливо, навмисно дав Понсу дуже гарну пораду.

Понс зробив своє перше відкриття комети, спільно з Мессьє, 11 липня 1801.

У 1819 році Понс став директором нової обсерваторії в Марліа поблизу Лукки, яку він залишив в 1825 р. для навчання астрономії в Ла-Спеколі у Флоренції. Згодом він прийняв пропозицію стати директором Флорентійської обсерваторії на прохання великого князя Тосканського.

Він виявив п'ять періодичних комет, три з яких, 7P / Pons-Winnecke, 12P / Pons-Brooks і 273P / Pons-Gambart, носять його ім'я. Комета відкрита 26 листопада 1818 року була названа Кометою Енке (нині 2P / Enke) на честь Йоганна Франца Енке, який розраховував її орбіту та її надзвичайно короткий період (Енке, однак, продовжував згадувати її як комету Понса). Понс також спільно відкрив комету, раніше відому під назвою "Pons-Coggia-Winnecke-Forbes" і сьогодні відому під назвою 27P / Crommelin в честь Ендрю Кроммеліна, який перевідкрив її розрахував її орбіту.

Понс отримав премію Лаланда Французької Академії наук в 1818 році за те, що він виявив три комети того року. Він знову виграв його в 1820 році (спільно з Джозефом Ніколле) та в третій раз у 1827 році (спільно з Жан-Феліксом Адольфом Гамбартом) за відкриття ще семи комет в обсерваторії Флоренції.

SIDEROCRATOR

300 років тому 25 грудня 1724 р. народився Джон Мічелл (John Michell 1724 - 1793) - англійський астроном, натураліст і геолог, який передбачив існування чорних дір.

Займався астрономією, оптикою і гравітацією, будучи одночасно теоретиком і експериментатором. Відкрив, зокрема, хвильову природу землетрусів, здійснив цілий ряд оригінальних досліджень в області магнетизму і гравітації, передбачав можливість чорних дір, запропонував спосіб виробництва штучних магнітів. Його називали батьком сейсмології.

У листі від 27 листопада 1783, яке він послав у Королівське товариство, були об'єднані ньютоновська небесна механіка і корпускулярна оптика. Лист містив концепцію масивного тіла, гравітаційне тяжіння якого настільки велике, що швидкість, необхідна для подолання цього тяжіння (друга космічна швидкість), дорівнює або перевищує швидкість світла з розрахунком, з якого випливало, що для тіла з радіусом в 500 сонячних радіусів і з щільністю сонця друга космічна швидкість на його поверхні буде дорівнює швидкості світла. Таким чином, світло не зможе покинути це тіло, і воно буде невидимим. Мічелл припустив, що в космосі може існувати безліч таких недоступних спостереженню об'єктів.

Вперше запропонував використовувати для визначення гравітаційної постійної крутильні ваги і побудував прототип приладу для вимірювання маси Землі, проте не встиг поставити експеримент і провести обчислення самостійно.

Намагався виміряти тиск світла шляхом фокусування світлових променів на одному кінці голки компаса, але в процесі експерименту голка розплавилася.

Після смерті Мічелла його апаратура перейшла члену Лондонського Королівського товариства Генрі Кавендишу, який і обчислив масу нашої планети (див .: Експеримент Кавендіша).

SIDEROCRATOR

160 років тому 31 грудня 1864 р народився Роберт Грант Е́йткен (Robert Grant Aitken 1864 - 1951) — американський астроном, член Національної АН США (1918).

Народився в Джексоні (штат Каліфорнія). У 1887 закінчив Вільямс-коледж (Вільямстаун, штат Массачусетс). Після декількох років викладання математики і астрономії з 1895 працював у Лікській обсерваторії (у 1930-1935 — директор, з 1935 — почесний директор).

