Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 247348 раз)

SIDEROCRATOR

115 років тому 13 грудня 1904 р. народився Вільям Xантер Мак-Крі (William Hunter McCrea;1904— 1999) — англійський астроном і математик.

У 1929 році виконав піонерські дослідження динамічних ефектів турбулентності як механізму, здатного забезпечити надходження речовини в хромосферу. У 1931 році побудував першу послідовну модель атмосфери і з її допомогою розрахував вихідний потік випромінювання; ця модель дозволила вперше отримати самоузгоджені кількісні оцінки ряду параметрів атмосфер зірок. Одним з перших звернувся до проблеми обліку сферичності зоряних атмосфер, вивчав перенесення випромінювання в рухомих атмосферах та закінчення речовини із зірок Вольфа — Райє і нових.

Разом з Е. А. Мілном у 1934 році побудував ньютонівську космологічну теорію, яка, не використовуючи складний математичний апарат загальної теорії відносності, служить для багатьох явищ космічних масштабів гарним наближенням до релятивістської космології. Розробив з точки зору загальної теорії відносності деякі аспекти гіпотези Ф. Гойл про безперервне виникненні матерії. Останнім часом займався дослідженням початкових умов у моделях однорідного та ізотропного Всесвіту. Створив єдину теорію утворення зірок і планетних систем з газових хмар, які перебувають у стані надзвукової турбулентності. У припущенні, що планети утворюються як холодні тіла, розглянув розділення хімічних елементів у планетній речовині. Вивчив роль ударних хвиль у процесах акреції міжзоряної речовини зірками; висловив припущення, що проходження Сонця через пилові хмари, пов'язані зі спіральними хвилями щільності, можуть бути причиною настання льодовикових періодів на Землі і що з цих хмар Сонце може черпати матеріал для поповнення свого сімейства комет. В інших астрономічних роботах вивчав статистичні властивості квазарів (залежність між їхнім червоним зсувом і зоряною величиною), виникнення направленого випромінювання в пульсарі, процеси перетікання речовини в подвійних системах. Ряд робіт присвячено теоретичній хімії та математиці.

SIDEROCRATOR

80 років тому 21 грудня 1939 р. народився Джузеппе Форті (Giuseppe Forti, 1939 - 2007) - італійський астроном, основною сферою роботи якого була небесна механіка. У період з 1977 по 2001 рік спільно з іншими італійськими астрономами їм було виявлено в цілому 48 астероїдів.

У липні 1999 року разом з іншим італійським астрономом Андреа Боаттіні він став одним з організаторів астрономічної програми ANEOPP (італ. Arcetri NEO Precovery Program), що здійснюються обсерваторією міста Арчетрі в передмісті Флоренції. Завдання даної програми полягала в аналізі зображень, отриманих з інших обсерваторій, з метою виявлення та відстеження навколоземних астероїдів. Крім цього він також входив до складу групи астрономів, зайнятих у проекті CINEOS.

Джузеппе Форті також входив до складу трьох комітет Міжнародного астрономічного союзу, що спеціалізуються на вивченні планетних систем, де він працював до комітету №15 (фізичні дослідження комет і малих планет), комітет №20 (позиції і руху малих планет, комет і супутників ), комітет №22 (метеори, метеорити і міжпланетна пил).

SIDEROCRATOR

120 років тому 21 грудня 1899 р. народилася радянський астроном Євгенія Яківна Бугославська (1899 —1960).

Основні наукові роботи присвячені фотографічній астрометрії і дослідженням Сонця. Визначила (1936—1937) власні рухи зірок в області східної гілки темної туманності Тельця-Персея і туманності Оріона. Займалася спостереженнями подвійних зірок на 38-сантиметровому астрографі. Була одним з керівників комплексної експедиції зі спостереження сонячної корони в різних пунктах СРСР під час повного сонячного затемнення 19 червня 1936, брала участь в обробці отриманих матеріалів з метою встановлення структури корони і факту її обертання. Була одним з керівників спостережень під час повних сонячних затемнень 1941, 1945, 1952 і 1954, брала участь в обробці отриманих матеріалів. Вивчала тонку структуру сонячної корони і внутрішні рухи в ній за матеріалами затемнень 1887—1941, залежність нахилу корональних потоків від фази сонячної активності і геліографічної широти. Сприяла оснащенню обсерваторії Державного астрономічного інституту ім. П. К. Штернберга на Ленінських горах сучасним устаткуванням.