Основні наукові роботи присвячені вивченню подвійних зірок. Маючи в своєму розпорядженні найпристосованіший для досліджень подвійних зірок телескоп — 36-дюймовий рефрактор Лікської обсерваторії, відкрив і виміряв велике число подвійних зірок.
Використовуючи 12-дюймовий рефрактор Кларка Лікської обсерваторії, Ейткен виявив планетарну туманність IC 3568. Досліджуючи комету Борреллі-Брукса, він виявив, що BD +83° 357 у Жирафі оточена невеликою круглою туманністю. Це було підтверджено спостереженням з 36-дюймовим рефрактором наступної ночі. IC 3568 була неправильно класифікована як компактна галактика UGC 7731 у загальному каталозі Упсали.
У 1899 спільно з В.Гассі почав систематичний огляд неба від Північного полюса до нахилу -22 з метою пошуку нових подвійних яскравіших 9-ї зоряної величини; до 1915 відкрив 3100 пар і заново виміряв багато важких для спостереження пар. У 1932 опублікував «Новий загальний каталог подвійних зірок» (ADS), який є продовженням аналогічного каталогу Ш.Бернгема і містить всі відомі до 1927 відомості про 17200 пар зірок північніше нахилу -30. Обчислив орбіти великої кількості подвійних зірок, виконав дуже точні мікрометричні візуальні виміри положень багатьох комет, які були використані для розрахунків їхніх орбіт. Провів кілька серій візуальних вимірювань положень п'ятого супутника Юпітера і обох супутників Марса, недоступних для фотографування через їхню близькість до планет.

Edward

Видатний спостерігач подвійних зірoк!

В мене є дві його праці "The Binary star" та "New General catalogue of double star" у якому були оновлені всі данні по подвійних зорях, що доступні для спостережень у Лікській обсерваторії. Колосальна праця!

ПМ. Всіх астрополісівців з Новим Роком! Найкращі побажання!

Edward

Ось як каталог оформлений у середині (так, для ознайомлення). Взагалі, це двотомник сторінок по 1500 у кожному. Там є номер за різними каталогами і надані виміри положень зір в різні дати (час спостереження, позиційний кут, та кутова відстань між компонентами, а також зоряні магнітуда компонентів), так щоб їх можна було самостійно використовувати. Наприклад для обчислення орбіт.
ПМ. Як завжди, у ті часи, видання зроблено коштом інституту Карнегі у Вашингтоні. Але мені більше подобається каталог Бернехема за те, що в ньому багато коментів по спостереженням. Дуже цікаво повивчати роздільну здатність багатьох кларківських рефракторів аматорського розміру

SIDEROCRATOR

105 років тому 2 січня 1920 р. народився американський астроном Джордж Говард Гербіґ (англ. George Howard Herbig; 1920 — 2013)

Вніс значний внесок щодо вивчення утворення зірок і ранніх етапів зоряної еволюції. Виконав огляди зоряних скупчень і туманностей з метою пошуку і спектроскопічного вивчення молодих емісійних зірок; провів численні дослідження нестаціонарних зірок типу T Тельця, а також зірок Ae і Be, що асоціюються з туманностями.

1951 року, одночасно з Гільєрмо Аро, виявив зіркоподібні об'єкти, оточені туманними оболонками (об'єкти Гербіґа—Аро). За сучасними уявленнями, це — невеликі згустки речовини в зонах формування зір малої маси. Їх випромінювання зумовлене висвічуванням газу за фронтом ударної хвилі.

Вивчив спектри багатьох нестаціонарних зір різних типів. Відкрив сильні лінії поглинання літію в спектрах зірок F і G, що поклало початок широким дослідженням вмісту літію в цих зірках і зв'язку його з віком зір. Вивчав обертання зірок проміжних спектральних класів та еволюційне значення різкого стрибка швидкості обертання у зір класу F. На підставі аналізу діаграм Герцшпрунга — Рессела для скупчень Гіади та Стожари зробив висновок про неодночасність утворення зірок у скупченнях.

SIDEROCRATOR

270 років тому 7 січня 1755 р. народився Стівен Грумбрідж (Stephen Groombridge, 1755 - 1832) - британський астроном, укладач каталогу циркумполярних зірок.

Стівен Грумбрідж був астрономом-самоучкою, основним родом занять якого багато років була не астрономія, а торгівля імпортними товарами.

У 1802 році Грумбрідж оселився в Блекхеті, недалеко від Грінвічської обсерваторії. Тут, у віці 47 років, він виявив інтерес до астрономії. У 1806 році він зробив замовлення на виготовлення меридіанного кола конструктору інструментів Едварду Траутону. За допомогою цього унікального для того часу астрономічного інструменту Грумбрідж більше десяти років проводив вимірювання координат зірок.

Меридіанний інструмент Грумбріджа
У 1815 році Грумбрідж залишив бізнес і повністю присвятив себе астрономії, складаючи каталог зірок аж до восьмої-дев'ятої величини. Каталог налічував 4239 зірок. Грумбрідж довгі роки обробляв і перевіряв дані - робив поправки на заломлення, коригував інструментальні і тимчасові помилки.

З 1808 по 1826 рік Грумбрідж опублікував дванадцять робіт, в яких викладав результати своїх досліджень.
У 1812 році Грумбриджа обрали членом Королівського товариства. Він також є одним із засновників Лондонського астрономічного товариства, в даний час відомого як Королівське астрономічне товариство.

Друзі та колеги Грумбриджа, що продовжили його роботу, опублікували в 1833 році каталог циркумполярних зірок. У цьому каталозі були виявлені помилки, тому книга була відкликана. Виправлений каталог був опублікований в 1838 р.

Diskus

як те меридіальне коло працювало цікаво ?

загуглив - висота і час , тепер ясно .
а то думаю як по одній координаті міряти

дотепні були ті древні гастрономи

SP

Цитувати

загуглив - висота і час , тепер ясно .

Недарма пряме сходження вимірюється в годинах.

Edward

Цитата: SP від 07 Січня 2025, 17:53:16

Цитувати
загуглив - висота і час , тепер ясно .
Недарма пряме сходження вимірюється в годинах.

І ці виміри були дуже точні. Більш точніші ніж виміри кута і часу одномоментно...

SIDEROCRATOR

415 років тому 7 січня 1610 року Галілео Галілеєм були відкриті Супутники Юпітера. Того вечора Галілео відкрив лише три супутники. У період з 8 січня по 2 березня того ж року він продовжував спостереження і відкрив четвертий супутник. На відкриття супутників претендував також німецький астроном Симон Маріус, який спостерігав їх ще у 1609 році, проте вчасно не опублікував дані про це.

Назви галілеєвих супутників запропонував Симон Маріус у 1614 році, проте протягом довгого часу вони практично не використовувались. Галілей назвав чотири відкриті їм супутника «планетами Медічі» (на честь чотирьох братів Медічі) та присвоїв їм порядкові номери. Лише з середини XІX століття звичні нам назви стали загальновживаними. Галілеєві супутники названі на честь персонажів давньогрецької міфології — коханок Зевса (Ганімед — коханець). Маріус дав такі назви, оскільки Юпітер — аналог Зевса в римському пантеоні.

SIDEROCRATOR

160 років тому 11 січня 1865 р. народився Йоганнес Франц Гартман (1865 — 1936) — німецький, згодом аргентинський астроном.
У 1891—1896 працював в Лейпцізькій, в 1896—1909 — в Потсдамській обсерваторіях (з 1902 — професор). У 1909—1921 — професор астрономії Геттінгенського університету і директор університетської обсерваторії, в 1921—1935 — директор обсерваторії Ла-Плата (Аргентина).

Основні наукові роботи присвячені спектроскопії і астрономічному приладобудуванню.
У 1904 відкрив існування міжзоряного газу: встановив, що лінія поглинання йона кальцію в спектрі подвійної зірки δ Оріона не бере участь в періодичних зсувах решти ліній, і правильно пояснив походження цієї лінії поглинанням в хмарі, розташованої між Сонцем і δ Оріона і містить газоподібний кальцій.
Під час протистояння Ероса в 1931—1932 виконав нове визначення сонячного паралакса.
Сконструював астрономічні прилади, що набули широкого поширення: спектрофотометр, що носить його ім'я (1899), спектрокомпаратор (1904), універсальний фотометр. Запропонував інтерполяційну формулу для знаходження дисперсії призматичного спектрографа (формула Гартмана).