Автор широко відомого підручника «Фотографічна астрометрія» (1947).

Edward

Книжка написана Бугославською унiкальна в своiй галузi. Лiтература по астрометрii була розпорошена по несчiсленних журнальних статтях i у Союзi це було чи не едине видання, де з такою повнотою було розписано вiд початку до кiнця увесь процес отримання координат. Видана невеличким накладом (5тис. примiрникiв), вона вже давно стала раритетом. З допомою цiеi книжки, на початку 90-х рокiв, С.Б. Александровим були написанi программи (для ПК ZХ Spectrum) обробки фотознiмкiв та обчислення координат. Оброка отриманих ним знiмкiв кiлькох комет(вже не пам'ятаю точно яких) пiдтвердила високу точнiсть вимiрiв. СКВ було на рiвнi кiлькох секунд, що досить точно для дифузного об'екта. Це мабудь, були першi в Cоюзi аматорськi позицiйнi спостереження комет.

SIDEROCRATOR

Нарешті і від тебе чогось дочекалися

а в бібліотеці КАО ця книженція теж є

SP

Сейчас все это ушло в прошлое и это хорошо. Кометы отлично астрометрируются софтом по всевдоядру. И з гораздо большей точностью

SIDEROCRATOR

24 грудня 1761 р. народився французький астроном Жан-Луї Понс (Jean-Louis Pons1761 - 1831) абсолютний чемпіон з візуального відкриття комет.

Незважаючи на просте походження і самоосвіту, він став найвидатнішим відкривачем комет: між 1801 і 1827 рр. Понс візуально виявив 37 комет, більше, ніж будь-яка інша людина в історії.

Понс народився в м. Пейрі, в Альпах, у бідній родині; і отримав елементарну освіту. У 1789 році він почав працювати в Марсельській обсерваторії, як сторож, і поступово набув певного досвіду в наданні допомоги астрономам під час спостережень. Він навчився проводити спостереження самостійно, демонструючи чудову здатність запам'ятати зоряні поля та відзначати зміни в них.

У своїй ранній астрономічній кар'єрі простий і довірливий Понс часто був об'єктом жартів, з боку досвідчених астрономів. Франц Ксавер фон Цах одного разу порадив йому шукати комети, тоді коли з'являлися сонячні плями, хоча при цьому Цах, можливо, навмисно дав Понсу дуже гарну пораду.

Понс зробив своє перше відкриття комети, спільно з Мессьє, 11 липня 1801.

У 1819 році Понс став директором нової обсерваторії в Марліа поблизу Лукки, яку він залишив в 1825 р. для навчання астрономії в Ла-Спеколі у Флоренції. Згодом він прийняв пропозицію стати директором Флорентійської обсерваторії на прохання великого князя Тосканського.

Він виявив п'ять періодичних комет, три з яких, 7P / Pons-Winnecke, 12P / Pons-Brooks і 273P / Pons-Gambart, носять його ім'я. Комета відкрита 26 листопада 1818 року була названа Кометою Енке (нині 2P / Enke) на честь Йоганна Франца Енке, який розраховував її орбіту та її надзвичайно короткий період (Енке, однак, продовжував згадувати її як комету Понса). Понс також спільно відкрив комету, раніше відому під назвою "Pons-Coggia-Winnecke-Forbes" і сьогодні відому під назвою 27P / Crommelin в честь Ендрю Кроммеліна, який перевідкрив її розрахував її орбіту.

Понс отримав премію Лаланда Французької Академії наук в 1818 році за те, що він виявив три комети того року. Він знову виграв його в 1820 році (спільно з Джозефом Ніколле) та в третій раз у 1827 році (спільно з Жан-Феліксом Адольфом Гамбартом) за відкриття ще семи комет в обсерваторії Флоренції.

Edward

Цитата: SIDEROCRATOR від 24 Грудня 2019, 09:45:45

Нарешті і від тебе чогось дочекалися

а в бібліотеці КАО ця книженція теж є

Я свою придбав ще студентом, в букiнiстi на Саксаганського.

мабудь цього магазину вже нема...

Доречi, в цей день 40 рокiв тому Бiлi Бредфiлд неподалiк вiд Антареса вiдкрив комету 6-i магнiтуди. Вiдкриття зробив у свiй вiзуальний 15 см Петцваль. Забiйний той рiк був, кучу комет вiдкрили...

Edward

Цитата: SP від 24 Грудня 2019, 10:11:07

Сейчас все это ушло в прошлое и это хорошо. Кометы отлично астрометрируются софтом по всевдоядру. И з гораздо большей точностью

Сiрий, розчарую тебе: математика залишилася тiею ж самою (метод Тернера "рулить"). То, що софт "шукае" точнiше ядро, не мiняе сутi самих обчислень. Студентам непогано було б "вручну" прогнать всi розрахунки, щоб зрозумiли що коiться за "кликом мишки"

зараз дофiга розвелося "експертiв" вiд оптики, астронoмii, медицини якi з "розумними" обличчами браво барабанять по клавiатурах без единого проблиску свiдомостi...

Що стосуеться вимiрiв Александрова, то на тей час вони по точностi були на рiвнi вимiрiв Черниха з негативiв отриманих на Цейсiвському астрографi (фокус 1600 мм), але завдяки тому шо Александров знiмав на рефлектор (ф140 f~1000mm) зображення зiрок були значно кращi, то координати вiн вимiрював з приблизно тiею ж самою (навiть кращою) вiдносною точнiстю.

rgb

Ох то i магазин був!!!Весч.

SP

Эд, сегодня заниматься таким- это жесткий мазохизм, а давай, чтоб понять как работает экскаватор, студенты лопатами выкопают котлован.

Edward

Цитата: SP від 25 Грудня 2019, 13:06:59

Эд, сегодня заниматься таким- это жесткий мазохизм, а давай, чтоб понять как работает экскаватор, студенты лопатами выкопают котлован.

Неуместное сравнение.

не выкопав "ямы" ни разу, они так и остануться "студентами"...

SIDEROCRATOR

295 років тому 25 грудня 1724 р. народився Джон Мічелл (John Michell 1724 - 1793) - англійський астроном, натураліст і геолог, який передбачив існування чорних дір.

Займався астрономією, оптикою і гравітацією, будучи одночасно теоретиком і експериментатором. Відкрив, зокрема, хвильову природу землетрусів, здійснив цілий ряд оригінальних досліджень в області магнетизму і гравітації, передбачав можливість чорних дір, запропонував спосіб виробництва штучних магнітів. Його називали батьком сейсмології.

У листі від 27 листопада 1783, яке він послав у Королівське товариство, були об'єднані ньютоновська небесна механіка і корпускулярна оптика. Лист містив концепцію масивного тіла, гравітаційне тяжіння якого настільки велике, що швидкість, необхідна для подолання цього тяжіння (друга космічна швидкість), дорівнює або перевищує швидкість світла з розрахунком, з якого випливало, що для тіла з радіусом в 500 сонячних радіусів і з щільністю сонця друга космічна швидкість на його поверхні буде дорівнює швидкості світла. Таким чином, світло не зможе покинути це тіло, і воно буде невидимим. Мічелл припустив, що в космосі може існувати безліч таких недоступних спостереженню об'єктів.

Вперше запропонував використовувати для визначення гравітаційної постійної крутильні ваги і побудував прототип приладу для вимірювання маси Землі, проте не встиг поставити експеримент і провести обчислення самостійно.

Намагався виміряти тиск світла шляхом фокусування світлових променів на одному кінці голки компаса, але в процесі експерименту голка розплавилася.

Після смерті Мічелла його апаратура перейшла члену Лондонського Королівського товариства Генрі Кавендишу, який і обчислив масу нашої планети (див .: Експеримент Кавендіша).

SIDEROCRATOR

365 років тому в кінці грудня 1654 р. на о. Сицилія вийшла друком революційна астрономічна праця «De systemate orbis cometici; deque admirandis coelicharacteribus» (1654) («Систематика світу комет та дивовижні об’єкти на небі»). За іронією долі, революційна космологічна праця, яка на сотню років випереджала його час і могла здійснити переворот в астрономії, майже протягом 330 років залишалася в небутті, допоки не була виявлена знову в 1985 р. італійськими вченими.