У 1904 розробив метод точного дослідження якості великих астрономічних об'єктивів за допомогою спеціальної діафрагми (метод Гартмана).

Виявив три астероїди: 965 Анжеліка (4 листопада 1921), 1029 La Plata (28 квітня 1924), 1254 Erfordia (10 травня 1932).

SIDEROCRATOR

180 років тому 13 січня 1845 р. народився французький астроном Франсуа Фелікс Тіссеран ( François Félix Tisserand; 1845 — 1896)

Вніс великий внесок у теорію кометних орбіт. Розробив теорію захоплення періодичних комет і дав критерій, який дозволяє встановити приналежність комет до одного і того ж сімейства, а також встановити тотожність комет (критерій Тіссерана). Займаючись питаннями стійкості Сонячної системи, досліджував довгоперіодичні збурення планет і знайшов, що вони не можуть привести до порушення стійкості. На основі точних розрахунків показав, що Нептун повинен мати сплюснуту фігуру. У 1868 брав участь в експедиції на півострів Малакка для спостереження повного сонячного затемнення. З метою визначення паралакса Сонця здійснив дві експедиції для спостереження проходжень Венери по диску Сонця (9.XII 1874 і 6.XII 1882).

Відома праця Тіссерана «Небесна механіка» (т. 1—4, 1889—1896) містить систематичний виклад основних досягнень класичної небесної механіки до кінця XIX ст. Склав примітки до «Математичних начал натуральної філософії» Ісаака Ньютона.

SIDEROCRATOR

20 років тому 14 січня 2005 р. відбулася посадка зонда Гюгенс на поверхню супутника Сатурна - Титана
Зонд «Гю́йгенс» (англ. Huygens probe) створений Європейським космічним агентством і названий на честь голландського астронома XVII століття Християна Гюйгенса був запущений 15 жовтня 1997 року у зв'язці з космічним апаратом «Кассіні». 25 грудня 2004 зонд відокремився від свого носія і почав самостійний рух до Титану. 14 січня 2005 зонд «Гюйгенс» успішно увійшов в атмосферу Титана і здійснив посадку на його поверхню в області, що отримала назву Ксанаду. Це була перша (і на 2016 рік єдина) в історії м'яка посадка, зроблена в Зовнішній Сонячній системі. Зонд сів на тверду поверхню, хоча посадка в океані була також передбачена його конструкцією.

Спуск на парашутах крізь атмосферу Титана зайняв у «Гюйгенса» 2 годин 27 хвилин 50 секунд. Зіткнення апарату з поверхнею Титана відбувалося на швидкості 16 км / год (або 4,4 м / с), при цьому прилади зазнали короткочасного перевантаження, в 15 разів перевищуючого прискорення вільного падіння на Землі. Цей поштовх вивів з ладу один з сенсорів, проте кілька хвилин по тому його функціонування відновилося.

Працездатність зонда перевершила найоптимістичніші очікування. «Кассіні» приймав сигнали «Гюйгенса» на етапі спуску протягом 147 хвилин 13 секунд і з поверхні - ще 72 хвилини 13 секунд до моменту, коли орбітальний апарат зник за горизонт. Після цього сигнали зонди якийсь час приймалися на радіотелескопі в Австралії, хоча і виявилися занадто слабкими, щоб використовувати їх як носія інформації.
Сам «Гюйгенс» не відправляв інформацію безпосередньо на Землю. У його завдання входила передача даних на «Кассіні», який і здійснив подальшу її передачу на Землю, коли сівший на Титан зонд залишився в зоні, невидимій для передачі сигналу. Всього було передано понад 500 мегабайт інформації, в тому числі близько 350 зображень. Всього планувалося передати на Землю 700 фотографій, але через збій в комп'ютерній програмі (імовірно, через помилки при її розробці) половина зображень, переданих «Гюйгенсом», була загублена.