Стаття буде опублікована на фронт пейдж форуму.
Повна версія статті є в Астрономічному календарі 2020

Автор її Джованні Годіерна. Інформація про його походження до сих пір заплутана і неясна. За одними даними його батько був бідним чоботарем, а за іншими – членом масонської ложі. Основні знання Джованні здобув шляхом самоосвіти. Почувши про відкриття, зроблені Галілеєм, і прочитавши його «Зоряний вісник», Годіерна захопився астрономією. Уже в 1618-19 рр. він провів перші спостереження комет за допомоги примітивного телескопу галілейського типу.
Віддаленість острова від материкової частини європейського континенту багато в чому вирішила долю досліджень Годіерни. Довгий час деякі його роботи були невідомими для вчених.

Ареал його астрономічних досліджень не може не вражати. В 1646 і 1653 рр. Годіерна спостерігав Сатурн і, незалежно від Гюйгенса, відкрив кільце навколо планети. Спостерігаючи за рухом супутників Юпітера, проходженням їхніх тіней диском планети, Годіерна склав найточніші таблиці руху галілейських супутників Юпітера, при цьому для пояснення і обчислення їх руху застосував вдосконалену теорію руху супутників Юпітера, засновану на використанні трьох типів періодичних збурень, що на той час було зародком сучасної планетарної теорії.

Не обійшов увагою вчений і дослідження Сонця й Місяця. В 1656 він опублікував працю «De AdmirandisPhasibus in Sole et Luna visis, Ponderationes Opticae, Physicae, et Astronomicae» (Про чудесні явища на Сонці і Місяці, аспект оптичний фізичний і астрономічний) в якій зокрема детально описав поверхні обох світил: сонячні плями іх особливості, місячну поверхню та дав пояснення природи затемнень.

Проте найвидатнішою його працею є трактат «De systemate orbis cometici; deque admirandis coelicharacteribus» (1654) («Систематика світу комет та дивовижні об’єкти на небі»). За іронією долі, революційна космологічна праця, яка на сотню років випереджала його час і могла здійснити переворот в астрономії, майже протягом 330 років залишалася в небутті, допоки не була виявлена знову в 1985 р. італійськими вченими.

Особливий інтерес становить друга половина трактату («Про дивовижні небесні об’єкти»), присвячена вивченнютуманних об’єктів. Вона поділена на чотири частини.

В першій частині Годіерна на основі спостережень наводить власну класифікацію туманних об’єктів, яка є і на сьогодні напрочуд сучасною. Так, він вважав що туманності складаються з великої кількості зір.

Класифікація туманностей Годіерни базувалася на потужності та роздільній здатності його телескопа. Так, ним в результаті спостережень було виділено три основні типи: «Luminosae» (Астеризми (зоряні скупчення видимі неозброєним оком, як група з кількох зірок), Nebulosa (Туманності (видимі неозброєним оком як туманні хмарки і розділяються на зорі в телескоп) і Оcculta (Неясні (складаються з далеких і слабких зірок і не розділяються на зорі в телескоп).

Другий і третій розділи праці присвячені поділу туманностей по групах відповідно до поставленої класифікації. До першої групи автор відніс Плеяди, Гіади, Скупчення Волосся Вероніки, астеризм ά Персея, туманність М 42 з трапецією, астеризм λ φ1 φ2 Оріона, ζ1 ζ2 Скорпіона та розсіяне скупчення NGC 6231, а також астеризм в сузір’ї Водолія. При цьому автор вказує й кількість зірок яку йому вдалось побачити в скупченнях. Майже всі астеризми зображено на гравюрах, серед яких є й перший відомий на сьогодні малюнок Туманності Оріона.

У другому розділі міститься перелік Nebulosae. До них автор відніс 20 об’єктів: розсіяні зоряні скупчення Ясла (М44 в сузір’ї Рака), М6 і M7 (сузір’я Скорпіона), NGC869 i NGC884 (χ та h Персея), М34 (сузір’я Персея); астеризм ν1 і ν2, скупчення NGC6530 (зорі які входять в склад дифузної туманності «Лагуна») i NGC6523 в сузір’ї Стрільця, розсіяні скупчення М36, M37, M38 у сузір’ї Візничого, скупчення Аль-Суфі (астеризм Сr399 «Вішалка») у сузір’ї Лисички, кульове скупчення М92 (автор описує її, як туманність «в лівій нозі Геркулеса») астеризм ξ1 і ξ2 у сузір’ї Козорога, астеризм ν1, ν2, π та розсіяні скупчення М47 у сузір’ї Корми, М41 у сузір’ї Великого Пса, та NGC2169 і NGC2175 у сузір’ї Оріона. Сюди автор також відніс і опис галактики М33 в сузір’ї Трикутника. Варто також зазначити, що одні об’єкти мають і опис, і відповідну ілюстрацію, а деякі представлені лише ілюстрацією або згадкою в тексті. Також у списку є об’єкти з незрозумілим, розпливчатим описом. Зокрема, Годіерна згадує про туманності в Ерідані, Рибах, біля окремих зір Плеяд і Гіад і про туманність між сузір’ями Зайця та Голуба, яка асоціюється з кульовим скупченням М79Варто також зазначити, що деякі об’єкти мають і опис і відповідну ілюстрацію, а деякі представлені однобоко – або лише ілюстрацією, або лише згадкою в тексті.

Також у списку є і об’єкти з незрозумілим описом, зокрема Годіерна згадує про туманності біля окремих зірок Плеяд і Гіад та ά Лебедя.

Третя частина присвячена неясним об’єктам (Occulta). Тут Годіерна, спочатку перелічивши подібні об’єкти в каталозі Птолемея, відзначає що в більшості випадків це просто тісні зоряні пари, видимі як туманності для неозброєного ока. До списку неясних об’єктів автор вніс і туманність М 31.

Завершується трактат розділом «Problemata nonnulla» («Невирішені проблеми»), в якому автор підводить висновки та викладає свої погляди на світобудову, які є напрочуд сучасними. Тут він розвиває висловлену на початку праці думку про те, що за результатами його власних спостережень майже всі виявлені ним туманні об’єкти лежать в зоні Чумацького шляху, або недалеко від нього і тому є не чим іншим, як його частинами.

За припущенням Годіерни, усі туманності складаються із зір. А те, що йому не вдалося поділити окремі об’єкти на зорі, пов’язано з малою потужністю його телескопа та значною віддаленістю цих об’єктів. Також він висловив думку, що з більш потужним телескопом удасться поділити на зорі і туманність Андромеди, й інші туманності. На його думку, зорі світять подібно до Сонця на незчисленних відстанях одна від одної і на різних відстанях від Землі, але вони були впорядковані в різних кількостях і на різних відстанях подібно до того, як довкола Сонця планети обертаються на різних відстанях і по різних орбітах. Це вже є свідченням того, що Годіерна розумів недосконалість тогочасної моделі світобудови та усвідомлював великомасштабну структуру Всесвіту.

Годіерна висловив думку, що яскравість зорі не може бути критерієм для того, щоб уважати її менш віддаленою чи більш віддаленою від спостерігача Такі ідеї були надзвичайно прогресивними для доби Годіерни, коли вчення Коперника тільки несміливо торувало собі шлях до визнання, коли Церква ще вперто обстоювала закостенілу систему світобудови Птолемея, а більшість астрономів ще вірила у «сферу нерухомих зір».

Цікавими є міркування вченого щодо виникнення зір. Місцями їхнього формування астроном уважав туманні скупчення світлових згустків «первородного світла» («Lux primogenita»), де, на його думку, народжувалися зорі. Після виникнення нова зоря залишала такий згусток. Також Годіерну цікавило й те, чому яскраві зорі світять поодинці, а слабкі збиваються в скупчення. Крім того, за припущенням ученого, слабкі зорі Гіад, Плеяд та Ясел притягувалися одна до одної.

Насамкінець Годіерна доходить цілком логічного висновку:Якби ми знаходилися в центрі Всесвіту, то зорі були б упорядковані, а неупорядкований вигляд зір і туманностей може бути пов’язаним лише з тим, що ми спостерігаємо їх з неправильної позиції — тобто, ми не знаходимося в центрі Всесвіту

Отже, можна дійти висновку, що Джованні Годієрна випередив у дослідженні туманностей провідних астрономів XVIII ст. Ш. Мессьє та В. Гершеля, розпочавши свої дослідження майже на 130 років раніше. Він був одним з перших, хто усвідомив великомасштабну структуру Всесвіту, водночас піддавши сумніву геоцентричну теорію, і першим надав чіткі докази того, що ні Земля, ні Сонце не є центрами Всесвіту.