Під час спуску «Гюйгенс» відбирав проби атмосфери. Швидкість вітру при цьому (на висоті від 9 до 16 км) склала приблизно 26 км/год. За допомогою зовнішнього мікрофона вдалося зробити запис звуку цього вітру. Бортові прилади виявили щільний метановий серпанок (яруси хмар) на висоті 18-19 км, де атмосферний тиск становив приблизно 50 кілопаскалей (5,1 × 103 кгс/м²), або 380 міліметрів ртутного стовпа. Зовнішня температура на початку спуску становила -202 ° C, а на поверхні Титану виявилася трохи вище: -179 ° C.

Відповідно до інтерпретації даних із зонду «Гюйгенс», зробленої Тецуо Такано з Кельнського університету, верхня частина хмар складається з метанового льоду, а нижня - з рідких метану та азоту

Знімки, зроблені в ході спуску, показали складний рельєф із слідами дії рідини (руслами річок і різким контрастом між світлими і темними ділянками - «береговою лінією»). Однак темна ділянка, на яку спустився «Гюйгенс», виявилась твердою. На знімках, отриманих з поверхні, видно камені округлої форми розміром до 15 см, що несуть сліди впливу рідини (галька).

Вивчення властивостей ґрунту було здійснено за допомогою пенетрометра. Спочатку ґрунт інтерпретували як тонку кірку порівняно однорідної консистенції на більш м'якій основі ( «крем-брюле»). Пізніше дані пенетрометра були переглянуті: тепер вважається, що при посадці він вдарився об гальку, після чого занурився в ґрунт, загальна консистенція якого відповідає консистенції вологого піску або щільного снігу. Зонд занурився в ґрунт на глибину 10-15 см. При цьому з ґрунту виділявся метан (його викиди були зареєстровані приладами зонда).

Однією з перших несподіванок стало існування на Титані другого, нижнього, шару іоносфери, що лежить між 40 і 140 км (максимум електропровідності на висоті 60 км).
Жовтий метановий серпанок, який так заважає спостерігати поверхню Титана, присутній в атмосфері на всіх висотах, хоча спочатку очікувалося, що нижче 60 км атмосфера буде практично прозорою.
Повною несподіванкою для вчених виявилося те, що на висоті близько 80 км в атмосфері Титана панує практично мертвий штиль - сюди не проникають ні вітри, що дмуть нижче 60 км, ні турбулентні рухи, які спостерігаються вдвічі вище. Причини такого дивного завмирання рухів поки не вдається пояснити. Основу атмосфери Титана, як і на Землі, складає азот. Другий за значимістю газ - метан (CH4) - займає місце, в чомусь подібне водяній парі в земній атмосфері. А в нижніх шарах атмосфери можуть навіть утворюватися метанові хмари

SP

Цитувати

Жовтий метановий серпанок, який так заважає спостерігати поверхню Титана, присутній в атмосфері

Жовтий серпанок не метановий, його дають органічні сполуки, які утворюються в результаті фотохімічних реакцій з метану та азоту.

SIDEROCRATOR

Цитата: SP від 14 Січня 2025, 15:59:16

Цитувати
Жовтий метановий серпанок, який так заважає спостерігати поверхню Титана, присутній в атмосфері
Жовтий серпанок не метановий, його дають органічні сполуки, які утворюються в результаті фотохімічних реакцій з метану та азоту.

SIDEROCRATOR

17 січня відсвяткував свій 92 день народження видатний український астроном Іван Антонович Климишин

Автор низки монографій та науково-популярних книг, серед яких «Ударні хвилі в неоднорідних середовищах» (1972), «Астрономія наших днів» (1976), «Астрономія вчора і сьогодні» (1976), «Релятивістська астрономія» (1980), «Календар і хронологія» (1981), «Ударні хвилі в оболонках зірок» (1984)

З 1980 очолював Спеціальну проблемну групу з історії астрономії при Астрономічній раді АН СРСР.

Брав участь у підготовці словників та довідників з астрономії: «Шкільний астрономічний довідник» (1990), «Астрономічний енциклопедичний словник» (2003).

Астероїд 3653 Климишин, відкритий 1979 року Миколою Черних, названо на честь вченого.