SIDEROCRATOR

100 років тому 2 січня 1920 р. народився американський астроном Джордж Говард Гербіґ (англ. George Howard Herbig; 1920 — 2013)

Вніс значний внесок щодо вивчення утворення зірок і ранніх етапів зоряної еволюції. Виконав огляди зоряних скупчень і туманностей з метою пошуку і спектроскопічного вивчення молодих емісійних зірок; провів численні дослідження нестаціонарних зірок типу T Тельця, а також зірок Ae і Be, що асоціюються з туманностями.

1951 року, одночасно з Гільєрмо Аро, виявив зіркоподібні об'єкти, оточені туманними оболонками (об'єкти Гербіґа—Аро). За сучасними уявленнями, це — невеликі згустки речовини в зонах формування зір малої маси. Їх випромінювання зумовлене висвічуванням газу за фронтом ударної хвилі[3].

Вивчив спектри багатьох нестаціонарних зір різних типів. Відкрив сильні лінії поглинання літію в спектрах зірок F і G, що поклало початок широким дослідженням вмісту літію в цих зірках і зв'язку його з віком зір. Вивчав обертання зірок проміжних спектральних класів та еволюційне значення різкого стрибка швидкості обертання у зір класу F. На підставі аналізу діаграм Герцшпрунга — Рессела для скупчень Гіади та Стожари зробив висновок про неодночасність утворення зірок у скупченнях.

Премія ім. Г. Ворнер Американського астрономічного товариства (1955), медаль Льєжського університету, Медаль Кетрін Брюс Тихоокеанського астрономічного товариства (1980).

SIDEROCRATOR

100 років тому 2 січня 1920 р. Народився Айзек(Ісаак) Азімов видатний письменник фантаст та популяризатор науки.
У свій час його книга "Всесвіт від плоскоі землі до квазара" справила на мене немале вражіння і ще більше затягла в астрономію

slava3500

410 лет тому назад Галилео Галилей открыл 4 спутника у Юпитера по официальным данным.
Вот как интересно пишет об этом Б. И. Силкин в книге "В мире множества лун"
...сама наука о спутниках родилась лишь тогда, когда Галилей, повернув свой телескоп в сторону Юпитера,
увидел «крошечные звездочки», обращающиеся вокруг этой планеты. До этой исторической ночи с 7 на 8января 1610 г. единственным спутником считалась извечно знакомая Луна.
«...Сперва я принял их за неподвижные звезды,-—писал Галилей в своем «Звездном вестнике».— Однако они привлекли мое внимание тем, что лежали на прямой линии, параллельно эклиптике и сверкали ярче,
чем иные звезды. Две иэ них были к востоку от Юпитера, одна— к «западу. Однако, когда я на следующий день-взглянул на них, я обнаружил, что они сгруппировались по-другому: теперь все три звезды лежали к западу от планеты и ближе к ней...»
«В десятый день,— продолжал великий астроном,— звездочки заняли такое положение, что только
две из них можно было видеть, на этот раз — к востоку от Юпитера, и я заключил, что третья, должно быть,
спрятана за планетой. Как и раньше, обе лежали на одной прямой с Юпитером. Так как я понял, что изменение в положении, которое я наблюдал, по всей вероятности, не связано с самим Юпитером, а также
потому, что я был уверен, что звезды, которые я наблюдал, каждый раз были одни и те же, по мере размышления я все больше и больше убеждался, что видимые изменения в расположении не связаны с Юпитером, а являются движениями самих звездочек.
В 13-й день января я в первый раз увидел четыре звездочки, три к западу и одну к востоку от Юпитера*
они образовывали более или менее прямую линию*

Источник: Силкин Б. И. В мире множества лун. — М.: Наука, 1982. — с.38-39.

SIDEROCRATOR

В 1614 році німецький вчений Симон Марій опублікував свою роботу Mundus Iovialis anno MDCIX Detectus Ope Perspicilli Belgici (Світ Юпітера відкритий 1609 р. в фламанський телескоп), що описує планету Юпітер та його супутники.

Тут він стверджував, що відкрив чотири головні супутники планети за кілька місяців до Галілея. Це призвело до суперечки з Галілеєм, який в 1623 році звинуватив Марія в плагіаті. Проте журі в Нідерландах в 1903 р. детально досліджувало докази і вирішило на користь незалежних відкриттів Марія, результати яких опублікував J. Bosscha в 1907 р. Очевидно, що Маріус відкрив супутники самостійно, але відклав публікацію на пізніше.

Незалежно від пріоритету, міфологічні назви, за якими ці супутники сьогодні відомі (Іо, Європа, Ганімед і Каллісто) їм дав саме Маріус

Зі спостережень за супутниками Юпітера, він отримав кращі періоди обертань та інші орбітальні елементи для них, ніж Галілей.

Також він знайшов місце розташування нової Тихо Браге 1572 року, та знайшов там зірку, яказ а його оцінками, була "трохи меншою, ніж третій місяць Юпітера" .
Маріус зробив висновки про будову Всесвіту з його спостережень за супутниками Юпітера і зоряними дисками. Зіркові диски, які він спостерігав, були невірними (імовірно, що то був диск Ері викликаний дифракцією, оскільки зірки дуже далекі для того, щоб їх фізичні диски були виявлені телескопічно), але Маріус інтерпретував їх як фізичні диски, видимі через телескоп. Він дійшов хибного висновку, що оскільки він міг бачити зоряні диски, зірки не могли бути такими далекими, як це було потрібно в світовій системі Коперника. Він також зробив висновок зі своїх спостережень за супутниками Юпітера, що вони повинні обертатись навколо Юпітера, а Юпітер - навколо Сонця.

SIDEROCRATOR

265 років тому 7 січня 1755 р. народився Стівен Грумбрідж (Stephen Groombridge, 1755 - 1832) - британський астроном, укладач каталогу циркумполярних зірок.

Стівен Грумбрідж був астрономом-самоучкою, основним родом занять якого багато років була не астрономія, а торгівля імпортними товарами.

У 1802 році Грумбрідж оселився в Блекхеті, недалеко від Грінвічської обсерваторії. Тут, у віці 47 років, він виявив інтерес до астрономії. У 1806 році він зробив замовлення на виготовлення меридіанного кола конструктору інструментів Едварду Траутону. За допомогою цього унікального для того часу астрономічного інструменту Грумбрідж більше десяти років проводив вимірювання координат зірок.

Меридіанний інструмент Грумбріджа
У 1815 році Грумбрідж залишив бізнес і повністю присвятив себе астрономії, складаючи каталог зірок аж до восьмої-дев'ятої величини. Каталог налічував 4239 зірок. Грумбрідж довгі роки обробляв і перевіряв дані - робив поправки на заломлення, коригував інструментальні і тимчасові помилки.

З 1808 по 1826 рік Грумбрідж опублікував дванадцять робіт, в яких викладав результати своїх досліджень.
У 1812 році Грумбриджа обрали членом Королівського товариства. Він також є одним із засновників Лондонського астрономічного товариства, в даний час відомого як Королівське астрономічне товариство.

Друзі та колеги Грумбриджа, що продовжили його роботу, опублікували в 1833 році каталог циркумполярних зірок. У цьому каталозі були виявлені помилки, тому книга була відкликана. Виправлений каталог був опублікований в 1838 році.

SIDEROCRATOR

В продовження моєї замітки про Симона Марія.

на сторінках своєї праці Mundus Iovialis... Марій вступив у дискусію з Галілеєм, звинувативши останнього в підлабузництві і порушенні астрономічних традицій називати планети згідно римських міфологічних персонажів.

Приведу тут скорочений переклад:
"Галілей у своєму Зоряному віснику назвав їх медіційськими зорями, так як сам будучи флорентійцем за народженням та освітою і підданим великого володаря етрусків...
То я так само можу назвати їх брандебурзькими зорями, і хто мені заперечить? І скільки може бути таких випадків?"

Далі Марій звертається до античної традиції та аргументуючи це тим що в Юпітера були три коханки Іо, Каллісто і Європа пропонує присвоїти трьом супутникам ці імена. четвертому супутнику він дав імя Ганімеда, котрий був виночерпієм та прислужником Юпітера

Також у книзі Марій зазначив що спостерігав супутники ще з грудня 1609 р. навівни іх точні конфігурації і положення щодо планети. Це все привело Галілея в оскаженіння, і він безпідставно звинуватив Марія в плагіаті.

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 247348 раз)